Намісник Києво-Печерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел: “Ми потребуємо Блаженнішого більше, ніж він нас”

01.12.2005 archive, Вестник №51, Тема номера

Намісник Києво-Печерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел: “Ми потребуємо Блаженнішого більше, ніж він нас”

— Владико розкажіть, при яких обставинах ви зустріли вперше Блаженнішого ювіляра?
— Я поступив у семінарію у 1984 році. Мені було дуже прикро і жаль, що я не знав цієї людини і не зміг її побачити, тому що про нього говорили в Духовних школах вдень і вночі, і випускники, і заочники, і ті, хто навчався. Мені було приємно що під моєю дияконською хіротонією стояв підпис Керуючого справами Московської Патріархії Митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира. За благословенням Патріарха стояв підпис Його Блаженства і на моїй священицькій хіротонії та чернечому постригу.
У липні 1992 року я був запрошений людьми, які виїжджали з моєї парафії у місті Нововолинськ (Волинь) до Греції, відвідати святині Еллади і Святу гору Афон. Після того як виник розкол звершити паломництво у православну країну, яка на законодавчому рівні заперечує розкольництво, стало важко. Тоді я вперше зустрівся віч-на-віч з Владикою у Київській Митрополії, яка була напівзруйнованою. Мені запам’яталась розмова. Владика запитав: “Звідки ви батюшка?” Я розповів усе. Його Блаженство попросив: “Помоліться на Афонській горі за многостраждальну Україну”.
Згодом ми зустрілись з Предстоятелем у Зимненському жіночому монастирі під час відвідин ним Волині. Після звершення богослужіння архієпископ Варфоломій підвів мене під благословення, відрекомендувавши, як клірика Волинської єпархії.
Пройшов деякий час. Я ні про що не здогадувався, коли у 1994 році мені зателефонували з Єпархіального Управління від владики Нифонта та повідомили, що на запрошення Блаженнішого 30 березня о дев’ятій годині ранку я повинен прибути у Київ. Були різні думки, я не знав для чого мене запрошують. Тоді архієпископ Нифонт з усмішкою сказав, що буду вікарним єпископом.
Зранку у Лаврі мене зустріли нинішній митрополит Донецький Іларіон та схимник Іларіон зі словами: “Казали, що немає намісника — ось новий намісник”. Мені ці слова були незрозумілими. Врешті вийшов Блаженніший Митрополит, по-батьківськи мене обняв (я взяв благословення) і каже: “От і намісник Лаври”. Я ніяк не наважувався перепитати. Владика запросив мене на сніданок. Була скромна трапеза (Його Блаженство і нині скромно харчується). Коли ми подякували Богу, то Владика сказав отцю Віталію Косовському, секретарю Київської Митрополії, передати справи монастиря.
Я ще не здогадувався про що мова. Мене ніхто нічого не питав. Згодом, після того як я перейняв справи монастиря, відразу хотів повернутись у Митрополію з проханням, щоб мене звільнили від такого високого послуху, але Блаженніший зранку вилетів у Швейцарію, а я став намісником Києво-Печерської Лаври.

— Ви багато років управляєте монастирем як намісник Священноархімандирита — Блаженнішого Митрополита Володимира. Це просто почесний титул чи за цим щось криється?

— Я не буду констатувати незліченних фактів, тому що нікому не потрібно розповідати, яку роль у сім’ї для дітей грає батько. З батька починається усе. Так само у Лаврі, з благословення Блаженнішого і при його особистій підтримці і співучасті робиться будь-яка справа.
Він завжди з нами, оскільки багато зроблено саме його особистими трудами. Він звертався і у адміністрацію, і до знайомих людей доброї волі.
З іншого боку я не можу сприйняти Блаженнішого як начальника, оскільки начальник зазвичай тримає усіх на відстані, а це дійсно батько, який у відповідні моменти і пожурить, і підкаже, завжди допоможе мудрою думкою і добрим словом. Спілкуючись з ним дванадцять років, коли є можливість перебувати з Блаженнішим — тоді дійсно небо схилене до землі. Багато з того високого і духовного, чим ми володіємо, і того, що зроблено у зовнішньому і внутрішньому благоустрої святої обителі, ми завдячуємо цій людині.

— Ваше Високопреосвященство, ви б могли виділити якусь особливу рису нашого Предстоятеля?

— Багаторазові спілкування з представниками влади показують твердість його волі у питаннях, що стосуються Церкви та мільйонів наших віруючих. У таких випадках його можна порівняти з орлом, що наводить священний трепет на оточуючих. Він завдяки титанічній стійкості, глибокому розуму вирішує багато проблем. Його переконлива розмова та самовідданість Церкві, просто вражають. Він перемагає усіх ворогів.
До прикладу, багато державних мужів виступали проти передачі лаврських корпусів законному власнику — монастирю. Коли ми зустрілися з екс-Президентом Кучмою і Головою Верховної Ради, своєю палкою промовою Його Блаженство зумів переконати навіть закоренілих недоброзичливців.
Гадаю, що навіть не зважаючи на поважний вік, важко знайти ієрарха, котрий міг принаймні наблизитись до рівня нашого Предстоятеля. Тому у день народження мені хочеться побажати ювіляру міцного здоров’я, щоб він почував себе не гірше, як зараз. Бо ми потребуємо у складному сьогоденні його розуму та адміністративних здібностей більше, ніж будь-коли.

Василий Анисимов. О «священных войнах» раскола. Реплика

Иерархи Поместных Церквей о Блаженнейшем Владимире и Украине