Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

Народний депутат Антон РУЖИЦЬКИЙ: „У Верховній Раді давно треба було б відвести кімнату для Бога”

Народний депутат Антон РУЖИЦЬКИЙ:
„У Верховній Раді давно треба було б відвести кімнату для Бога”

Закінчується чергова сесія Верховної Ради V скликанная. Про результативність роботи парламенту та про те, наскільки він багато уваги приділяв законодавчому врегулюванню державно-церковних відносин, дбав про те, щоб Церква в Україні могла безперешкодно виконувати свою спасительну місію, ми поцікавилися у члена Комітету ВР по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією, голови підкомітету, народного депутата України Антона РУЖИЦЬКОГО:

- Антоне Матвійовичу, наскільки ви задоволені результатами діяльності парламенту за останню сесію з огляду на забезпечення прав Церкви та віруючих?
- Скажу відверто – не задоволений. Як член Християнсько-Демократичного Союзу, політичної сили, яка приділяє багато уваги питанням утвердження в українському суспільстві християнської моралі, намагається сприяти на політичному рівні розвиткові мережі релігійних організацій, можу констатувати: ця сесія не спромоглася прийняти майже жодного законопроекту, який би сприяв підвищенню ролі Церкви в житті суспільства. Більше того, було відхилено аж чотири законопроекти! Нагадаю, що два з них стосувалися надання релігійним організаціям права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності (законопроекти Володимира Стретовича та Олександра Турчинова). Ще один законопроект Володимира Стретовича щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів та законопроект щодо мораторію на приватизацію майна культового призначення, що перебуває у державній і комунальній власності (автори О.Турчинов, О.Бондар). Знаю, що у комітетських кабінетах Верховної Ради ще блукають нерозглянуті законопроекти про постійне землекористування (Р.Лук’янчука, О.Турчинова, Я. Сухого), та ще один законопроект про надання права заснування релігійним організаціям загальноосвітніх навчальних закладів (В.Стретовича, В.Марущенка, О.Бондаря, В.Малишева). Не так давно з’явився ще актуальний і потрібний законопроект про заборону використання християнських символів у рекламі. Законодавчі зміни, викладені у цих актах, давно вже повинні бути втілені в життя. Цього потребує і Церква і суспільство. Як колишній правоохоронець, і член профільного комітету, я намагався загальмувати на законодавчому рівні розповсюдження мережі гральних автоматів. Особливо залучення до азартних ігор молоді. Це також проблема, яка хоч і немає безпосереднього відношення до релігії, але стосується морального стану наших громадян. Усі згадані вище законодавчі спроби, на жаль, залишилися в залі парламенту „голосом волаючого у пустелі”.
- Чому так сталося? Ніби всі політичні сили публічно декларують бажання підтримати Церкву, посилити її суспільну роль?
- Це може бути пов’язане в першу чергу з не надто консолідованою позицією конфесій, які злегковажили своїми лобістськими можливостями. Релігійним організаціям треба бути в цьому напрямку наполегливішими. Віруючі не повинні забувати, що вони такі ж громадяни держави, як і інші, а тому мають право вимагати від держави та політиків захисту їх інтересів. По-друге, негативно на діяльність парламенту у цьому напрямку вплинула загальнополітична ситуація в країні. Останні кілька років, як відомо, український політикум перебуває в стані протистояння та боротьби. Це не сприяє конструктивній роботі вищого законодавчого органу країни.

- Знаю, що через парламент не пройшли навіть ті законодавчі акти, які рекомендувала Всеукраїнська рада церков.
- Так, це правда. Проблема полягає ще й у тому, що в Україні взагалі відсутній орган, який би відповідав за державно-церковні відносини. Державний комітет у справах національностей і релігій після численних реорганізацій, а тепер приєднання до національностей (що взагалі є абсурдом) фактично втратив свій статус. Він займається виключно реєстрацією релігійних організацій і проведенням наукових конференцій. Всеукраїнська рада церков, як представницький орган, ще не набула потрібного авторитету. Її представники ще не навчилися працювати з представниками фракцій. А ті фахівці, які знаходяться у Секретаріаті Президента України, взагалі не зрозуміло чим опікуються і який їх політичний статус у системі цих взаємовідносин, за якими питаннями звертатися до них? Усі ці центри зайняті своїми проблемами. Це все призводить до того, що Церква просто не знає, куди ж їй стукати, щоб відчинили, як пишеться у Біблії, за вирішенням проблем, хто представляє державу у системі державно-церковних відносин: чиновники Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів, чи комітету у справах релігій? А ще ж збереглися фахівці з питань релігій у держадміністраціях, які будують на місцях політику, часто виходячи виключно з власних симпатій, чи антипатій. Думаю, що вже давно прийшов час, аби припинити це безладдя. Упорядкування державної ієрархії, яка відповідає за політику державно-церковних відносин лише піде на користь Церкві.

- А може проблема ще й у тому, що більшість наших владоможців є просто невіруючими?
- Не виключаю і цього фактору. Особливо, коли бачу, як колеги з більшим зацікавленням розглядають у сесійній залі бюджетні, економічні та пільгові законопроекти, ніж проблеми, що сприяють відродженню Церкви. Хоч питання віри це суто особисте питання, але думаю, що давно у приміщенні парламенту, що під куполом, варто відкрити кімнатку для молитви, куди б міг зайти кожен народний обранець, щоб порадитися з Богом, перед прийняттям доленосного для держави рішення. А то у нас є місця, де можна задовольнити тілесні потреби: буфет, їдальня, перукарня навіть кімната для паління, а от місця, де б можна було б звернутися до Бога – немає! Такі місця передбачені в парламентах Європи та Америки. Думаю, що таке приміщення повинне бути закрите для журналістів, але не тому, щоб обмежити свободу слова, а для того, щоб ні у кого з депутатів не виникло бажання попіаритися на релігійних почуттях.

- Цікава пропозиція. Під кінець хотілося б запитати про інше – про ваше ставлення до концерту в Києві Елтона Джона, який так масово відвідала українська політична еліта і який засудила Православна церква.
- Мене запрошували на концерт, але я не пішов. Чому? По-перше, я, як християнський демократ, є консерватором, а тому — люблю жінок. Концерт „содоміта” (нехай і талановитого) на головному майдані столиці України, в серці східнослов’янського Християнства, навряд чи зміцнить християнську мораль в суспільстві. Вважаю, що хтось підставив нашого Президента України, посадивши його поруч із „дружином” Елтона. По-друге, сумніваюся наскільки корисним для боротьби зі СНІДом в Україні був цей концерт. Але скажу, як професійний правоохоронець (я майже тридцять років пропрацював у органах внутрішніх справ), що боротьба з цією страшною хворобою була б значно результативнішою, якби ті кошти, що виділяються для боротьби з цією хворобою з Держбюджету йшли за призначенням, а не банально розкрадалися. Отож у боротьбі зі СНІДом може більше допомогти прокуратура та міліція, ніж одноразові концерти. А так у світі кількість хворих на СНІД зменшується, а у нас виділення бюджетних асигнувань збільшується і разом з тим зростає армія хворих. Знаю, що є православні громади УПЦ, які опікуються хворими на СНІД. Це велика подвижницька робота, особливо для душпастиря. Тут і потрібна допомога держави, увага політиків і громадських діячів. Хоча багатьох можна зрозуміти: краще один раз розслабитися під непогану мелодію в компанії достойників та ще й під благодійним гаслом, ніж щодня приходити до тих, які потребують твоєї допомоги та слова Божого.

Розмовляв Юрій Дорошенко