09.06.2008. ВІННИЦЯ. До річниці від дня смерті митрополита Макарія була видана книга
Поема «Духовний орел», написана вінничанином Олександром Герасименко, це данина любові автора покійному владиці і, як пише у передмові до свого твору Олександр
Андрійович, «щира і проста квітка у вінок пам’яті митрополита Макарія».
Храм повний сонцем був весняним,
А ще — людьми й золотоспівом.
В той день я чув, на жаль, востаннє,
Владики проповідь красиву.
Коли по співах стихло в храмі,
Відкрились Царськії врата,
І на колясці перед нами
Владика із хрестом постав.
Роки, роки… життя непросто,
Дається тим,хто чесно йде.
В єднанні дух і мисль, і поступ,
Крізь тернії любов веде.
Він знав для чого він у світі,
Він не жалів себе ніколи,
Він твердо знав для чого жити.
Тепер візок… це — Божа воля.
Та серце зве в життя і рух.
Як синя вись небесну птицю,
Тому візку, а не йому
Перепочинок й спокій сниться.
Тому він тут заради них.
Із словом, мов вода з криниці,
Він чує стук середець людських.
Він бачить очі їх і лиця.
Він знав, що днів його на денці,
Та дбав за край свій і людей,
Тому з глибин душі і серця
Дістав лиш саме золоте.
«Брати і сестри мої любі!» —
Владики голос прозвучав,
І глянули на нього люди,
З теплом надії у очах.
Прекрасно це та головне,
Відчув він серцем безпомильно,
Серця всіх в храмі, як одне,
Пульсують радісно і сильно.
«Так мітив Бог мій шлях земний,
Що в різних землях побував я.
Не як турист чи мандрівник,
А служка вірний Православ’я.
Пробув я там багато літ,
Красиво скрізь, але зазначу,
Що краще нашої землі,
Повірте, в світі я не бачив.
Знав я там знаних і простих.
З ким не зустрітись — все від Бога.
І про одну із стріч таких
Я розповім, бо варта того.
В Іспанії мав зустріч ту,
Представленій особі знатній я,
Шановному духівнику
Самого короля Іспанії.
Походження високе й знане
Мав духівник. Запрошений ним просто,
Я був на знак поваги й шани,
У родовий їх замок в гості.
Прекрасний замок серед гір,
Прекрасних, відкривався зору.
Душа співала, тішивсь зір.
Красою, величчю, простором.
А біля замку родового,
Христа скульптура кам’яна.
З прекрасного усього того
Найбільше вразила вона.
Христа фігура величава,
Прексрасна, чиста, як жива,
В ній вічна велич, вічна слава,
Того, Хто світ наш врятував.
Та в тій скульптурі дивувало,
Мене найбільш і неспроста.
Як не вдивлявсь, а випадало,
Що рук немає у Христа.
На подив мій і запитання,
Чом рук немає у Христа?
Знайомий новий без вагання
Сказав: «Тут відповідь проста.
Так, дійсно, образ цей Христа.
Немає рук. Невипадково,
Це зроблено, причина ж та,
Що наші руки — руки є Христові.
Це саме нашими руками
Добро творить Христос у світи,
Про це й нагадує нам з вами,
Цей образ Божий із граніту».
«Брати і сестри!» — в тиші храму
Владики голос чистий льється,
І барвно-квітними словами
Любов вливає в кожне серце.
«Добротворіння між людьми,
Руками людськими Бог творить,
На милосердя, працю й мир,
Хай руки наші будуть скорі.
Творім добро завжди й в усьому,
Щоб руки в добрім слугували,
І у громаді, й в кожнім домі
Руками Божими ставали».
Скінчив владика… тиша з тиш.
Щось добре в душах розквітає.
Хтось щось додасть до слів таких?
Хай додає… якщо він знає.
У храмі й душах, повних словом,
Незнана музика звучить.
І різнобарвно-веселково
Небесне світло струменить.
Такі слова в серцях живих —
Урок життя! Краса й надія!
Хтось щось додасть до слів таких?
Хай додає… якщо зуміє.
09.06.2008. ДОНЕЦК. Свято-Вознесенский храм города отметил престольный праздник