12.12.2011. ЛЬВІВ. Освячено храм на честь Собору Галицьких святих у Свято-Онуфріївському чоловічому монастирі

12.12.2011 Летопись епархий

10 грудня в Свято-Онуфріївському чоловічому монастирі Львівської єпархії с. Межигір’я Турківського р-ну Львівської обл. архієпископи Львівський і Галицький Августин та Мукачівський і Ужгородський Феодор із сонмом духовенства звершили чин освячення храму на честь Собору Галицьких святих, а також Божественну Літургію.
Всього взяли участь в урочистому богослужінні 31 священнослужитель з різних куточків України, зокрема, насельники Свято-Успенської Почаївської Лаври, священнослужителі з міст Ніжина, Червонограда, Львова, Турки, Старого Самбора, а також гості з Польщі: намісник Свято-Покровського чоловічого монастиря Перемиської єпархії ігумен Пафнутій (Яким’юк) та насельник цього монастиря ієромонах Моїсей. Разом із всечесним духовенством „єдиними усти і єдиним серцем” молилися до Бога вірні, які ущерть наповнили храм, – серед них було багато причасників. Хор співав на два кліроси: лик із духовних дітей ігумена Севастіана з Червонограду, якими тепер опікується його син священик Ігор Деркач, і Львівський архієрейський хор під орудою протодиякна Валерія Калінчука.
Проповідь виголосив всечесний ігумен Пафнутій, який прибув на запрошення владики Августина за благословенням архієпископа Перемиського і Новосандецького Адама.
„В сьогоднішній зимовий день ми зібралися у цьому храмі, щоб освятити його і Престол, на якому приноситиметься Безкровна Жертва „о всіх і о вся”, – як Православна Церква молиться на Божественній літургії. Це місце особливе, бо на ньому твориться духовне життя, новий осередок монашого життя; адже тут постійно підноситимуться молитви до Господа Вседержителя за тих, хто просить, і за тих, хто далеко від Бога, щоб Господь повернув їх на стежку праведну, яка веде в Царство Небесне.
Ми чули зі слова владики Августина на освячення Престолу, що святий священномученик Максим Горлицький, чиї мощі тут спочивають, звершував свій пастирський труд на Лемківщині (теперішня Польща), де він народився в селі Ждиня в уніатській родині псаломника, дяка. Тоді всіх православних загнали в унію. Та він шукав і, побачивши неправедне життя в уніатському монастирі, подався до Почаївської Лаври, де прожив деякий час, після чого повернувся на рідну землю, аби тут служити Богу, незважаючи на гоніння від австро-угорської влади й тих, хто не любив Православ’я. Його розстріляли під муром. Останніми його словами були: „Хай живе свята Русь, святе Православ’я і руський народ”.
Так, руський народ єдиний – і той, що живе в Прикарпатській Русі, в Київській і той, що в Білорусі, і в Великій Русі… І ми дякуємо Богу, що Бог сподобив нас бути православними, за яких священномученик молився. Ми щасливі, що ми – діти святої Православної Церкви і можемо молитися в наших церквах. Будемо берегти свою віру, як святий священномученик Максим, навіть до крові, навіть до смерті не відступати від неї, не продавати свого первородства за сочевичну юшку, бо інакше, якщо ми відступимо від істини Православ’я, судитиме нас Господь на Страшному суді.
У цій церкві спочивають мощі святого священномученика Максима, який молиться за один народ, хоч і розділений кордонами. Його мощі також покладено і в новоосвячений Престол у Свято-Нікольському храмі нового Свято-Покровського монастиря біля підніжжя святої гори Явір, де Пресвята Богородиця з’явилася наяву, і де моляться лемки-русини-карпаторуси, живучи у наших Бескидах Польщі. Ми дуже дякуємо владиці Августину за його запрошення і за те, що ми сподобилися бути разом з вами і свідчити, що ми – одна православна родина, бо ми – брати й сестри. Хай Господь, молитвами святого священномученика Максима, подасть нам кріпость сил, аби ми могли в подальшому свідчити про Православ’я і йти по стежці, що веде нас у Царство Небесне. Амінь”.
Після завершення Літургії архієпископ Августин звернувся до всього освященного собору й вірян зі словами вдячності за Службу. Особлива радість і піднесення освячення Престолу церкви на честь Собору Галицьких святих викликані тим, що після 300-літньої перерви в Галичині відроджено чернече життя, яке по вровадженні тут Берестейської унії (1596 р.) ще сотню років жевріло, поки остаточно не згасло (Почаївська Лавра не береться до уваги, оскільки належала Волині). І ось милістю Божою завдяки благодійнику і трудам будівничих споруджено й освячено храм.
„Думаю, це місце буде святим і за призначенням чернечим за своєю суттю завдяки подвигам насельників обителі. На Афоні для цього монастиря зараз пишеться ікона „Пантанасса”. Ми також маємо намір просити на Святій Горі в дар ікону святого великомученика і цілителя Пантелеїмона, щоб обитель мала видиме благословення святогорських монахів афонітів. Звісно, благодать не можна помацати, вона не пахне, не має кольору, але ви не сумніваєтеся, що ви її отримуєте в лоні Святої Православної Церкви, бо вірите священику, який прийняв дари Святого Духа при рукопокладенні. Цими дарами Церква живе. А священик до тих пір має право звершувати Таінства і богослужіння, доки він не зрадив своїй присязі, святій Православній вірі, доки він є чесним перед Богом і перед людьми. Щасливі ті вірні, що є сьогодні серед нас, які у цьому монастирі як „будівничі і ктитори святої обителі сея” будуть поминатися щоденно, на всіх службах, аж до Страшного суду. Нехай обитель зростає і благоловення Боже перебуває на цій горі”.
Архієпископ Феодор привітав присутніх в храмі зі святом – „історичною подією освячення Престолу і Божого храму у зовсім новому монастирі” – і звернувся із пастирським словом.
„Дякую Вам, Владико, за запрошення і за те, що Ви дали нам можливість сьогодні разом молитися у цьому новоосвяченому храмі. Ми – ваші найближчі сусіди, наша єпархія називається Закарпатською, хоча між іншим, закарпатською для нас є саме Львівська єпархія. На Закарпатті діє 36 монастирів. А тут за 300 років вперше освячено обитель. До сліз зворушливо було бачити, як літні сиві люди, молодь, діти вервечкою поспішали, аби зі своїм Владикою і духовенством помолитися Богу.
Ми знаємо, що монашество молиться „за всіх і за все”, і труд цей невпиннний. Коли Оптинського старця Варсонофія спитали, чому в монастирі молитви розпочинаються ще досвіта, о 5-й годині ранку, а не, скажімо, об 11-й (адже хіба Богу не все одно?), – угодник відповів: „Встаючи рано на молитву, ми приносимо Богу в жертву свій спочинок, негу, лінощі – молимося за всіх на землі, щоб Бог укріпив кожну людину”. У Патерику є розповідь про те, як одному подвижнику відкрилося пекло з його страшним вогнем, зловонням, муками, плачем, скреготом зубів – усе, як описано в Святому Письмі. Та в цьому вогні він раптом побачив душу, що посміхнулася. „Чому ти посміхаєшся, страждаючи тяжко в цьому жахливому місці?” – спитав він. „Сьогодні в нашому роду на світ з’явився хлопчик, який стане монахом і вимолить мене”, – була відповідь.
Тому так люди поспішають у храми, бо тут вони бачать серцем Бога, коли в душі мир і хочеться всіх обняти, любити, простити і всім бажати спасення.
У нашій єпархії невпинно підноситься молитва за Вас, дорогий Владико. Ви – невтомна людина, народ Вас любить за Ваше смирення, доброту, невтомність в апостольських і пастирських трудах. І хоча всі кажуть, як вам тяжко ведеться, та ви – найщасливіша єпархія („Не бійся мале стадо…”), бо маєте такого Владику, який служить Літургію і на небі (в літаку), і на землі, і під землею (акафіст великомучениці Варварі). Ви для мене взірець. Дай Бог, щоб я на 5% мав тієї ревності, яку маєте Ви. Моліться за Вашого Владику, трудіться для цієї обителі, і святий Онуфрій вас не залишить, як свого часу преподобний Серафим Саровський обіцяв не залишити ні в цьому, ні в майбутньому віці того, хто покладе хоч одну цеглинку у Дівеївську обитель.
У подарунок прийміть від нас ікону преподобного Олексія Карпаторуського з часточкою мощей, якого Православна Церква прославила десять років тому. Біля його мощей відбулось не одне зцілення, не одне чудо. Так дитина одужала від німоти, промовивши вперше в житті слово „мама”; онкохвора людина зцілилась від раку і зараз живе в Іршавському районі… Нехай преподобний буде вашим духовним покровителем і плоттю перебуває в цій обителі. Божого вам благословення”.
Кирило Арбатов, голова скаутів „Галицька Русь”, зачитав лист-вітання від першого губернатора Ярославської області (Росія) Анатолія Івановича Лісіцина, і передав від нього „в дар обителі на мальовничій землі Бойківщини” церковну утвар, яку Генеральний Консул Російської Федерації у м. Львові Олег Астахов доправив із Києва. Останній у свою чергу подарував обителі книги, сказавши, що „монастирі на Русі були центром духовності й освіти, університетами”.
Ігумен Севастіан, якого „Господь покликав збудувати храм на висоті” (з вірша парафіян Покровської церкви у м. Червонограді) разом із братією Свято-Онуфріївського монастиря (а це – чотири насельники) приймали вітання, дари і хліб від гостей з Польщі, Почаїва, Червонограду, Чернігівщини, Закарпаття. Від Львівської єпархії господарів привітав архімандрит Феодосій, передавши свої дарунки, а також ікону від ігумені Варвари з Львівського Свято-Преображенського монастиря.
Навзаєм отець ігумен підніс усім свій подарунок – молитву і послух.
„Сьогодні – торжество Божої благодаті. Відбулось освячення обителі, щоб усі – багаті і бідні, діти і сивоволосі, люди різного роду – могли приходити сюди і знаходити тут притулок для душі. Хай Бог усім нам дає земний і духовний хліб, щоб ми тут знаходили спасення на Небі, у вічному житті”.
Віншування увінчалися многоліттям, побажанням „засівати на Христовій ниві зерна, щоб проростали у людських серцях”, і почастунком. Свято напоїло всіх радістю і вдячністю Богу за Його щедрі до нас милості.
Оксана Маліновська
для прес-служби Львівської єпархії

12.12.2011. КИЇВ. Предстоятель Української Православної Церкви нагородив орденом архієпископа Іоанна з нагоди 15-річчя архієрейської хіротонії

12.12.2011. ОДЕССА. Митрополит Агафангел совершил постриг во чтецы учащихся IV курса семинарии