10.08.2005. ЛЬВІВ. Архієпископ Августин висловив своє ставлення до переносу кафедри Глави УГКЦ до Києва

10.08.2005 Межконфессиональные отношения

Архієпископ Львівський і Галицький Августин, коментуючи факт перенесення кафедри Глави греко-католицької церкви зі Львова до Києва, зазначив, що цим кроком греко-католики перекреслили будь-які досягнення православно-католицького діалогу, ще раз підтвердивши, що попередні вислови офіційного Ватикану про те, що Православна Церква — це „Церква-сестра”, були марнослів’ям. До того ж, це нині переконливо свідчить, що католики не впевнені у спасительності священнодійств і таїнств Православної Церкви. Це ще раз підтверджує той факт, що як римо-католики, так і католики східного обряду (тобто греко-католики) сприймають нас як неповноцінних християн, вважаючи, що справжнім, повноцінним християнином може бути лише той віруючий, хто, зокрема, визнає Папу римського видимим главою Христової церкви.
“Перенесення кафедри до Києва, — підкреслює православний архієрей Галичини, — це новий етап католицької експансії на Схід. Ми, духовенство, знаємо, чому це робиться, але греко-католики від тепер не повинні лукаво заявляти, що прагнуть єдності традиційних християнських Церков в Україні (правда, з незрозумілою конфесійною приналежністю). Їм слід заявити прямо, що сьогодні вони виконують заповіт папи Урбана VIIІ, який сказав: “Вами, мої русини, сподіваюсь навернути Схід”, прагнуть окатоличити Україну.
На думку владики Августина, створення паралельно з існуючими православними нових католицьких церковно-адміністративних одиниць має одну неприкриту мету: привести якомога більше наших співвітчизників до лона Римо-католицької церкви, складовою якої є Українська греко-католицька церква. Як це буде: поширення Брестської унії на всю Україну чи створення нового церковного союзу — такої собі “подвійної унії” — покаже час. “Усім відомо, — зазначив православний ієрарх, — що, згідно з канонами, на одній території не можуть керувати два єпископи, до того ж з однаковим титулом. Якщо ж хтось спитає, чому тоді у Львові, де переважну більшість становлять католики, перебуває православний єпископ з титулом „Львівський”, то мусимо пригадати, що греко-католицький львівський єпископ з’явився набагато пізніше виникнення Львівської православної кафедри. Навіть з точки зору звичайних людських відносин, перенесення кафедри УГКЦ до Києва та ще й зі зміною титулу на „Києво-Галицький” є некоректним у виключно складній ситуації, в якій нині існують православні і католики в Україні, враховуючи історичний момент, особливості регіональних суспільніх взаємовідносин, політичні проблеми, а головне, погроми православних парафій, що відбулись в Галичині на початку 1990-х.
Однозначно, греко-католики користуються моментом. Гадаю, що, якби питання розглядалось при нинішньому Папі, котрий дотримується прагматичності у відносинах з Православ’ям в питаннях діалогу, цього б не сталося. Адже, на відміну від його попередника, у нього немає психологічної (чи генетичної) упередженості і зацікавленості. Бенедикт ХVI як глава Римо-католицької церкви повинен розуміти, що через такий крок уніатів загостряться відносини не лише з Українською Православною Церквою, але й з усім світовим Православ’ям взагалі. Бо ми знаємо, як з приводу цього факту висловились предстоятелі усіх православних церков раніше — однозначно негативно. Те ж саме стосується зміни титулу. Відомо, що греко-католики не можуть змінити його без згоди Римського Папи. Між іншим, вираз “Києво-Галицький” є покручем. Мало б бути „Київський і Галицький”. Уявіть собі, як звучало б, наприклад, таке: „Львівсько-Кримський”, чи „Києво-Закарпатський”, чи „Римо-Сицилійський”! Зрозуміло, що цей лукавий титул вибраний свідомо для прикриття зухвалості…

10.08.2005. КИЕВ. У стен Верховной Рады может появиться новый палаточный городок – православный

10.08.2005. КИЇВ. Православна Церква протидіє епідемії ВІЛ/СНІДу