Єпископ Кіровоградський і Олександрійський Пантелеімон: „Єпархія пройшла славний шлях служіння Богу і людям”

01.01.2007 archive, Вестник №64, Юбилеи

60-летие Кировоградской епархии

Єпископ Кіровоградський і Олександрійський Пантелеімон: „Єпархія пройшла славний шлях служіння Богу і людям”

– Владико, у січні 2007 року виповнюється 60 років з того дня, коли за рішенням Священного Синоду РПЦ була утворена Кіровоградська єпархія. Розкажіть, будь ласка, про основні віхи її історії.
– Є щось символічне в тому, що утворення нашої єпархії відбулося у дні Світлого Різдва Христового. I в ці ж дні відзначаємо її 60-літній ювілей.
Як відомо, заснування міста Єлисаветграда (нині Кіровоград) пов’язується з будівництвом фортеці святої Єлисавети, яка була закладена 18 червня 1754 року. Місто Єлисаветград з самого початку свого заснування і до 1756 року підпорядковувалось за своїми церковними справами кафедрі Київських митрополитів, до якої на той час відносилась і вся так звана Нова Сербія.
За постановою Священного Синоду від 26 червня 1756 року Нова Сербія і парафії фортеці святої Єлисавети з ближніми козацькими слободами були зараховані до Переяславської єпархії. 27 серпня 1757 року до неї ж були зараховані дві протопопії Київської єпархії – Криловська і Новомиргородська. У фортеці святої Єлисавети була утворена протопопія Єлисаветградська на чолі з протоієреєм Іоанном Орловським. У 1764 році у цих трьох округах було 57 церков, а в 1775 році їх число зросло до 81, крім того, було 7 каплиць у Молдавському гусарському полку. Згодом Єлисаветградський повіт входив до складу Словенської, Катеринославської, Вознесенської, Херсонської єпархій.
Перше вікарство було відкрите при архієпископі Інокентії (Борисову) в 1853 році. Вікарний єпископ став іменуватися Одеським. Архієпископ Херсонський і Одеський Платон (Городецький) дістав дозвіл на відкриття в єпархії другого вікарства. Другий вікаріат був відкритий 26 січня 1880 року, і другий вікарний єпископ вже іменувався Єлисаветградським. Місце його перебування було в Одеському Свято-Успенському чоловічому монастирі на Великому Фонтані.
3 початком першої світової війни і затим страшної смути обривається документальний літопис церковного життя. Світова пожежа спалила не тільки архіви. Вона обвуглила людські душі, перетворила у задимлені руїни православну, боголюбиву нашу країну, розорила вщент тисячі храмів і монастирів. На історичну арену вийшли войовничі атеїсти. Священнослужителі піддавалися жахливим репресіям і фізичному знищенню. Так сталося, зокрема, у жовтні 1919 року з протоієреєм Миколаєм, який служив у селі Іскрівці нинішнього Петрівського району і був духовним сином протоієрея Іоанна Кронштадтського. Нетлінні мощі отця Миколая покояться нині у Хрестовоздвиженському храмі с. Іскрівки.
Після звільнення м. Одеси від німецько-фашистських загарбників відновлює свою роботу єпархіальне управління. В „Журнале Московской Патриархии” за 1944 рік № 9 вміщено таке повідомлення: «На кафедру епископа Кировоградского, викария Одесской епархии, Патриаршим местоблюстителем назначен иеромонах Сергий (Ларин)».
А у січні 1947 року в межах однієї Кіровоградської області вперше була утворена Кіровоградська єпархія.

– Хто ж став її першим архієреєм?
– Це був єпископ Кіровоградський і Чигиринський Михаїл (Мельник).
А рівно через рік, у січні 1948 року, Кіровоградська єпархія перейшла у нові адміністративно-територіальні межі: до її складу була включена і Миколаївська область. Першим єпископом Кіровоградським і Миколаївським став Феодосій (Ковернинський), який перейшов на Кіровоградську кафедру з Чернівецької єпархії.
У 1992 році Кіровоградсько-Миколаївська єпархія була розділена на дві: Кіровоградсько-Новомиргородську (з 27 грудня 1994 року – Кіровоградсько-Олександрійська) і Миколаївсько-Вознесенську.
Після єпископа Феодосія на кафедрі служили архієпископи Євстратій (Подольський), Іларіон (Прохоров), Інокентій (Леоферов), митрополит Нестор (Анісімов), єпископ Ігнатій (Демченко), архієпископ Боголєп (Анцух), єпископ Севастіан (Пилипчук) і архієпископ Василій (Васильцев).
На жаль, нікого з цих святителів Божих вже нема в живих. Ми завжди поминаємо їх у своїх молитвах, поминаємо як слуг Господніх, що все своє життя дбали про Повноту Церкви та спасіння народу Божого, подавали добрий приклад для наслідування, постійно трудилися над поліпшенням духовного життя, дбали про збереження і розквіт храмів.
Про кожного з них можна багато розказати. Наприклад, У 1958-1962 роках єпархією керував митрополит Нестор (Анісімов), просвітитель камчатських народів, творець Камчатської духовної місії, Камчатського православного братства, Петропавловської і Камчатської єпархії, Камчатського подвір’я у м. Харбіні, екзарх Московського Патріархату у Південно-Східній Азії, митрополит Харбінський і Маньчжурський, митрополит Новосибірський і Барнаульський і, нарешті, митрополит Кіровоградський і Миколаївський. За кожним з цих титулів – самовідданий труд на славу Божу, невичерпна любов до людей і своєї Батьківщини, глибока вірність Святій Православній Церкві. Щоб переконатись у цьому, варто прочитати праці митрополита Нестора, зокрема його мемуари «Моя Камчатка».
37 років ніс чернечий подвиг у кількох монастирях єпископ Кіровоградський і Миколаївський Севастіан (Пилипчук). У тяжкий, смутний час, будучи вже намісником Почаївської Лаври, архімандрит Севастіан захистив святу обитель Божої Матері від неприятелів і не допустив видачі Лаври на руйнацію ворогам Православ’я. Владика Севастіан вніс значний вклад у реставрацію та ремонт Почаївської Лаври, а згодом Успенського чоловічого монастиря м. Одеси, кіровоградського Різдва Пресвятої Богородиці кафедрального собору, інших храмів у парафіях Кіровоградської єпархії.
Не можу не сказати і про архієпископа Василія (Васильцева). Він був глибоким знавцем і шанувальником церковної музики. I коли вже у сані єпископа прибув у Кіровоград, то створив у кафедральному соборі прекрасний хор, співом якого і понині захоплюються всі, хто приходить на богослужіння.

– Після кончини владики Василія на кіровоградську кафедру зійшли Ви…
– Так, це було у листопаді 1998 року. Не приховуватиму, призначення на Кіровоградську кафедру стало для мене подією. Кіровоград – моє рідне місто. Тут жили мої батьки. Тут у свій час був священнослужителем мій дід. Тут я з дорогими могилами своїх предків. У Кіровоград я прибув уже з певним духовним досвідом. Моя священицька хіротонія відбулася ще в квітні 1981 року, а єпископська – у липні 1992 року. Служив і настоятелем у ряді храмів України, Росії та Узбекистану, і благочинним Керченського округу, і секретарем Сімферопольської єпархії, і вікарним єпископом у Чернівецькій і Житомирській областях.

– Які зміни відбулися в єпархії за роки Вашого служіння?
– В адміністративному порядку наша єпархія поділена на 14 благочинних округів і налічує 192 парафії та один монастир у селі Диківці Знам’янського району. Єпархія має великі перспективи для збільшення числа парафій, адже в області налічується 1057 населених пунктів. Вирішити цю проблему не дозволяє нестача священнослужителів. Більше того, ми відчуваємо труднощі із заповненням вакансій навіть в існуючих парафіях. У частині з них священнослужителі працюють за сумісництвом. I все ж, незважаючи на труднощі з кадрами духовенства, кількість парафій в єпархії з кожним роком зростає.
Сьогодні поряд з літніми священнослужителями, які мають великий досвід і сповнені духовного настрою, служить і чимало молодих, які тільки-но здобули освіту в духовних семінаріях і академіях. Всіх їх об’єднує одне – турбота про спасіння народу Божого. Уже більш як по п’ятдесят років служать біля Престолу Божого протоієреї Симеон Дмишук (у місті Новомиргороді), Стефан Катрич (у районному центрі Петровому), Василій Шпудейко (у Кіровограді). Уявляєте, скількох людей вони причастили за піввіку, скількох дітей хрестили, скільки пар вінчали, скількох усопших провели?
Серед середнього покоління насамперед хочеться назвати секретаря єпархії, настоятеля Спасо-Преображенського собору Кіровограда протоієрея Петра Сидору, здібного, енергійного священнослужителя, справжнього наставника і порадника, організатора духовного і господарського життя у парафії. П’ятнадцять років він несе послух настоятеля Спасо-Преображенського собору Кіровограда.

– Спасо-Преображенський собор має славну історію і славну сучасність…
– Через півтора року Свято-Преображенському храму виповнюється 230 років. У ньому є чимало дорогих серцю кожного християнина святинь. Особливе місце в храмі займають мощевики та ікони з частками святих мощей більш як двадцяти угодників Божих, які є тією ланкою, що з’єднує Церкву земну з Церквою небесною. У оздоблених мощевиках покояться часточки мощей святителя Миколая Чудотворця, преподобного Нестора Літописця; преподобного Агапіта, преподобного Аліпія, преподобного Серафима Саровського…
У храмі постійне місце перебування місцевошанованих ікони Божої Матері «Єлисаветградської» та ікони святої праведної Єлизавети, які очолюють хресні ходи у день народження міста Єлисаветграда. Лише у Спасо-Преображенського соборі зустрінете ікону «Святителі Єлисаветградської землі». Поки що вона єдина. На честь 2000-ліття Різдва Христового на території Спасо-Преображенського собору був встановлений величний пам’ятник, який став місцем загального поклоніння.
При соборі діє сестринство імені святої Єлисавети і недільна школа рівноапостольних Кирила і Мефодія, в якій навчається близько двохсот учнів. Видається газета «Православна школа», яка стала методичним посібником для всіх православних шкіл єпархії, для дітей випускається газета «Купель».
На базі Спасо-Преображенського собору через кожні два роки проводиться обласне свято духовного співу «Молюсь за тебе, Україно», в якому беруть участь десятки церковник і світських вокально-хорових колективів. Влаштовуються виставки народного декоративно-прикладного мистецтва за участю майстрів вишивки з різних куточків України.

– А як справи у Кіровограді з поверненням Церкві культових споруд?
– Радий зазначити, що в Кіровоградській області Православній Церкві повернуті всі культові будівлі, на які надходили заяви від віруючих. А от щодо повернення іншого майна – є проблеми. Так, сесія Кіровоградської міської ради, наприклад, відмовила єпархіальному управлінню у передачі приміщення по провулку Василівському, 16, де колись жили священнослужителі і розміщувалась церковнопарафіяльна школа.
Нині в єпархії завершується реставрація понівечених у часи тоталітарного режиму храмів. За останні 15 років зведено десятки нових культових приміщень, які стали окрасою міст і населених пунктів області. I таке будівництво триває далі. Зводяться, зокрема, нові храми у Кіровограді, Олександрії, у селі Несватковому Олександрівського району.
Нещодавно я побував у Світловодську. У різних мікрорайонах цього міста спорудили три нових храми, величних, прекрасних. Багато зусиль і старань доклали до цього їхні настоятелі протоієрей Володимир Бойко, Олександр Коваленко і Василій Шиман. А 22 жовтня 2006 року сотні православних християн зібралися на території Свято-Покровського собору з нагоди освячення та відкриття новозбудованого православного просвітницького центру імені рівноапостольних Кирила і Мефодія. Про цей центр уже повідомляв «Вісник прес-служби УПЦ». У ньому просторі навчальні класи, кінозал, православна бібліотека, їдальня на 100 місць, кімната для дітей, де малюки перебувають під наглядом виховательки, поки їхні батьки на богослужіннях. Територію навколо центру прекрасно благоустроєна. За благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, групі спонсорів будівництва цього храму та просвітницького центру були вручені церковні нагороди. Людей, які творять добру справу на славу Божу, Церква не забуває. Нагородами були відзначені і священнослужителі.
Нині у власності та постійному користуванні єпархії знаходиться 5 пам’яток архітектури національного значення та близько 60 – місцевого. Серед визначних історичних архітектурних пам’яток – кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці, Свято-Покровський храм та Спасо-Преображенський собор у місті Кіровограді, Ільїнська церква у місті Новомиргороді, Вознесенський храм у місті Бобринці, Хрестовоздвиженська церква у селі Розумівці Олександрівського району, де знаходиться усипальниця героя Вітчизняної війни 1812 року, генерала від кавалерії М.М. Раєвського.
2006 року Свято-Богоявленському жіночому монастирю, що в селі Диківці Знам’янського району, виповнилося 10 років. Сьогодні ця обитель переживає період духовного обновлення і зростання. За минулі роки її настоятелька ігуменя Феофанія (Флакеєва) вклала багато зусиль в облаштування життя першого на Кіровоградщині жіночого монастиря. Та найголовніше – у ньому особлива духовна аура, яка приваблює до себе багато паломників.

– Владика, розкажіть про соціальне служіння Церкви у єпархії.
– Важливе місце у діяльності парафій займають справи милосердя. Священнослужителі все частіше відвідують будинки престарілих, дитячі притулки, місця позбавлення волі, беруть участь у благодійних акціях. Відкриваються молитовні кімнати при лікарнях, центрах соціальної допомоги, у виправних колоніях. Єпархіальне управління підтримує тісні зв’язки з владними структурами, народними депутатами України, громадськими організаціями, правоохоронними органами, взаємодія з якими допомагає церковним структурам вирішувати важливі для них питання. Стає вже традицією, коли за участю місцевих керівників та представників громадських організацій, керівників промислових підприємств і навчальних закладів служаться подячні молебні на завершення року та благословення на наступний рік, молебні на новий навчальний рік, молебні за здравіє хворих на СНІД, панахиди за жертвами голодомору 1932-1933 років, а також поминальні панахиди за воїнами, загиблими у боях з німецько-фашистськими загарбниками.
Разом з місцевими закладами культури та освіти єпархіальне управління ініціювало кілька вагомих культурно-освітніх проектів, зокрема проведення свят духовного співу «Молюсь за тебе, Україно” та «Різдвяні передзвони». Спільно з обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти імені В. Сухомлинського, управлінням освіти та відділом сім’ї та молоді Кіровоградської міської ради і обласним товариством «Православна просвіта» здійснюються проекти духовного оздоровлення молоді в закладах освіти. Систематично організовуються науково-практичні конференції з актуальних питань духовного виховання учнів. У них беруть участь педагоги обласного центру, а також науковці з Києва, Харкова, інших міст України.
Важливого значення ми надаємо просвітницькій і видавничій діяльності. Кількість друкованих видань та їх тиражі щороку нарощуються, вдосконалюється їхній зміст і оформлення, розширюється коло читачів.
Минулого року фундаментальне історико-документальне видання – книга-альбом «Спасо-Преображенський собор», автором ідеї та керівником проекту якої став протоієрей Петро Сидора, було відзначене обласною радою.У Олександрії перевидано книгу протоієрея Василія Никифорова «Материалы к истории возникновения церквей в Александрийском уезде Херсонской губернии», яка вперше вийшла у світ 105 років тому і стала безцінним історичним джерелом для вивчення церковного життя та історії краю.
Вагомий вклад у поширення православної культури вносить регіональне громадське товариство «Православна просвіта», яке очолює С. Бахмач. Це товариство тісно співпрацює з богослужбово-місіонерською комісією по церковній освіті, катехізації і діяльності недільних шкіл при єпархіальному управлінні (голова комісії протоієрей Петро Сидора) і за сприяння цієї комісії видає часописи «Наш православний дім» і «Благовіст» з досить широким тематичним діапазоном. Православна тематика зайняла своє постійне місце в передачах обласного радіо і телебачення. Досить сказати, що клірик Спасо-Преображенського собору м. Кіровограда Євгеній Назаренко уже кілька років виступає як ведучий щотижневих православних програм на двох телевізійних каналах. І все це робиться заради віруючих, заради нашого спасіння.

Бесіду вів Володимир Левицький

Слово Блаженнейшего Митрополита Владимира при вручении жезла епископу Бориспольскому Антонию, викарию Киевской Митрополии

Слово епископа Бориспольского Антония, викария Киевской Митрополии