ПОЛТАВА. Мощі святителя Луки Войно-Ясинецького перебуватимуть у місті до 28 жовтня

22.10.2014 news, Летопись епархий

18 жовтня за благословенням митрополита Полтавського і Миргородського Филипа в храмі святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії прибула ікона і ковчег з мощами святителя Луки Войно-Ясенецького.
За благословенням Владики Филипа зустріч очолив секретар Полтавської єпархії протоієрей Михайло Волощук, благочинні двох Полтавських благочинній та клірики храму на честь мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.
Вклонитися святині прийшло багато прочан.
Святиня перебуватиме в Полтаві до 28 жовтня.
Житіє святителя Луки Кримського (Войно-Ясенецького)

****
Святитель Лука (Валентин Феліксович Войно-Ясенецький) народився 27 квітня 1877 в місті Керчі в родині аптекаря. В дитинстві захопився малюванням, але художником не став, вирішивши вибрати іншу професію.
У 1898 році Валентин вступив до Київського університету на медичний факультет, з усіх навчальних предметів він вважав за краще анатомію. Після закінчення університету збирався стати дільничним земським лікарем, щоб допомагати бідним людям. Але доля розпорядилася інакше. Росія вступила у війну з Японією, і В. Войно-Ясенецький в 1904 році відправився на Далекий Схід. Там почалася практична діяльність молодого хірурга. Тут же він зустрів Ганну Василівну Ланську — свою майбутню дружину. У зв’язку з науковими дослідженнями за своїм фахом через деякий час Войно-Ясенцкій повернувся в Москву, в клініку відомого вченого П. І. Дьяконова. У 1915 році Войно-Ясенецький випустив монографію «Регіональна анестезія», відзначену премією Варшавського університету.
Щоб утримувати сім`ю Войно-Ясенецький поєднував наукову діяльність з лікарською практикою в різних селах і містах.
У 1917 році родина майбутнього святителя перебралася в Ташкент, у зв’язку з туберкульозом легень дружини Войно-Ясенецького.
Після смерті дружини Войно-Ясенецький повністю поринув у роботу, але при цьому постійно відвідував церкву, виступав на богословських зборах. Його промови надавали велике враження на прихожан.

Одного разу єпископ Ташкентський і Туркестанський Інокентій (Пустинський) сказав: «Доктор, вам треба бути священиком!», І Валентин Феліксович, не роздумуючи, відповів: «Добре, Владико! Буду священиком, якщо це завгодно Богу! ». У буремні часи святитель не побоявся прийняти сан і служити Богу. Отець Валентин вдало поєднував священство з діяльністю вченого і хірурга.
У 1923 році священик Валентин прийняв важливе рішення стати монахом. Постриг таємно звершив єпископ Уфимський Андрій (князь Ухтомський), назвавши святителя ім’ям апостола, євангеліста і художника Луки. У тому ж році святитель став архієреєм.
За свою віру святитель тричі заарештовувався і був відправлений на заслання. Але й там він лікував хворих. У 1934 році вийшов у світ його наукова праця, актуальний і сьогодні, «Нариси гнійної хірургії». На виданні перед ім’ям автора стояв сан — єпископ.
Незважаючи на тортури і знущання підчас третього арешту в 1937 році, єпископ Лука відразу після початку війни на прохання влади став головним хірургом красноярського евакуаційного госпіталю.
У 1942 році єпископ Лука був зведений в сан архієпископа. Служіння на Красноярської кафедрі він поєднував з напруженою роботою хірурга і науковою діяльністю. За доповнену роботу по гнійної хірургії та роботу «Пізні резекції інфікованих вогнепальних поранень суглобів» він був удостоєний Сталінської премії I ступеня.
На кримську землю архієпископ прибув в 1946 році. Тут його зустріли різні проблеми: післявоєнна розруха, закриті храми, відсутність священиків. Багато сил доклав Владика, щоб навести порядок в єпархії: перешкоджав закриттю старих храмів, відкривав нові, від священиків вимагав суворого дотримання церковних правил, постійно боровся з єрессю сектантства. При цьому святитель не залишав медичну практику, консультуючи і оперуючи в Сімферопольському військовому госпіталі. Владика володів безцінним даром: з вражаючою точністю ставив діагнози, а також міг передбачати майбутнє. У своєму будинку (по вулиці Курчатова, 1) архієпископ безкоштовно приймав хворих, які до цих пір з вдячністю згадують його. Авторитет Владики був такий високий, що хворі підчас богослужіння намагалися доторкнутися до його облачення, вірячи, що лише доторк допоможе їм подолати недугу.

Земне життя архієпископа Луки закінчилось 11 червня 1961 року, в День Всіх Святих, в землі руської просіявших. Він був похований в Сімферополі на цвинтарі біля храму Всіх Святих. І після смерті святий Лука продовжував допомагати хворим: молитва біля його могили, земля і вода, взяті з неї, приносили зцілення.
22 листопада 1995 рішенням Синоду Української Православної Церкви архієпископ Сімферопольський і Кримський Лука причислин до лику місцевошанованих святих. 20 березня 1996 мощі святителя були урочисто перенесені в кафедральний Свято-Троїцький собор, де вони спочивають і понині, здійснюючи дива зцілення.

СУМЫ. Священник посетил зону военных действий

ЛУЦЬК. Представники “Іоаннівської сім’ї” черговий раз відвідали дитяче віділення обласної психлікарні