Столичные торжества Олександр Яровий. Служіння Богові й народу.

01.07.2007 archive, Вестник №70, Страницы истории

СЛУЖІННЯ БОГОВІ Й НАРОДУ

Столиця України урочисто відзначила 15-річчя Харківського Архієрейського Собору та Предстоятельського служіння
Блаженнішого Митрополита Володимира

Олександр Яровий,
кандидат філологічних наук

«Аз есмь пастырь добрый:
и знаю Моя, и знают Мя Моя»
(Ин. 10, 14)

Півтора десятиліття тому Господня десниця допомогла подолати велику небезпеку, яка загрожувала не тільки Українській Православній Церкві, а й усьому нашому суспільству й великою мірою – всій православній цивілізації. У суворій відповідності до “церковної конституції”, себто віковічних канонів, Собор вірних канонічним устоям українських архієреїв засудив дії організаторів церковного розколу та обрав нинішнього Предстоятеля – Блаженнішого Митрополита Володимира, який до того був митрополитом Ростовським і Новочеркаським. Ступивши на українську землю, Владика сказав слова, які ніколи не забуде історія: “Я повернувся сюди назавжди, повернувся для того, щоб служити Богові й українському народові”. І поцілував київську землю…
У ці ювілейні дні 2007 року церковні та світські історики не раз апелюють до подій того часу, згадують нелегкі обставини, які загрожували розправами і трагедіями для захисників Істини, для всіх вірних Христовій Церкві. Було всього: лунав політичний заклик “самостійній державі – самостійну церкву”, який у дещо видозмінених варіантах намагалися зреанімувати ще й пізніші недруги Православ’я, були погрози власть імущих та пропозиції Предстоятелю УПЦ від спецслужб заїхати до Києва з “чорного ходу”, обминувши тисячі вірних, що зустрічали свого Владику на залізничному вокзалі. Були провокації, намагання залякати, був шантаж і багато бруду у ЗМІ, які на догоду політичній кон’юнктурі не надто церемонилися з моральними принципами. Це була Голгофа Церкви і пастиря, після якої настало світле воскресіння. Вороги хотіли зробити неможливе: зліквідувати Церкву, яку, за обітницею свого Засновника – Христа Спасителя , не можуть подолати і самі “врата адові”. Перефарбуванці, “борці за незалежність церкви”, вчорашні слуги тоталітаризму, з яким так різко вони почали зненацька боротися, прорахувались. По-перше, церковний люд вже непросто було залякати адміністративними методами, а по-друге, і це найголовніше, – Господь судив інакше, ніж хотілося організаторам розколотворчих катаклізмів. Після темної доби атеїзму саме в колисці слов’янського, києворуського Православ’я починалося нове і непереможне відродження, яке було на часі, відповідало запитам мільйонів українців. А на неймовірно тяжке і почесне хрестонесення цієї відрожувальної місії Господь Своїм Святим Духом через соборне архієрейське рішення поставив людину, яка за своїм високим релігійно-етичним та інтелектуально-творчим потенціалом, за високою довірою з боку народу здатна була цю місію здійснити, – Митрополита Володимира.
І ось на календарі новітньої вітчизняної історії вже маємо ювілей. Масштабні торжества пройшли у Києві, Харкові, Житомирі та інших містах України. Вінцем свята православних стали столичні торжества 1-3 червня цього року. Це було воістину Торжество Православ’я! Тільки не в першу неділю Великого посту, а на Троїцький седмиці. Масштабні святкування засвідчили величезний суспільний та міжнародний авторитет Української Православної Церкви і зокрема її Предстоятеля Митрополита Київського і всієї України Блаженнішого Володимира.
Перший літній день запам’ятався науковою конференцією “Служіння Логосу”, проведеною в Центральній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського. Як зазначила організатор і ведуча кількох ювілейних заходів настоятелька Одеського Свято-Михайло-Архангельського монастиря ігуменя Серафима, Блаженніший Митрополит Володимир – це видатний вчений сучасності, знаний діяч у гуманітарній сфері, який змалечку прагнув збагатити свій кругозір найціннішими науковими скарбами людської цивілізації. З доповіддю про богословські труди ювіляра на конференції виступив єпископ Бориспільський Антоній. Академік Петро Толочко як православний історик дав оцінку епохального значення Собору та ролі Митрополита Володимира у відродженні християнської духовності в сучасній Україні. Вчений провів паралелі між подіями початку 1990-х та іншими найдраматичнішими періодами нашої історії, і це справді так. Божим промислом у найвідповідальніші історичні моменти воздвигалася особа, яка ставала виразником цілої епохи і мала подальше непроминуще значення: святий князь Володимир, Хреститель Русі, священномученик Володимир – перший серед новомучеників кривавої революційної доби, Митрополит Володимир (Сабодан) – пастир вільної, відродженої Української Православної Церкви. На завершення конференції Блаженніший виступив з коротким словом, подякував всім, хто поділився цінними думками. Предстоятель відзначив: “Логос – це те, що було, є і буде. Людині дана Богом свобода волі, яку не відняло навіть гріхопадіння. Ми вільні у своїх діях, тож давайте ж допомагати один одному молитвою, поспішаймо робити добро. Нехай Логос – Слово Боже – покриє нас Своїм світлом”.
Значною подією стало відкриття тематичної виставки 2 червня в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Багато експонатів надав сам Блаженніший. Серед них – серія портретів київських святителів ХІХ ст., картини світських живописців, ікони, книги. Прикметно, що на відкритті виставки зі щирими вітаннями виступили представники православної української інтелігенції, які засвідчили свою духовну єдність із канонічною Церквою як єдиним гарантом здорової духовності і справжньої культури в суспільстві. Це викладач риторики із МАУП Галина Сагач, міністр культури Юрій Богуцький, видатний поет сучасності, академік Борис Олійник. “Слава Богу, – відзначив Б. Олійник, – що є такі люди, як Митрополит Володимир, вони тримають на плечах духовність України”. Поет-академік прочитав вірш про мету життя: ми маємо за що вмерти і заради чого жити. “Тому ми будемо вічно!” Завітали на відкриття виставки й представники православної молоді, студенти, адже добра половина прихожан столичних храмів – це молоді люди. Голова Національної книжкової палати академік Микола Сінченко подарував Митрополиту Володимиру рідкісну дореволюційну книгу про його небесного покровителя – святого рівноапостольного князя Володимира. Були вручені почесні грамоти активним діячам на ниві православної духовності. Підсумовуючи, Блаженніший відзначив: “Кожна річ цієї виставки оповідає про себе і про історію нашого боголюбивого народу”. Предстоятель призвав Боже благословення на всіх присутніх.
Без сумніву грандіозною духовною подією того ж дня (2 червня 2007 року), яка матиме своє продовження в подальшому житті України, стало освячення місця під Спасо-Воскресенський кафедральний собор у парку в районі станції метро “Либідська”. Історичний Володимирський собор з його великою святинею – мощами святої великомучениці Варвари – був злочинно захоплений у згадувані неспокійні часи відступниками-філаретівцями. 15 років Українська Православна Церква ішла до сьогоднішньої події, чекала й молилась, щоб єпископат, духовенство і прості віруючі нарешті мали кафедральний собор. З Божої волі такі сприятливі обставини склалися саме тепер. На урочисту подію освячення хреста та каменя з пам’ятним написом зібралися високі гості із зарубіжних Православних Церков, архієреї, священики, миряни. Також прибули президент Віктор Ющенко, прем’єр-міністр України Віктор Янукович та київський міський Голова Леонід Черновецький, який пожертвував Українській Православній Церкві в особі її Предстоятеля три кілограми золота для куполів – як він просив зазначити, в пам’ять 9-го дня кончини своєї матері Параскеви. Прем’єр та президент супроводили Блаженнішого Митрополита Володимира до гранітного каменя з написом, який повідомляє, що на цьому освяченому місці буде зведено храм Воскресіння Христового. Представники численних мас-медіа так і зафіксували цей історичний момент: возливання святого єлею на хрест і символічний камінь та освячення їх Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром у присутності представників влади – із прем’єром “одесную” і президентом “ошуюю”. Прем’єр-міністр Віктор Янукович у своєму виступі побажав, щоб ми всі, як потенційні прихожани цього храму, скоріше дочекалися вже освячення його хрестів. “Христос воскрес!” – пролунало над галявиною пасхальне привітання із уст Предстоятеля, і сотні людей радісно відповіли: “Воістину воскрес!”. Семінарський хор возгласив пасхальні піснеспіви. Це справді був Великдень, свято воскресіння народного православного духу.
Кульмінацією святкових заходів стала урочиста академія, яка відбулася недільного вечора 3 червня у Національному палаці “Україна”. Не випадково це був день Всіх святих. Церква небесна, без сумніву, раділа разом із земною Церквою, святкуючи засвідчену часом і діяннями перемогу світла над темрявою, перемогу православної Істини. Із вітальним словом виступив митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел. Він висвітлив історичне значення Харківського Собору, який звільнив УПЦ від пут тоталітаризму, дав їй поштовх до вільного канонічного розвитку і подарував українському народові великого пастиря і видатного громадського діяча – Митрополита Володимира. Звертаючись до ювіляра, митрополит Агафангел сказав: “Ваше Блаженство! Ваш життєвий шлях – це яскравий приклад відданого служіння народу Божому, Церкві та Україні… Під омофором Вашого Блаженства вершилося величезне чудо милості Божої, яке тепер називають Другим Хрещенням України… Первосвятительске служіння Вашого Блаженства нероздільно пов’язане з нинішньою епохою відродження УПЦ”. Як відзначив доповідач, в особі Митрополита Володимира Церква знайшла Первосвятителя, Предстоятеля, доброго пастиря і вчителя, богослова, святителя-молитвеника, церковно-суспільного діяча, патріота України, державного мужа і дипломата, який зумів об’єднати православний український народ. По закінченні вітального слова Предстоятелеві було урочисто подаровано образ Почаївської ікони Божої Матері – з побажанням, щоб Цариця Небесна берегла самого Предстоятеля, Церкву і Україну.
Від імені Кабінету Міністрів України Блаженнішого Митрополита Володимира привітав віце-прем’єр Дмитро Табачник. Він нагадав уже цитовані нами історичні слова Митрополита на Київському пероні, навів цифри зростання структур УПЦ: у два рази збільшилась кількість парафій, тепер їх понад 11 тисяч. Затим Д. Табачник передав подарунок та квіти від прем’єра Віктора Януковича.
Про справи милосердя, які творить Церква, турбуючись про найбільш знедолених, хворих і незахищених громадян, доповів голова Синодального відділу з благодійництва та соціального служіння диякон Сергій Косовський. Зокрема він сказав про акцію “Свіча милосердя”. Митрополит Володимир передав чек на 150 тисяч гривень для благодійних цілей. У доповіді прозвучали конкретні адреси, куди піде ця допомога. “На цей рік, – відзначив о. Сергій Косовський, – відділ планує залучити на розвиток благодійництва близько одного мільйона гривень”.
Свої вітання й квіти Предстоятелю передав київський міський голова Леонід Черновецький.
Під бурхливі овації присутніх до слова було запрошено Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, людини, яка, мов умілий богоданий кормчий, провела корабель Церкви повз усі небезпеки і зробила за ці півтора десятиліття з Божої ласки великий обсяг діянь. “Сьогодні ми маємо велике свято, – відзначив Предстоятель. – Собор, який відбувся 15 років тому, ввійшов в історію. Він показав мужність єпископату, довів, що за такими пастирями народові можна йти і слід іти. Собор засвідчив Істину в лоні канонічної Церкви. Ми приносимо до ніг Іісусових нашу подяку за всі даровані блага… Турбота про людину як про творіння Боже була і буде обов’язком святої Церкви. Ми дякуємо Богові, що належимо до цієї Церкви. Тільки в ній є гарантія і перспектива спасіння для кожної людської душі. Дякую гостям з інших країн, прошу оповісти народам ваших держав, як ми живемо, що ми робимо. Дякую духовенству, нашому боголюбивому народові. Він любить Бога і любить ближнього, а це найбільші заповіді, на яких тримаються всі інші, за словом Самого Спасителя. Дякую всім, хто переживає за Церкву, любить Церкву. Мета наша в ній – наблизитися до Бога в міру сил і можливостей, отримати благодать Святого Духа… Слава Богу за все. Не нам, Господи, не нам, але імені Твоєму честь, велич і поклоніння завжди – нині, і прісно, і во віки віків. Амінь”.
По тому відбулась демонстрація короткого документального фільму “Дорогою віри”, який закцентував увагу на реаліях харківських церковних подій 1992 року, на особистій ролі Предстоятеля у справі захисту й порятунку церковної споруди. Ця хвилююча стрічка стала містком від офіційної урочистої частини до мистецького концерту. Ведучі концерту – народні артисти Тетяна Цимбал та Василь Ілащук – не просто оголошували номери, а й оповідали історичні факти та важливі подробиці біографії ювіляра. В. Ілащук поділився особистим спогадом, як цього року він спостерігав глибоко молитовне, самовіддане богослужіння Предстоятеля на Гробі Господньому в Єрусалимі. Привітали присутніх своїми виступами Державний академічний симфонічний оркестр, народні артисти Ніна Матвієнко з юнацьким хором “Дзвіночок”, Валентина Степова, Тетяна Недєльська, Микола Гнатюк, брати Назарій та Дмитро Яремчуки, муніципальний камерний хор “Київ”, вокальний квартет “Гетьман”. Порадували юні таланти України: маленькі співаки Едуард Романюта, Анастасія Царапенко, а справжнім відкриттям концерту стала наймолодша, 5-річна учасниця Анна Стефана, яка зворушливо проспівала пісню “Я янгол маленький…” Не лишила глядачів байдужими широко відома сьогодні православному народові пісня-молитва “Господи помилуй” (“Колокольный звон над землей плывет»…) у виконанні зведеного хору Сєвєродонецької єпархії:
Схимники в крестах –
Бороды, как снег…
Потупив глаза,
Молятся о всех:
„Господи, помилуй!”
Дуже доречними, промовистими і розмаїтими були змінні декорації. Майстерним і барвисто мажорним – освітлення. Після масштабної вокально-хореографічної сцени на давньоруську тематику зведений хор виконавців гучно й урочисто проспівав “Многая лета” Предстоятелю, пастирям і всьому боголюбивому православному народові. А за спинами виконавців в глибині сцені з’явився величезний портрет пастиря землі української у скромному чернечому одязі (Блаженніший Володимир – 45 літ у чернецтві) на тлі безкрайнього блакитного неба і такого ж безкрайнього золотого пшеничного поля.
Ювілейні торжества стали вінцем переломного і важливого періоду нашої історії. Цей величний акт соборного засвідчення Істини показав: канонічна Українська Православна Церква була, є і буде. Вона тримається на таких винятково потужних духовних постатях, як Блаженніший Митрополит Володимир, як незламні учасники вікопомного Харківського Собору, як тисячі благочестивих мирян, готових всюди слідувати за Господом Іісусом – і на Фавор, і на Голгофу. А найголовніше – свята Церква стоїть на камені Христовому, на фундаменті небесному, і своєю небесною Правдою вона завжди освячуватиме нашу рідну землю та її народ.

Выставка в Киево-Печерской Лавре

Хроника служения Предстоятеля УПЦ за май-июнь