Блаженніший Митрополит Онуфрій: корисно для нас лише те, що говорить Бог

Про це Предстоятель Української Православної Церкви розповів у своїй проповіді в 9-ту Неділю після П’ятидесятниці, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Розмірковуючи про недільне Євангельське оповідання, Його Блаженство розповів пастві про те, як Спаситель заповідав апостолу Петру вийти з човна в шторм і підійти до нього посеред бурхливого моря.

Апостол Петро вийшов з корабля, пішов по воді, але почав озиратися. Він не дивився на Спасителя, а дивився на хвилі, воду, бурю – і засумнівався, злякався, як наслідок – почав тонути. «Страх є свідком того, що між нами і Богом є незгода», – зазначив Блаженніший Митрополит Онуфрій. І цей страх є ознакою маловір’я.

«У людей є два види віри, – продовжив Предстоятель: перша віра, яка є майже у всіх людей – це віра в те, що Бог є, і що Він Творець і Промислитель всього видимого і невидимого. Друга віра – це коли людина не просто визнає Бога, але і себе підкорює Йому, ввіряє себе Богу».

У першому випадку це «віра розуму», у другому – «віра серця». «Віра розуму» народжується від слухання слів, роздумів, а «віра серця» народжується тоді, коли людина в важких обставинах життя покладає повну довіру на Бога.

У людини завжди є кілька варіантів поведінки, але вона повинна обирати той, який приємний в першу чергу Богу, а лише потім – людям. «Що Бог сказав – то є найкориснішим і найнеобхіднішим для мене. І протягом такого подвигу, коли людина довіряє себе волі Божій, намагається творити її, у неї з’являється знання Бога, яке називається «вірою серця», – підкреслив Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Віра серцем смиряє людину, робить її здатною вміщати в собі благодать Божу, яка робить нас сильними, міцними. Іноді така людина може здійснювати справи, які нікому іншому не під силу – справи надприродні, як наприклад ходіння по воді.

Цієї віри серця Господь навчав апостолів, коли вони боролися з бурхливим морем. Господь не відразу пішов до них на допомогу, а вже після того як вони благали Його в молитві і просили про допомогу. У цьому стражданні в свідомості апостолів зміцнилося розуміння, що Бог – все, а ми – ніщо.

«Якщо Бог нам не допомагає, то ми і малого зробити не можемо» – підкреслив Предстоятель в своїй проповіді.