КИЇВ. Проект «Шлюб за добу» призведе до великої кількості необдуманих одружень – архієпископ Пантелеімон

Таку думку висловив голова Синодального відділу Української Православної Церкви у справах сім’ї архієпископ Ровеньківський і Свердловський Пантелеімон, коментуючи старт проекту «Шлюб за добу», повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ з посиланням наЦентр інформації УПЦ.

14 серпня цього року у Києві у сервіс-центрі «Готово!» було запущено пілотний проект «Шлюб за добу». Київ став четвертим із шести міст, де українці можуть одружитися без затримок. 19 серпня аналогічний сервіс запущено у Львові, а на початку вересня – буде запущено у Херсоні.

“Шлюбні стосунки – це така річ, яку не спростиш”

«З точки зору держави шлюб – це звичайний юридичний контракт між двома сторонами. Церква не може рекомендувати ту або іншу схему реєстрації шлюбу. Але шлюбні стосунки – це така річ, яку не спростиш і тим паче не покращиш, якщо люди цього самі не захочуть. Шлюб – це колосальна відповідальність. А до важливих речей належить підходити максимально зважено та обмірковано. Навряд чи від цієї ініціативи розлучень стане менше, чи більше, ніж є на даний момент. Є очевидним, що наслідком стане велика кількість необдуманих шлюбів, укладених в стані емоційного піднесення», – зазначив архієпископ Пантелеімон.

Водночас він нагадав, що «Церква завжди вітала ті ініціативи держави, які прагнуть покращити рівень життя людини, якщо це не суперечить християнським моральним нормам».

Реєстрація шлюбу державним органом – скорочена чи розтягнена – є підставою для вінчання

За словами Його Високопреосвященства, «у давні часи, коли Церква не була об’єктом права, для священика було достатньо обіцянки перед Чашею обох молодих людей про вірність одне одному і готовність жити разом у Христі». Архієрей звернув увагу, на те, що правова складова і канони Церкви мають багато спільного.

«У давні часи Церква радо благословляла шлюбні стосунки і не потребувала ніякого юридичного забезпечення цього процесу. Церква і Римська держава в цьому питанні стояли на єдиному началі рівноправ’я чоловіка та жінки, і, як Закон Божий, так і римське право, забезпечували можливість вільного спільного життя. Тепер, коли молоді люди звертаються до священика з проханням їх повінчати, той має вимагати державний документ про законність їхніх стосунків. Це робиться з однієї сторони для того, аби убезпечити Таїнство від наруги, з іншої, аби змусити людей ще раз обміркувати своє рішення. Церква дає можливість духівнику самостійно вирішити питання вінчати чи ні, якщо він знає цих людей і виступає моральним гарантом церковного узаконення їхніх стосунків», – пояснив владика.

Водночас він зазначив, «якщо чоловік і жінка прийдуть з документом, який пройшов чи то скорочену, чи розтягнену в часі процедуру, священик має їх повінчати, бо закон держави є для того підставою».

«У нас нерелігійне суспільство, як то було до 20-х років минулого століття і держава не вимагає обов’язкового звершення Таїнства, тому спільне рішення йти до храму чи ні, є християнським подвигом, і якщо вони до нього готові сьогодні або доростуть через багато років, після того, як поспішно одружилися, це буде перемога над секулярним підходом до шлюбного життя», – відзначив голова Синодального відділу УПЦ.

Поспішність рішення: позитивні та негативні аспекти

«Таїнство вінчання, яке здійснене формально, в один день після РАГСу, дуже часто, нажаль, не стримує людей, які разом живуть, від більш поспішного рішення – про швидке розлучення. Тобто в швидкій реєстрації шлюбних стосунків є й свої позитивні моменти – люди узаконюють свої поспішні рішення і закон їх стримує від інших поспішних рішень, від розлучення. Адже вони беруть на себе не тільки моральну, але й матеріальну відповідальність одне за одного», – пояснив владика Пантелеімон.

Звертаючись до історії, Його Високопреосвященство зазначив, що в давнину люди швидко приймали рішення про одруження і жили разом все життя.

«Святитель Іоанн Златоуст наполягає, щоб такі питання вирішувались якнайшвидше, аби пари не розпалювались пристрастю, задовольнивши яку, вже не бажали нести разом хрест подружнього життя. З іншого боку, у Візантійській імперії були курси підготовки до цього Таїнства, а на Русі наречену ще й в монастир віддавали, аби вона там навчилась прати та готувати їсти», – розповів владика.