КИЇВ. Грецькі клірики роблять заклик до ієрархів Елладської Православної Церкви щодо українського питання (лист)

Грецькі священнослужителі 22 вересня 2019 року співслужили Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію за Божественною літургією в Києво-Печерській Лаврі. Після богослужіння вони привітали Предстоятеля УПЦ і передали йому стурбованість православного духовенства і мирян Греції щодо кризи всередині Православ’я у зв’язку з подіями в Україні.

Клірики Елладської Церкви попросили вірних Української Православної Церкви триматися Блаженнішого Митрополита Онуфрія і зберігати вірність Церкві, яку вони наслідували від своїх предків, і де вони отримують духовне окормлення.

Також архімандрит Феолог, протоієрей Миколай та ієромонах Ієрофей напередодні зібрання ієрархів Елладської Церкви та можливого прийняття рішення щодо українського церковного питання звернулися до архієреїв своєї Церкви.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ представляє їх звернення у перекладі на російську мову до Його Блаженства, яке також було опубліковано на грецькому сайті Romfea 23 вересня.

Ваше Блаженство, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій!

З особливим хвилюванням ми, смиренні паломники, знаходимося сьогодні в межах багатостраждальної Української Православної Церкви.

Ми прибули з Греції і передаємо Вам послання любові у Христі і православного братства.

На це коротке паломництво по святинях Української Православної Церкви ми попросили та отримали Ваше благословення, як єдиного всеправославного визнаного канонічного Предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України.

Але крім Вашого незаперечного, згідно з канонами, статусу в православному світі, ми повинні визнати, що Ви отримали також серця віруючих православних християн в Греції, які дивляться на Ваше лице з великою повагою. Причина тому — у вашій особливій духовності і багатьох чеснотах, які проявляються в тому числі в характері і розважливості, які проявляються у Ваших словах і діях перед обличчям настільки несправедливих нападок, які Ви відчуваєте останнім часом.

Ми на Егіні з запізненням дізналися про Ваше відвідування монастиря Святого Нектарія, тому що зустрічали Вас отці не відразу могли розпізнати у Вас Предстоятеля, бо Ви вирішили поклонитися Святому Нектарію як смиренний монах, без гучного розголосу і супроводу.

Ваше Блаженство, ми дякуємо Вам за Ваш приклад. Така Ваша поведінка, що являє високодуховний образ думок, надихає і скеровує нас.

Сьогодні ми повинні сказати Вам, що під час цього паломництва ми пережили той подвиг, який здійснює віруючий православний народ України, щоб зостатися в своїй рідній вірі й зберегти місця богослужіння, успадковані їм від предків.

Ми на власні очі переконалися в болі і тривозі віруючих православних українців, а також побачили подив в їхніх очах, коли вони, звертаючись до нас, тих, хто прибув з Греції, спрямували нам велике питання: чому? Одне велике «ЧОМУ?».

І це «чому», як ми переконалися, переживають щодня мільйони православних.

Чому це гоніння, і до того ж з підписом братської руки?

Чому вони не можуть бути вільними, вірити і бути в спілкуванні з Церквою, яку вони прийняли від своїх предків і в якій отримали окормлення з дитинства?

Чому священики і віруючі повинні насильно усуватися від своїх храмів через втручання політиків в несправедливі церковні вибори?

Ми повинні з самого початку запевнити всіх, у великій нашій повазі та любові до Вселенської Патріархії і особливо до Вселенського Патріарха, як і до всіх єпископів Православної Церкви, поставлених в образ і на місце Христа.

Але як клірики Православної Церкви ми можемо говорити і наводити аргументи на підставі начал, догматів і канонів вікового святоотецького передання нашої Церкви.

Сьогодні ми повинні зізнатися Вам у тому, що увесь цей час Голгофи, на яку сходить Українська Православна Церква, віруючий народ і клір Греції з тривогою стежить за розвитком подій і молиться про настання миру, примирення і любові в душах людей, тому що до таких кроків повинна вести наша віра.

Семінарист-першокурсник прекрасно знає, що гріховність як властивість людської природи може бути зцілена покаянням, і людина може прийти до спасіння.

Він знає також, що створення розколу, завзятість в ньому і приєднання до нього без покаяння ніколи не зцілюються і строго засуджуються церковними канонами, і з переконливістю ведуть до смерті душі.

Як наслідок, церковного спілкування з людьми, які створили розкол і були виверженими з сану Церквою, причому коли це виверження було всеправославно прийнято, а також співслужіння з людьми, які не мають канонічного рукоположення всередині Церкви, засуджуються церковними канонами як співучасть в розколі і можуть бути розцінені як крайній вираз егоїзму, що впевнено веде до духовної смерті.

Отже, легко переконатися, що те, що сталося як якесь нововведення, після того, як в Києві зібралися різнорідні релігійні елементи, які не мали ніякого відношення до православної канонічності, ні в якому разі не може називатися Православним Собором. Зрозуміло, що і заздалегідь підготовлені в кабінетах політиків результати і рішення цих зборів не могли зробити нічого іншого, як створити ще одну церковну структуру, структуру невідомого типу і до сьогоднішнього дня чужу Православному світові і його церковній історії.

Але ми повинні зізнатися, що тиск, який чиниться з метою визнання цієї новоявленої церковної структури, є вельми відчутним і, по всій видимості, звершується міжнародними політичними діячами.

До сих пір у нас була всесвітньо єдина Православна Церква і це, як видається, зовсім не подобалося насаджувачам глобалізації і тим, які бажають, можливо, нав’язати світу так звану всерелігію. Єдність Православної Церкви було великою перешкодою в їхніх очах, і вони намагаються зруйнувати цю єдність зсередини. Вони хочуть позбавити сили слово Церкви про спасіння і змусити її займатися несуттєвими і вторинними проблемами людини.

Це правда, і вони спрацювали професійно. Добре вивчивши православну еклезіологію, вони зрозуміли, що наполягаючи на визнанні цього новоявленого церковного утворення, вони досягають руйнування Православ’я в буквальному сенсі.

Вони досліджували і дізналися, що єдність в Православній Церкві підтверджується участю в загальній Євхаристійній Чаші. Адже це саме те, що відрізняє нас від єретиків з іншим віровченням, які участь в своїй так званій божественній євхаристії поширили на всіх, навіть на іновірців.

Так натхненники взаємного припинення спілкування і розколу, який, на жаль, має прийти швидкими темпами, досягають своїх безбожних цілей.

Ми не забуваємо, що Вселенська Патріархія в 2004 році перервала спілкування з Архієпископом Христодулом, тому що Ієрархія Елладської Церкви обрала трьох Митрополитів так званих Нових Земель не запитавши Фанар. Тодішнє рішення про припинення спілкування супроводжувалося також загрозою, що «якщо ця “канонічна аномалія” продовжиться, Патріархія відніме Томос про автокефалію 1850 року».

По всій видимості, ця ж загроза висить і сьогодні над архієреями, які будуть покликані випрацювати рішення про українську автокефалію.

Деякі в Греції висловлюють побоювання, що якщо трапилося навіть це, тобто якщо ми в Православній Церкві дійшли до того, що безпідставно скасовуються постанови віком 300 і більше років, такі як Патріарший Акт 1686 року стосовно Руської Церкви, то, можливо, відмова від визнання цієї новоявленої української церковної структури створить привід для відібрання і Автокефалії Елладської Церкви 1850 року.

На жаль, є єпископи, які мислять так само і готові брати участь в антиканонічних діяннях, нехтуючи православною еклезіологією, яка ґрунтується на правилах Вселенських й інших Соборів, і ставлячи її в підпорядкування патріаршим рішенням.

Насаджувачі цього ненормального становища вважають, що погрозами і насильством вони зможуть зламати опір тих, які наполягають на збереженні канонів.

Вже сьогодні, через вісім місяців після дарування так званої автокефалії і притому, що жодна з Помісних Православних Церков її не визнала, всередині Православ’я твориться велике зло. Поділ і розкол почали пускати коріння, які, якщо продовжать поширюватися, з математичною точністю призведуть до остаточного розсічення нашої Церкви, а також до появи менших розколів усередині Помісних Автокефальних Церков.

Сьогодні на Афоні і в Греції багато настоятелів монастирів, ієромонахи та інші клірики відмовляються співслужити з тими, хто співслужив з єретиками.

Серед ієрархів Елладської Православної Церкви багато хто відмовляється визнати або служити з тими, хто співслужив з розкольниками. Якщо це досягне нижчих шарів кліру, у нас будуть священники, які будуть відмовлятися служити і з кожним, хто має ознаки того, що співслужив з розкольниками.

Також майстерно культивуються уявна напруженість і поділ між грекомовними і слов’яномовними Православними Церквами, що не мають ніякого справжньої підстави серед віруючого народу і кліру.

Ми в Греції пишаємося тим, що завдяки освіченим від Бога братам із Солуня Кирилу і Мефодію, наші брати-слов’яни отримали кириличний алфавіт. І в той же час ми вдячні нашим братам-слов’янам, тому що ми окормлялися духовно, серед іншого, настановами великих богословів, вчителів, письменників і літераторів з Росії, Сербії та Румунії.

Абсолютне перекручення смислів і понять в аргументах, що використовуються на користь розкольницької структури, схожі на оруеллізм, тобто пропагандистське маніпулювання фактами і явне спотворення істини. Мета цих аргументів — заплутати і дезорієнтувати Православну повноту.

Вони засуджують, і справедливо, етнофілетизм, причому спеціально для цього організовують конференції, і в той же самий час стверджують, що кожна нація має право на Автокефалію. Тим самим вони прагнуть розсікти і розділити Православ’я на численні дрібні шматочки по чисто етнофілетичним критеріям.

Нещодавно деякі заявили, що оскільки ми є греками, наш обов’язок — підтримати вибір автокефалії. Якщо це не етнофілетизм, то що ж тоді етнофілетизм?

Так званоюавтокефалією для розкольників вони підкладають бомбу в основу православної єдності і в той же час закликають до єдності та миру між народами.

Вони служать з нерозкаяним розкольниками і обіймаються з українськими єретиками-уніатами, і в той же час засуджують канонічну Українську Православну Церкву з мільйонами православних християн на небуття, і до того ж ще засуджують її як призвідницю і винуватицю розколу за те, що вона не пішла разом з розкольниками.

Вони жорстоко ранять православну соборну систему, підміняючи першість честі новоявленими і неіснуючими в Православ’ї теоріями «першого без рівних» (primus sine paribus), і в той же час доводять перед папою цінність соборної системи.

Ми в Греції будемо слідувати словам наших мудрих ієрархів і вчителів, які ясно висловилися, незважаючи на тиск, проти так званої автокефалії і за канонічну Українську Православну Церкву.

Серед них — Святіші Патріархи Олександрійський Феодор і Єрусалимський Феофіл.

Мудрий ієрарх і професор Архієпископ Тірани і всієї Албанії Анастасій, який замість Церкви прийняв попіл, але створив православне диво з новими храмами, установами, школами, лікарнями і який повинен бути прикладом для наслідування для всього православного кліру.

Блаженніший Архієпископ Кіпрський, який не визнає нову структуру в Україні, а також Високопреосвященний Митрополити Кіпрської Архієпископії: Лимассольский Афанасій, Кіккський Никифор і Тамаській Ісая.

Високопреосвященний митрополити Пірейський Серафим, Кіфірській Серафим і Керкірський Нектарій.

І навіть учений Митрополит Навпактській Ієрофей, який, не дивлячись на те, що вважає визнання автокефалії неминучим, пропонує, перш якої б то не було дії з боку Елладської Церкви, запитати у Вселенської Патріархії, на підставі яких канонів вона здійснила відновлення вивержених з сану і відлучених розкольників і за якою православної логікою прийняла не висвячених в якості єпископів.

Ми твердо знаємо з церковної історії, що будь-яке соборне рішення в православному світі, що має предметом канонічні і еклезіологічні питання, може мати авторитет і силу тільки одноголосно.

Будь-яка Церква, яка стане вирішувати ці питання не одноголосно, але більшістю голосів, піддасть найбільшій небезпеці і свою власну єдність.

Виходячи з цього, ми впевнені, що ніяка з Помісних Церков не стане співучасницею внутріправославного розколу і не буде створювати своїм рішенням ґрунт для меншого розколу всередині себе самої.

Завершуючи це скромне привітання, ми висловлюємо смиренний заклик всім, хто любить нашу православну віру і бажає її єдності, і адресуємо цей заклик особливо нашим єпископам в Греції і в усьому світі.

Приклоніться і прислухайтеся до болю, плачу, горя і сліз мільйонів наших православних братів України.

Благаємо вас, перш, ніж ви приймете будь-які поспішні рішення, які остаточно зруйнують православну єдність, дайте відповідь на ці великі питання православного віруючого українського народу, питання, які були задані і нам:

Брати наші православні, чому ви з нами воюєте?

Чому ви не даєте нам продовжувати вірити в наше Православ’я?

Чому ви хочете зжити нас з наших рідних церковних меж?

Яке зло ми зробили і через що ви засуджуєте нас на небуття між православними?

Чому ви хочете привести нас в розкол?

Чому прирівнює до тих, які бажають зла нашому святому Православ’ю?

Чому ви зводите наклеп на нас, ніби ми етнофілетісти, так як ми віримо, що Православ’я стоїть над кордонами між державами, які визначають люди?

Ваше Блаженство, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій!

З такими смиренними роздумами і нерозумінням ми залишаємо Київ і повертаємося до Греції.

Дозвольте нам висловити нашу безмежну повагу до Вашої особистості і молити Бога про те, щоб Він дав Вам сили і був Вашим помічником у Вашому надтяжкому подвигу.

Сердечно молимося, щоб ви, наші православні брати України, зберегли свою віру цільною в Українській Православній Церкві під омофором Митрополита Онуфрія і його Священного Синоду.

Да усуне Бог миру розкол і да подарує знову бажану єдність в нашій Святій Православній Церкві. АМІНЬ.