Знает ли Вселенский Патриарх об «указах» митрополита Константина?

01.02.2002 archive, Вестник №5, Расколы, ереси, секты

УАПЦ: ВІД ЧЕКАЛІНА ДО КОНСТАНТИНА

У ВІДПОВІДЬ НА ЗДИВУВАННЯ ПРЕС-СЛУЖБИ УПЦ З ПРИВОДУ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ «ПАТРІАРХІЄЮ УАПЦ» РІЗДВЯНОГО ПОСЛАННЯ МИТРОПОЛИТА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ В США КОНСТАНТНА «ДО ДУХОВНИХ ДІТЕЙ УАПЦ В УКРАЇНІ», ПРЕДСТАВНИКИ ЦЬОГО НЕКАНОНІЧНОГО УГРУПОВАННЯ РОЗМІСТИЛИ НА СВОЄМУ САЙТІ ЩЕ БІЛЬШ ДИВОВИЖНУ ІНФОРМАЦІЮ ПРО «УКАЗИ», ЯКІ НІБИ ТО МИТРОПОЛИТ КОНСТАНТИН ВИДАВ КЕРІВНИЦТВУ УАПЦ, І ТАКИМ ЧИНОМ ВСТУПИВ В УПРАВЛІННЯ УАПЦ В УКРАЇНІ

Передісторія нинішньої некрасивої ситуації, при якій Вселенській Патріарх, через свою нерозбірливість у прийнятті під омофор різних «бродячих » єпископів з Америки, Європи та Австралії, черговий раз опинився посеред брудної калюжі, складалась 14-15 вересня 2000 р., коли у м. Києві при фінансовій допомозі держави, а значить за сценарієм спецслужб і Держкомрелігій, проходив т.з . ІІІ «помісний собор» маргінального угруповання , що іменує себе УАПЦ. Цей, з дозволу сказати, «собор», розродився такими, здавалося б на перший погляд, несерйозними ухвалами:

Канонічне життя Української Автокефальної Православної Церкви в Україні протягом 1989-1999 рр. і шляхи його унормування
Ухвала 1 Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви 2000 року.
Освячений Помісний Собор, що проходить у Богом береженому місті Києві 14-15 вересня 2000 р., ухвалює:
Просити Його Всесвятість Патріярха Варфоломея як главу Константинопольської Церкви-Матері очолити процес консолідації української православної спільноти світу в єдину Помісну Церкву з перспективою надання їй автокефального устрою й патріяршого управління.
Просити Його Всесвятість Патріярха Варфоломея благословити на очолення руху Української Автокефальної Православної Церкви в Україні до канонічного унормування свого життя та творення Єдиної Помісної Церкви в Україні предстоятеля УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі блаженнішого митрополита Констянтина.
м. Київ, 1 (14) вересня 2000 р., початок індикту

Управління Українською Автокефальною Православною Церквою
до Всеукраїнського Православного Помісного Собору
Ухвала 2 Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви 2000 року.
Освячений Помісний Собор, що проходить у Богом береженому місті Києві 14-15 вересня 2000 р., ухвалює:
Просити блаженнішого митрополита Констянтина бути духовним опікуном Української Автокефальної Православної Церкви до Всеукраїнського Православного Помісного Собору.
Обрати до Всеукраїнського Православного Помісного Собору предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви високопреосвященнішого митрополита Тернопільського і Подільського Мефодія.
Обрати до Всеукраїнського Православного Помісного Собору керуючим справами Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви архиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря.
м. Київ, 1 (14) вересня 2000 р., початок індикту

Ну, здавалося б, попросили авторитетну особу, якимось чином допомогти виплутатись з глухого канонічного кута, у який самі ж зайшли, через надмірну гординю та користолюбство. Розважливий би адресат, до якого звернуті були б ці прохання, або порадив єдиний можливий вихід повернення з розколу, — через каяття, або зігнорував би такі звернення, через абсолютну їхню несерйозність, тим більше, що обидві ухвали порушують статут самої УАПЦ.
Вселенський Патріарх зреагував на ці ухвали «собору», як на недоречний жарт вихована людина — просто не не звернув на них увагу. Інакше повів себе запрошений, як гість «собору», єпархіальний архієрей Константинопольського патріархату, митрополит Іринупольський Константин, за сумісництвом предстоятель УПЦ в США. Намагаючись трохи підняти свій підупалий в Америці авторитет, він злочинно скористався нагодою і зловжив довір’ям Патріарха Варфоломея І. Уже 15 вересня, за свідченням учасників «собору», він, не спитавши благословення у свого Патріарха, вступив у фактичне керівництво розкольницькою УАПЦ, видавши два укази (як це засвідчено на офіційному сайті «Патріархії УАПЦ» 10 січня 2002 р.), суть яких зводилась до двох таких моментів:
1. Новообраному предстоятелю УАПЦ «митрополиту» Мефодію (Кудрякову) постійно бути на зв’язку з митрополитом Константином т. з. «духовновним опікуном» і не приймати ніяких важливих рішень без узгодження з ним;
2. новообраному керуючому справами Патріархії «архієпископу» Ігорю (Ісіченку) постійно звітувати перед «духовним опікуном» та бути представником УАПЦ в Україні з організаційних питань. Трохи згодом, ці та інші об’явлені на «соборі» укази були підтверджені письмово на особистому бланку митрополита Константина з власноручним його підписом.
Ми припускаємо, що інформація про українські православні справи, яка надходить до Вселенського патріарха ретельно фільтрується, і тому ніякої реакції з Фанару на самоуправство митрополита Іринупольського не було. Але, бачачи безкарність за свої протиканонічні вчинки, митрополит Константин почуває себе все більш розкуто. І от, попри прилюдні запевнення Патріархом Варфоломеєм світової православної спільноти в тому, що він визнає в Україні єдино канонічною й благодатною Українську Православну Церкву з Предстоятелем Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром, наприкінці грудня 2001 р. у засобах масової інформації з’явилось «РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ Першоієрарха Української Автокефальної Православної Церкви слуги Господнього Блаженнішого Митрополита Константина до улюблених братів у єпископстві, побожного і христолюбивого священства, дияконства, братів і сестер у чернецтві й усіх духовних дітей Святої Української Автокефальної Православної Церкви в Україні», власноруч підписане і датоване 25 грудня 2001 р. Воно розповсюджувалось серед журналістів на прес-конференції у «Патріархії» УАПЦ, через «Офіційну хроніку» тієї ж «Патріархії», дублювалось на офіційній веб-сторінці УАПЦ. З огляду на головне джерело розповсюдження цього «послання», а також пієтет із яким у ньому згадується «митрополит»-самосвят і одіозна особа Василь Липківський, — «…Українська Автокефальна Православна Церква, освячена кров’ю ісповідників віри, серед них бл. п. Архіпастир Христового стада Митрополит Василь, перемагає всі спроби відвернути її від дороги, яка веде до духовного Вифлеєму…», — його адресація, — «…до улюблених братів у єпископстві, побожного і христолюбивого священства, дияконства, братів і сестер у чернецтві й усіх духовних дітей Святої Української Автокефальної Православної Церкви в Україні…», безсумнівно, однозначна. Що це, неусвідомлена підніжка авторитету Вселенського Патріарха, чи прилюдний ляпас зарозумілого багатого американського «першоієрарха» бідному Всесвятішому Варфоломею І? Правда стилістика цього «Послання» дає підстави запропонувати ще одну версію його виникнення, — воно писане на перехресті Трьохсвятительської, Прорізної і Володимирської.
Виникають справедливі запитання до Вселенської патріархії:
1. На якій підставі й з чийого благословення підпорядкований їй єпархіальний архієрей, через голову канонічної церковної влади звертається з посланнями до громадян України, які знаходяться поза юрисдикцією Константинопольського Патріархату?
2. Хто ще, окрім розкольників, визнавав сповідником віри Василя Липківського «висвяченого» мирянами в святій Софії Київській й відомого такими своїми висловлюваннями на адресу Константинополя: «..канон Грецької Церкви, щоб всі єпископи були ченцями є великим злом для християнської східної Церкви…»?
3. Чи визнає Константинопольський Патріарх укази видані митрополитом Іринупольським Константином стосовно керівництва УАПЦ?
Нам залишається тільки нагадати Всесвятішому Варфоломею І, Архієпископу Константинополя і Нового Риму, Вселенському Патріарху, чиїм братом у єпископстві він став із легкої руки Його Блаженства Митрополита Іринупольського, Константина. — Двоє з «єпископської ієрархії» УАПЦ, а саме, «предстоятель» Мефодій (Кудряков) та «архієпископ» Роман (Балащук) мають джерелом «апостольської благодаті» безпосередньо анафемованого Філарета-Денисенка, а для чотирьох інших першоджерелом такої ж «святительської благодаті» є сексуальний розбещувач малолітніх, двічі заборонений у священнослужінні, тричі одружений, міжнародний авантюрист розшукуваний інтерполом, неодноразово засуджений кримінальний злочинець Вікентій (Чекалін)*. Причому нинішній керуючий справами «Патріярхії» УАПЦ, «архієпископ» Ігор (Ісіченко) у цьому «святительському правонаступництві» є, так би мовити, прямим «праонуком» Вікентія (Чекаліна). Тож у митрополита Константина є шанс успадкувати титул «першосвятителя» від, прямо скажем, неординарної особи.

Святослав Речинский. Зарубежное обозрение (январь 2002 г.)

Очередной захват храма филаретовцами на Тернопольщине