Віктор Скрипник. Українське коріння Достоєвського

01.12.2006 archive, Вестник №63, Даты

185 лет со дня рождения Федора Достоевского

14.11.2006. САНКТ-ПЕТЕРБУРГ. В городе отслужили панихиду по Достоевскому
Панихида по Федору Достоевскому была отслужена 11 ноября, в 185-й день его рождения, в петербургском храме Петра и Павла бывшей Мариинской больницы для бедных.
В 2006 году отмечалось сразу несколько знаменательных дат, связанных с именем писателя: 125 лет со дня его смерти, 160 лет со дня рождения Анны Достоевской, жены Ф. Достоевского, 145 лет роману «Униженные и оскорбленные», 140 лет – «Преступлению и наказанию», 135 лет роману «Бесы», 125 лет роману «Братья Карамазовы». В течение года международные конференции, посвященные творчеству писателя, прошли в России (в Старой Руссе, подмосковном Зарайске и Омске), в Белоруссии и других странах ближнего зарубежья, а также в Сербии, Испании и Германии.
9-12 ноября в Санкт-Петербург для участия в конференции «Род Достоевских в истории России» в музей писателя приехали ученые из России, Японии, Молдавии, США, Италии, Украины, Чехии, Польши, Белоруссии, Швейцарии и Германии.
Как заявил в интервью «Интерфаксу» епископ Венский и Австрийский Иларион, представитель Московского патриархата при европейских международных организациях, тема Бога является центральной в творчестве Федора Достоевского: «Сила Достоевского, на мой взгляд, состоит в том, что он всем своим творчеством показал, что без Бога невозможно спасение, невозможна нравственность. Только вера в Бога является гарантом нравственного выживания каждого человека и всего человечества».
Владыка отметил, что, хотя и поверил в Бога еще до знакомства с творчеством Ф. Достоевского, писатель способствовал его укреплению в православной вере. При этом епископ назвал его „гигантом, равного которому в истории русской литературы не было вообще”.
По словам владыки Илариона, Ф. Достоевский сумел проникнуть в самые сокровенные глубины человеческого существа, поставить «самые сложные и вместе с тем самые важные вопросы о смысле жизни, о бытии Бога, о соотношении между человеческой свободой и Божественным правосудием».
«Основная фабула всех его романов, будь то «Преступление и наказание», «Бесы» или «Братья Карамазовы», вращается вокруг вопроса о том, есть Бог или нет. От ответа на этот вопрос зависит та шкала нравственных ценностей, которые предлагаются человеку», – сказал представитель Церкви.
Он также напомнил, что, готовясь несколько лет назад к первой в жизни поездке в Россию, президент США Джордж Буш по совету Кондолизы Райс читал ее любимую книгу – „Преступление и наказание”, чтобы „лучше узнать русскую душу”. Кроме того, по словам епископа, „Братья Карамазовы” – любимая книга супруги президента США Лоры Буш, имеющей педагогическое и библиотечное образование. По признанию первой леди США, самым запомнившимся местом в романе для нее стала глава „Великий инквизитор”. Из лидеров Европы знатоками творчества писателя являются президент Франции Жак Ширак и канцлер Германии Ангела Меркель.
Несколько лет назад Нобелевский комитет разослал анкеты 100 наиболее известным писателем современности, с просьбой определить 10 писателей «всех времен и народов» и лучшие литературные произведения человечества. По результатам опроса, Ф.Достоевский не только попал в «десятку», наряду с Гомером, Шекспиром, Сервантесом, Толстым и др., но и стал абсолютным лидером по количеству шедевров, коими названы четыре романа гениального писателя: «Братья Карамазова», «Преступление и наказание», «Идиот» и «Бесы».
Интерфакс-Религия

Українське коріння Достоєвського

Віктор Скрипник

У серпні цього року на Вінниччину прибула експедиція літературознавців з Москви, щоб ознайомитися з матеріалами дослідника. Експедицію очолив академік Російської академії наук, президент Фонду Достоєвських Ігор Волгін. Зібраний матеріал москвичі мали оприлюднити цієї осені на святкуванні 500-річчя роду Достоєвських.
Першим населеним пунктом, який відвідали гості, було село Війтівці Липовецького району. Саме тут народився батько письменника – Михайло Достоєвський. Академік Волгін установив цей факт у 1991 році – зверніть увагу на дату – завдяки польським архівам. Щоправда, назву села переклав не зовсім точно – Войтовка. Йому не вдалося визначити територіальну належність села. Волгін зробив припущення, що воно – десь у „Немирівському територіальному ключі Вінниччини”.

1980 року у Війтівці прибув на роботу молодий історик, випускник Вінницького педінституту Олександр Роговий. Тоді він записав від старожилів легенду про Достоєвських – про те, що нібито батько письменника служив у Війтівцях священиком. Десь через рік роботи в архівах Роговий дізнався, що Достоєвський справді правив у сільській церкві. „Але то був не батько письменника, — уточнює співрозмовник, — а дід на ім’я Андрій”. Батько справді народився у Війтівцях (історик має документальне підтвердження цього). Звідси поїхав вчитися до Москви, став лікарем, серед його дітей був і майбутній письменник зі світовим ім’ям.
Священиками у цьому селі знали ще двох Достоєвських: батькового брата Лева та його родича Георгія. Роговий знайшов ім’я бабусі Федора Михайловича, Анастасії. Пізніше академік Волгін назвав цю знахідку дуже важливою. Бо літературознавці багато згадують про цю жінку, яка була тоді відомою людиною. Та встановити її ім’я московським дослідникам не вдалося. І раптом – таке везіння!
Наших літературознавців знайдені матеріали цікавили мало. Тому й припадали пилюкою в домашніх архівах Рогового. Аж поки він не познайомився з московськими науковцями.
Колега академіка Волгіна, науковий працівник РАН, кандидат психологічних наук Микола Богданов у 2000 році вперше приїхав на Вінниччину. Після кількох днів пошуків „Войтовки” таксист нарешті довіз його до Липовецького району. Але гість нічого особливого не дізнався. Церкву в селі зруйнували ще у 30-ті роки, могили навколо неї майже зрівнялися із землею (священиків, як відомо, ховали біля храмів). І Миколі Богданову порадили зустрітися з колишнім учителем, нині директором Липовецького районного архіву Олександром Роговим. „Він багато знає…”
Але вони тоді не зустрілись. Познайомилися спершу заочно: Богданов надіслав з Москви листа, на якого Роговий, фанатично захоплений дослідженнями старовини, відгукнувся одразу. Він, людина надзвичайно скромна, не приховує, що це московські науковці „запалили” бажання поглибити генеалогію роду Достоєвських. Краєзнавець використав усі відпустки останніх років на роботу в архівах багатьох міст України.
Каже, що йому таланило на знахідки. Навіть вдалося розшукати два документи, на яких написи зроблено родичами письменника. Один з них залишив Іоанн Достоєвський, старший брат згаданого Андрія Достоєвського, діда письменника. Іоанн служив священиком у селі Скала нинішнього Оратівського району. Його автограф зберігається на метричній книзі. Ще один особистий підпис належить теж уже згаданому Льву Достоєвському, дядькові письменника. Роговий каже, що він був останній із церковнослужителів Достоєвських на Вінниччині. Після нього в архівах їхні прізвища уже не згадуються.
Іллінці, Липовець, Немирів, Оратів і Погребище – райони, де жили предки Достоєвських на Вінниччині. Переважно вони служили у храмах. Наприклад, у Кальнику Іллінецького району священиком був двоюрідний брат письменника – Антоній Черняк. А в Животові Оратівського району правив у церкві тезка письменника – Федір Достоєвський. Роговий припускає, що саме він є засновником династії Достоєвських на Вінниччині. Бере вона свій початок у ХVІІ столітті. Архівні документи свідчать, що Федора вигнали з церкви уніати. Але згодом у храмі знову правили службу Достоєвські – спершу Андрій, а згодом – Іоанн.
У Животові досі росте дуб віком понад 200 літ. Значить, пам’ятає Достоєвських. Під цим дубом Роговий і Богданов сфотографувалися. З 2000 року московський дослідник щороку приїздить на Вінниччину. Разом з Роговим вони відвідали всі місця, де жили предки письменника. Москвич каже, що тут ще стільки цікавого матеріалу – хоч перебирайся сюди жити!
У липні ц. р. Роговий возив гостя на Волинь. Там, у містечку Кличковичі, – ще одне родове гніздо Достоєвських. Про нього, з’ясовується, взагалі не знали. Крім того, Роговий здивував гостя ще однією обставиною: „Від Кличковичів, ось так через поле – село Лукове. Там я народився…” – «Це якась містика! – вигукнув гість. – В одному гнізді Достоєвських ти народився, у другому – працював…”
Волинські предки класика мали дещо незвичні імена – Карл, Гомер. „Карл Достоєвський!” – це викликало захоплення у гостя. Сюди Достоєвські перебралися з Достоєва (нині Пінський район Білорусі). Це відомо давно. І москвичі вважали, що тут уже нема нічого нового.
Богданов, який розповідав Роговому про свої часті відвідини Достоєва, дивувався: „Чому в Достоєві так багато всього українського?” Аж поки Роговий не ознайомив його з „Енциклопедією українознавства”. У ній є карта етнічних територій України. Нинішня Пінщина значиться у межах України. „Ти хочеш сказати, що Достоєвські походять з України?!..”
У грудні минулого року в Москві відбувся міжнародний конгрес „Російська словесність у контексті світової культури”. Поважне зібрання проходило за підтримки уряду Москви. „Ось приклад, як нам треба дбати про розвиток літератури”, – каже О. Роговий. Академік Волгін письмово запросив нашого
земляка до участі у конгресі. Оплатили дорогу і проживання ще й вручили грант Фонду Достоєвських. Виступ українського краєзнавця „Матеріали про Достоєвських в архівах України” учасники слухали з особливою увагою. По-перше, мало хто з російських літературознавців працює у наших архівах. По-друге, ім’я українського дослідника їм уже було відоме.
У співавторстві з Богдановим наш земляк надрукував у Москві та Санкт-Петербурзі п’ять статей про українське коріння роду Достоєвських. Дві з них – в авторитетному літературному альманасі „Достоєвський і світова культура” (серед його видавців – Інститут світової літератури імені Горького РАН, літературно-меморіальний музей Достоєвського у Петербурзі). Прізвище нашого земляка значиться у 18-му томі повного зібрання творів Достоєвського, виданого у 2005 році, – сім разів видавці посилаються на архівні матеріали, знайдені О. Роговим. У Москві вже підготовлено до друку спільну з Богдановим книгу „Родовід Достоєвських: у пошуках утрачених ланок”. Її планували видати до осені ц. р., до 500-річчя роду Достоєвських. „Ти навіть не уявляєш, яка про тебе в Москві слава!” – написав в останньому листі до Рогового Богданов.
А в нас його старання, каже мій співрозмовник, на жаль, нікому не потрібні. Навіть у періодиці не вдається надрукувати дослідження про Достоєвських. Дехто з редакторів каже: от якби це про Шевченка!.. Про спонсорську підтримку у виданні згаданої книги – годі говорити. А може, все-таки хтось із меценатів зацікавиться рукописом? Москвичі матимуть це видання. Справу вже вирішено.
Але й для наших студентів та літературознавців воно становить неабиякий
інтерес…

„Голос України”