Архієпископ Симеон: «Сумно, коли священики розповідають про напівпорожні храми»

01.02.2010 archive, Вестник №101, Слово пастыря

Архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський Симеон поділився з читачами сайту і газети «Одигитрія» роздумами про події минулого року та планами на майбутнє.

– Владико, яким у Ваших спогадах залишиться 2009 рік?
– В історію нашої Церкви 2009 рік увійде перш за все як рік обрання її нового Предстоятеля Святішого Патріарха Кирила, яке відбулось у січні на Помісному Соборі РПЦ у Москві. Разом зі мною там були три делегати від нашої єпархії: настоятель Лядівського монастиря архімандрит Антоній (Нетребін), клірик кафедрального собору протоієрей Віталій Голоскевич та представник асоціації православних педагогів Володимир Михайлович Синицін. Незабутні враження залишились у нас від спілкування з Патріархом одразу після його обрання, коли, незважаючи на втому і велику кількість бажаючих його привітати, Святіший знаходив добре слово для кожного, хто підходив під його благословення.
У липні мені пощастило вдруге за цей рік спілкуватися з Патріархом і співслужити під час візиту Святішого в Україну – у Києво-Печерській та Почаївській лаврах та на моїй колишній кафедрі у м. Володимирі-Волинському. Незабутнім залишиться відчуття духовного піднесення, яке ми – архієреї, священики, і миряни – відчували протягом всього часу перебування поруч із ним, а особливо під час Євхаристії, коли разом з нашим Предстоятелем причащалися Святих Христових Таїн. Думаю, що такий же піднесений настрій духовної радості був у мільйонів віруючих, які дивилися трансляції богослужінь, виступів і зустрічей Патріарха Кирила в Україні.
У листопаді радісною для мене стала зустріч зі Святою Землею. Разом з групою вінницьких паломників я відвідав Єрусалим. Служив Літургію на Гробі Господньому, у храмі на честь святої Праведної Тавіфи в день її пам’яті в її рідному місті Яффі (Іоппії) та у Горненському жіночому монастирі. І хоча для мене це було десяте відвідання Святої Землі, але, як і кожне з попередніх, воно залишилось по-своєму незабутнім і прекрасним.

– Яку подію з життя єпархії Ви назвали б найрадіснішою і яку найсумнішою?
– Що стосується нашої єпархії, то в протягом року ми разом з духовенством і нашою паствою пережили кілька визначних духовних подій, які відбувалися безпосередньо на нашій подільській землі. Насамперед це перебування у Вінницькій єпархії і зокрема у її кафедральному храмі – Спасо-Преображенському соборі – десниці святителя Спиридона Триміфунтського. Десятки тисяч людей у період з 16 по18 травня і вдень, і вночі підходили до святині. Приїжджали навіть з інших єпархій, які не були включені до графіку перебування мощей в Україні. Побували у Вінниці і мощі святителя Миколая. Найбільша частка мощей, яка є в Україні, була привезена з Одеси якраз на день міста, 12 вересня, і пронесена головною вулицею Вінниці до кафедрального собору. З 16 по 18 жовтня в обласному центрі перебувала і інша одеська святиня – Касперівська ікона Божої Матері.
Ще одна подія загальноєпархіального характеру запам’яталася особливо. Це хресний хід на Іоасафатову долину, до місця явлення Пресвятої Богородиці, який ми, за традицією, звершили 15 серпня і в якому взяли участь понад десять тисяч прочан не лише з Вінницької, а й з інших областей. Приємно згадати, що цьогорічне духовне торжество з нами розділив наш друг і собрат єпископ Шепетівський і Славутський Володимир, котрий разом зі мною, з духовенством і віруючими прийшов на Іоасафатову долину і співслужив під час Божественної літургії.
Ну і, звичайно, не можна обминути увагою ще дві події, вірніше буде сказати, два ювілеї, які відсвяткували цього року наші чернечі обителі. Першим 20-річчя свого відродження відзначив Свято-Троїцький Браїлівський жіночий монастир. В урочистому богослужінні 15 вересня взяли участь дев’ять архієреїв УПЦ, десятки священиків та тисячі мирян з усієї України. Велике торжество було і в Лемешівському чоловічому монастирі, який 9 листопада відзначив 10-річчя свого заснування. Під час Божественної літургії у Лемешівці мені співслужив вікарій Київської митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон.

– Владико, ви багато служите, часто відвідуєте парафії, яка служба запам’яталася найбільше?
– Я дійсно люблю служити і вважаю, що служіння літургії і принесення Безкровної Жертви у Таїнстві Євхаристії – це найбільша честь, якої удостоєна людина і зокрема священнослужитель. Протягом року я звершив 147 Божественних літургій, відвідав усі благочиння і кожен з п’яти монастирів нашої єпархії. Найбільше зворушувало мене, коли під час служби храми були повні і люди щиро раділи святу. Я кажу „раділи святу”, тому що кожна літургія – це свято і кожне причастя для віруючої людини – це визначна подія у її духовному житті.
Як архієрей, я радію, що цього року в єпархії відбулось відкриття двох нових храмів: на честь преподобного Серафима Саровського у с. Якушинці Вінницького району (освячений 24 липня) та на честь ікони Божої Матері «Відрада і втіха» у Лядівському монастирі (освячений 10 серпня). З Божої ласки Вінницька єпархія поповнилася ще одним чоловічим монастирем у с. Галайківці Мурованокуриловецького району. 24 листопада Священний Синод УПЦ прийняв рішення про його відкриття і затвердив настоятелем ігумена Феодосія (Худика).
Радісним є й те, що поповнились ряди священнослужителів єпархії: протягом року я звершив 9 дияконських і 7 священицьких хіротоній.
Сумним же було те, що двоє кліриків єпархії – протоієрей Миколай Гаврилюк з Калинівського та протоієрей Петро Попов зі Жмеринського благочиння – відійшли у вічність. На загальних зборах духовенства ми молитовно згадали їх і проспівали «Вічну пам’ять”.
Гірко від того, що колишній клірик нашої єпархії протоієрей Олег Бабак через свій непослух Церкві був позбавлений священного сану. Про таких, як він, говорив апостол Іоанн Богослов: «Вони вийшли від нас, але не були нашими (1 Ін. 2, 19). Справедливість цього вислову колишній священик підтвердив своїми подальшими діями. Тепер він продовжує свою псевдоцілительську діяльність, усугубивши її гріхом розколу, з’являючись вже як «священик» Київського патріархату (як він сам говорить: проміняв одну контору на іншу) не тільки в Шаргородському, а й у деяких інших районах нашої єпархії і зваблюючи легковірних розповідями про свої цілительські здібності.
Сумно мені, коли священики розповідають про напівпорожні храми, в які не йдуть люди навіть у великі свята. І вдвічі сумно, коли це відбувається не через лінь наших парафіян, а через нерадіння священиків. Таке, на жаль, було і раніше, в давні, як ми кажемо, часи, є таке і тепер. Але для того і призначається єпископ на кафедру, щоб наглядати і виправляти помилки своїх підлеглих пастирів і пастви в цілому. Тому, хоча мені й сумно, але у відчай я не впадаю і з Божою допомогою докладаю всіх зусиль, аби життя в нашій єпархії йшло за заповідями Божими і за канонами Церкви, щоб віра на Поділлі розквітала і приносила рясні плоди в душах вірних.

– Владико, за посадою Ви є не лише керуючим Вінницькою єпархією, а й настоятелем кафедрального собору. Останнім часом всі бачать, як змінився його зовнішній і внутрішній вигляд. Які є труднощі і які радощі в цій стороні Вашої діяльності?
– Дякую Богові за те, що цього року ми закінчили зовнішній і внутрішній ремонт будівлі собору. Напевно, це моя найбільша радість, тому що кафедральний собор – це обличчя єпархії і, якщо хочете, всієї Церкви. Тому він має виглядати відповідно. Залишається ще багато проблем, які необхідно вирішувати. Так, ми зробили ремонт внутрішнього двору, провели гідроізоляцію всієї будівлі. Тепер необхідно реставрувати нижній храм, який постраждав від вологи, що руйнувала розписи і самі стіни. Потрібно обгородити територію храму, закінчити ремонт цегляного муру, покласти тротуарну плитку, всередині храму закінчити іконостас і обкласти храм по периметру мармуровими панелями. Одним словом, роботи вистачає, дав би Бог сили виконати все задумане.
Буквально днями закінчили ремонт у приміщенні дитячої недільної школи, яке не лише відремонтоване і приведене у належний стан, але й наповнене новим технічним обладнанням і всім необхідним для навчального процесу. Приємно, що тепер знову в коридорах собору у недільні дні звучить дитячий сміх. А якщо є діти, то значить, є й майбутнє, значить, буде кому продовжувати розпочате нами.

– Цей рік в єпархії був оголошений роком просвітництва і місіонерства. Яку оцінку Ви даєте проведеним у цей рік заходам: що вдалося, що ні?
– Планів на цей рік у нас дійсно було багато, і хочу сказати, що більшість з них вдалося втілити в життя. Робота велася в декількох напрямках: робота в педагогічній сфері, у сфері проповіді і богослужінь, а також у реалізації оригінальних проектів, покликаних залучити більш широкі маси людей.
Що стосується педагогічної сфери, то завдяки активній діяльності асоціації православних педагогів і нашого єпархіального відділу релігійної освіти протягом року було проведено низку зустрічей з директорами загальноосвітніх шкіл у районах області. У деяких з них я особисто брав участь. Результат – збільшення кількості шкіл, у яких викладається предмет «християнська етика», – з 87 шкіл у 2008-му році до 123 у 2009-му. Збільшилась і кількість недільних шкіл на наших парафіях – відповідно зі 118 до 131 школи. Педагогам, які займаються духовним вихованням, надавалася допомога підручниками та методичними матеріалами. Єпархіальний відділ освіти безкоштовно розповсюдив 1200 посібників для вчителів «Джерело» і «Благовіст», підручників «Дорога добра» та інших.
Окремо хочу зазначити, що двоє наших священиків – викладач Київської духовної академії та Київського національного університету ім. Шевченка протоієрей Олег Кожушний та викладач Вінницького педагогічного університету ієрей Георгій Холодюк – цього року вперше були залучені до читання лекцій на курсах підвищення кваліфікації вчителів з духовної етики при обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників.
У сфері впорядкування богослужінь та освіти духовенства нами було проведено декілька заходів. Зокрема з цього року запроваджена традиція служіння молебнів у новорічну ніч в усіх храмах єпархії, що має на меті витіснити світське нецерковне святкування Нового року та навчити наших парафіян починати новий рік з молитви і Божого благословення. Також введено обов’язкове служіння літургії не лише у недільний, а й у суботній день. Перш за все це стосується міських храмів та парафій, де священик обслуговує по два, а то й по три храми. Я вважаю, що люди повинні бачити свого пастиря не один чи два рази на місяць, а щотижня. Саме на це направлене наше нововведення. До речі, подібні заходи у своїй єпархії запроваджував святитель Лука Кримський. Так що нам є з кого брати добрий приклад.
Ще хочу сказати, що цього року, як і в два попередні роки мого перебування на Вінницькій кафедрі, була проведена атестація знань священнослужителів, яка покликана виявити недоліки у рівні знань наших пастирів і стимулювати їх до самоосвіти. Чергову атестацію будемо проводити й у наступному році. І так до тих пір, поки не досягнемо стабільно доброго результату. Слід відзначити, що позитивні зрушення вже відчуваються.

– Ви згадали про оригінальні проекти єпархіального управління, які були здійснені цього року. Будь ласка, розкажіть про них докладніше.
– Спочатку про заходи, що вже стали традиційними. Цього року нами було вдруге проведено обласний фестиваль колядок «Різдвяні дзвіночки», який зібрав більше як півтисячі учасників. Вже шостий рік поспіль спільними зусиллями асоціації православних педагогів і наших священиків з матушками проводився дитячий табір «Чадо» на базі Вінницької СЗОШ №31.
Щодо нових проектів, то серед них хочу відзначити літній сплав на катамаранах «З молитвою по Південному Бугу», в якому взяли участь представники духовенства, журналісти і молоді парафіяни наших храмів. Через деякий час вони разом підкорювали кримські гори і знайомилися з історією старовинних кримських поселень та монастирів.
Пригадується ще й інтелектуальне змагання між молодіжними командами вінницьких храмів, яке не лише виявило кращих знавців Святого Письма та історії Церкви (кращою стала команда храму Блаженної Ксенії Петербурзької), а й було повчальним та цікавим для його глядачів. Не менш цікавим виявилося «Свято сім’ї», яке ми проводили у вересні на стадіоні вінницького центрального парку. Окрім змагань сімейних команд у різних конкурсах там відбувся футбольний матч між духовенством єпархії та керівництвом області.
Але найбільш масштабним проектом залишається проект під назвою «Свято парафії», який має охопити всі церковні громади нашої єпархії. Суть його полягає в тому, щоб влаштувати свято зусиллями всієї парафії (не лише парафіян храму, а й усіх мешканців того чи іншого села), щоб разом відчути радість духовного спілкування, виявити приховані таланти і, врешті-решт, розділити разом спільну трапезу християнської любові, як це було в апостольські часи. Звичайно, не всюди свято проходить на належному рівні. Є, на жаль, священики, які поставилися до його проведення «прохолодно», однак у більшості випадків воно досягає своєї мети – приносить радість і залучає до наших храмів нових парафіян.

– Отже, владико, рік просвіти і місіонерства закінчується, а які плани на рік наступний? Яким сторонам церковного життя буде надано особливої уваги?
– Рік місіонерства завершується, але не завершується сама справа духовного просвітництва, до якої ми покликані в будь-який час. Тому проекти, які були успішно реалізовані в цьому році, будуть повторені у майбутньому. Проводитимуться і нові місіонерські заходи. Зокрема за моїм благословенням в єпархії відтепер запроваджується обов’язкова катихізація тих, кого ми маємо хрестити, або, якщо це діти, то їхніх батьків і воспреємників. Починаючи з грудня, всі священики не мають права звершувати хрещення без попередньої катихізичної, тобто віронавчальної, бесіди. Звичайно, це не стосується випадків, коли доросла людина або дитина перебувають у важкому стані, як кажуть, на порозі смерті. Одним словом, відмовляти у хрещенні нікому не будуть, але будуть чинити по-євангельськи: спочатку навчити, а лише потім хрестити. Це ж стосується і шлюбів. Відтепер вінчання будуть звершуватися лише після співбесіди священика з майбутнім подружжям.
До речі, наступний рік у нашій єпархії оголошений роком православної сім’ї, відповідне розпорядження я підписав 14 грудня. Отже, тепер наші священики будуть приділяти особливу увагу ідеалам справжньої християнської сім’ї, зміцненню моралі, вихованню підростаючого покоління. А це означає, що і в наступному році на нас чекає багато нових цікавих і корисних справ. Нехай Бог благословить наші задуми і допоможе їх втілити.

– Що б Ви побажали усім нам на порозі Нового 2010 року?
– Оскільки наша бесіда відбувається напередодні святкування Нового року, то перш за все хочу закликати наших читачів розпочати новий рік зі спільної молитви у храмах, двері яких в новорічну ніч будуть відчинені. І якщо новий рік ми розпочнемо не з традиційного дзвону келихів з шампанським, а з Божого благословення, то вірю, що 2010 рік буде роком Божої ласки і роком добра. Бажаю всім вам, моя дорога подільська паства, у новому році здоров’я, щастя, всіляких земних благ і, звичайно, духовної радості, яка буває від відчуття того, що з нами Бог!

«Одигитрія», прес-служба Вінницької єпархії

Архиепископ Иоанн Юркович: Торжество Святого Рождества объединяет христиан всех конфессий

Блаженнейший Митрополит Владимир: «Делать выбор в пользу добра»