29.03.2012. НІЖИН. «Єпископ Іриней (Семко): «Бог не в силі, а в правді»

29.03.2012 Церковь и СМИ

Іноді не задумуєшся над змістом слів, що прийшли до нас із глибини віків. «Благословити» — це благо + слово, тобто дарувати словом добро, а сильніше за слово немає нічого. Тому в переддень виходу в світ першого номера «Відомостей Чернігівщини» ми звернулися до єпископа Ніжинського і Прилуцького Іринея з проханням благословити нашу газету, аби вона несла людям слово правди й милосердя, і Владика не відмовив. Також єпископ поспілкувався з кореспондентом «ВЧ» з питань, котрі хвилюють чи не кожного віруючого.
-Владико, серед розмаїття ЗМІ що для Вас ближче: інтернет, телебачення чи газета?
-Останнім часом – Інтернет, бо він дає змогу зазирнути у різні куточки Землі, хоча для загалу населення газета наразі більш доступна, і її значення не можна применшувати.
-Покоління людей 50-70-річного віку формувалося на основі ідеології атеїзму. Що забрали роки такого виховання у нашого народу?
-Головна втрата, безумовно, — скалічені людські душі та зламані долі, що призвело до бездуховності сучасного суспільства. Наше сьогодення — також далеко не простий час. Особливо не легко зробити правильний вибір у житті молодим.
-Ще не пройшло й століття відтоді, як були практично знищені майже всі священники…
-Так, і це теж мало велике значення. За словами апологета II століття Тертуліана, «кров мучеників – це сім’я Церкви». Сьогодні ми працюємо над актуальним питанням повернення пам’яті про тих, хто в жахливих умовах гонінь на Церкву не втратив віри, хто своєю мужністю, стійкістю, своїм життям давав приклад і вів людей до Бога. Чернігівська земля завжди була особливою у цьому відношенні, вона здавна прославлена подвижниками віри і благочестя. В буремні роки XX століття на Чернігівщині також постраждали за віру безліч мучеників і сповідників. Своїм подвигом вони показали, що істину Божу не здолати, що Бог не в силі, а в правді.
-Зліт атеїзму припав на останню чверть XIX століття. Чому ж представникам не такої вже й великої партії РСДРП вдалося перемогти тисячолітні традиції християнства? І чи перемогли?
-Ні, не перемогли. Людей просто обдурювали різними обіцянками. Не перемогли, бо в народі зберігалося шанування православних свят. За радянських часів багато віруючих було і серед інтелігенції. Говорячи про вдалі чи невдалі спроби атеїзму задушити віру, не скидаймо з рахунків синдром натовпу, коли людина, навіть маючи тверезі думки, несвідомо підкорюється діям більшості.
-У роки моєї юності в Прилуках працювали тільки Троьхсвятительська церква на Кустівцях і, якщо не помиляюся, Миколаївська на Сорочинцях. У центрі міста церкви перетворили на складське приміщення (Іванівську), віддали під архів (Різдва Богородиці), музей (Стрітеньску), а Спасо-Преображенську церкву та Миколаївську дзвіницю взагалі довели до руйнації. Що було найскладнішим у той переломний момент, коли нарешті епоха безвір’я відійшла у минуле?
-У ті роки, як, мабуть, і нині головною проблемою для Церкви була нестача кваліфікованих кадрів. А щодо руйнації храмів, то вона тривала протягом усього радянського періоду. Наприклад, у Линовиці храм знищили в 1985 році.
-Дорога до храму у кожного своя, і нерідко вона визначається особистістю священика…
-Так, безперечно. Це добре розуміли ідеологи атеїзму. Після жовтневого перевороту всі зусилля влади спрямовувались на те, щоб не допустити спілкування людей зі священнослужителями. Будь-яка їхня діяльність поза межами храму жорстоко переслідувалася.
-На мене величезний духовний вплив мав протоієрей Володимир Головань, настоятель прилуцької Іванівської церкви до її закриття у 60-ті роки. А хто для Вас був такою людиною?
-Я щасливий тим, що зустрічав на своєму шляху багато хороших людей, котрі своїм прикладом, своїм життям допомогли знайти відповіді на питання – і на багато років наперед. У складних ситуаціях дійсно думаєш: а як би вчинили вони?
-Чи не боїтеся, що дорога до храму стане даниною моді?
-Ні, мода приходить і зникає, а віра залишається. Головна перевага нашої Церкви – свобода вибору. Чомусь пригадалася одна нещодавня розмова про те, що Церква довго трималася на білих хустинках.
-Справді, події 17-го року, громадянська війна, дві світові… Постраждали переважно чоловіки.
-І не тільки тому. Хочу нагадати Вам, що, коли на Голгофі майже всі учні зі страху залишили Христа, жінки-мироносиці були поряд. Вони не побоялися віддати останню шану Спасителю на місті Його поховання. За це першими дізналися про Воскресіння. Досконала любов відганяє страх. А любов до Бога робить людину сильнішою і благороднішою. Саме ті, хто зберігав відданість Церкві у найстрашніші часи, змогли посіяти зерна віри в душах дітей та онуків. Я впевнений, що молодь у більшості йде до храму свідомо. Просто ми живемо у період, коли ще багато чого у стадії становлення. А свідомість людини в одну мить змінити неможливо. Життя плине. У церквах усе менше й менше стареньких бабусь, але на їхнє місце приходять нові покоління – і це не данина моді, а свідомий вибір.
-На питання, чого людина пране найбільше, інколи можна почути: «Щастя». А яке б визначення щастю дали Ви?
-Це коли ти потрібен людям, коли живеш не тільки для себе. Надзвичайно гостро це відчувають люди похилого віку, особливо коли їх забувають рідні й близькі, а вони немічні залишаються сам-на-сам з негараздами.
-Чи є у Вас улюблений біблійних вираз?
-За словами апостола Павла, «усе Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведності». Святе Письмо має настільки глибокий зміст, що кожного разу, коли відкриваєш Біблію, знаходиш для себе щось нове і корисне для спасіння.
-Щиро дякую за розмову. Якщо дозволите, ми ще не раз звернемося до Вас, Владико, за мудрим словом, насамперед – за порадою для молоді, котра так потребує духовних орієнтирів у житті.

Олена Клочко. «Відомості Чернігівщини» №1. 15 лютого 2012 р.

29.03.2012. АУГСБУРГ. В Германии вышла новая книга Бенедикта XVI «О Святом Духе»

29.03.2012. ДНЕПРОПЕТРОВСК. Священник, активно популяризирующий здоровый образ жизни, рассказал о пагубности курения