Митрополит Антоній: Сили, які працюють над знищенням канонічної Церкви, працюють проти інтересів України та її майбутнього

16.08.2021 announcement1, news

Напередодні святкування сьомої річниці інтронізації Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія публікуємо аналіз Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського і Броварського Антонія поточної ситуації в Українській Православній Церкві за період предстоятельства Його Блаженства.

Завтра ми відзначаємо сьому річницю з дня інтронізації Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Онуфрія.

Останні роки були для усієї повноти Української Православної Церкви роками випробувань. Випробувань мужності, стійкості та вірності Богу.

Взірцем всіх цих якостей якраз і став наш Предстоятель. Завдяки його мудрості, виваженості і насамперед глибокій вірі наша Церква змогла не тільки з гідністю пройти через усі перешкоди, які виникали на її шляху, а й продовжити свій розвиток.

Свідченням цього є такі факти.

По-перше, за сім років Українська Православна Церква, навіть попри зовнішній тиск та рейдерське захоплення її храмів, зросла як якісно, так і кількісно.

Зокрема, з’явилося 466 нових парафій (у 2014 р. їх було 11908, а на цей момент – вже 12374) та 30 нових монастирів (у 2014 р. – 228, на сьогодні – 258). Крім того, збільшилась кількість священнослужителів – з 11 970 до 12 456.

Показово, що стабільно високим залишається і рівень зацікавленості у навчанні в духовних закладах Української Православної Церкви.

Так, цьогоріч лише до Київської духовної академії та семінарії було зараховано 224 абітурієнтів.

По-друге, ці роки чітко продемонстрували, що наш Предстоятель користується беззаперечним авторитетом серед віруючих. Багато хто відзначає, що його позиція стосовно необхідності збереження вірності святому Православ’ю знайшла по-справжньому потужний відгук у людських серцях. Саме тому – навіть за умов шаленого тиску з боку попередньої влади, а також масштабної інформаційної кампанії проти УПЦ – до лав «ПЦУ» добровільно перейшло менш як 1 відсоток парафій нашої Церкви.

Більш того, люди залишаються вірними Українській Православній Церкви навіть за умов прямих переслідувань і гонінь. Вони будуть нові храми – замість захоплених прибічниками т.з. ПЦУ – і продовжують захищати свої фундаментальні права усіма методами, які гарантовані їм законом.

По-третє, багато в чому завдяки зусиллям Блаженнійшого нам вдалося уникнути сценаріїв перетворення Церкви в інструмент політичних та ідеологічних впливів. З одного боку, ми відмовилися ділити українців на «правильних» та «неправильних», а з іншого – докладали максимум зусиль для збереження і встановлення миру, злагоди та взаєморозуміння на нашій рідній землі.

Як наслідок, Українська Православна Церква і досі залишається єдиною силою, яка реально об’єднує всю Україну.

Особливо чітко це відчувається під час проведення Всеукраїнської Хресної ходи, коли у спільній молитві зливаються люди з Півночі, Півдня, Сходу та Заходу нашої держави. Люди з різними політичними, ідеологічними та особистими вподобаннями, котрі відходять на другий план стосовно головного – братньої любові у Христі.

На моє глибоке переконання, таке єднання у вірі якраз і може стати ключем до розв’язання питання, яке вже тривалий час не здатні врегулювати політики.

Мова йде не тільки про встановлення довгоочікуваного миру в Україні, а й знаходження опори для втримання держави від розвалу внаслідок різноманітних внутрішніх протиріч та конфліктів.

З огляду на це, можна дійти однозначного висновку – ті сили, які працюють над знищенням канонічної Церкви, працюють проти інтересів України та її майбутнього.

На жаль, потрібно констатувати, що навіть після поразки Петра Порошенка на виборах відповідні процеси продовжують існувати, хоча вони і втратили свою інтенсивність.

Зокрема, залишається актуальною проблема незаконної перереєстрації статутів наших парафій в юрисдикцію «ПЦУ», яка здійснюється зазвичай таємно, без відома наших віруючих. Також такий підхід використовується для легалізації рейдерських захоплень храмів УПЦ.

Останній приклад – 8 липня 2021 року голова Волинської обласної державної адміністрації Юрій Погуляйко підписав розпорядження № 406, яким провів перереєстрацію на користь «ПЦУ» Миколаївської парафії села Борочиче, храм якої був відібраний розкольниками у 2019 році.

Продовжують відбуватися й спроби нових рейдерських атак.

Так, 18 липня 2021 року в селі Вербовець Вінницької області т.з. активісти намагалися захопити Свято-Покровський храм Української Православної Церкви.

Під час вчинення злочину прихильники «ПЦУ» побили віруючих УПЦ, а також здійснили напад на священика. При цьому шокує те, що нападники не тільки мали з собою заточену арматуру, а й відкрито погрожували, що «будуть різати як свиней» парафіян нашої Церкви.

Показово, що причиною нової хвилі агресії стала саме неправомірна перереєстрація статуту парафії УПЦ чиновником Вінницької обласної державної адміністрації, який затвердив документи зборів сільської, а не релігійної громади (як того вимагає закон).

Ці та інші подібні їм факти дозволяють сформувати такі твердження.

Перше – будь-які заяви з боку «ПЦУ» про готовність до діалогу та єднання з нами не є щирими.

Оскільки не може одна рука обіймати тебе, а інша – встромлювати ніж у спину.

Саме тому, доти, поки остаточно не будуть припинені спроби атак на парафії та наших віруючих, а також не повернуті усі захоплені у нас храми ніякий ефективний діалог неможливий.

Друге – практика свідчить, що у багатьох випадках відповідні конфліктні ситуації на місцях мають штучний характер. Без зовнішніх подразників та стимулів, а також інформаційної «обробки» люди поступово приходять до тями і розуміють, що відбирати чуже – це гріх.

В даному контексті мені згадуються слова настоятеля нового, побудованого замість захопленого прибічниками «ПЦУ», храму в селі Брониця Волинської області.

Він відзначив, що його парафіяни щиро простили всіх нападників. Своєю чергою попросили вибачення і ті, хто у січні 2019 року був у лавах рейдерів, які захопили храм. І, що найголовніше, після того конфлікту багато людей почали повертатися до парафії УПЦ.

Це дуже важливий момент. Оскільки він вказує на те, що релігійні протистояння в різних регіонах Україні не є природним процесом і зазвичай спровоковані зовнішніми чинниками.

І, напевне, найголовнішим доказом того, що Блаженніший Онуфрій – це Предстоятель єдиної канонічної на території України Православної Церкви є насамперед той факт, що саме Митрополита Онуфрія підтримують Предстоятелі та ієрархи інших Помісних Православних Церков, що, перш за все, проявляється в Євхаристичному спілкуванні. Спільна молитва навколо Євхаристичної Чаші – це головна ознака єдності православних християн, ознака того, що ми належимо до однієї єдиної Церкви, створеної не людськими силами і не за людським бажанням, а Самим Богом, Господом нашим Іісусом Христом.

Відомий ієрарх Кіпрської Православної Церкви митрополит Лімасольський Афанасій якось зауважив: вірність українців Митрополиту Онуфрію – це вірність Канонічній Церкві, а вірність Церкві – це вірність Самому Богові.

Поздравление Святейшего Патриарха Кирилла митрополиту Киевскому и всея Украины Онуфрию с годовщиной интронизации

КИЕВ. Накануне Дня интронизации Блаженнейший Митрополит Онуфрий совершил всенощное бдение в Киево-Печерской Лавре