Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

НІЖИН. 230 років з дня освячення Пантелеімоно-Василівського храму


26 березня виповнилося 230 років з дня освячення Пантелеімоно-Василівської церкви м. Ніжина ‑ єдиного діючого протягом останніх десятиліть радянської влади храму міста.
Приблизно з середини XVII ст., на місці теперішнього Пантелеімоно-Василівського храму м. Ніжина знаходилася дерев’яна церква в ім’я святителя Василія Великого, яка згоріла під час пожежі в ніч на 14 вересня 1754 року. Невдовзі після цього лиха старанням духовенства і парафіян поблизу згорілої була побудована невелика дерев’яна церква в ім’я великомученика Пантелеімона. Однак уже наприкінці 60-х років XVIII ст. вона стала, за свідченням сучасників, приходити “во обветшание”. Тому було прийнято рішення збудувати новий кам’яний храм, на що було отримано благословення Митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії Арсенія (Могилянського). Новий дім Божий побудовали на пожертви ніжинського полкового писаря Якова Максимовича Почеки “с пособием той церкви прихожан и разных доброхотов” і освятили 13 березня 1788 року (за старим стилем)[1].

Новий мурований тридільний однобанний храм був зведений за типом схожим на Богословську церкву (1751 р.) та соборний храм Введенського жіночого монастиря (1778 р.) м. Ніжина. Престол у церкві був улаштований один, але в ім’я двох святих: святителя Василія Великого та великомученика і цілителя Пантелеімона.

Північний і південний фасади церкви виступали у вигляді невеликих розкреповок, східний і західний ‑ у вигляді апсид. Кути їх, як і стіни апсиди, були виділені пілястрами з розкрепованим над ними карнизом. Фасади церкви увінчані трикутними фронтонами з овальними вікнами і плоскими нішами в тимпанах. Віконні отвори ‑ напівциркульні, обрамлені плоскими виступами кладки з напівкруглими карнизами поверху. Барабан глави ‑ циліндричний зовні і восьмигранний зсередини, у ньому розміщувалися напівциркульні вікна. У простінках між вікнами, по фасадах барабана ‑ спарені пілястри з розкрепованим над ними карнизом. Барабан був перекритий цегляним куполом із залізною купольної покрівлею, над ним містилась декоративна главка.

З плином часу кількість парафіян збільшилася майже вдвічі, тому настоятель ієрей Федір Федорович Кушакевич виступив з ініціативою прибудувати до Пантелеімоно-Василівського храму теплу церкву та дзвіницю. Кошти на цю богоугодну справу надав рідний брат священика золотопромисловець і відомий меценат Андрій Федорович Кушакевич ‑ фундатор Ніжинської жіночої прогімназії ім. П.І. Кушакевич (1878 р.) і Ніжинського чоловічого ремісничого училища (1895 р.). Будівництво за проектом чернігівського архітектора Федорова розпочалося в 1862 р., а 17 грудня 1863 р. теплий храм із дзвіницею був уже освячений. У прибудованому храмі було влаштовано ще два престоли: південний ‑ в ім’я ікони Божої Матері “Всіх скорботних Радість” та північний ‑ в ім’я святих мучеників Андрія Стратилата і Платона.

Тепла церква являла собою велике прямокутне в плані приміщення, перекрите кроквяними фермами, прогоном 13 м, з підвісною плоскою стелею. Дзвіниця була побудована триярусна: нижні два яруси в формі четверика, третій ярус ‑ циліндричний, з арковими отворами дзвонів за сторонами світу. Вінчала дзвіницю баня з невеликими люкарнами і шпилем.[2]

1912 р. Пантелеімоно-Василівську церкву було перебудовано ще раз і вже остаточно. За проектом чернігівськогогубернського інженера Д. Афанасьєва було розібрано західну апсиду, закладено цегляною кладкою деякі отвори, підлога була викладена поліхромної метлахською плиткою виробництва акціонерного товариства “Дзєвульский і Лянге” м. Опочно.

За радянські часи дозвіл на капітальний ремонт церковного приміщення громаді вдалося отримати лише у 1983 р. Тоді старанням настоятеля протоієрея Олексія Григоровича Покиньбороди і парафіян був проведений внутрішній розпис храму, влаштоване парове опалення, побудована сторожка і підсобні приміщення, територія навколо церкви обнесена цегляною огорожею.

[1] Державний архів Чернігівської області. – Ф. 679. – Оп. 1. – Спр. 156. – Арк. 19 зв.
[2] Вечерський В.В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. – К., 2005. – С. 146.