Архиерейский Собор УПЦ

01.02.2008 archive, Вестник №77, Тема номера

21 декабря в Свято-Успенской Киево-Печерской Лавре под председательством Предстоятеля Украинской Православной Церкви Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира состоялся Архиерейский Собор, в котором приняли участие более 50-ти епископов Православной Церкви Украины. Он начался в храме Всех святых Киево-Печерских молебном, который в возглавил Предстоятель УПЦ Митрополит Киевский и всея Украины Владимир. Емку сослуженил епископат УПЦ.
В своей речи на открытии Собора Блаженнейший Митрополит Владимир подвел итоги уходящего года, дал оценку основным церковным событиям, очертил круг проблем, которые стоят перед Церковью в году грядущим. Управляющий делами УПЦ архиепископ Белоцерковский и Богуславский Митрофан в своем докладе осветил деятельность Священного Синода УПЦ, рассказал о принятых решениях в уходящим году, касающихся реорганизации епархий, назначении новых епископов, и другие вопросы. Собор утвердил решения Синода УПЦ.
Председатель канонической и богословской комиссии ректор КДАиС епископ Бориспольский Антоний, возглавлявший рабочую группу по подготовке изменений к Уставу УПЦ, доложил о проделанной работе. По этому же вопросу выступил руководитель юридического отдела при Священном Синоде УПЦ заслуженный юрист Украины Валентин Волынец. Они обосновали необходимость изменений к Уставу, принятому еще в 1990 году. После долгой дискуссии по этому вопросу Собор принял решение дать возможность епископам внести свои предложения к Уставу и с их учетом предоставить новую редакцию Устава в госорганы к регистрации. Изменения, что было неоднократно подчеркнуто, не касаются статуса УПЦ как автономной составляющей исторической Русской Православной Церкви.
На Соборе были рассмотрены проблемы Хустской епархии. Епископы подтвердили решение Синода о переводе на покой епископа Хустского и Виноградовского Ипполита. Была отмечена его деструктивная, чреватая расколом деятельность, но вместе с тем подчеркнуто, что после его покаяния данные решения по могут быть пересмотрены.
Собор осудил деятельность политизированных околоцерковных общественных организаций, в частности «Союза православных граждан Украины», возглавляемого Валерием Кауровым. Были также рассмотрены обращения к Церкви схизматических религиозных организаций – УПЦ-КП и УАПЦ. Обращения переданы для изучения канонической и богословской комиссии при Священном Синоде УПЦ.
Блаженнейший Митрополит пригласил епископов принять участие в традиционном благодарственном молебне на конец года, который пройдет с участием первых лиц державы на Владимирской горке, у памятника св. равноапостольному князю Владимиру, крестителю Руси.
В заключение работы Собора Блаженнейшим Митрополит Владимир поблагодарил архиереев за их труды в году уходящем и пожелал благоуспешных дел в году грядущем.

Шляхом спасительного вчення

Блаженніший Митрополит Володимир

Ваші Високопреосвященства, Преосвященства,
возлюблені у Господі співбрати-архієреї!
Собор, на який ми зібрались, має на меті підвести підсумки року, що минув, а також поставити завдання і визначити пріоритети нашої роботи на наступний рік. Основні цифри, які відбивають процес розбудови нашої Церкви, будуть озвучені в доповіді Керуючого справами Української Православної Церкви. Мені натомість хотілось би зосередитись на якісних аспектах цього процесу, водночас ставлячи завдання, які нам слід продовжувати виконувати в майбутньому.
Перш за все це стосується тієї ролі, яку Церква відіграє в житті кожної окремої людини і суспільства в цілому. Українське суспільство залишається надзвичайно секуляризованим, що є наслідком багатолітньої атеїстичної пропаганди. Проте в людей не зникає жага до духовного. Між тим сучасній людині не завжди легко знайти криницю з чистою водою істинної віри, з якої вона могла б втамувати свою духовну жагу. У сучасній Україні на шляху людини, яка йде до Бога, часто виникають різноманітні харизматичні рухи, які, прикриваючись іменем Христа, пропонують людям духовні сурогати. Зростання в Україні харизматичних рухів протестантського спрямування є справжнім викликом для українського суспільства і для Православної Церкви.
З огляду на це особливої актуальності набуває місіонерське служіння Церкви – те, що інколи називають внутрішньою місією. Цей вид місії передбачає постійне свідчення про Христа і Його істинне вчення тим нашим співвітчизникам, які хоча й належать формально до Церкви і є християнами за іменем, але не живуть церковним життям і не усвідомлюють, що означає бути християнином.
Для того, щоб донести своє спасительне вчення до якомога ширших верств нашого суспільства, Церква потребує відповідних засобів. Це, зокрема, засоби масової інформації. Слід зауважити, що наша Церква все більше помітна в газетах, журналах, на телебаченні. Ми намагаємось активно використовувати світські ЗМІ. Якісно змінюються й церковні засоби масової інформації. Вони стають інформативнішими, цікавішими, більше відповідають тому, що від них очікують ті, хто їх читає або дивиться.
У ще більшій мірі, ніж засоби масової інформації, Церква в своїй місії повинна використовувати свої традиційні засоби. У першу чергу вона мусить спиратись на пастирське служіння кліриків. Для цього священики повинні мати якісну освіту, вміти виражати вічні християнські істини мовою, зрозумілою сучасній людині. Саме підготовка пастирів, а також тих, хто їм допомагає у справі проповіді Христова вчення, є одним з наших пріоритетних завдань. І за рік, що минув, ми працювали, щоб ситуація з духовною освітою в Українській Православній Церкві поліпшилась. Дечого вдалось досягти, зокрема, із призначенням нового ректора провідних духовних шкіл нашої Церкви – Київських. Але перед нашими духовними школами стоїть ще багато завдань. Зокрема, це їх реформування – переведення на таку схему, коли семінарія має давати вищу богословську освіту, а академія, завдяки своїй спеціалізації, створювати можливість проводити науково-дослідницьку богословську діяльність, готувати викладачів і дослідників високого рівня. Цього неможливо досягти, якщо не займатись підготовкою нових викладацьких кадрів, зокрема таких, які отримали освіту не лише в рідній семінарії і академії, але й в інших, в тому числі світських та закордонних навчальних закладах.
Особливим завданням для Української Православної Церкви є піклування про українську православну діаспору. За офіційною статистикою, з початку 90-х років минулого століття за кордон у пошуках кращої долі виїхало більше 7 мільйонів наших співвітчизників, більша частина з яких є православними. Перебуваючи на чужині, вони стикаються з багатьма труднощами, перш за все психологічного та духовного характеру і потребують пастирської допомоги та підтримки. Оскільки серед українських емігрантів та заробітчан переважають вихідці з західних та центральних областей нашої держави, які пов’язують себе з українською культурою та вважають своєю першою мовою українську, то гостро стоїть необхідність в служінні за кордоном саме українських священиків. Над вирішенням цієї пастирської проблеми Українська Православна Церква працює спільно з Відділом зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату. Сподіваємось, що в цій діяльності ми будемо мати сприяння нашої держави та дипломатичних представництв України за кордоном.
Ми з задоволенням відмічаємо той факт, що більш чітко окресленими стають засади, на яких звершується наша співпраця з державною владою. Ця співпраця в меншій мірі, ніж раніше, залежать від персональних симпатій чи антипатій того чи іншого політика. Ми за такі стосунки, які будуються на праві, а не на емоціях. Лише за таких умов Церква зможе спокійно жити і звершувати свою спасительну місію, незважаючи на те, яка політична сила перебуває при владі. Саме з точки зору існуючих правових норм, в тому числі європейських, на які зараз орієнтується Україна, Церква повинна отримати права юридичної особи, сподіватись на реституцію церковного майна, яке в неї було відібране безбожною владою, а також мати право безперешкодно викладати основи своєї віри в школах.
Ми сподіваємось, що новий уряд, який нещодавно був обраний Верховною Радою України, буде дотримуватись означених вище засад. Ми також маємо надію на плідну співпрацю з урядом там, де Церква й держава завжди союзники – у сфері соціальної допомоги, піклуванні про немічних. Гадаю, що і Церква, і державна влада зацікавлені у зміцненні духовних основ суспільства. А це можливо перш за все через співпрацю в сфері освіти.
Я хотів би детальніше зупинитись на деяких небезпечних тенденціях у внутрішньому житті нашої Церкви, а саме на діяльності певних православних братств та навколоцерковних громадських організацій, які іноді політизують церковне життя та виступають з політичних питань від імені Української Православної Церкви, не маючи на це відповідних повноважень. З історії нашої Церкви ми знаємо, що православні братства створювались для допомоги єпископам в справі захисту православної віри. У свій час братства насправді відіграли дуже важливу роль у збереженні Православ’я. Але боротьба братств у тяжкі часи насадження унії була боротьбою за віру, а не за політичні гасла. Саме це відрізняє ті братства від деяких теперішніх рухів, які спекулюють на політичній тематиці. Так зване «політичне православ’я», з позицій якого часто виступають деякі навколоцерковні діячі, є дуже небезпечним явищем, яке відводить людей від того Православ’я, яке передане нам Отцями Церкви. Воно розпалює політичні пристрасті, провокує непокору ієрархії, вносить розбрат в Церкву.
Наголошую, що наша Церква є поза політикою. Вона об’єднує людей з різними політичними уподобаннями. Єдине, чого вона вимагає, – щоб різні політичні погляди не заважали спілкуванню у Христі, не порушували церковного миру. На власному досвіді ми мали можливість переконатись, що спроби запровадження тієї чи іншої мирської ідеології в церковному середовищі неминуче призводили до розколу. Прошу членів цього Собору в своїх єпархіях пояснювати народу шкідливість політизації церковного життя, а також вчасно зупиняти тих, хто намагається внести в Церкву розбрат на основі політичних спекуляцій.
Та все ж найбільшою бідою нашого церковного життя залишається розкол. Трагічність і абсурдність існуючого роз’єднання підсилюється тим, що нас не розділяє ані вчення, тому що ми дотримуємося тих самих догматів віри, ані національна ознака, тому що ми сини й доньки одного народу. Нас роз’єднує лише егоїзм деяких лідерів та втручання певних політичних сил. Українська Православна Церква не чужа ні для кого з громадян нашої держави. У своєму людському вимірі вона є плоть від плоті народу України. У божественному ж вимірі вона є істинне Тіло Христове, яке є джерело вічного спасіння для кожного, хто до нього приєднується. Ми закликаємо всіх до такого возз’єднання.
При цьому ми розуміємо, як важко робити кроки назустріч один одному. Ми також усвідомлюємо, що ці кроки повинна робити не одна лише сторона. Тому нам разом слід шукати шляхи до подолання розколу. Це передбачає спільне осмислення того, що відбувалось з нашими Церквами і нашим суспільством упродовж останніх десятиліть – осмислення в рамках зустрічей, діалогу та конкретних справ, які наближали б нас один до одного.
Сьогодні Українська Православна Церква веде діалог з «Українською Автокефальною Православною Церквою». Важливо, що цей діалог розпочався з ініціативи «УАПЦ», провідники якої усвідомили марність та безперспективність подальшого перебування поза межами Церкви. З радістю відзначаючи поглиблення взаєморозуміння, закликаю як вірних канонічної Української Православної Церкви, так і тих наших співвітчизників, які не мають благодатного спілкування з Вселенською Православною Церквою, без ворожості ставитись один до одного. Пам’ятаймо заповідь Спасителя: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ін. 13: 35). Ми також не покидаємо надії на повернення тих наших братів та сестер, які перебувають в «Київському патріархаті».
Отже, підводячи підсумки, можу сказати, що серед найважливіших завдань, які стоять перед нами в найближчому майбутньому, є знайдення шляхів до скорішого подолання розколу та відновлення єдності Православ’я в Україні. Надзвичайно важливим для нас залишається питання внутрішньої місії, що передбачає місіонерську працю над поверненням людей з сект, перш за все харизматичних, та завдання проповіді слова Божого серед тих православних християн, які є такими лише номінально. Ми повинні докладати зусиль не тільки до будівництва нових храмів, але й піклуватися про храми душ людських. Ця робота повинна проводитись як в межах України, так і за її межами – серед української діаспори. Якщо зовсім коротко сформулювати завдання нашої Церкви на даному історичному етапі, то воно полягає в виконанні заповіту Христа Спасителя про те, щоб було одне стадо і один Пастир (Ін. 10: 16).

Церква в сучасному суспільстві

Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан

Ваше Блаженство! Ваші Високопреосвященства та Преосвященства,
учасники Архієрейського Собору УПЦ!
Наближається до завершення 2007 рік благості Божої. Він був ювілейним і пройшов під знаком 15-ліття історичного Харківського Архієрейського Собору і 15-ліття перебування на Київській кафедрі Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви. Цей рік став логічним продовженням того спасенного шляху, який було обрано Харківським Собором. Для того щоб у повноті оцінити значення подій, які відбулися в 2007 році, слід хоча б коротко оглянути ті події, які переживала наша Церква протягом останніх п’ятнадцяти років. За цей невеликий для історії період УПЦ пройшла тернистий шлях випробувань і ще більше загартувала себе в стоянні за істину, за чистоту Православної віри та зуміла зайняти достойне місце в нашому суспільстві. За все це слід дякувати в першу чергу Богові, а також нашому Предстоятелю Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру.
На сьогодні вже багато написано і сказано про церковно-історичне значення Харківського Архієрейського Собору 1992 року. Архієреї-учасники Собору відстояли вірність святій Православній вірі, Володимировому Хрещенню, зберегли принципи соборності українського Православ’я. Обрання Блаженнішого Володимира Митрополитом Київським і всієї України стало промислительним для Української Православної Церкви і українського народу. Оцінюючи з історичної перспективи п’ятнадцяти років престоятельське служіння Його Блаженства, можна з впевненістю стверджувати, що Українська Православної Церкви значно зросла і кількісно, і якісно, укріпила свій авторитет і в українському суспільстві, і в світі.
За минулі 15 років знаковими стали такі події: святкування ювілеїв 950-ліття нашої великої святині Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври в 2001 р., 10-ліття Харківського Собору в 2002 р., 70-ліття Блаженнішого Митрополита Володимира в 2005 р. та 40-ліття його архієрейського служіння в 2006 р. Гостями урочистостей були Блаженніший Митрополит Чеських земель і Словакії Христофор, Блаженніший Архієпископ Вашингтонський, Митрополит всієї Америки і Канади Герман та представники всіх Помісних Православних Церков. Участь високих гостей із різних Православних Церков свідчить про нашу молитовну єдність навколо Чаші Христової, про вселенський характер Православ’я.
За час Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Володимира гостями Української Православної Церкви були Святійший Патріарх Константинопольський Варфоломій, Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій, Святійший Патріарх Болгарський Максим, Святійший Патріарх Сербський Павел, Блаженніший Митрополит всієї Америки і Канади Феодосій, Високопреосвященніший Митрополит Токійський і всієї Японії Феодосій, Патріарх Ефіопської Церкви Павел, видатні ієрархи і богослови Православних та інославних Церков. Все це свідчить про той авторитет, який має Українська Православна Церква та її Предстоятель у світі.
За ініціативи і за благословенням Його Блаженства в Україні перебували великі всехристиянські святині – у 1999 р. чесна глава святого великомученика Пантелеімона зі Святої Гори Афон, у 2001 р. чесна глава святого апостола Андрія Первозванного, яку особисто доставив Предстоятель Елладської Православної Церкви Блаженніший Архієпископ Афінський Христодул, у 2002 р. частка Животворящого Древа Хреста Господнього з Греції, а в 2006 р. – з Єрусалима, у 2006 Десниця святого пророка Іоанна Предтечі з Чорногорії. Святиням змогли вклонитися мільйони наших співвітчизників,
Актуальним в Україні залишається питання стабілізації церковно-державних відносин. На сьогоднішній день вони ще не відповідають демократичним вимогам. Широкого розголосу в ЗМІ набула ініціатива Адміністрації Президента «створення єдиної помісної Української православної церкви». Священний Синод дав вичерпну відповідь най цей запит у Зверненні від 22 листопада 2006 р. 23 грудня відбулася зустріч Президента України Віктора Ющенка з єпископатом нашої Церкви, де була можливість обмінятись думками з питань, що хвилюють. Було підкреслено, що внутрішні церковні проблеми мають вирішуватися виключно в руслі канонічного права. Ієрархи мали нагоду поділитися з главою держави тими проблемами, які виникають з представниками державної влади на місцях.
Питання церковно-державних відносин розглядалися на зустрічі з Комісаром Ради Європи з прав людини Томасом Хаммамбергом. Зустріч відбулася в резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви, на ній йшлося, зокрема, про відсутність у Церкви статусу юридичної особи, що не дає можливості вирішувати багатьох питань, пов’язаних з ефективним виконанням нею своєї місії в українському суспільстві і забезпечувати реалізацію свободи совісті в Україні. Також у нас не вирішено до кінця питання впровадження в систему загальної освіти викладання предмета «Християнська етика». На сьогоднішній день наша Церква з великою надією чекає на прийняття Верховний Радою законів про землекористування, зменшення оподаткування, прийняття нового Закону „Про свободу совісті…”. Покладаємо надію на те, що новий склад Верховної Ради і Кабінету Міністрів нарешті почує голос віруючих людей, які віддали за них свої голоси під час виборів.
Але є й позитивні зрушення у відносинах з державою. Подарунком до 15-річчя Харківського Архієрейського Собору стало виділення в Києві ділянки для будівництва кафедрального собору Української Православної Церкви і адміністративного центру, яких вона так потребує. У рамках святкування було звершено освячення місця під забудову і встановлення хреста. Зараз розробляється проект, затверджений рішенням Священного Синоду УПЦ від 18 жовтня 2007 р.
Доброю традицією стали молебні наприкінці року, які звершує Предстоятель Української Православної Церкви на Володимирській гірці столиці в присутності керівництва держави. Це унікальна можливість для духовної і світської влади об’єднатися в спільній молитві про добробут і щастя українського народу. Болючою раною на церковному тілі залишається розкол в українському православ’ї. Це горе, яке поставило по різні боки барикад навіть близьких людей. З ініціативи керівництва УАПЦ надійшла пропозиція про відновлення роботи двосторонніх комісій, яка була започаткована ще в 1995 р. Вже відбулося три зустрічі, які пройшли в дусі взаємної поваги і толерантності. Покладаємо надію на те, що з Божою допомогою ці зустрічі принесуть свою користь.
Що ж стосується діалогу з так званою УПЦ-КП, то, виходячи з реалій сьогодення, він поки не є можливим. Ми не можемо вести переговори з людиною, яка відлучена від Церкви і позбавлена духовного сану. Тим не менше Церква вболіває за своїх чад, які в силу різних обставин знаходяться поза її огорожею. Для того, щоб дати їм можливість повернутися до отчого дому, на засіданні Архієрейського Собору, який відбувся 24 січня 2007 р., було прийняте рішення про утворення «Комісії по відновленню єдності Українського Православ’я». Віримо, що роз’єднані з нами брати і сестри оцінять турботу Матері-Церкви про спасіння їхніх душ.
Рік, що минає, був ознаменований багатьма важливими подіями церковно-суспільного значення.
У жовтні цього року Україну відвідав Предстоятель древнішої Православної Церкви Блаженніший Папа і Патріарх Олександрійський і всієї Африки Феодор ІІ.
Тоді ж у рамках ювілейних урочистостей в Грузинській Православній Церкві відбулися зустрічі Блаженнішого Митрополита Володимира з Константинопольським Патріархом Варфоломієм, Святійшим і Блаженнішим Католікосом-Патріархом всієї Грузії Іллею ІІ, а також Архієпископом Кіпрським Хризостомом ІІ. Все це є підтвердженням визнання Вселенським Православ’ям канонічної Української Православної Церкви, очолюваної Блаженнішим Митрополитом Володимиром.
За минулий 2007 рік відбулося 9 засідань Священного Синоду, а 31 травня пройшов Архієрейський Собор. На них обговорювалися та вирішувалися головні проблеми внутрішнього і зовнішнього життя нашої Церкви.
У цьому році були проведені адміністративні зміни в єпархіальній структурі УПЦ. Рішенням Священного Синоду були утворені нові єпархії, виділені зі складу вже існуючих. Зі складу Запорізької єпархії була виділена Бердянська, запорізький архієрей має титул «Запорізький і Мелітопольський», а архієрей новоствореної єпархії – «Бердянський і Приморський». Із Хмельницької було виділено Шепетівську єпархію. Відповідно правлячі архієреї носять титули «Хмельницький і Старокостянтинівський» та «Шепетівський і Славутський». Зі складу Чернігівської єпархії виділена Ніжинська єпархія. Відповідно титули правлячих архієреїв – «Чернігівський і Новгород-Сіверський» та «Ніжинський і Батуринський». Луганська єпархія розділена на дві самостійні єпархії – «Луганська і Алчевська» та «Сєвєродонецька і Старобільська».
Новоутворені єпархії були затверджені Архієрейським Собором 31 травня 2007 року. На даний час продовжується процес утворення нових єпархій. Це продиктовано необхідністю більш ефективного управління єпархіями, частішим відвідуванням парафій. Це також дає змогу архієреям вчасно реагувати на проблеми, які виникають у парафіяльному житті.
Саме з такою метою Кіровоградська єпархія була розділена на дві самостійні: «Кіровоградську і Новомиргородську» та «Олександрійську і Світловодську» (90 парафій). Полтавська єпархія розділена на дві самостійні. З її складу виділено окрему Кременчуцьку єпархію (192 парафії). Єпископом Кремечуцьким і Хорольським призначено ректора Одеської духовної семінарії архімандрита Євлогія (Гутченка). Також була розділена Херсонська єпархія на дві самостійні. З її складу виділено Каховську єпархію (179 парафій). Єпископом Каховським і Бериславським призначено клірика Київської єпархії архімандрита Іоасафа (Губеня). Таким чином, у цьому році єпархіальна структура УПЦ збільшилась на 7 нових єпархій. Архієрейському Собору пропонується протокольним рішенням затвердити Синодальні рішення (журнал №68, від 27.07.2007 р.; журнал №109, від 14.11.2007 р.; журнал №120, від 14.12.2007 р.) про створення трьох нових єпархій.
Відповідно збільшилась кількість архієреїв УПЦ. У році, що минає, звершено 12 архієрейських хіротоній. Клірик Київської єпархії архімандрит Серафим (Дем’янів) висвячений в єпископа Яготинського, вікарія Київської Митрополії. Єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської Митрополії, призначено клірика Київської єпархії, секретаря Блаженнішого Митрополита Володимира архімандрита Олександра (Драбинка).
У 2007 р. спочив після тривалої хвороби митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Макарій (Свистун). Згідно поданого прохання єпископа Білоцерківського і Богуславського Серафима (в схимі Сергія) (Залізницького) було почислено на спокій. Почислено на спокій єпископа Хустського і Виноградівського Іполита (Хілька).
З урахуванням вище викладених адміністративних змін структура
Української Православної Церкви виглядає так:
кількість єпархій – 42; кількість архієреїв – 57; з них: правлячих – 41; вікарних – 12; на покої – 4; митрополитів – 10; архієпископів – 21; єпископів – 26.
Станом на 1 січня 2007 року в Українській Православній Церкві налічувалось: а) кількість парафій – 10904; б) кількість священнослужителів – 8959, з них священиків – 8516; дияконів – 443; в) кількість Духовних навчальних закладів – 20; з них академій – 1; семінарій – 7; училищ – 12; г) кількість монастирів – 173; з них чоловічих – 83; жіночих – 90; д) кількість насельників монастирів – 4650; е) кількість друкованих видань – 72, з них газет – 56; журналів – 16; ж) інтернет-видань – 67; з) недільних шкіл – біля 5000.
Для координації життя і діяльності різних сфер внутрішнього і зовнішнього життя Української Православної Церкви існують відповідні Синодальні відділи:
– Навчальний Комітет при Священному Синоді;
– Відділ зовнішніх церковних зв’язків;
– Комісія зі справ монастирів;
– Комісія по канонізації святих;
– Синодальний відділ по благодійності і соціальному служінню;
– Синодальний відділ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України;
– Синодальний відділ релігійної освіти, катехизації і місіонерства;
– Синодальній відділ по справах молоді;
– Синодальний відділ по архітектурі, будівництву і охороні пам’яток церковної архітектури УПЦ;
– Синодальний відділ «Місія духовного просвітництва»;
– Синодальний відділ «Місія соціальної допомоги дітям»;
– Юридичний відділ Київської Митрополії;
– Видавничий відділ Київської Митрополії;
– Головна редакція телевізійних програм УПЦ;
– Телеканал «Глас»;
– Прес-служба Української Православної Церкви.
14 листопада 2007 року відбулося відкрите засідання Священного Синоду, на якому було заслухано річні звіти про роботу Синодальних відділів і комісій. На останньому засіданні Священного Синоду від 14 грудня 2007 р. було створено 2 нових Синодальних відділи: «Церковний суд Української Православної Церкви» та Місію «Церква і медицина». Було скасовано Канонічну комісію, а Богословська реорганізована в Богословсько-канонічну комісію УПЦ.
За соціальним опитуванням, у теперішній час Церква користується високою довірою серед дорослого населення України. Це свідчить про те, що вона здатна змінити на краще духовно-моральний клімат у нашому суспільстві, спираючись на вічні євангельсько-християнські засади. При наявності необхідної законодавчо-правової бази Церква в співдружності з державою здатна вирішити багато соціальних проблем.
Водима Духом Святим під Першосвятительським омофором Блаженнішого Митрополита Володимира, Українська Православна Церква успішно здійснює свою місію на Українській землі. Незважаючи на існуючі проблеми, вона живе повнокровним духовно-благодатним життям і веде своїх чад до спасіння.

Звернення
Собору єпископів Української Православної Церкви до її вірних чад
Милістю Божою Українська Православна Церква продовжує звершувати своє спасительне служіння серед народу України. Силою Христа розп’ятого та воскреслого вона долає ті труднощі, які постійно постають на її шляху. Серед них, зокрема, намагання деяких політичних сил звести нанівець роль нашої Церкви в суспільстві або ж використати її задля власної потреби. Певні зовнішні, а інколи й внутрішні сили працюють на дискредитацію Церкви та її ієрархії, намагаються змусити її зрадити власним принципам.
Але Українська Православна Церква залишається вірною заповідям Христа, не сходячи з шляху спасіння та істини. Вона долає всі труднощі завдяки тому, що її віруючий народ залишається згуртований навколо своїх пастирів і не слухає голосу лжепастирів та лжевчителів – тих, для кого чистота віри та вірність принципам церковного буття підпорядковані власним амбіціям та політичній доцільності. Закликаємо весь віруючий народ і надалі гуртуватись навколо своїх ієрархів.
Разом з тим ми закликаємо віруючих Української Православної Церкви з християнською любов’ю та без ворожості ставитись до тих наших братів та сестер, які, віримо, тимчасово перебувають поза спасительною огорожею Церкви. Ми повинні пам’ятати слова святителя Григорія Богослова: «Ми прагнемо не перемоги, а повернення братів, розлука з якими нас непокоїть». В основі нашого ставлення до тих наших братів і сестер, які перебувають в розколі, повинна бути любов, тому що, за словами Христа: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ін. 13: 35).
На жаль, інколи серед вірних нашої Церкви християнська любов поступається нетерпимості на політичному ґрунті. Відомо, що розкол в українському Православ’ї був у значній мірі спричинений втручанням політичних сил. Політична доцільність інколи керує й тими, хто знаходиться в межах Української Православної Церкви й навіть намагається виступати від її імені. Це насамперед стосується деяких мирянських об’єднань, які діють на власний розсуд, не радячись з церковними ієрархами, а інколи навіть виступаючи проти них. До таких чад нашої Церкви ми звертаємо слова священномученика Ігнатія Богоносця: «Потрібно не лише на словах називатись, але й бути християнами, тоді як деякі на словах визнають єпископа, а роблять все без нього. Вони <...> несумлінні, тому що роблять зібрання не по заповіді» (послання до Полікарпа Смірнського). Закликаємо всіх чад нашої Церкви до церковності та застерігаємо від політиканства. На гіркому досвіді останніх років ми мали можливість переконатись, що політика нас розділяє, а Христос Спаситель та Його Свята Церква – об’єднує. Наголошуємо, що Українська Православна Церква діє поза політикою. Наша Церква надає можливість всім своїм чадам дотримуватись різних політичних поглядів, але при цьому не може допустити, щоб політичні гасла вносились в церковне середовище.
Ми заявляємо, що єпископат Української Православної Церкви високо цінує та свято береже єдність повноти Руської Православної Церкви. Підсумувати своє звернення ми можемо словами священномученика Ігнатія Богоносця, настанови якого є актуальними і для цього дня: «Хто Божі та Ісус Христові – ті з єпископом <...> Не обманюйтесь, браття мої! Хто йде услід за тим, хто вводить розкол, не наслідує Царство Боже. Хто тримається чужого вчення, той не співчуває стражданню Христовому <...> Дух сповістив мені, говорячи: «Без єпископа нічого не робіть, <...> любіть єднання, уникайте розділень, наслідуйте Ісусу Христу, як і Він – Своєму Отцю» (Послання до філадельфійців).

Митрополит Київський і Всієї України +Володимир
Митрополит Луганський і Алчевський +Іоаннікій
Митрополит Чернівецький і Буковинський +Онуфрій
Митрополит Дніпропетровський і Павлоградський +Іриней
Митрополит Сімферопольський і Кримський +Лазар
Митрополит Луцький і Волинський +Ніфонт
Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський +Антоній
Архієпископ Хустський і Виноградівський +Марк
Архієпископ Тульчинський і Брацлавський +Іонафан
Архієпископ Рівненський і Острозький +Варфоломій
Архієпископ Запорізький і Мелітопольський +Василій
Архієпископ Тернопільський і Кременецький +Сергій
Архієпископ Білогородський +Николай
Архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький +Феодор
Архієпископ Черкаський і Канівський +Софроній
Архієпископ Овруцький і Коростенський +Вісаріон
Архієпископ Миколаївський і Вознесенський +Пітирим
Архієпископ Львівський і Галицький +Августин
Архієпископ Сарненський і Поліський +Анатолій
Архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський +Гурій
Архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський +Симеон
Архієпископ Криворізький і Нікопольський +Єфрем
Архієпископ Херсонський і Таврійський +Іоанн
Архієпископ Вишгородський +Павел
Архієпископ Ізюмський +Онуфрій
Архієпископ Білоцерківський і Богуславський +Митрофан
Архієпископ Почаївський +Володимир
Архієпископ Полтавський і Миргородський +Филип
Єпископ Кіровоградський і Новоархангельський +Пантелеімон
Єпископ Конотопський і Глухівський +Інокентій
Єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський +Амвросій
Єпископ Сєверодонецький і Старобільський +Агапіт
Єпископ Олександрійський і Світловодський +Пантелеімон
Єпископ Васильківський +Лука
Єпископ Святогірський +Арсеній
Єпископ Хотинський +Мелетій
Єпископ Білгород-Дністровський +Алексій
Єпископ Бориспільський +Антоній
Єпископ Горлівський і Слов’янський +Митрофан
Єпископ Макіївський +Варнава
Єпископ Бердянський і Приморський +Єлисей
Єпископ-Володимир-Волинський і Ковельський +Никодим
Єпископ Ніжинський і Батуринський +Іриней
Єпископ Шепетівський і Славутський +Володимир
Єпископ Сумський і Охтирський +Іларій
Єпископ Івано-Франківський і Коломийський +Пантелеімон
Єпископ Яготинський +Серафим
Єпископ Кременчуцький і Хорольський +Євлогій
Єпископ Каховський і Бериславський +Іоасаф
Єпископ Переяслав-Хмельницький +Александр

70-летие расстрела Соловецких узников

01.02.2008. КОПЕНГАГЕН. Состоялась 19-я Международная Конференция Капелланов (Военных священиков)