Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

06.10.2008. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Митрополит Антоній взяв участь у святкуванні 360-річчя битви під Пилявцями

Цього року виповнилося 360 років від дня битви під Пилявцями, однієї з найвидатніших битв під час національно-визвольної війни 1648-1657 рр.
4 жовтня 2008 року в селі Пилява Старосинявського району Хмельницької області на полі Пилявецької битви біля Кургану Слави пройшли заходи приурочені 360-й річниці битви під Пилявцями. На запрошення Голови Хмельницької обласної державної адміністрації Івана Карловича Гавчука у урочистостях прийняв митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній та духовенством Хмельницької єпархії. В урочистостях також брали участь Голова Хмельницької обласної ради, Мер міста Хмельницького, керівництво райдержадміністрацій, силові структури міста та області, депутати України, обласної та міської ради, гості із столиці України та інших областей держави, громадськість, представники ЗМІ.
Офіційна частина святкування розпочалось з покладання квітів до Кургану Слави та виступу Президента України Віктора Андрійовича Ющенка. По завершені виступу Президента, було продемонстровано театралізоване дійство «З твоєї пресвятої волі вовік буде слава золота», а також святкова хода за участю офіційних делегацій, козацьких сотень, мистецьких колективів.
Митрополит Антоній з духовенством єпархії, після закінчення святкового дійства, біля Кургану Слави, де встановлений Хрест, відслужив панахиду по загиблим українським козакам, які 360 років тому назад, під очолюванням Богданом Хмельницьким перемогли польське військо.

Додаткова інформація
Битва під Пилявцями (11-13(21-23) вересня 1648) – переможна битва української армії, очолюваної Богданом Хмельницьким, проти польських військ під Пилявцями (тепер село Пилява Старосинявського району Хмельницької області).
Невдовзі після блискучих перемог української армії в битві під Жовтими Водами (29 квітня – 16 травня 1648 р.) і Корсунській битві (25-26 травня 1648 р.) національно-визвольний рух охопив всю Україну, внаслідок чого влітку 1648 року Київське, Брацлавське, Чернігівське і частина Подільського воєводства були звільнені з-під влади шляхетської Польщі. Значно активізувалися дії повстанців у Галичині й на Волині. На початку червня 1648 р., порушуючи умови перемир’я (від 2 червня 1648 р.) до Правобережної України вдерлися каральні загони магната Я. Вишневецького, до яких приєдналися підрозділи шляхтичів Тишкевича, Осинського, Заславського та ін. У боях під Махнівкою (тепер село Козятинського району Вінницької області; 16-18 липня 1648 р.) та Старокостянтиновим (25-27 липня 1648 р.) козацькі полки на чолі з Максимом Кривоносом розгромили шляхетські загони і визволили частину Поділля й Волині. Протягом серпня 1648 р. польський уряд для придушення всенародного повстання в Україні сформував армію в районі Глинян (поблизу Львова) та біля замку Човганський Камінь (тепер Теофіполь Хмельницької області). Це військо мало 80-90 гармат і нараховувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40-50 тис. шляхетських слуг і обозної «челяді». Річ Посполита переживала період міжкоролів’я, і відсутність твердої влади проявилася у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами. Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів) – князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколу Остророга і коронного хорунжого Олександра Конецпольського. Регіментарі не були одностайними у своїх рішеннях, не мали авторитету серед війська, якому бракувало єдності й дисципліни. На початку вересня 1648 року коронне військо виступило з місць свого базування на Волинь. На зустріч йому з району Маслового Ставу (тепер село Маслівка Миронівського району Київської області) через Білу Церкву – Паволоч –Погребище – Хмільник на Старокостянтинів рушила українська армія (біля 100 тис. чол.) і загін буджацьких татар (біля 600 чол.).
Хід битви. Під Пилявцями, на правому березі ріки Ікви (за іншими даними – Пиляви) українське військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому фланзі головних сил української армії, розташувалась кіннота Максима Кривоноса. Козацька піхота зайняла греблю, що сполучала обидва береги річки, і збудувала на ній шанці. 9(19) вересня 1648 р. підійшло польське військо і стало табором на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалася 11(21) вересня 1648 року запеклими боями за греблю через р. Ікву. Польські корогви під командуванням Я. Тишкевича, Йордана і Осінського розпочали штурм українського табору, і зуміли відкинути козацькі застави, що обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж почали переходити через греблю на правий берег, де утворили плацдарм для подальшого наступу. Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції. У ніч на 13(23) вересня 1648 р. до козацького табору прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар (за іншими даними, близько 20 тис. чол.), очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише 15(25) вересня 1648 р., а гучні вигуки й мушкетна стрілянина у козацькому таборі нібито на честь прибулих союзників мали, за задумом Б. Хмельницького, ввести в оману польське командування). Вранці 13(23) вересня 1648 р. українська армія (лівим флангом командував М. Кривоніс, центром – I. Чернята, правим флангом – Півторакожух) вишикувалася в бойові порядки на полі бою. Першою нанесла удар шляхетська кіннота. Витримавши потужній натиск ворожих хоругв, українська піхота, за підтримки артилерії, розпочала контрнаступ. Козацькі полки швидко оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватися в бойові порядки. Не витримавши натиску і піддавшись зростаючій паніці, польські війська почали безладно відступати. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі підрозділи та розпорядилося про підготовку до відходу табором. Під вечір, у погоні за ворогом, українська піхота на чолі з самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів польського табору. В ніч на 14(24) вересня 1648 р. польське командування розпочало відступ, який незабаром перетворився на панічну втечу.
Наслідки битви. Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих. Блискуча перемога української армії в Пилявській битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті Пилявської битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створилися сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями польську шляхту в Україні ще довго називали «пилявчиками».

Прес-служба Хмельницької єпархії