Протоієрей Димитрій Сиоор. Духовно-психологічні бар’єри в місіонерській діяльності сьогодні

01.12.2004 archive, Вестник №39, События

ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНІ БАР’ЄРИ (АСПЕКТИ)
В МІСІОНЕРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СЬОГОДНІ

Настоятель кафедрального собору в м. Ужгороді, прот. ДИМИТРІЙ Сиоор,(?) член Національної Спілки Журналістів України.

«Жатвы много, а делателей мало»

Ми раді вітати черговий місіонерський з’їзд на древній святій землі Карпатської Русі в самому центрі старої центральної Європи, де ступали ще в 860-х роках святі ноги рівноапостольних Кирила та Мефодія. З того часу цей край не переставав залишатися в Східному обряді та в святому Православ’ї. Сьогодні — це край, що межує з необерлінською шенгенською огорожею, за якою неосоюзівці запланували розпрощатися з християнством. Тому наш кафедральний собор — найзахідніша точка Золотого Кільця України та православна візитка держави.
Тому місіонерство в православних єпархіях Закарпаття — завдання для всіх її членів.
По благословенню владики Агапита і за його всебічної підтримки, на ниву місіонерства сміливо вийшли наші духовні женці. На жаль, охочих не так багато, а насильно ця праця не робиться.
Про гостру необхідність примножити місіонерську роботу свідчать і документи Церкви, зокрема, «Основи соціальної концепції РПЦ» та «Звернення Архієрейського собору» (Москва, 3 жовтня 2004 року), де чітко сказано: «Священний Архієрейський Собор закликає народ Божий до укріплення єдності, примноження місіонерських трудів і святості життя».
Вже саме те показово, що собор закликає до місіонерства і пов’язує місіонерський труд з святістю життя, не є випадковим. Тільки та особа, яка живе духовним життям в Церкві, в старанні примножувати святість зможе знайти в собі те дивне бажання і сили для місіонерської роботи. Дивне, бо входить в суперечність з нашим розумом. Розум каже: краще помовчати, а любляче серце покликає розділити радість спасіння з ближніми. Отже, місіонерство завжди скоріше духовний поклик, ніж просто фах чи платний обов’язок.
Ми справедливо нарікаємо і акцентуємо, що багато сьогоднішніх чиновників так і не змогли перейти психологічний бар’єр і вирватися з оков антинаукового атеїзму.
Але це буде справедливо, якщо ми критично поставимося до себе самих і визнаємо, що деякі психологічні старі бар’єри чи стереотипи важко переступити й нам.
Не можна було раніше займатися місіонерством, і ми плакали, що нема свободи. Прийшла (хоч і відносна), свобода, але нею скористалися першими не ми, а антицерковні сили. І сьогодні поле місіонерства велике, але охочих мало. Господь сказав: жнива багато, а робітників-женців так мало. Тож згадаймо і ми ті деякі духовно-психологічні бар’єри, які й сьогодні багатьом важко переступити.
1. По-перше, приходить думка: чому саме мені треба займатися місіонерством?
2. Далі атакують нові думки: кому це потрібно, і чи дуже потрібно?
3. Яка за це буде оплата — і в якій валюті?
4. Кого моя діяльність часом «зачепить» і чи може прийти «здача» від «опонентів»?
5. Як це оцінять свої браття, чи не оцінять ніяк?
6. Як на це зреагують чиновники чи інші «покровителі»?
7. Чи доцільно мені ризикувати своєю кар’єрою, розпочавши те саме місіонерство?
8. А чому я? Я не крайній! Хай хтось другий ризикує!
9. І, як висновок, “осіняє” думка: не буду поки висовуватися. Нагороди вже маю, а багато недругів — і без місіонерства. На жаль, це «поки» тягнеться для багатьох ціле життя.Можливо, є ще й інші «думки», але питання сьогодні для нас, місіонерів, слушне й таке:
як переступити цей злощасний, гальмівний для місіонерства бар’єр? Як вирватися з тої «більшовицько-тоталітарної резервації», в яку загнав церковних людей безбожний режим з своїм сумнозвісним “правилом”: християнин «не сміє втручатися в політику». Ану, мовляв, марш в свою «резервацію» — тільки амвон, чи ограда храму!
Та Православна Церква своїм рішенням чергового Архієрейського собору каже сьогодні всім прямо, по новому і сміливо (цитую): «Здійснюються також спроби витіснити Церкву з різних сфер суспільного і державного життя. Ми (православні) не можемо вже з цим погодитися!» Досить було спостерігати, як псевдохристиянські партії нищать наших людей …від нашого імені! Сьогодні вже час сміливо виходити з аполітичної резервації і йти в школи, до інтелігенції, до ділових кіл, до громадських та політичних організацій., до політиків та й всюди — йти туди, де наші брати і сестри, а, особливо, до тих, які потребують чути живий голос місіонера для воцерковлення. Треба визнати, що сьогоднішній бар’єр-софізм «не вмішуватися в політику» — це анахронізм.
Тому так зрозуміла для нас чітка позиція Предстоятеля УПЦ і на фоні цієї патріотичної позиції — сіренькі і розмазані рішення Верховної Ради, яка на днях знову «завалила закон про надання релігійним організаціям права постійного користування землею». Бог створив Небо і землю, а сьогодні в Україні, де чиновники лоба б’ють за «єдину помісну», (а для цієї «єдиної помісної» не створили ні відповідних умов, ні доброго законодавства, ба — навіть Божу землю від Божої Церкви пошкодували!) А притому легко готові цю землю продавати чужинцям. А як били себе в груди… перед виборами! Отже, терміново покидаймо аполітичну резервацію і приймаймо най активнішу участь у справах, від вирішення яких буде пізніше залежати стан Церкви і відповідна ситуація в суспільстві. Геть ізоляцію! Час іти слідами апостола Павла! І якщо місіонер отримує і нині «сорок без одного» і часто «від лжебратії», то дійсно важкий хрест місіонера, але віримо, що і славна таким людям буде нагорода.
Вирвавшись з «резервації», Церква благословила проводити фестивалі та конгреси православних ЗМІ (на 16-18 листопада), 2-й міжнародний фестиваль теле- і радіопередач «Покров», всеукраїнські хресні ходи та подібні заходи. Багато місіонерів пішли туди, де є наші діти. Наприклад, диякон Андрій Кураєв, сміло пішов в аудиторії світських університетів, а потім прямо на… рок-концерти, де талановито зумів знайти відповідне слово до певних душ і в певних умовах. О, якщо б отець Андрій ще й заспівав, як наш протодиякон собору в м.Ужгород на відповідному музично-виконавському рівні!?
Можливо, ми не настільки готові йти на рок-концерти, де безроздільно панують слабенькі співці, які горланять кіловатами наднизьких частот, а поряд — за сценою окультисти “розкручують” молодь своїми засобами. (Часто такі концерти — «добре» організовані, як чисто сатанинські колективні біснування).
Свідчимо з власного досвіду: вирвавшись з аполітичної «резервації», та заручившись всебічною підтримкою правлячого архієрея владики Агапіта, нам легше сьогодні в Ужгороді йти до школи, до молоді шкільної, організовувати концерти з власними віршами, власною музикою, навіть в Закарпатському облмуздрамтеатрі, на Різдво, після Пасхи та на різні ювілеї, де засобами музичними та відповідною проповіддю зможемо виконувати свою місіонерську працю, а потім… з радісним настроєм ще й «ковтати нагороди» від недругів у жовтій пресі.
Сьогодні нами апробована практика: не самим йти в школи, де колективи часто бояться прийняти нову незнайому їм людину. Ми постаралися тихо підготувати відповідно викладачів з середовища тих шкільних колективів, де вони (майже непомітно для «резервантів», але дуже помітно і відчутно для Церкви) добре працюють.
Ми опанували систематичне проповідування на регіональних теле- та радіоканалах. Зокрема, я, по милості Божій, маю більше ста проповідей щонедільних та святкових (три раз на тиждень повторюються). Так чинять і священики в Мукачеві: на тамтешньому телеканалі досить успішно проводять місіонерську роботу. В Мукачеві Ужгородській єпархії маємо 5 церковних газет. Добре проводять місіонерську роботу і наші монастирі.
З 1990-х років ми «опанували» і армію. В танковому та піхотному полках Ужгороду приймаю активну участь не тільки на «присягах», чи на Різдво і Пасху, але й в акціях, та проповідях перед особистим складом в другий вільних для них час. Добре зарекомендував себе і телефон (довіри), коли до батюшки легко дозвонюються як воїни, так і інші молоді люди з «проблемами». Як вчасно про це заговорив і Архієрейський Собор.
На кінець, як журналіст, процитую ще Послання Архієрейського собору відносно негативної діяльності ЗМІ: «Ситуація (стан з ЗМІ) може змінитися з прийняттям журналістами моральних зобов’язань перед суспільством за зміст своєї роботи… А участь православних священників в теле- й радіопередачах, в публікаціях в ЗМІ…повинні стати регулярними». Отже, цей свіжий документ вийшов немовби на замовлення місіонерів.
Тому, бажаю плідної праці нашому місіонерському з’їзду і всім нашим місіонерам УПЦ.

Диакон Дмитрий Болгарский. Значение церковного пения в Православном богослужении

Блаженнейший Митрополит Владимир открыл II-ой Международный фестиваль православного кино «Покров»