07.12.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир надіслав вітання учасникам 6-го фестивалю Слобідської української культури Воронезького краю

07.12.2006 Официальная хроника

У привітанні Предстоятеля Української Православної Церкви говориться: “Дорогі брати і сестри! |
Благодать вам і мир від Бога, Отця і Господа нашого Іісуса Христа (Гал. 1, 3). Традиційний, вже 6-й, фестиваль культури животворної Воронезької гілки могутнього українського дерева проходить у рік 15-річчя молодої Української держави.
Понад тисячу років тому у водах руського Йордану, як згодом стали називати наш сивочолий Дніпро, сталася подія, яка назавжди змінила хід нашої історії, визначила місце нашої держави в сім’ї християнських народів світу. Вона ж визначила і Києву стати істинною «митрополією», «матір’ю міст руських», «третім уділом Пресвятої Богородиці», Саме з моменту Хрещення Русі навколишній світ сприймає нас не як напівкочове плем’я. а як могутню державу, саме тоді у нас з’явилося національне самовизнання. Без сумніву і з твердою впевненістю можна сказати: все найкраше. що ми маємо в нашому народі, сталося завдяки вибору святого князя Володимира.
Церква, членами якої ми з вами є, — це єдиний вселенський Боголюдський організм. Однак вселенський характер Церкви не означає, що християни не мають права на національну самобутність, національне самовиявлення. Навпаки, Церква поєднує в собі вселенські засади з національними. Православні християни, усвідомлюючи себе громадянами Небесної вітчизни, не повинні забувати і про свою земну батьківщину.
Тож вітаємо організаторів і учасників 6-го фестивалю і згадуємо наших славних предків на воронезьких рубежах Древньої Русі, відтак — козаків полковника Івана Зінковського, інших переселенців з Поділля, Волині, Полісся, що заселили, колонізували колись Дике поле й, заснувавши перший з-поміж інших слобідських — Острогозький козацький полк, боронили не лише Подоння, а й всю державу від спустошливих набігів.
Українські переселенці привнесли в цей край не лише демократичні традиції козацького устрою, а й систему освіти, власну культуру й споконвічні традиції побуту. Знаменно, що разом з усіма на Воронежчину прибули й українські священики, котрі, як стверджує історик Д. Баталій, були водночас і вчителями тодішніх шкіл. Юнаки краю ставали слухачами Києво-Могилянської академії, відтак її випускники несли світло вчення Христового на землю Воронежчини. Спільною гордістю для нас є імена
Болховитинова, Костомарова, інших видатних подвижників та діячів духовності, науки та культури.
Вітаючи учасників 6-го фестивалю Слобідської української культури Воронезького краю, закликаємо всіх з подякою Всемилостивому Господу до сугубої молитви. Нехай Господь благословить нас миром, злагодою, взаємоповагою і любов’ю. Всі ми діти однієї землі і прагнемо, щоб життя на ній було світлим і щасливим, побудоване на євангельських засадах і високих моральних цінностях.
Прикликаючи Боже благословення, звертаємося до Вас словами великого та достойного сина нашої землі Тараса Шевченка: «Свою
Україну любіть… за неї Господа моліть!».

07.12.2006. ЖИТОМИР. Состоялось собрание духовенства Червоноармейского и Романовского благочиний

07.12.2006. ЖИТОМИР. Освящен на купольный крест для нового храма