Володимир Свистун. Богу и Баткивщині

01.12.2006 archive, Вестник №63, События

Збори військових священиків УПЦ
Богу и Баткивщине

Володимир Свистун

Споконвіків Церква виявляла особливу турботу про воїнів, виховуючи їх у дусі вірності високим моральним ідеалам. Сьогодні православні пастирі ведуть активну роботу по духовній опіці над військовослужбовцями, турбуючись про їх моральний стан, допомагають переносити труднощі і негаразди, притаманні їхній службі, і при цьому залишатись віруючими людьми. Нині роботу православних душпастирів серед військовиків координує Синодальний відділ УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України.
За благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, 19-20 жовтня у Києво-Печерській Лаврі відбулись чергові збори священиків, які співпрацюють зі Збройними силами. Участь у заході взяли понад п’ятдесят священиків, майже з усіх єпархій України, які координують роботу військового духовенства у своїх регіонах. Завданням зборів стало підведення підсумків роботи. Обговорювалися питання духовно-пастирської роботи в умовах реформування української армії, різноманітні аспекти надання духовної і моральної допомоги віруючим солдатам, відбувся обмін досвідом.
Засідання в актовому залі Києво-Печерської Лаври відкрив голова Синодального військового відділу УПЦ архієпископ Львівський і Галицький Августин, який розповів про події звітного періоду, розкрив головні напрацювання, відзначив регіони, де душпастирська опіка стоїть на високому рівні, окреслив перспективи на майбутнє. Далі взяли слово народні депутати. Юрій Болдирєв у своїй доповіді торкнувся питання недосконалості законодавства у питанні забезпечення нормального співробітництва військового духовенства та армії на місцях, поділився законодавчими ініціативами парламентаріїв. Вказуючи на важливість капеланської роботи, генерал у відставці народний депутат Георгій Самофалов зауважив, що задуматись над питаннями віри, глибиною та ціллю життя його спонукали саме зустрічі з православними священиками, за які він висловив вдячність присутнім пастирям. Законодавці запевнили священнослужителів у готовності допомогти кожному у вирішенні проблемних питань.
Досвідом роботи військових священиків у ближньому зарубіжжі поділився голова аналогічної синодальної структури у Руській Православній Церкві протоієрей Димитрій Смирнов. Секретар Синодального військового відділу УПЦ Віктор Кулакевич торкнувся конкретних питань налагодження взаємовідносин представників Церкви та армії. Як колишній військовий з великим стажем, полковник запасу поділився своїм баченням того, якого священика надіються солдати та офіцери. Диякон Віктор Яценко акцентував увагу на особливості духовно-пастирської опіки, закликав капеланів збагачувати себе знаннями з концептуальних питань їхньої діяльності, вивчати історію військового та морського духовенства, приклади героїчних звитяг православного воїнства загалом.
Важливою темою обговорення стало ознайомлення з директивою міністра оборони України «Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних сил України». Її презентував старший офіцер Міністерства оборони капітан ІІ рангу Руслан Коханчук. Він констатував, що на сьогоднішній день поміж Міністерством оборони та жодною з конфесій не підписано угоди про співробітництво. У структурі міністерства (на відміну від багатьох інших силових структур) навіть не існує посадової особи, яка б займалася зв’язками з релігійними організаціями. У той час, коли на території військових частин де-факто діє 32 храми чотирьох конфесій, а, згідно опитування, 72 відсотки офіцерів та солдатів є віруючими, (з котрих себе православними декларують 92 проценти, греко-католиками – 5, до інших конфесій себе відносять три проценти), до недавнього часу не існувало жодного документу, який би впорядковував роботу священиків у Збройних силах. Директива дає можливість налагодити нормальну співпрацю Церкви та армії. Вона має статус документу обов’язкового виконання, згідно котрого священнослужителі мають повне право відвідувати своїх віруючих на території військових частин для забезпечення їхніх релігійних потреб. Серед інших питань, піднятих Русланом Коханчуком, — можливість введення посади капелана як штатної одиниці. Серед проблем, що перешкоджають цьому, була визначена певна неосвіченість людей у погонах та державних мужів, які хибно тлумачать конституційну норму про відділення Церкви від держави. Для прикладу співробітник міністерства навів формулювання з конституцій тридцяти двох провідних країн світу, де згідно Основного закону Церква відділена від держави, але це не перешкоджає мати у своїх арміях капеланів, які вільно виконують свою місію та отримують зарплату з державного бюджету. У законодавстві України терміну «капелан» взагалі не існує, окрім закону про міжнародні означення Червоного Хреста. Це перешкоджає появі духовенства в українському війську. І це притому, що офіційні особи декларують майбутню інтеграцію України в НАТО, де питання доцільності капеланської служби взагалі не викликає сумнівів.
Другий день зборів пройшов у Національній академії оборони України, де священнослужителі ознайомилися зі структурою самого навчального закладу, що готує офіцерів найвищого рівня, мали змогу відвідати музей історії вузу та ознайомитись з технікою, що знаходилась на озброєнні радянської армії, а також з найкращими бойовими машинами, які використовує українське військо. У стінах академії відбулась лекція. Викладачі-офіцери поділились досягненнями миротворчих місій України у гарячих точках планети, де дієву допомогу нашим миротворцям надають вітчизняні розробки – використання навігаційних можливостей орієнтування на місцевості та засобів радіолокації, інші новітні засоби озброєння. Ці напрацювання у мирних умовах допомагають при подоланні наслідків катастроф.
Важливо, що військове духовенство мало змогу поспілкуватись з представниками владних структур, які розповіли про проблеми та перспективи співпраці з їхньої точки зору. З духовенством, зокрема, зустрівся генерал запасу Ілля Тищенко – керівник департаменту гуманітарної політики, доповідь котрого стала апологією деякої неготовності Міністерства оборони України щодо співпраці з релігійними організаціями. Мовляв, у армії серед вищого офіцерського складу залишилось багато колишніх замполітів, котрі сьогодні вкрай негативно ставляться до релігії, а, окрім того, у окремих частинах подекуди траплялись випадки міжконфесійних конфліктів (жодного прикладу не було приведено). Генерал засудив підхід окремих командирів, які, уподобавши одну конфесію, пригнічували іншу. З іншого боку, високий державний чиновник підкреслив, що співпраця Церкви і армії необхідна, оскільки у поточному році кількість самогубств серед солдатів збільшилась аж на п’ятнадцять відсотків. Ситуація у Збройних силах, як найбільш уразливій частині силових структур України, загалом, є непростою у зв’язку з реформами та нестабільною політичною ситуацією у країні. У багатьох військових народжується зневіра до політиків та невпевненість у завтрашньому дні, а при нинішньому стані фінансування Збройні сили просто приречені на самознищення після 2010 року.
У дискусію з представником Міністерства оборони вступив клірик Запорізької єпархії ігумен Лука (Винарчук), який виконував послух православного капелана серед українського миротворчого контингенту в Іраку. Він запевнив керівника департаменту, що ситуація у міжконфесійному полі не така вже й складна, оскільки під час несення служби йому доводилось окормляти не тільки православних, а таких задекларувало себе 95 відсотків особового складу. Щодо інших, в тому числі і невіруючих, то вони охоче відгукувались на усі ініціативи священнослужителя. Перебуваючи у екстремальних умовах, військові відмовлялись виїжджати на бойові завдання на неосвячених БТР, усі під впливом духовних бесід отримували моральну відраду та душевне розвантаження, особливо після відомого трагічного випадку, коли під час вибуху у Ель-Куті загинули декілька досвідчених бойових товаришів. Дехто, переосмислюючи своє життя, приймав таїнство Хрещення, постійно відвідував польовий храм, за богослужінням усі молились про здоров’я своїх ближніх, а священнослужитель завжди був бажаним гостем у будь-якому колективі. На завершення розмови генерал Тищенко відзначив наступальну ініціативу Синодального військового відділу, який, незважаючи на бюрократичні перепони, проводить активну діяльність, та висловив надію, що усі непорозуміння з часом вдасться викоренити.
На завершення обговорення питань взаємодії Церкви і силових структур з представниками Міністерств оборони і внутрішніх справ чиновники самостійно виділили особливо важливі напрямки співпраці: участь духовенства в урочистих заходах, духовна реабілітація тих, хто перебуває на лікуванні у госпіталях та лазаретах, проведення духовних бесід і лекцій, поповнення бібліотек військових частин літературою духовно-морального змісту, організація екскурсій і паломницьких поїздок, надання благодійної допомоги. Окремою темою став досвід проведення богослужінь на території військових частин та безпосередня духовно-пастирська робота на особистому рівні, що приносить велику користь Збройним силам в цілому.
У другій половині дня учасники зборів відвідали частину особливого призначення «Барс» (МВС України), що дислокується у Нових Петрівцях під Києвом. Тут священики мали змогу ознайомитися з устроєм польового храму та особливостями звершення богослужінь у польових умовах. На території частини уже декілька років постійно діє польовий храм на честь Архістратига Михаїла. Тут звершує регулярні богослужіння співробітник Військового відділу протоієрей Сергій Полежаєв. Вітаючи гостей на військовій парафії, він зазначив, що наявність храму поряд з полігоном, де щоденно проводяться навчання, приносить духовну користь для військових, які мають змогу в любий момент завітати до святині, помолитись, у дні церковних свят взяти участь у богослужінні, прийняти Святі Дари, відкрити священнослужителю наболілі проблеми, звільнитись від гріхів. Затим присутні мали змогу ознайомитися зі службою і показовими вправами антитерористичних підрозділів, а також сучасним бойовим озброєнням і військовою технікою.
Розповідаючи про власні враження священик, Димитрій Смирнов (голова Синодального військового відділу РПЦ) сказав: «Я оцінюю роботу зборів позитивно, тому що тут присутнє розуміння проблем і вимальовується бачення щодо перспектив їх вирішення. А перспективи у нас одні. Якщо Україна хоче інтегруватися у Європу, то державні мужі повинні усвідомлювати, що у всіх європейських державах існує військове духовенство. Тому слід надалі розвивати взаємодію Церкви і силових структур. Інша справа, що до цих питань потрібно ставитись серйозно, обдумано створювати та розвивати систему зв’язків, приймати відповідні закони. Після періоду безбожництва у пострадянських суспільствах утворився духовний вакуум, і якщо Церква не потурбується його заповнити, то цим займуться секти. У іншому випадку у душах буде панувати хаос. Ми отримали релігійну традицію від Візантії, а у ній Церква була вбудована у систему державного апарату, тому глибинний досвід церковної присутності у суспільному житті, у даному випадку в армії, може принести виключно користь для України”.
“У Православній Церкві є люди, які можуть займатися духовною опікою нашої армії, — зазначив клірик Кіровоградської єпархії ігумен Боголіп, — але головне, що самі пастирі розуміють обов’язок свого служіння у різних силових структурах, усвідомлюють, що несуть велику відповідальність і мають виконати складне завдання. Духівники, які приходять до військовослужбовців, успішно вливаються у колективи, стають для офіцерів і солдатів своїми, рідними, отримують у середовищі молодих людей великий авторитет. Вони викликають інтерес до Православ’я та культурних надбань нашого народу, виховують патріотизм. Наші священики показують Христову істину не тільки на словах, але підтверджують її своїм прикладом, закликають до необхідності духовного життя, молитви, Сповіді, Причастя. І саме звідси випливає вирішення багатьох проблем: поваги до ближнього як Божого творіння, чистоти сімейних відносин, належного виховання підростаючого покоління та морального вдосконалення загалом. Більшість цих питань сьогодні може вирішити не офіцер з гуманітарних питань, а тільки православний пастир”.
Загалом форум ще раз підтвердив, що Українська Православна Церква володіє великим потенціалом у справі духовної опіки військовослужбовців. Досвід роботи Синодального відділу УПЦ та військового духовенства на місцях показує, що присутність православного пастиря поряд з людиною у погонах, яка по самій природі своєї служби часто знаходиться у екстремальних умовах, приносить результати. Турбота священика про військових завжди позитивно відображається на соціальному устрої життя народу, а тому і знаходить глибоку сердечну відозву як серед самих військових, так і в нашому суспільстві.

Александр Корчинский. Белое братсво: 13 лет спустя

Священник Максим Первозванский: «Основанием для заключения брака должна быть уверенность, что такова воля Божия»