11.07.2006. КИЇВ. Вищі ієрархи Помісних Православних Церков направили звернення керівництву України з приводу релігійної ситуації в країні

11.07.2006 Церковь и власть

ЗВЕРНЕННЯ

Освященного Собору Преосвященних Архіпастирів Православної Церкви -
учасників святкування 40-річчя архіпастирського служіння
Предстоятеля Української Православної Церкви
Блаженнішого ВОЛОДИМИРА, Митрополита Київського і всієї України
8 – 9 липня 2006р. м.Київ
Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра
До Президента України В. Ющенка,
Уряду України,
Голови Верховної Ради України Олександра Мороза
та депутатів Верховної Ради України

Зібравшись в ці дні в Золотоверхому Києві – Хрещальній купелі Русі, в духовному серці України – третьому уділі Пресвятої Богородиці, для відзначення Ювілею 40-річчя єпископського служіння Предстоятеля святої канонічної Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, ми, Предстоятелі та представники Помісних Православних Церков світу, єпископат Української Православної Церкви, вітаємо Вас апостольським вітанням „благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Іісуса Христа” (Гал. 1: 3). Радість події, яка зібрала нас в Сіонській горниці Києва – Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі знаменна і велична, адже сорок років тому, благодать Святого Духа звела на свічник церковний достойного сина української землі, зробивши його апостольським преємником, повелівши своїми справами та благовістям світити людям, „щоб приготувати святих на діло служіння для збудування тіла Христового”(Єф. 4: 12). Радіючи з цього приводу, виявляємо також і свою стурбованість напруженою та нездоровою міжконфесійною ситуацією, що склалася протягом останніх п’ятнадцяти літ та має сьогодні місце в Україні.
Констатуємо той прикрий факт, що сучасний стан українського Православ’я, нажаль, далекий від того, яким би він повинен бути в незалежній, хоча і молодій, проте багатій своєю історією та традиціями державі. Уже більш як тисячолітня історія Православ’я на теренах цієї священної землі, позиціонує Україну як православну Державу. Проте, українське Православ’я через існуючий розкол, паралізоване у своїй головній задачі: служити Богу і ближньому у союзі миру, злагоді та любові.
Уже минає півтора десятиліття з того часу, як Тілу Христовому в Україні — Українській Православній Церкві, розколом було нанесено тяжких і болючих ран. За час, що минув, ці рани не тільки не загоїлися, а навпаки, ще більше закровоточили.
Вчинений розкол по суті роз’єднав, розділилив українське суспільство, призвів до крайньої політизації релігійного середовища. Ворожнеча на релігійному грунті – це причина, котра веде до напруженості і нестабільності в суспільстві та послаблює державу. По різні боки стали не тільки окремі політичні діячі, народні депутати, а й цілі партії, депутатські фракції і блоки, що, безумовно, шкодить Україні, її міжнародному іміджу, оскільки світова спільнота через міжнародні релігійні організації широко проінформована про існуючий розкол та агресивні дії його послідовників відносно канонічного Православ’я. Переконуємося ми сьогодні в цьому і вочевидь, спосретігаючи за подіями навколо Свято-Катерининського храму м.Чернігова.
В Української Православної Церкви відбирають те, що було побудовано нею, що протягом століть належало їй, що було відібрано в неї безбожною владою, та що повинно було б бути їй повернуте, згідно неодноразових президентських указів про реституцію церковного майна. Старовинну чернігівську церкву на честь святої Великомучениці Катерини, розчерком чиновничого пера передають тим, кому вона ніколи не належала, передають тим, про кого і гадки не було в той час, коли вона будувалась.
Позбавишись від тоталітарного атеїстичного ярма радянської минувщини, Україна не змогла, нажаль, позбавитись від її негативних наслідків, зокрема грубого втручання світської влади в церковне життя. Результатом цього став розкол Православ’я в Україні, породжений виникненням нової релігійної організації – „Українська Православна Церква – Київський Патріархат”, яка безпідставно називає себе спадкоємницею Володимирового Хрещення, та заявляє про свої претензії на храми та майно, що належать українському народові та його канонічній Українській Православній Церкві.
Вважаємо за необхідне ще раз задекларувати загальноцерковну позицію відносно цієї псевдоцерковної структури.
Українська Православна Церква, як і всі Православні Церкви світу, живе за своєрідною конституцією – канонами, тобто правилами устрою внутрішнього і зовнішнього життя, сформульованими святими Апостолами, Вселенськими Соборами і прийнятими для всецерковного обов’язкового вжитку. При порушенні канонічного устрою порушується і церковна дисципліна, а це в свою чергу веде до появи розколів, єресей, деструктивних і тоталітарних сект, внаслідок чого страждають суттєві властивості Церкви: єдність, святість, канонічність, апостоличність (що і трапилося в Україні).
В світовому Православ’ї не існує так званого „Київського Патріархату”, а його чільника – „патріарха Філарета” (Денисенка Михайла Антоновича) ніхто не визнає за архієрея. „Коли-бо хтось думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює” (Гал. 6: 3). УПЦ-КП існує як організація, що була штучно створена в 1992 р. при активній підтримці світської влади, з грубим порушенням священних канонів, задля утвердження амбіцій окремих особистостей та для переховування в ній осіб, які згідно чинного канонічного права стали неспроможними виконувати свої обов’язки в умовах нового соціального устрою. Вона вивела себе із спасительної огорожі вселенського Православ’я, і являється на сьогодні організацією світських людей в священницькому одязі. „УПЦ – КП” відійшла від норм, які оприділяють зібрання віруючих як Православну Церкву, яка своїм початком має Господа Іісуса Христа. Вона позбавлена законної ієрархічної структури і апостольського преємства. Ця організація є не церковним, а світським новоутворенням релігійного забарвлення, в якому звершувані „священнодійства” втратили свою сакральну сторону, стали безблагодатними, не дієвими і не дійсними.

Вельмишановний пане Президенте!
Вельмишановні члени Уряду України та народні депутати України!

Стурбовані ненормальністю сьогоднішнього становища Православ’я в Україні, ми, ієрархи повноти Православної Церкви, закликаємо Вас не потворствувати діям розкольників. „Нехай вас не зваблює ніхто словами порожніми, тому що за це приходить гнів Божий на синів противління, — тож не будьте їм спільниками!”(Єф. 5: 6-7). Просимо вжити всіх можливих заходів задля врегулювання в правовому руслі церковного питання в Україні.
Улюблені у Христі брати і сестри, які нині знаходиться поза церковною огорожею вселенського Православ’я!
Закликаємо Вас до якнайшвидшої ліквідації розколу засобами, обумовленими священними канонами Православної Церкви та до повернення в благодатне і спасительне лоно Матері Церкви, де ми разом єдиними устами та єдиним серцем славитимемо Бога, „зберігаючи єдність духу в союзі миру”(Єф. 4: 3), „маючи любов поміж собою”(Ин. 13: 35).
Христофор, Архієпископ Прзький, Митрополит Чеських земель і Словакії (Предстоятель Православної Церкви Чеських Земель і Словакії); Герман, Архієпископ Вашингтонський, Митрополит всієї Америки в Америці (Предстоятель Православної Церкви в Америці); Владимир, Митрополит Київський і всієї України (Предстоятель Української Православної Церкви); Григорій, Митрополит Камерунський (Олександрійська Православна Церква); Нифон, Єпископ Филиппольский (Антіохійська Православна Церква); Тимофій, Митрополит Востровський (Єрусалимська Православна Церква); Кирил, Митрополит Смоленський і Калінінградський (Руська Православна Церква); Сергий, Митрополит Некреський та Еретський (Грузинська Православна Церква); Григорій Архієпископ Потійський і Хобський (Грузинська Православна Церква); Василий, Єпископ Зворничко-Тузланський (Сербська Православна Церква); Кирилл, Митрополит Варненський і Великопреславський (Болгарська Православна Церква); Дометиан, Митрополит Відінський (Болгарська Православна Церква); Серафим, Митрополит Кіфірський (Еладська Православна Церква); Иеремия, Архієпископ Вроцлавській Щецінський (Польська Православна Церква); Никодим, Митрополит Харківський і Богодухівській; Агафангел, Митрополит Одеський та Ізмаїльський; Онуфрій, Митрополит Чернівецький і Буковинський; Іреней, Митрополит Дніпропетровський і Павлоградський; Валентин, Митрополит Оренбурзький і Бузулуцький; Лазар, Митрополит Сімферопольський і Кримський; Іоаннікій, Митрополит Луганській і Старобільський; Нифонт, Митрополит Луцький і Волинський; Іларіон, Митрополит Донецький і Маріупольський; Пантелеімон, Архієпископ Ростовський і Новочеркаський; Іонафан, Архієпископ Херсонський і Таврійський; Варфоломій, Архієпископ Рівненський і Острозький; Вікентій, Архієпископ Єкатеренбурзький і Верхотурський; Сергій, Архієпископ Тернопільський і Кременецький; Миколай, Архієпископ Івано-Франківський і Коломийський; Антоній, Архієпископ Хмельницький і Шепетівський; Софроній, Архієпископ Черкаський і Канівський; Віссаріон, Архієпископ Овруцький і Коростенський; Питирим, Архієпископ Миколаївський і Вознесенський; Августин, Архієпископ Львівський і Галицький; Іоанн, Архієпископ Білгородский і Старооскольський; Анатолій, Архієпископ Сарненнський і Поліський; Симеон, Архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський; Іоанн, Архієпископ Хустський і Виноградівський; Павел, Архієпископ Вишгородський; Митрофан, Архієпископ Переяслав-Хмельницький; Пантелеімон, Єпископ Кіровоградський і Олександрійський; Феодор, Єпископ Камянець-Подільський і Городоцький; Іполіт, Єпископ Тульчинський і Брацлавський; Серафим, Єпископ Білоцерківський і Богуславський; Інокентій, Єпископ Конотопський і Глухівський; Єфрем, Єпископ Криворізький і Нікопольський; Амвросій, Єпископ Чернігівський і Ніжинський; Агапіт, Єпископ Мукачівський і Ужгородський; Олександр, Єпископ Бакинський і Прикаспійський; Онуфрій, Єпископ Ізюмський; Володимир, Єпископ Почаївський; Пантелеімон, Єпископ Шаргородський; Филип, Єпископ Полтавський і Кременчуцький; Петро, Єпископ Ниспоренський; Лука, Єпископ Васильківський; Арсеній, Єпископ Святогірський.

11.07.2006. ЗАПОРОЖЬЕ. В епархии прошли торжества, посвященные Святым Петру и Февронии

11.07.2006. ДОНЕЦК. В Доме детского и юношеского творчества состоялся вечер в память об избавлении от эпидемии холеры по молитвам перед Тихвинской иконой Божьей Матери