Протоієрей Володимир Мандзюк: “У бойових умовах потреба у духовному наставнику дуже велика”

01.04.2006 archive, Вестник №55, Церковь и общество

Протоієрей Володимир Мандзюк: “У бойових умовах потреба у духовному наставнику дуже велика”

Перебування наших військових у Іраку вже стало надбанням історії, та ще довго учасники цих подій будуть згадувати про свою службу у далекій країні, де віра православна допомагала їм пережити всі труднощі і розлуку з Батьківщиною. Наша розмова про неспокійний Ірак — з протоієреєм Володимиром Мандзюком, який духовно окормляв наших солдатів та офіцерів.

— Отець Володимир, які дороги привели вас до Іраку?
— Я навіть не думав, що мені доведеться поїхати до цієї країни. Та мене благословив на це служіння архієпископ Львівський і Галицький Августин, голова Синодального відділу по зв’язках зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України, і я сприйняв це як послух. Спочатку дуже хвилювався, бо одна справа виконувати свій пастирський обов’язок на Батьківщині, зовсім інша — далеко за кордоном. Та на все воля Божа.

— Чим займалися українські військові у Іраку?
— Ми входили до складу багатонаціональної дивізії, якою керували польські військові. Наша база називалася “Ехо” і була розташована у місті Ад-Діванія. Тут несли службу болгари, румуни, поляки, українці, монголи, казахи, литовці, латвійці. Ми були окремою тактичною групою, яка мала свої завдання. Наші військові контролювали поліцейські формування, наші медики допомагали населенню. Звичайно, головне завдання — ліквідація складів зі зброєю, розмінування територій. Крім того, у нас була ремонтна група, яка займалася ремонтом шкіл, доріг, каналізаційних систем, систем водопостачання.

— Ви постійно знаходились на території бази чи, можливо, були виїзди за її межі?
— У мене було дванадцять бойових виїздів. Будь-який виїзд за територію бази рахувався бойовим. Зброї я не мав, але був разом зі своїми військовими. Мої поїздки на сусідні бази мали пастирський характер. Наприклад, болгари попросили приїхати і для них відслужити літургію. Хочу також розповісти про важливу зустріч в іракській провінції Васіт з шейхом Джавадом Мухаммедом аль-Гараві, духовним лідером шиїтів. Важливість діалогу полягала в тому, що спочатку він до мене і до всіх українців був настроєний дуже вороже. Вважав нас загарбниками. Але в ході розмови я переконував його, що ми приїхали не воювати, а, навпаки, стараємося створити умови для мирного життя. І шиїтський лідер зі мною погодився. У кінці зустрічі я подарував йому ікону Різдва Христового.

— Де ви молились і як виконували свої пастирські обов’язки?
— На базі вже була каплиця. Вона була облаштована попередніми священнослужителями. Кожної неділя і в свята правилась Божественна літургія. У будній день о пів на восьму ранку служились ранкові молитви. О другій годині служився молебень з акафістом. Крім того, я постійно старався зустрічатися з військовослужбовцями, тому що у бойових умовах потреба у духовному наставнику серед військових дуже велика.

Бесіду вів Володимир Мандзюк-Ільницький

Андрей Коваль. Идите и научите…

Андрей Коваль. Чернобыль сегодня и всегда