РОЖДЕСТВЕНСКОЕ ПОСЛАНИЕ Патриарха Московского и всея Руси Кирилла

01.01.2010 archive, Вестник №100, От первого лица

РОЖДЕСТВЕНСКОЕ ПОСЛАНИЕ
Патриарха Московского и всея Руси
Кирилла
архипастырям, пастырям, монашествующим
и всем верным чадам
Русской Православной Церкви

Возлюбленные о Господе архипастыри,
всечестные пресвитеры и диаконы,
боголюбивые иноки и инокини,
дорогие братья и сестры!

В светлый день Рождества Христова сердечно поздравляю вас
с этим великим праздником.
На протяжении двух тысяч лет христиане всего мира с радостью
и надеждой обращают мысленные взоры к событию, ставшему переломным в истории человечества. Современное летоисчисление,
ведущее своё начало от Рождества и являющееся летоисчислением
христианской эры, само по себе свидетельствует об исключительном
значении пришествия Христа Спасителя.
Образом мира, некогда отступившего от своего Творца и ощутившего скорбь и мрак богооставленности, была Вифлеемская пещера,
где от холода зимней ночи укрывались животные. Однако светозар-
ная ночь Рождества наполнила сиянием не только пещеру, давшую
приют Пречистой Деве Марии, но и всё творение, ибо через рождение
Сына Божия всякий человек, приходящий в мир, просвещается Светом истины, как о том свидетельствует Евангелист Иоанн (Ин. 1, 9).
Кто-то может спросить: что означает Свет истины? Ответ на этот
вопрос находим в том же Евангельском повествовании от Иоанна.
Свет истины – это Сам Господь, Божественное Слово, Которое «стало
плотию, и обитало с нами, полное благодати и истины» (Ин. 1, 14).
Через Рождение Спасителя люди обрели возможность иметь благодать и Истину (Ин. 1, 17). Благодать есть Божественная сила, даруемая Богом человеку для спасения. Именно этой силой люди побеждают грех. Без благодати не победить зла, а значит, и не победить
всего того, что омрачает нашу жизнь.
Истина – фундаментальная ценность бытия. Если в основе жизни
неправда, заблуждение, то жизнь не состоится. Конечно, внешне
жизнь заблуждающегося человека может казаться вполне благополучной. Но это не означает, что заблуждение безобидно: рано или
поздно оно проявит себя, в том числе и трагедией человеческих судеб.
Свет истины – это Божественный свет, это Божественная правда.
Она неизменна и вечна, и не зависит от того, принимаем мы её или
нет. Принятие человеком Божией правды определяет, в первую очередь,
характер его отношений с другими людьми, способность, по
слову апостола, носить «тяготы друг друга» (Гал. 6, 2), то есть проявлять солидарность с ближними, соучаствуя и в радости, и в горе
другого человека. «По тому узнают все, что вы Мои ученики, если
будете иметь любовь между собою» (Ин. 13, 35), – говорит Господь.
Однако эти вечные Божественные истины, которые только и способны преобразить нашу жизнь, сегодня перестают быть идеалами.
Они настойчиво вытесняются из сознания современного человека пропагандой моральной безответственности, эгоизма, потребительства, отрицания греха как основной проблемы человеческого существования.
Именно подменой истинных ценностей ценностями ложными
в основном и объясняется всё возрастающее значение так называемого «человеческого фактора» в трагических событиях, уносящих
сотни жизней. Этим же объясняются и кризисы, которые в масштабе
всей планеты сотрясают экономику, политику, окружающую среду,
семейную жизнь, отношения между поколениями и многое другое.
Значение празднования Рождества Христова состоит в том, что
оно приближает к нам Спасителя, помогает отчётливее увидеть Его
Лик, проникнуться Его благой вестью. Господь вновь и вновь таинственно рождается для нас во глубине наших душ, дабы мы «имели
жизнь и имели с избытком» (Ин. 10, 10). Событие Вифлеемской ночи
входит в современную жизнь, помогает нам увидеть её с иной, порой
непривычной и неожиданной, точки зрения. То, что казалось самым
важным и огромным, вдруг предстаёт малозначительным и скоро-
преходящим, уступая место величию и красоте вечной Божественной
истины.
И с особой силой звучат сегодня слова Спасителя: «Я с вами во все
дни до скончания века» (Мф. 28, 20). Эти слова даруют надежду,
основанную на твёрдом убеждении, что какие бы искушения ни
постигали нас в этой жизни, Господь не оставит Своего наследия.
Минувший год в жизни Церкви нашей был отмечен многими
важными событиями. Собравшийся в Москве в Храме Христа
Спасителя Поместный Собор избрал после кончины Святейшего
Патриарха Алексия II его преемника. Укрепляемый молитвой и поддержкой епископата, клира и многочисленной паствы, с упованием на волю Божию принял я выпавший мне жребий патриаршего
служения. Совершая богослужения в Москве, в ряде российских
епархий, а также на Украине, в Белоруссии и Азербайджане, я имел
радость молитвенного общения с нашим благочестивым православным народом, с молодыми и пожилыми, с людьми среднего возраста и с детьми. Везде я мог видеть светлые лица людей, искреннее
выражение глубокой веры. Это стало для меня сильнейшим духовным переживанием и зримым свидетельством единства Святой Руси,
которая силой веры своего многонационального народа преодолевает социальные, имущественные, возрастные, этнические и прочие границы, сохраняя в условиях современных политических реалий
своё духовное единство.
Это единство скрепляется единой Церковью, в которой Божественной благодатью преодолевается всё временное и преходящее.
Здесь перед человеческим взором предстаёт подлинное величие
непреходящих ценностей. Именно поэтому Божественная истина
должна служить главным ориентиром для всякой человеческой деятельности, для развития и движения вперёд.
Отрадно видеть, что всё большее количество наших современников начинает осознавать свои духовные истоки, ценить свою
религиозную и культурную традицию. И сегодня торжество праздника разделяют не только те верующие, которые прочно укоренены
в Православии, но и те, кто только находится на пути к обретению
спасительной веры и, может быть, впервые переступает порог храма,
сердцем откликаясь на Евангельский призыв.
Молитвенно желаю вам, Преосвященные владыки, всечестные
отцы, дорогие братья и сестры, обильных милостей от Родившегося
в Вифлееме Богомладенца Христа, дабы благодатью Божией умножилась ваша радость, уврачевались болезни и утешились скорби.
Да будет свет Вифлеемской звезды путеводным для каждого из нас,
и да благословит Господь труды на ниве благоустроения жизни
Церкви, государств, в которых мы живём, и наших обществ, и да ода-
рит всех нас неотступным пребыванием в Евангельской Истине.

ПАТРИАРХ МОСКОВСКИЙ И ВСЕЯ РУСИ
Рождество Христово
2009/2010 г.
г. Москва

Різдвяне послання Патріарха Московського і всієї Русі КИРИЛА
архіпастирям, пастирям і всім вірним чадам Руської Православної Церкви

Возлюблені у Господі архіпастирі, всечесні пресвітери і диякони, боголюбні ченці та черниці, дорогі брати й сестри!

У світлий день Різдва Христового щиросердо вітаю вас із цим великим святом.
Протягом двох тисячоліть християни в усьому світі з радістю та надією звертають очі свого серця до події, яка докорінно змінила історію людства. Сучасне літочислення, що бере початок від Різдва і є літочисленням християнської ери, саме по собі свідчить про виняткове значення пришестя Христа Спасителя.
Образом світу, який відвернувся від свого Творця й пізнав скорботу й пітьму богопокинутості, була Віфлеємська печера, де тварини ховалися від холоду зимової ночі. Однак світосяйна Різдвяна ніч наповнила світлом не лише печеру, що стала притулком для Пречистої Діви Марії, а й усе створіння, тому що через народження Сина Божого кожна людина, що приходить у цей світ, просвітлюється світлом істини, як про це свідчить євангеліст Іоанн (Ін. 1, 9).
Хтось може запитати: що значить Світло істини? Відповідь на це ми знайдемо в тій самій євангельській оповіді від Іоанна. Світло істини — це Сам Господь, Божественне Слово, Яке «стало плоттю, і вселилося між нас, повне благодаті й істини» (Ін. 1, 14).
Через Народження Спасителя у людей з’явилася можливість мати благодать і Істину (Ін. 1, 17). Благодать — це Божественна сила, дарована Богом людині для спасіння. Саме цією силою люди перемагають гріх. Без благодаті неможливо перемогти зло, а отже, неможливо перемогти те, що затьмарює наше життя.
Істина — фундаментальна цінність буття. Якщо в основі життя — неправда, омана, то життя не може бути щасливим. Звичайно, ззовні життя людини, що перебуває в полоні омани, може видаватися цілком задовільним. Проте це не означає, що омана — це такий собі дріб’язок: рано чи пізно вона виявить себе, у тому числі й трагедією людських доль.
Світло істини — це Божественне світло, це Божественна правда. Вона незмінна й вічна і не залежить від того, чи приймаємо ми її, чи ні. Прийняття людиною Божої правди визначає, насамперед, характер її стосунків з іншими людьми, здатність, за словами апостола, «носити тягарі один одного» (Гал. 6, 2), тобто виявляти солідарність з ближніми, розділяючи і радість, і горе іншої людини. «По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13, 35), — говорить Господь. Проте ці вічні Божественні істини, які одні тільки й здатні преобразити наше життя, сьогодні перестають бути ідеалом. Вони наполегливо витісняються з життя сучасної людини пропагандою моральної безвідповідальності, егоїзму, споживацтва, запереченням гріха як основної проблеми людського існування.
Саме підміною справжніх цінностей хибними здебільшого й пояснюється дедалі більша роль так званого «людського чинника» в трагічних подіях, що забирають сотні життів. Тим самим пояснюються і кризи, від яких у масштабі всієї планети лихоманить економіку, політику, довкілля, сімейне життя, стосунки між поколіннями тощо.
Значення святкування Різдва Христового полягає у тому, що воно наближає до нас Спасителя, допомагає виразніше побачити Його Лик, пройнятися Його благою звісткою. Господь знову й знову таємниче народжується для нас у глибині наших душ, щоб ми «мали життя, і з лишком мали» (Ін. 10, 10). Подія Віфлеємської ночі входить у сучасне нам життя, допомагає побачити його з іншої, іноді незвичної й несподіваної, точки зору. Те, що здавалося найважливішим й незмінним, раптом виявляється незначним і скороминущим, поступаючись перед величчю й красою вічної Божественної істини.
З особливою силою звучать нині слова Спасителя: «Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20). Ці слова дарують надію, що ґрунтується на твердому переконанні, що яких би спокус ми не зазнали у цьому житті, Господь не залишить Свого насліддя.
Минулий рік у житті Церкви відзначився багатьма важливими подіями. Помісний Собор, що зібрався в Москві у храмі Христа Спасителя, обрав після кончини Святішого Патріарха Олексія ІІ його наступника. Зміцнюваний молитвою і підтримкою єпископату, кліру й численної пастви, із сподіванням на волю Божу прийняв я жереб патріаршого служіння. Відправляючи богослужіння в Москві, в окремих російських єпархіях, а також в Україні, Білорусі й Азербайджані, я мав радість молитовного спілкування з нашим благочестивим православним народом, з молоддю, людьми на схилі та в зеніті літ, а також з дітьми. Всюди я міг бачити світлі обличчя людей, щирий прояв глибокої віри. Це стало для мене величезним духовним переживанням і зримим свідченням єдності Святої Русі, яка силою віри свого багатонаціонального народу долає соціальні, майнові, вікові, етнічні та інші кордони, зберігаючи в умовах сучасних політичних реалій свою духовну єдність.
Ця єдність скріплюється єдиною Церквою, в якій Божественною благодаттю перемагається все тимчасове і плинне. Тут перед людиною постає істинна велич вічних цінностей. Саме тому Божественна істина має бути головним орієнтиром для будь-якої людської діяльності, для розвитку й руху вперед.
Радісно бачити, як дедалі більше наших сучасників починають усвідомлювати свої духовні витоки, цінувати свою релігійну та культурну традицію. І сьогодні урочистість свята розділяють не лише ті віряни, які міцно вкорінені в Православ’ї, але й ті, хто нині ще тільки на шляху до спасенної віри, і, можливо, вперше переступає поріг храму, йдучи на Євангельський заклик.
Молитовно зичу вам, Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати й сестри, безмежної милості від Народженого у Віфлеємі Богонемовляти Христа, щоб благодаттю Божою примножилася ваша радість, зцілилися хвороби й зникли скорботи. Нехай світло Віфлеємської зірки буде дороговказом для кожного з нас і нехай благословить Господь труди на ниві благоустрою життя Церкви, держав, у яких ми живемо, та наших суспільств, і нехай дарує нам невідступне перебування в Євангельській Істині.

ПАТРІАРХ МОСКОВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСІ

РІЗДВО ХРИСТОВЕ 2009/2010 р.
м. Москва

Протоиерей Андрей Ткачев: «За трапезой современного мира Христу отводится последнее место»

Протоиерей Дионисий Мартышин.К вопросу политизации церковной жизни