Єпископ Віктор: Діалог передбачає наявність співрозмовників, які готові чути та слухати один одного

15.07.2022 announcement1, news, Церковь и СМИ

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує українською інтерв’ю Голови Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях єпископа Баришівського Віктора грекомовному ресурсу news-politics.com.

— Україна перебуває в епіцентрі війни. Паства досить натерпілася за багато років і тепер страждає ще більше. Ваше Преосвященство, опишіть нам поточну ситуацію для віруючих та народу.

— Ситуація, скажу відверто, дуже непроста. Через деякі причини віруючі УПЦ перебувають у становищі ще складнішому, ніж народ України загалом.

У країні війна. Війна, на яку ми не чекали. Війна, яка усіх нас шокувала. Війна, про початок якої ми не вірили до останнього дня. Війна, яку розв’язала Російська Федерація проти України.

Вже зараз можна з упевненістю говорити, що Україна не буде такою, як раніше. Тисячі наших співгромадян загинули, захищаючи свою Батьківщину, зруйновано інфраструктуру, в катастрофічному стані перебуває економіка. Нас поставили на межу виживання, а ймовірність гуманітарної катастрофи є досить високою. Але навіть якщо не враховувати всі ці страшні чинники, а лише взяти до уваги, що за 5 місяців цієї війни загинуло майже 5 тисяч мирних жителів України, серед яких майже три сотні дітей, то стає очевидним, що цю війну інакше як безумством назвати не можна, і жодними причинами виправдати її неможливо.

Водночас складне становище віруючих УПЦ посилюється не лише зовнішньою війною, а й війною, так би мовити, на внутрішньому фронті. Війною, яку проти нашої Церкви ведуть представники інших християнських конфесій чи окремі представники влади. Переважно на заході України у нас продовжують відбирати храми, наших віруючих та священників нерідко б’ють, і все це відбувається на тлі військової агресії з боку Російської Федерації, внаслідок якої здебільшого на сході країни повністю чи частково від вибухів або обстрілів зруйновано понад 70 храмів УПЦ. Ситуація настільки незрозуміла, що вона не вкладається в голову: на заході України наші храми відбирають, а на сході – руйнують. Станом на 04.07.22 в УПЦ зафіксовано 222 випадки рейдерського захоплення релігійних громад та 48 випадків заборони діяльності УПЦ органами місцевого самоврядування.

Міркуйте самі: наші парафіяни воюють на фронті, наша Церква здійснює неймовірну за своїми масштабами соціально-гуманітарну місію, і водночас храми УПЦ відбирають, звинувачуючи при цьому нас у непатріотизмі! Жодної логіки тут не видно, крім «логіки» ворога роду людського, якому сама присутність Церкви заважає.

Цей факт став очевиднішим після проведення Собору Української Православної Церкви, який відбувся 27 травня у Києві у жіночому Свято-Пантелеімонівському монастирі у Феофанії. До Собору всі недоброзичливці нашої Церкви у своїх агресивних висловлюваннях і вимогах постійно апелювали до того аргументу, що УПЦ є частиною РПЦ, що в умовах війни є неприйнятним. Війна цю риторику ще більше розпалила.

Так ось, ієрархи, священники та миряни, які зібралися на Собор у Феофанії, вирішили вдосконалити незалежний статус УПЦ, дарований їй патріархом Олексієм ІІ ще 1990 року. Іншими словами, церковно-канонічний статут, з тексту якого було вилучено всі пункти, що містять згадку про будь-який адміністративний зв’язок із РПЦ, було приведено у відповідність до фактичного статусу УПЦ, який вона має вже 32 роки. Водночас, на період воєнного часу єпархіальним архієреям тих єпархій, зв’язок яких із церковним керівним центром ускладнений або відсутній, Собор надав свободу у прийнятті рішень, що належать до компетенції вищої церковної влади.

Такими рішеннями Собор позбавив ворогів Церкви їхніх головних аргументів. Навіщо? Щоб показати, що насправді ті, хто виступають проти УПЦ, борються не за її незалежний статус, а виключно за те, щоб її зруйнувати. Мені вже неодноразово доводилося розмовляти з нашими віруючими, які розповідають, що під час захоплень їхніх храмів «патріоти» на зауваження про незалежність УПЦ відповідають, що для них це ніякого значення не має, бо нашої Церкви просто «не має бути». Зрозуміло, що ці люди «воюють» не за «українську церкву», а за те, щоб знищити законну канонічну Церкву. Тож, як бачите, з початком війни УПЦ опинилася у дуже непростих обставинах.

— Чи вважаєте ви, що діалог з ПЦУ може продовжуватись у цих умовах і, до того, чому вони досі наполягають на своїй агресивній діяльності проти УПЦ?

— Загалом кажучи, діалог навіть не розпочинався. Тому, що діалог передбачає наявність співрозмовників, які готові чути та слухати один одного. Діалог – це розмова двох цивілізованих людей. Однак діалог фізично і практично неможливий, коли один зі співрозмовників стоїть із битою у руці, і не тільки погрожує, а й застосовує її до іншого співрозмовника. Скажіть, який діалог може бути з людиною, яка зламала двері в моєму домі, увірвалася в мою оселю і загрожує розправою всім її мешканцям? Сьогодні, на жаль, представники ПЦУ виступають у ролі такої людини. Чому це відбувається? Чому вони досі настільки агресивні щодо УПЦ? Тут роль відіграло кілька чинників.

Перший – це цілеспрямоване створення у ЗМІ образу ворога з нашої Церкви. Протягом багатьох років несумлінні журналісти робили все, щоб налаштувати обивателя проти УПЦ. Якоюсь мірою їм це вдалося, що не дивно, оскільки той, хто володіє інформацією, впливає на уми суспільства. Варто лише почитати Джорджа Орвелла і все стає зрозумілим.

З іншого боку, на потік брехні та наклепів на адресу Церкви ніяк не реагувала влада, а в певні моменти навіть допомагала. Досить лише згадати, чим упродовж кількох років займався колишній президент України Петро Порошенко, аби зрозуміти, що агресія проти УПЦ – це не епізодичне явище, обмежене географічними межами якогось одного регіону, а ціла програма, яка використовується у політичних цілях. З приходом Володимира Зеленського багато що змінилося, ми зітхнули трохи вільніше, але багато проблем все одно нікуди не зникли.

Повернемося до діалогу з ПЦУ. Сьогодні представники цієї конфесії намагаються максимально використовувати ситуацію з війною. Патріотичні почуття наших співгромадян вони звертають не на те, щоб об’єднувати Україну, яку рвуть на частини, а на те, щоб відбирати наші храми. У такій ситуації діалог неможливий, про що, до речі, сказав і Собор у Феофанії. Умови для нормальної розмови між УПЦ та ПЦУ позначені дуже чітко: передусім представники ПЦУ мають припинити свою агресивну діяльність проти УПЦ. Ми відкриті до діалогу, але для того, щоб він розпочався, потрібно насамперед припинити бити наших віруючих і викидати їх із збудованих ними ж храмів.

— Президент Зеленський виконав свої обіцянки щодо церковних проблем в Україні?

— Президент Зеленський обіцяв не втручатися у справи Церкви, як цього вимагає Конституція нашої країни. І, в принципі, він свою обіцянку виконує. Він справді веде себе як глава світської держави. Однак, на жаль, деякі політики в Україні не наслідують приклад Президента, і не тільки не тримаються осторонь релігійних проблем у країні, а й самі створюють їх.

Наприклад, останнім часом прокотилася хвиля депутатських рішень та звернень на рівні органів місцевого самоврядування, які потребують заборони діяльності УПЦ в окремих регіонах України. Це грубе порушення Конституції та зневажання базових прав людини. На мою думку, центральна влада на такі речі має реагувати.

Крім того, досі нічого не відбувається з антицерковними законами, ухваленими парламентом України у каденцію Петра Порошенка. Ці закони зараз активно використовуються тими чиновниками, які на місцях намагаються розіграти «релігійну карту» і замість конкретних справ, наприклад соціально-гуманітарного характеру, займаються проблемами Церкви. Звісно, покращити стан ЖКГ набагато складніше, ніж виступити з популістськими заявами щодо Церкви. От і виступають. Але робити собі політичну кар’єру на питанні боротьби з УПЦ – це свідомо програшний шлях, який нікому нічого хорошого не дасть.

Я думаю, що рано чи пізно все стане на свої місця. Зрозуміло, що у Президента та його апарату зараз серйозніші завдання. Однак і релігійні питання, а саме порушення прав і свобод віруючих УПЦ, обов’язково з’являться на порядку денному української центральної влади. Тому, що Україна заявляє про свої європейські претензії і вже набула статусу кандидата в ЄС, а отже, обов’язково має дотримуватися демократичних принципів, а не лише декларувати їх.

— Кілька місяців тому ви сказали, що Україну залишило понад мільйон дітей. Ви оптиміст, що всі ці діти колись повернуться до своєї країни?

— Ви самі бачите скільки українців виїхало за межі нашої країни з моменту вторгнення військ Російської Федерації в Україну. За різними оцінками, їхня кількість близько 6 мільйонів осіб. Зрозуміло, що не всі вони повернуться на Батьківщину. І так само зрозуміло, що це погано для нашої країни. Тому що здебільшого виїхали жінки, молодь, діти. Тобто ті, хто має будувати нову Україну. Потенційно − це майбутні співробітники сфери IT, інженери, економісти, педагоги, лікарі. У якомусь сенсі, це наше інтелектуальне майбутнє, і ми маємо зробити все, щоб ці люди повернулися на рідну землю. Сподіватимемося, що так і станеться.

Бажаю всім нам мирного неба над головою. Останнім часом ми відчули справжню цінність цих слів. Немає більше сил людських, але ми знаємо і віримо, що там, де людина стає безсилою, починає діяти Бог! Цією надією ми й продовжуємо жити, рухатися та існувати.

ЛЬВІВ. У Свято-Георгіївському соборі оновили престол храму

ЧЕРКАСИ. Митрополит Феодосій підтримав парафіян із Кононівки, які зазнають утисків від місцевого чиновника