НЬЮ-ЙОРК. Експерт з міжнародних відносинах в сфері релігії розкритикувала позицію Константинополя

Що сталося?

Канонічна Православна Церква в Україні, що відноситься до юрисдикції Московського Патріархату, в зв’язку з останніми ініціативами уряду країни виявилася втягнута у важку ситуацію. Політичний тиск, загроза нападу на храми поєдналися з зазіханнями Константинопольської Православної Церкви, яка всупереч церковним нормам направила до Києва своїх посланників – екзархів, як повідомляється, “в рамках підготовки до надання автокефалії православної церкви”. Ця церква не визнана жодною з помісних Православних Церков світу і вважається розкольницькою. Ситуація з автокефалією в Україні виходить за рамки внутрішньоцерковних відносин і стає важливим фактором суспільного життя двох країн і всього Православного світу в цілому.

Чи є підстави у Константинополя?

За словами дю Кенуа, історичні передумови для таких дій досить складні. Після Хрещення Русі в 988 році, перші Київські митрополити були поставлені Константинополем. Коли Київ був розгромлений татаро-монголами, Київський митрополит перемістився спочатку до Володимира, а потім до Москви, але при цьому продовжував якийсь час носити титул Київського, і кандидати в митрополити затверджувалися все ще Константинополем. Потім в середині XV століття Константинопольський Патріархат підписав так звану Флорентійську унію з Католицькою Церквою, однак Руська Церква з центром в Москві її не визнала і вперше поставила собі митрополита без дозволу Константинополя – тобто де-факто стала автокефальною.

“Однак ця автокефалія не поширюється на територію власне Києва та України, і з 1458 року (на той час Константинополь сам унію відкинув) існують на території Русі дві митрополії: Київська (підпорядкована Константинополю) і Московська (де-факто незалежна)”, – нагадує експерт.

В кінці XVI століття московські митрополити отримують статус Патріархату та формальне визнання своєї автокефалії Константинополем. Київ же до 1687 року залишався під Константинополем. Ситуація змінилася у зв’язку з приєднанням до Московського царства Лівобережної України, після чого Константинопольський і Московський патріархати домовилися про перепідпорядкування Київської митрополії Москві. “З тих пір, тобто більше трьохсот років, Константинополь визнавав права Руської Православної Церкви (РПЦ) над Києвом”, – говорить дю Кенуа.

Хто має право на дарування автокефалії Церкви на Україні?

“Перекреслити проміжок з 1687 по 2018 роки якось не виходить, і тому говорити про право Константинополя давати Україні автокефалію на сучасному етапі дивно”, – зазначає співрозмовник агентства.

Ситуація ускладнюється тим, що в православному світі це питання канонічно навіть і не вирішено – хто кому автокефалію дає. Наприклад, в 1970 році РПЦ надала автокефалію деякій частині парафій російської діаспори в США, які з тих пір існують як незалежна Православна Церква в Америці (ПЦА). Але з інших автокефальних Православних Церков (а їх, включаючи РПЦ, всього 14) автокефалію ПЦА визнали тільки три, тоді як інші, в тому числі Константинопольський Патріархат, її не визнають досі.

“Православні Церкви світу не мають центрального управління – на відміну від Католицької Церкви, у нас немає єдиного глави, Римського Папи, який одноосібно вирішує подібні справи. Тому і питання, чи має право Константинополь, дуже спірне”, – зазначає політолог-релігієзнавець.

Крім того, виникає ще один момент – кому саме давати цю автокефалію. Президент України Петро Порошенко попросив її, але в Україні існує кілька православних юрисдикцій, і від імені кого він просив, зовсім незрозуміло. Константинопольський Патріарх таким чином втягнувся в правове поле, яке дуже неоднозначне, і незрозуміло на якій підставі він це зробив, підкреслює експерт.

Чому Константинополь це зробив?

Константинопольський Патріарх історично був найголовнішим “в сенсі престижу, а не влади над іншими православними патріархами”, так як існувала Візантійська Імперія і Константинополь був її столицею.

“Але зараз на території сучасної Туреччини православних дуже і дуже мало і їх положення в самому Константинополі, в сучасному Стамбулі, дуже плачевне. Наприклад, до сих пір православні в Туреччині не можуть відкрити власну семінарію”, – зазначає дю Кенуа.

Тому все життя патріархату як значущої структури знаходиться поза Константинополем – на світовій арені, і, звичайно, йому вигідна будь-яка можливість довести свою певним чином значимість, в тому числі через втручання у внутрішні справи інших Православних Церков, вважає експерт.

“Амбіції Константинопольського Патріарха в силу того, що своєї пастви у нього в Туреччині практично немає, виливаються тепер в бажання бути главою Православ’я – на тому ж рівні, що і Римський Папа, глава всіх католиків, тоді це дає йому сенс існувати. І коли остання православна старенька в Туреччині помре і останній прихід в Константинополі закриється, то залишиться сенс його існування: “Так, у нас прихожан немає, але ми, проте, глава всіх і всього”, – каже релігієзнавець.

До чого все це призведе?

За словами експерта, реальним є розрив відносин між РПЦ і Константинополем. Схожа ситуація 22 роки тому сталася на естонській території, коли після розвалу Радянського Союзу там стався церковний розкол. Деякі парафії не захотіли залишатися під Московським Патріархатом і попросили Константинополь їх прийняти. “І тепер, поряд з естонськими парафіями РПЦ, є автономна естонська церква, яка знаходиться під Константинополем. Якщо ви зараз поїдете в Естонію, то знайдете, що Православ’я там розділене на парафії, які під час служби поминають руського Патріарха, і парафії, які поминають константинопольського “, – говорить дю Кенуа.

Коли це вперше сталося, покійний Патріарх Алексій під час Літургії не здійснив звичайного поминання Константинопольського Патріарха. А згадка одним Патріархом за Літургією іншого означає, що дані Церкви знаходяться в спілкуванні один з одним.

Якщо Патріарх Алексій тоді розірвав відносини із-за Естонії, де православних не дуже багато, то коли йдеться про Україну з її величезним православним населенням, сьогоднішня Московська Патріархія цілком може знову піти цим шляхом, і такий крок легко передбачуваний, вважає експерт.

“Наслідки можуть бути найгірші і на рівні світового Православ’я. Якщо Патріарх Константинопольський вважає, що у нього є право надавати автокефалію кому завгодно, то в православному світі існує ціла серія схожих спірних моментів”, – говорить співрозмовник агентства.

Вона нагадує, що всередині Румунської, Сербської, Грузинської Церков, наприклад, є сепаратистські рухи. Існують також територіальні суперечки православних в Македонії або Абхазії.

“Якщо Константинополь дасть автокефалію тій частині українських православних, які її неодмінно хочуть мати, то що буде заважати македонцям просити Патріарха Варфоломія визнати їх незалежність від сербів, або абхазця від грузин? Саме з цієї причини, думаю, інші Патріархи Помісних Церков не підтримають Патріарха Константинопольського Варфоломія, який своїм кроком підриває всіх”, – підкреслила дю Кенуа.

Як автокефалія неканонічної церкви відіб’ється на Україні?

Оскільки протягом більше 20 останніх років православна Україна виявилася розколотою на кілька частин (це канонічна Українська Церква Московського Патріархату, а також розкольницькі організації – Київський патріархат і Українська автокефальна церква), то додавання туди ще одного гравця, на думку експерта, нічим позитивним не закінчиться . Усередині самої України, парафіян, мирян, виникне протистояння – розкол.

Всю цю ситуацію не можна розглядати окремо від російсько-українських відносин і в цілому від того, що відбувається на Україні.

“Звичайно, Порошенко звернувся до Патріарха Варфоломія з суто політичних причин. Адже він сам, наскільки мені відомо, до цих пір був прихожанином Української Церкви Московського Патріархату і свого часу навіть врятував Київську Лавру від погрому філаретівцями. Для Порошенко це явно політична кон’юнктура, таким чином, він, можливо, сподівається набрати голоси на майбутніх виборах “, – говорить політолог.

З іншого боку, незважаючи на те, що Церква і держава пов’язані, внутрішньоцерковні процеси все-таки досить глибокі і приховані – там своя логіка, яка не піддається звичайним аналізом чисто політичних структур. “Одна справа, про що там домовляться нагорі, але інше – що думає церковний народ. Наприклад, після революції радянський уряд, бажаючи знищити неугодну йому незалежну Православну Церкву, заснував альтернативну обновленську, поставив нове вище церковне правління, але народ туди не пішов”, – нагадує експерт.

На її думку, багато чого буде залежати від того, як поставиться до ситуації православний український народ.

“Якщо, припустимо, після визнання автокефалії український уряд оголосить, що Київська Лавра тепер належить тільки українському Патріархату і знаходиться під Філаретом, то не думаю, що віруючий народ в юрисдикції Митрополита Онуфрія це сприйме, можуть бути навіть і зіткнення на вулиці. Вирішувати такі питання тільки політично неможливо “, – робить висновок дю Кенуа.