03.10.2007. ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. Борис Загрева, заступник голови Волинської обласної ради: «Духовною основою нашої нації було і залишиться Православ’я»

03.10.2007 Церковь и власть

Загрева Борис Юхимович — Заступник голови Волинської обласної ради. Народний депутат України 4 склик. Нині голова Волинської обласної організації УНП. Кандидат у народні депутати від блоку «Наша Україна – Народна самооборона».
Відомий меценат, сприяє відродженню православних святинь, допомагає простим людям. Під його опікою реставрується визначна святиня нашої землі – чудотворна Холмська ікона Божої Матері.

– Борисе Юхимовичу, Ви – відомий на Волині політик і громадський діяч, але люди знають Вас також як православного християнина, прихожанина храму. Отож, розкажіть будь ласка про Ваше ставлення до релігії і Православної Церкви?

– Українська мудрість говорить нам: «Без Бога не до порога». Наші предки, завжди були глибоко віруючими людьми, навіть у радянські часи тут, на західній Україні, люди були релігійними. Наші діди, батьки вчили нас, що вранці і ввечері, чи скажімо перед тим як ідеш в дорогу, або починаєш якусь справу, ти повинен звернутися до Бога і попросити у Нього допомоги й благословення, щоб зробити все те добре, що ти задумав. На мій погляд так повинні чинити всі люди. Кожний із нас має зрозуміти, що все те, що відбувається на цій землі , відбувається з волі Божої. І щоб ми не робили, за яку б справу не бралися на все треба просити в Бога допомоги, пам’ятаючи про те, що Бог завжди допоможе, якщо ти робиш праведну справу.
Важливо знаходити час і відвідувати храм, адже це і є основою життя православної людини. На превеликий жаль не завжди вистачає часу, та неодмінно, треба завжди шукати такої можливості. У храмі Божому кожна людина відчуває душевне полегшення, Божий мир, який так необхідний усім нам у теперішній суєтний час. Особливо яскраво це відчуває людина, яка вперше прийшла до храму. Отож, відвідування церкви для мене особисто є необхідністю і душевною потребою.

– А Ви, у своєму житті, відчуваєте Боже благословення і Божу опіку?

– Безперечно, у своєму житті, за все дякую Богу. Все добре, що мені вдалося зробити і те що роблю сьогодні, це однозначно з ласки Божої, з Божою допомогою, бо без неї я сам нічого не зумів би зробити.

– Церква, як відомо, відділена від держави, але ж вона не відділена від нашої культури, від нашої історії. Є такий термін «культуротворча релігія». Для нас такою релігією є Православ’я. Адже українська нація сформувалася і своїм становленням зобов’язана саме Православній Церкві. Нині дехто намагається урівняти в правах Православну Церкву і різні новітні секти та культи. Ваше ставлення до цього?

– Безперечно, Православ’я є основою української сутності, українського народу. І так має залишитися. Я не помилюся якщо скажу, що більша частина українців сьогодні є християнами, які сповідують православну віру, зберігають її і передають своїм дітям, як передали їм їхні батьки. Якщо поглянути в історію, дійсно, Православ’я сформувало всю нашу культуру. Віра допомагала нашим предкам боротися з поневолювачами. Тож я хотів би, що б і ми виконали наш обов’язок перед предками, які зберігали православну віру, які передали її нам. Тоді, оберігши свою віру, ми маємо можливість і далі будувати державу, укріпляти її, адже віра є основою моральності, якої сьогодні нам так часто не вистачає.
Духовною основою нашої нації було і, я вірю, залишиться Православ’я. Те, що держава сьогодні відділена від церкви, я вважаю не зовсім правильно. Православна Церква повинна мати особливий статус. Це аніскільки не суперечитиме принципу свободи совісті, – вона не повинна бути державною релігією, але мусить мати підтримку як історична і культуротворча церква. Держава має робити все для того, щоб цю віру укріпити і щоб народ був єдиний у вірі. Бо, коли сильний народ? Народ сильний тоді, коли він єдиний у вірі, тоді цей народ ніхто не зламає, і Бог цьому народові допомагає, щоб він дальше міг творити добро і робити кращим життя на цій землі.

– Борисе Юхимовичу, Ваше бачення як політика, як майбутнього народного депутата – якою має бути державна підтримка церкви? Яка перспектива відносин Церви і держави?

Звичайно, мені хотілося б більш теплими бачити такі відносини. Подібно до тих країн, де не існує протистояння між церквою і державою. Хотілося б, щоб влада більше зверталися до церкви з тим, аби церква допомагала у формуванні духовності нашого суспільства. Ця співпраця буде взаємно корисною. Особливо актуальним є впровадження вивчення основ християнства у школах. Це одне з основних питань. Наші діти повинні вивчати істини, які були ключовими у житті наших предків. Вони повинні знати Православ’я навіть для того, аби розуміти мову слов’янської культури. Держава має цю справу всіляко підтримувати, це в її інтересах. Адже, саме церква, на мою думку, формує високоморального громадянина. Людина, яка вірить у Бога ніколи не зробить того, що може витіяти безбожник.
Сьогодні є ряд навчальних закладів, які утримуються за рахунок церкви. Ми ж чудово розуміємо, що освіта, яку дають духовні навчальні заклади, сповнена глибоким патріотизмом, любов’ю до свого народу, історії. Це надійне майбутнє нашої держави. Тому я вважаю, що духовні навчальні заклади безперечно повинні бути прирівняні до інших навчальних інституцій і фінансуватися з державного фонду. Адже та людина, яка отримала духовну освіту і далі продовжує служити в церкві, робить велику справу для держави.
Іншим полем для співпраці церкви та держави є збереження культурної спадщини. Відрадно, що нашим президентом започаткована справа відновлення історичних пам’яток. Дуже багато храмів, які є такими пам’ятками, зможуть одержати підтримку і тим самим отримати своє друге життя. Ми цю справу вже розпочали на Волині і будемо активно її продовжувати, адже це саме те, що ми маємо передати у спадок нашим нащадкам.
Можна говорити і про державну підтримку багатьох інших заходів, які проводить Церква. Це насамперед соціальні проекти. Фінансуючи і всіляко підтримуючи такі ідеї, ми зміцнюємо державу, адже чим більше людей ходитимуть до церкви і пам’ятатимуть про Бога, тим легше буде державі побудувати належне суспільство, яке буде працювати на громаду, на людину і на розвиток самої держави.
Актуальним є ще й те, що священнослужителі, які віддаються служінню Богу, повинні мати певну підтримку від держави. Ці питання потребують ретельного вивчення. Треба буде думати, будемо радитися, вивчати ці напрямки де потрібна державна допомога і приймати відповідні рішення.
Церква це основа духовності держави, а держава без духовності як тіло без душі. Без духовності практично ніяка добра справа не зробиться.

– Дуже актуальною проблемою у нас в Україні є широке розповсюдження тоталітарних сект, деструктивних культів. Деякі з них є небезпечними як для особистості так і в цілому для суспільства. Що, на Вашу думку, сприятиме вирішенню цієї проблеми?

Так, це є великою проблемою для України. Наше законодавство, нажаль, нині дозволяє створювати і реєструвати нові релігійні організації, що мають деструктивний характер, руйнують психіку. Такі секти являють небезпеку для сім’ї, для нації. За рахунок коштів іноземних держав, будуються культові споруди, видається література і люди йдуть туди, не знаючи до кінця сутності та історії цих організацій. Іноді людей привертають через гроші, благодійну допомогу. Там, у секті, завдається непоправна шкода психіці людини, а вернутися звідти дуже непросто. Для реабілітації сектантів необхідні роки.
Є культи які шкодять і фізичному здоров’ю і навіть життю людини. Наприклад, у світі регулярно проходять судові процеси проти «свідків Єгови», які вони програють. В багатьох країнах ця секта заборонена тому, що вона забороняє вдаватися до переливання крові, що стає причиною загибелі багатьох людей. На мій погляд, потрібно врегулювати і зупинити цей хаотичний процес на законодавчому рівні.
В інших країнах є досвід, яким треба було б зацікавитися. Там реєструють тільки ті релігійні організації, які можуть доказати свою присутність на даній території протягом останніх кількох десятиліть. Потрібно розрізняти традиційні і нетрадиційні релігії. Адже дуже багато буває проблем з новітніми культами, згадати хоча б «Біле братство». Розумно було б передати право громаді, яка є основою того чи іншого населеного пункту, аби вона визначалася, хоче вона бачити на своїй території присутність якоїсь секти і її культової споруди чи ні. Це було б правильно тому, що зверху управляти цим процесом – складно.
Це питання дуже складне і важливе. Нам потрібно все докладно проаналізувати і навчитися із своїх та чужих помилок. Однозначно, якщо релігійна течія не несе добра, а несе лишень одні проблеми, її треба заборонити.
Бесідував диякон Віктор Мартиненко

03.10.2007. АДДИС-АБЕБУ (ЭФИОПИЯ). Преподаватель КДА принял участие в 2000-летие от Рождества Христова по эфиопскому календаре

03.10.2007. КИЕВ. Вышла в свет книга «Князи Черниговские»