01.12.2006. ВІННИЦЯ. Газета “33 канал”: Українські паломники вшанували пам’ять загиблих членів екіпажу корабля «Теклівка»

01.12.2006 Церковь и общество

Ми вже писали про те, що восьмого березня цього року у Середземному морі за 70 миль від Порт-Саїда попав у нечуваний для цих широт шторм і затонув контейнеровоз «Теклівка». Таку назву корабель отримав на честь рідного села співвласника англійської судноплавної компанії Василя Боровського. Наш земляк з Шаргородщини відомий у Росії, а тепер і у Великій Британії капітан та судноплавний менеджер.
Добре знають його люди і в рідній Теклівці, де недавно Василь Михайлович взяв на себе клопоти по будівництву православного храму, і тепер у селі є своя гарна церква… «Хотів, щоб старенька мама не ходила за 15 кілометрів до храму, а могла прийти до нього у будь-який день, щоб був він у її Теклівці, але не встиг за життя мами подарувати їй таку радість. Відкрили церкву вже після маминої смерті, – розповідає Василь Боровський, – але вона служитиме для сотень інших людей, моїх земляків…»
Освятив влітку теклівську церкву митрополит Вінницький та Могилів-Подільський Макарій. А під час літургії молилися за упокій душі трьох загиблих членів екіпажу того самого контейнеровоза, який зараз лежить майже на двокілометровій глибині десь між ізраїльськими та єгипетськими берегами.
…У той страшний день, 8 березня, все було, як завжди. Як завжди, Боровському зателефонував капітан «Теклівки», привітав жінок зі святом, сказав, що все в нормі. А вже за кілька годин стало відомо про страшенний шторм.
– Такого в Середземному морі не було останніх двісті років, – розповідає Василь Михайлович. – Хвилі підіймалися на висоту багатоповерхівок, однак для «Теклівки» та екіпажу це випробування було під силу. Але корабель, на мою думку, налетів на залишки нафтової платформи, яких тут вистачає, і тому почав тонути. Ми підняли всі наші екіпажі, що були поруч, на допомогу поспішили інші судна.
Найпершим підоспів на місце аварії корейський контейнеровоз. Але він був дуже великий, витягали людей з води довгими тросами. Холодна вода знесилила матросів, тому втриматися за мотузку і врятуватися від чергового удару об борт велетня пощастило не всім. Трьох членів екіпажу «Теклівки» ми недорахувалися.
Серед них і вінничанин, моторист Юрій Вацик. Він був чудовою людиною і справжнім професіоналом. Ще раз висловлюю свої співчуття його рідним, хоча знаю, що вони не вірять у його загибель, і буду разом з ними сподіватися, що він повернеться…
25 жовтня з одеського порту у паломництво по святих місцях на теплоході «Казань», що належить тій же англійській судноплавній компанії, вирушила група вінницьких прочан.
Очолював їх владика Макарій, а фінансово допоміг Василь Михайлович Боровський, який також брав участь у паломництві разом з дружиною Тетяною Анатоліївною.
Одного дня всіх попросили піднятися на верхню палубу. Всі піднялися. Стояла прекрасна погода, море на сонці було синім-синім і безкраїм.
– На цьому місці затонула «Теклівка», – пояснили прочанам, – пом’янемо ж членів екіпажу Олександра Горохова, Юрія Вацика, Володимира Скоробогача та саме судно. Мало хто втримався від сліз.
…Свого часу Василь Боровський зробив усе, щоб врятувати корабель та членів екіпажу, і п’ятнадцятьох з вісімнадцяти таки врятували. (До речі, на «Теклівці» тільки одного вантажу було на 5 мільйонів доларів).
А зараз він робить все від нього залежне, щоби пам’ять про трьох загиблих його моряків по-християнськи була вшанована і щоб вони спочивали з Богом.
Шість місяців матросів, яких не вдається врятувати з тонучих кораблів, вважають безвісти зниклими. І, певно, Василь Боровський десь у глибині душі й досі так вважає. Може, й пішов до святих місць, щоб попросити у Господа за ті сім’ї, що стали осиротілими. Мабуть, тому й залишив в одному з монастирів найдорожче, що було при ньому – золотий ювілейний годинник, відзнаку своїх трудових заслуг вищим керівництвом. Просив монахів, щоб молилися за повернення тих, кого чекають і не можуть повірити у їхню смерть.
…А море не переставало вабити своєю загадковою красою. Після того, як поминальні вінки з борта «Казані» лягли на воду, члени екіпажу між собою почали говорити про земне життя. Хтось недавно бачив Галину Дерин, яку після 16 годин у холодних хвилях вдалося тоді врятувати з «Теклівки». Вона живе у Шаргороді. Тоді казала лише одне, що ніколи більше не вийде у море, ні за які гроші не куховаритиме на кораблі.
Тепер, через вісім місяців, кажуть, що жінка передала у судноплавну компанію, ніби готова вийти у рейс…
Анатолій Жучинський

01.12.2006. КИЕВ. В столице появится католическая семинария

Анрей Коваль. Духовная жизнь глазами кинематографа