Хроника служения Предстоятеля УПЦ, октябрь-ноябрь

01.12.2005 archive, Вестник №51, Официальная хроника

В Священном Синоде УПЦ

10.11.2005. КИЇВ. Відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви
Засідання Священного Синоду УПЦ під головуванням Блаженнішого Митрополита Володимира відбулося у актовому залі Києво-Печерської Лаври. На ньому з доповідями виступили голови і керівники синодальних відділів і комісій, вони проаналізували діяльність своїх підрозділів за звітний період. Перед присутніми звітували замісник голови Комісії по канонізації святих архієпископ Черкаський і Канівський Софроній, секретар Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ, ректор КДА професор протоієрей Миколай Забуга, голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Львівський і Галицький Августин, голова Комісії у справах монастирів архієпископ Вишгородський Павел, голова Синодального відділу у справах молоді єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Гурій, голова Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства і катехизації єпископ Полтавський і Кременчуцький Филип, голова Синодального відділу по благодійності і соціальному служінню протодиякон Сергій Косовський, голова Місії соціальної допомоги дітям архімандрит Філарет (Кучеров), керівники видавничих відділів УПЦ архімандрит Никон (Русин) і Київської Митрополії архімандрит Іларій (Шишковський), керівник Прес-служби УПЦ Василій Анісімов. У звітах були висвітлені досягнення синодальних структур, нагальні проблеми і перспективи їх вирішення.
Після перерви у роботі за участю постійних і тимчасових членів Синоду були розглянуті і вирішені важливі питання внутрішнього життя УПЦ. Так, єпископом Шаргородським, вікарієм Вінницької єпархії, призначено намісника ставропігійної Різдва Богородиці Глинської пустині єпископа Васильківського Пантелеімона, вікарія Київської Митрополії, при цьому його звільнено від управління монастирем. Єпископом Васильківським, вікарієм Київської Митрополії, намісником ставропігійної Різдва Богородиці Глинської пустині призначено клірика Полтавської єпархії архімандрита Луку (Коваленка). Синод ухвалив рішення про призначення вікарія Горлівської єпархії. Ним став намісник Свято-Успенської Святогорської Лаври архімандрит Арсеній (Яковенко). Митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Макарія за станом здоров’я звільнено з посади голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УУПЦ. Головою ВЗЦЗ УПЦ призначено ректора Київських духовних академії і семінарії професора протоієрея Миколая Забугу.
Священний Синод благословив відкриття чоловічого монастиря на честь Благовіщення Божої Матері у Києві, жіночого монастиря на честь ікони Божої Матері «Ігуменя Афонської Гори» в селі Роги Маньківського району Черкаської області та Свято-Іллінського чоловічого монастиря в селі Варварівка Кремінського району Луганської області. У Луганську відкрито Духовне училище з трьохрічним строком навчання.
Вирішено заснувати в Київських Духовних школах стипендію Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, для кращого по успішності студента Духовної академії в розмірі п’ятисот гривень, для вихованця Духовної семінарії — триста гривень. Кандидатури стипендіатів затверджуватимуться ректором та Вченою Радою КДА.
Для участі у засіданнях Священного Синоду на зимово-весняній сесії 2006 року запрошені митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський Симеон та єпископ Чернігівський і Ніжинський Амвросій.
Коментуючи підсумки роботи Священного Синоду, митрополит Луцький і Волинський Ніфонт, зокрема, зазначив: “Звіти керівників відділів та голів комісій УПЦ засвідчили, що Церква проводить велику роботу. Прикро, що про це мало повідомляють світські засоби масової інформації. А це так необхідно для зміцнення єдності православного народу в Україні”.
Управляющий делами УПЦ архиепископ Переяслав-Хмельницкий Митрофан: «Этот Синод Украинской Православной Церкви под председательством Его Блаженства Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины Владимира, действительно был особенным. В чем его особенность? Были заслушаны отчеты председателей отделов и комиссий Украинской Православной Церкви о проделанной работе, и в них прозвучали хорошие результаты, достигнутые за определенный период работы. Также говорилось о проблемах объективного и субъективного характера, которые необходимо будет решить, и, естественно, намечены планы на перспективу. Первая часть заседания Синода была открытой: присутствовали и духовенство, и студенты Киевских Духовных школ. Для студентов это было и полезным, и познавательным: они узнали больше о жизни и деятельности нашей Церкви. У них была возможность задать вопросы председателям синодальных отделов и комиссий, получить ответы, выступить с предложениями, идеями и даже поспорить. Думаю, что это положительное явление в нашей Церкви, так как все, что в ней происходить, должно быть открытым.
Вторую часть заседания посвятили решению внутренних проблем: открыты три монастыря, принято решение о поставлении двух новых архиереев, которые станут викарными епископами в Киевской и Горловской епархиях, избраны временные члены на следующую сессию Священного Синода».

Хроника служения Предстоятеля УПЦ

24.10.2005. СТАМБУЛ. Делегація Української Православної Церкви взяла участь у консультації між Православною Церквою, групою Європейської народної партії та європейськими демократами в Європарламенті
20-21 жовтня відбулася ІХ консультація між Православною Церквою, групою Європейської народної партії (християнські демократи) та європейськими демократами в Європейському парламенті. На запрошення Вселенського Патріарха Варфоломія та за благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, в консультативній роботі взяла участь делегація Української Православної Церкви у складі єпископа Полтавського і Кременчуцького Пилипа та співробітника Київської Митрополії протодиякона Димитрія Демченка. Представники автокефальних і автономних Православних Церков, Римо-католицької Церкви, інших християнських течій, мусульмани та іудеї спільно з лідерами християнських демократів Західної та Східної Європи обговорили питання функціонування громадського суспільства та релігійної свободи в Південно-Східній Європі. Під час роботи конференції єпископ Филип та протодиякон Димитрій мали змогу обмінятися міркуваннями з Надзвичайним та Повноважним Послом України в Республіці Туреччина паном Олександром Міщенком, народним депутатом України Володимиром Стретовичем та науковим консультантом Президента України Олександром Саганом — теж учасниками форуму.

27.10.2005. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир привітав єпископат, духовенство та віруючихУкраїни з 15-ою річницею незалежності і самостійності в управлінні Української Православної Церкви
У привітанні, зокрема, говориться: „Початок 90-х років — це складний „терновий” період для вірних чад канонічної Церкви, але з Божою допомогою ми подолали всі складнощі і сьогодні можемо вільно сповідувати свою віру, відвідувати богослужіння, вивчати унікальну святоотецьку літературну спадщину та проповідувати іншим. Вітаю вас зі святом і бажаю, щоб ніколи нас не залишала віра у милість Божу, заступництво Божої Матері та святих угодників. Ми ніколи не перестанемо молитися і в цьому будемо знаходити розраду та сили служити Богу і ближньому”.

08.11.2005. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. На свято Казанської ікони Божої Матері Блаженніший Митрополит Володимир очолив Божественну літургію у Свято-Покровському соборі
Зранку дзвони Свято-Покровського собору сповістили про православне свято Казанської ікони Божої Матері та прибуття до міста Хмельницького Блаженнішого Митрополита Володимира — земляка подолян. Предстоятеля Церкви зустрічали з квітами учні недільних шкіл. Запашним караваєм, словами шани і подяки вітали главу нашої Церкви настоятель собору отець Віталій Скиба і прихожани.
Десятки тисяч хмельничан молилися за Божественною літургією, яку очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Після читання Святого Євангелія Блаженніший Володимир звернувся до віруючих із проповіддю на тему свята з’явлення чудотворної ікони Божої Матері в Казані.
“Як сонце, сяють у православному світі чудотворні ікони Пресвятої Богородиці, — розпочав свою проповідь Престоятель Церкви. — Кожна чудотворна ікона має свою історію. Кожна ікона — свідчення любові до нас Заступниці роду людського Божої Матері. Сьогодні ми святкуємо пам’ять чудотворної Казанської ікони Божої Матері. Милосердна Заступниця наша вболіває за кожного, хто звертається до Неї з молитвою. Божа Матір — це Матір Самого Господа нашого Іісуса Христа. Вона піклується про нас, щоб ми були достойними людьми. Що ми можемо принести в дар Цариці і Владичиці нашій? Любов до Господа Бога нашого, Її Сина. Незважаючи на будь-які обставини і скорботи, ми повинні завжди возвеличувати Господа — «Величай, душа моя, Господа» — і радіти о Господі. “І возрадувати дух мой — Бозе, спаси мя”.
По завершені урочистого богослужіння велелюдний хресний хід, очолюваний духовенством, вирушив від Свято-Покровського кафедрального собору до міського театру, де мало відбутися заключне засідання Міжнародної науково-практичної конференції «Церква і держава у служінні народові». Перед початком заключного засідання конференції Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, оглянув у бібліотеці Свято-Покровського кафедрального собору виставку «Благодать і натхнення». В експозиції виставки — роботи художників і майстрів народної творчості, що передають чарівну, мальовничу красу краю, нашої вітчизни. Епіграфом до виставки стали слова незабутньої Лесі Українки «Краса України – Поділля…»
Член оргкомітету конференції Ігор Євгенович Каньковський повідомив, що організатори виставки та автори творчих робіт, що тут експонуються, присвятили цю мистецьку акцію 70-літтю Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Володимира.

09.11.2005. КИЇВ. Предстоятель Української Православної Церкви привітав українців з Днем писемності та мови
Українська Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Нестора Літописця, мощі якого почивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Згідно з Указом Президента України, виданим у 1997 році, у цей день ми також святкуємо День української писемності та мови.
Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир привітав зі святом усіх громадян нашої країни, які присвятили себе служінню ближньому словом. „Слово — це унікальний дар, володіти яким Бог благословив людину, — сказав Блаженніший Владика. — Преподобний Нестор Літописець, в день пам’яті якого ми вшановуємо мовників, став для багатьох з нас взірцем використання слова на благо людства. Дивлячись на його праведні труди, ми повинні будь-яку корисну інформацію сприймати як неоціненний Божий дар, з радістю та смиренням. Тільки у такому випадку слово здатне виконати свою благородну місію. У цей радісний святковий день бажаю усім вам мудрості та натхнення”.

09.11.2005. КИЇВ. У Київських духовних школах відбувся актовий день
У день преподобного Нестора Літописця — небесного покровителя українського студентства та патрона Київських духовних шкіл — у КДАіС відбувся актовий день. З нагоди свята Божественну літургію у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври правив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир у співслужінні намісника монастиря архієпископа Павла і викладачів академії у священному сані — архієпископа Переяслав-Хмельницького Митрофана, єпископа Житомирського і Новоград-Волинського Гурія, ректора протоієрея Миколая Забуги та ін.
Перед богослужінням вихованці і викладачі зустріли Предстоятеля Церкви біля Троїцького надбрамного храму і супроводжували його до Трапезного храму співом тропарів Пресвятій Діві і преподобним Печерським.
“Преподобний отець наш Нестор Літописець у своєму чернечому подвигу ніс один з найпочесніших і разом з тим важких послухів — писав історію давньоруського народу”, — зазначив у слові проповіді Його Блаженство. —“Вам, дорогі студенти, зважаючи на труди свого небесного покровителя, потрібно виробити істинне ставлення до богословських знань. Так само, як преподобний та інші визначні отці, сприймайте їх як неоціненний Божий дар, з радістю і смиренням, бо чим більш освічена людина, тим більше її знання поєднуються зі справжнім смиренням та скромністю. Використовуйте ці роки для надбання духовних знань і християнських чеснот, що прикрашають кожного пастиря Христової Церкви”.
Далі у актовому залі КДАіС відбувся актовий вечір. Вчена Рада академії за заслуги на ниві духовної освіти, вклад у розвиток богослов’я та з нагоди сімдесятиліття з дня народження присвоїла Його Блаженству звання почесного професора КДА. Свідоцтво вручив ректор протоієрей Миколай Забуга.
Викладач КДА священик Діонісій Мартишин зачитав доповідь з нагоди 390-ої річниці богословської освіти в Україні, безпосередньо пов’язаної з заснованою Петром Могилою Київською академією. Зі словом вітання до присутніх звернувся керівник прес-служби УПЦ Василій Анісімов. Він побажав юним богословам успіхів на ниві творчості і подарував для академічної бібліотеки комплект словників.
Після закінчення офіційної частини вихованці і викладацька корпорація біля стін рідної альма-матер зробили фото на пам’ять.

15.11.2005. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир: “Як Греко-католицька, так і Римо-католицька Церкви отримали команду: “На Схід!”
14 листопада у актовому залі Києво-Печерської Лаври відбулась прес-конференція Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира. Його Блаженство відповів на запитання журналістів, які стосувались проблем та перспектив церковно-державних відносин, торкнувся питань діалогу з католиками та іншими конфесіями, розповів про конфлікти православних з розкольниками з “Київського патріархату” та місцевою владою, яка їх підтримує у Острозі (Рівненська область) і Рохманові (Тернопільська область).
На запитання, хто перешкоджає нормальному вирішенню ситуації у селі Рохманів, Його Блаженство відповів: “У першу чергу місцева влада — районна і обласна. Чиновники гальмують виконання судових рішень, шукають якісь документи, приймають незаконні постанови. Нині у силі залишається рішення про почергове богослужіння у храмі, на що наша сторона не погоджується. З того часу, як Верховна Рада прийняла закон про почергові богослужіння, чиновники отримали можливість втручатись у релігійне життя. Штучно створюються конфліктні ситуації. Нещодавно народний депутат Лесь Танюк дав відповідь на моє звернення до Верховної Ради про перегляд цього закону, який в дійсності лише шкодить. У його відповіді було посилання на так звану Баламандську конференцію. Та насправді на православно-католицькій зустрічі у Баламанді було заявлено, що унія не є способом об’єднання обох церков, оскільки себе не виправдала у історичній перспективі. А Лесь Танюк стверджує, що конференція прийняла рішення, яке нібито дозволяє почергові богослужіння. Ми ж спираємось на апостольське правило, яке вказує, що не можуть вірні з різним віросповіданням мати один храм”.
Коментуючи ситуацію у Рівненській області, Митрополит Володимир сказав: “На жаль, питання не вирішене. Храм стоїть зачинений, “під сімома печатями”. Наші люди з одного боку, “Київський патріархат” з іншого. Залишається велика напруга. Головна роль у розпалюванні конфлікту лежить на губернаторі Василю Червонію. Як колись заявляв Хрущов, що у 1980 році покаже по телебаченню останнього попа, так сьогодні Червоній виголошує, що жодної парафії Української Православної Церкви на території Рівненської області не буде. Він розпалює міжконфесійну ворожнечу. До того ж чиновником, що регулює відносини Церкви і держави у області, він призначив клірика “Київського патріархату”. А до самого Червонія офіційно звертаються як до члена вищої патріаршої ради УПЦ КП, а потім вже як до губернатора”.
“Ваше Блаженство, ви постійно наголошуєте на важливості співпраці Церкви і держави. Чи не варто вже відділитись Церкві від держави?” — таким було одне із запитань журналістів. “Ми завжди шукаємо шляхи взаєморозуміння з державою, — відповів Предстоятель. — У нас, як і у інших цивілізованих країнах світу, Церква конституційно відділена від держави, але вона не може бути відділеною від народу чи суспільства, віруючих, які є громадянами України. Ми акцентуємо увагу на тому, що у нас різні методи і шляхи у служінні людині. Вже понад тисячу років минуло від заснування нашої Церкви, а одночасно і нашої державності. Історія показує, що ті роки, коли Церква розумно співпрацювала з державою, а держава поважала Церкву, були найкращими у нашій історії”.
На прес-конференції також було підняте питання про перенесення кафедри уніатів зі Львова до Києва, що відбулося в серпні цього року. Блаженніший Владика відповів: “Наша точка зору була висловлена неодноразово. До перенесення резиденції греко-католиків ми ставимось негативно. Факти свідчать про те, що як Греко-католицька, так і Римо-католицька Церкви отримали команду: “На Схід!” Ми звертались особисто до нинішнього Папи Римського, просили відреагувати на наше прохання або принаймні перенесення резиденції відкласти. Наш голос не був почутий. Прийшла відповідь, що це робиться заради окормлення віруючих, та ми сприймаємо цей крок як експансію ”.
Щодо об’єднавчого собору УАПЦ і УПЦ КП, який запланований на 19 листопада, Його Блаженство відповів: “Одна сторона хоче приєднання, а інша об’єднання. Поміж Українською автокефальною церквою та “Київським патріархатом” немає спільної думки про об’єднання та його наслідки. Гадаю, справа ще не визріла для того, щоб її втілити у життя, так як це вони планують”.

16.11.2005. ЧЕРНІГІВ. Блаженніший Митрополит Володимир відвідав єпархіальне управління і Єлецький монастир
Предстоятель Української Православної Церкви звершив візит у Чернігівську єпархію. Блаженнішого Митрополита Володимира зустрічало духовенство міста на чолі з єпископом Амвросієм. Митрополит оглянув приміщення єпархіального управління, де нині проводиться капітальний ремонт. Затим у співслужінні кліриків кафедрального собору був звершений молебень перед мощами святителя Феодосія Чернігівського і преподобного Лаврентія.
Після спілкування з чернігівцями Його Блаженство відбув у Свято-Успенський Єлецький монастир. У монастирі Владику радо зустрічали ігуменя Амвросія і насельниці.

17.10.2005. ЧЕРНІГІВ. Блаженніший Митрополит Володимир освятив новозведений храм на честь Святителя Миколая Чудотворця
У селі Рудня Козелецького району Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир освятив новозведений храм на честь Святителя Миколая Чудотворця.
Село Рудня під час Великої Вітчизняної війни було знищене гітлерівським каральним загоном “СС”. Через те, що місцеві жителі допомагали партизанам, багатьох з них спалили живцем. Серед загиблих була і мати Олексія Панька. Його змалечку виховували чужі люди. У пам’ять про всіх полеглих Олексій Панько збудував у рідному селі Свято-Миколаївський храм.
Після освячення церкви у ній було звершено Божественну літургію. Блаженнішому Владиці Володимиру співслужили керуючий Чернігівською єпархією єпископ Чернігівський і Ніжинський Амвросій, місцеве духовенство. За заслуги перед Українською Православною Церквою та доброчинну діяльність благодійник нагороджений орденом Преподобного Агапіта Печерського. Митрополит Володимир подарував храму частку мощей Святителя Миколая Чудотворця.

14.11.2005. КИЕВ. В Свято-Успенской Киево-Печерской Лавре состоялась архиерейская хиротония архимандрита Луки (Коваленко)
В Свято-Успенском соборе Лавры состоялась архиерейская хиротония архимандрита Луки (Коваленко) в епископа Васильковского, наместника Рождества Пресвятой Богородицы Глинской пустыни, викария Киевской митрополии. Хиротонию совершил Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир в сослужении митрополита Донецкого и Мариупольского Илариона, управляющего делами УПЦ архиепископа Переяслав-Хмельницкого Митрофана, архиепископа Львовского и Галицкого Августина, епископа Черниговского и Нежинского Амвросия, епископа Шаргородского Пантелеимона. В конце Литургии Предстоятель Церкви Блаженнейший Владимир вручил архиерейский посох и сказал напутственное слово новому иерарху Украинской Православной Церкви.

21.11.2005. КИЇВ. У Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври відбулось урочисте богослужіння з нагоди свята Архістратига Михаїла
Службу Божу звершив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир у співслужінні вікаріїв Київської Митрополії — намісника Києво-Печерської Лаври архієпископа Вишгородського Павла, архієпископа Переяслав-Хмельницького Митрофана, намісника Почаївської Лаври єпископа Володимира, лаврського і академічного духовенства.
У слові проповіді Його Блаженство привітав вірних зі святом Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, побажавши покровительства небесного воїнства у всіх добрих справах.

25.11.2005. КИЕВ. Предстоятель УПЦ Блаженнейший Митрополит Владимир вручил сотрудникам и авторам Пресс-службы УПЦ высокие церковные награды
В связи с выходом 50 номера «Вестника Пресс-службы УПЦ» Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Владимир наградил сотрудников и авторов Пресс-службы УПЦ церковными наградами. Награждение состоялось в резиденции Его Блаженства в Киево-Печерской Лавре.
Орденов Преподобного Нестора Летописца удостоены Соловьев Евгений Елефирьевич, издатель «Вестника»; Яровой Александр Степанович, публицист, член Национального союза писателей Украины; Кондратенко Сергей Андреевич, заместитель руководителя Пресс-службы УПЦ, член Национального союза журналистов Украины; Данилевский Александр Тарасович, фотокорреспондент Пресс-службы. Публицист и литературный редактор «Вестника» Богдашевская Татьяна Петровна удостоена ордена Великомученицы Варвары. Медалью Святого равноапостольного князя Владимира награждены журналисты и технические работники, в разные годы работавшие над выпуском издания: Полищук Валерий Федорович, Белецкий Максим Борисович, Поляков Дмитрий Александрович, Захарченко Анатолий Васильевич, Свистун Владимир Онуфриевич. Грамоты Блаженнейшего Митрополита удостоен Мандзюк Владимир Анатольевич. После вручения наград Блаженнейший Владыка пожелал православным журналистам творческих успехов на ниве духовного просвещения общества и оперативного донесения до верующих информации о жизни Православной Церкви.
Пресс-служба горячо поздравляет своих коллег с высокими церковными наградами и желает успешных творческих трудов!

26.11.2005. КИЇВ. У День пам’яті жертв голодоморів ХХ століття в Україні Блаженніший Митрополит Володимир звернувся до нації
“Вшановуючи пам’ять жертв геноциду українського народу, який забрав мільйони людських життів, у всіх храмах і монастирях Української Православної Церкви за благословенням її Предстоятеля Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, були звершені заупокійні богослужіння, під час яких підносились молитви за всіх невинно померлих голодною смертю. З нагоди Дня вшанування жертв голодоморів в Україні до нації звернувся Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир: “Шановні співвітчизники, дорогі брати і сестри!
У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії — голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала три пошесті масового голоду: у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 рр. Голодомори призвели до значних жертв, принесли багато горя. У кожного з них були об’єктивні й суб’єктивні витоки, причини і наслідки.
Катастрофічну продовольчу кризу, в якій опинилася Україна на початку 1920-х років, викликала насильницька політика “воєнного комунізму”. Штучний голод в Україні 1932-1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації “куркульства” як класу, знищення “ворожих елементів”. Зубожіння у 1946-1947 рр. стало наслідком перекладання тягаря розрухи, що спіткала економіку СРСР у період Великої Вітчизняної війни, на населення.
Але існує спільний фактор, який об’єднує ці три соціальні катаклізми, як і решту репресивних акцій тоталітарного радянського режиму. Це кардинальна революція світогляду — відречення від Боголюдини Христа і християнської моралі та обрання нової віри — в людинобога, в антихриста. Адепти цієї віри зажадали побудувати рай на землі, домогтися світлого майбуття для людства. Але майбуття без Бога. Їхнє світло насправді було темрявою. Їхній світогляд базувався на засадах вічної пітьми, бо тільки Бог є джерелом світла. Їхня ідеологія замість блага несла зло, бо тільки Бог є Творцем усякого блага. Де без Бога будують рай, там з’являється пекло. Замість обіцяного райського життя ошуканий радянською ідеологією народ прийняв пекельні муки.
Історія нашої Батьківщини знала багато важких часів. Стихійні лиха, війни, соціально-політичні заворушення та інші негаразди спричиняли різні кризові явища, серед яких були “винищення, голод і меч” (Іс. 51, 19). Але в 1930-ті роки Україна вперше пережила штучний голод — масове вбивство мільйонів своїх громадян, цинічне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому і людиноненависницькому середовищі міг статися подібний злочин. На щедрому українському чорноземі вмирали у страшних муках мільйони людей. Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства. Він став знаряддям диявольської помсти за неспроможність викоренити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам’ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія. Тому богоборча влада, створивши духовний голод, прирекла націю і на голод фізичний.
У людей відібрали хліб, як перед цим намагалися відібрати насущний хліб духовності. Родюча нива тоді, як і завжди, дала достатньо хліба сумлінним трударям. Але весь зрошений потом селянства хліб було вилучено. Забирали все, чим можна було підтримувати життя, — до останньої зернини. Тих, хто збирав колоски на полях, розстрілювали. Агонія голоду була воістину пекельною. Мерців не встигали ховати. Багатьох закопували у спільні “могильники” ще живими. Особливо страждали діти. Молох більшовизму поглинав ці невинні жертви з диявольською бездушністю.
Не могло бути й мови про християнське поховання жертв голодомору. Церкви руйнували, перетворювали на клуби та склади, священиків відправляли до таборів, розстрілювали.
Один з організаторів цього злочину секретар ЦК КП(б)У П. Постишев, той самий, що уславився руйнуванням багатьох київських храмів, говорив у січні 1934 р.: “Український голодомор 1933 року був роком знищення української контрреволюції”. Тоді Постишев ще не знав, що йому судилося стати не лише катом, але й жертвою революції. Бо диявол страчує і своїх слуг — спочатку душевно, а потім і тілесно. Це його головна мета — затьмарення в людині образу Божого і вічна її загибель.
Україна втратила тоді мільйони своїх дітей. Усі вони зазнали тяжких мук і жахливої смерті. А ті, хто вижив, назавжди запам’ятали, що таке “рай на землі”, коли він без Бога.
Сімдесят років минуло відтоді. Час лікує душевні рани, але цю рану в серці України загоїти неможливо. Вона буде невгамовним болем нагадувати про час, коли над Україною, над іншими народами колишньої радянської спільноти панував диявол.
Від голодомору постраждала і наша сім’я. Пам’ятаю, як часто мама з гіркими сльозами згадувала 1932-1933 рр. Тоді народився один з моїх братів. Немовля теж стало об’єктом жорстокості. На якісь старовинні срібні ложки мама виміняла склянку пшона. Це було єдине, чим вона сподівалася прогодувати дитину впродовж кількох днів, це була остання можливість врятувати її від голодної смерті. Та до хати вдерлися з обшуком три червоноармійці. Нічого не знайшовши, крім злиднів, вони схопили немовля за ногу, викинули його з колиски і забрали пшоно, яке мама сховала під дитиною. Цей вчинок не назвеш людським.
Мені довелося пережити голодомор 1946-1947 рр. Сутність цієї трагедії пройшла через усе моє єство. Люди вмирали від голоду, намагалися відшукати хоч якийсь бур’ян, вживали те, чого взагалі не можна їсти. І в той само час представники районної та сільської рад ходили ночами по хатах, як злодії, вимагаючи сплати так званої державної позики. Знесиленим від нестатків селянам вони демонстрували плакати з зображенням помпезних палаців, на побудову яких Країна Рад організувала позику. Тим, хто відмовлявся віддавати останні копійки, погрожували судовою розправою, гнобили їх різними утисками.
На той час існував цілий ряд поборів. Податками обкладалися кожне фруктове дерево, кожен плодовий кущ. Той, хто мав корову, повинен був здавати молоко у колгосп. Податок на яйця був більшим, ніж кури могли знести. Домашнє господарство стало для людей нестерпним тягарем. Розбійництво і обкрадання народу набули спрямованого репресивного характеру.
У нашому домі на горищі чудом збереглося трохи сушеної картоплі, яку під час окупації 1943 року здавали німцям. Вона була гіркою і чорною, як земля. Ми розбивали її на дрібні шматочки, мололи на жорнах і варили баланду. Жити з того їдла було неможливо, але і вмерти воно не давало.
Здавалося, лихо повинно було б озлобити людей, але вони зберегли найкращі моральні риси. Народ не втратив своєї гідності. Голодомори, гоніння на віру, репресії не затьмарили в ньому образу Божого. Про це свідчить значне релігійне піднесення, яке спостерігалося серед населення у воєнні та післявоєнні роки. Можливо, такою була ціна прозріння. Віра у цінності комуністичної ідеології тоді кардинально похитнулася.
Українська Православна Церква у глибокій скорботі молитовно згадує жертв голодоморів та інших репресій радянського тоталітаризму. Постраждалих — десятки мільйонів: розстріляних, закатованих у в’язницях, страчених через різні душевні й фізичні тортури, загиблих від мук голоду. Такої кількості жертв не було навіть на війні. Воістину, режим вів кровопролитну війну з власним народом.
Церква суворо засуджує чинники, які призвели до цієї трагедії. Виправдання їм немає. Сама історія винесла вирок. Ніякі репресії не змогли врятувати державно-політичну систему, яка за базис обрала гріх та богоборство, знехтувала ґрунтовні моральні принципи людства — віру, надію і любов. “Горе тим, хто задумує беззаконня” (Мих. 2, 1). Справа таких — “справа злочинна” (Пс. 100, 3), “їх кінець — загибель” (Фил. 3, 19).
Церква застерігає від глибоко хибної та антигуманної ідеології, що зробила можливою подібну трагедію, і закликає до покаяння тих, хто ще не прозрів і не зрікся богоборства в усіх його формах.
Церква закликає до відмови від екстремізму, нетерпимості, помсти, братоненависництва, розділення на своїх і чужих. У Бога чужих немає. Настав нарешті час духовного єднання народу України, повернення до споконвічних духовних цінностей. Історія виразно показала, до чого призводить зречення від християнських засад. Лише свята віра, тверда надія та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати гідне майбутнє та застережуть від помилок минулого.
Церква розкриває істину вічного життя тих, хто прийняв мученицьку кончину під час голодомору. Як любляча Мати, свята Українська Православна Церква молиться за їх упокоїння в оселях праведних і оголошує їм вічну пам’ять.
Душі їх во благіх водворяться. І пам’ять їх — в род і род”.

Выставка «Православная Церковь в годы Великой Отечественной войны»

01.12.2005. КИЇВ. Блаженнішого Митрополита Володимира привітав голова столичної Печерської райдержадміністрації