Науково-практичний семінар «Православна освіта в державних, приватних і церковних структурах України: досвід і напрацювання”

01.04.2005 archive, Вестник №43, События

Науково-практичний семінар «Православна освіта в державних, приватних і церковних структурах України: досвід і напрацювання”

У черговий раз православні педагоги висловити свою думку відносно перспектив відродження моральних ідеалів в освіті та вихованні.
Науково-практичний семінар “Православна освіта в державних, приватних і церковних структурах України: досвід і напрацювання”, що відбувся за благословенням Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира 18 лютого у стінах Києво-Печерської Лаври, показав важливість повернення вітчизняної педагогіки до православного коріння.

Семінар відбувся за ініціативою Синодального відділу катехизації і місіонерства та Всеукраїнського православного педагогічного товариства зібрав понад півтори сотні учасників з різник регіонів України — представників Міністерства освіти, Академії наук, педагогів.
Ведучі передали слова вітання від координатора всеукраїнського педагогічного руху єпископа Полтавського і Кременчуцького Филипа, світських педагогічних організацій.
Православних педагогів цього разу найбільш турбувало питання введення релігієзнавчих дисциплін у систему державної освіти. Проблема морального виховання підростаючого покоління — злободенна тема. Нинішню школу, що майже перестала виконувати виховну функцію, часто звинувачують і учні, і батьки, і самі педагоги. Про необхідність реформування освіти вже протягом декількох років говорять високі державні чиновники. З недавнього часу у школах почали впроваджувати предмет з викладом основ християнської етики і моралі.
Така блага ціль породила цілу низку питань, головним з котрих постає нагальна необхідність кваліфікованих кадрів, що змогли б заповнити нововідкриту лакуну, яка так приваблює сектантів та „доброчинних” заморських місіонерів. Учасники замислювались, яким чином можна не допустити втілення їх прагнень „християнізувати” нашу країну зі споконвічною православною традицією. З іншого боку, високі ідеї християнства можуть бути профановані вчора невіруючими педагогами, які на кількаденних курсах „перекваліфіковуються” у знавців релігії.
Відрадно, що не у всіх регіонах православні педагоги стикаються з чиновників від освіти, які дивуються від запитання про гостру необхідність вивчення підростаючим поколінням свого релігійного коріння та культури, нерозривно пов’язаної з Православ’ям. Нещодавно предмет „Основи православної культури Криму” на офіційному рівні був введений у перелік обов’язкових предметів для вивчення у всіх державних закладах освіти автономії. Для цього, за висловом Анісії Титової (Всеукраїнське Педагогічне товариство, Крим), педагоги, батьки та духовенство провели ґрунтовну роботу. Спершу православні зайнялись суспільною думкою. Виступи на радіо та місцевому телебаченні, що відбулись за дієвої допомоги Товариства православних журналістів, не заставили довго чекати. Прискорити діалог та допомогти знайти спільну мову допомагають щорічні семінари, котрі проводить Кримське єпархіальне управління разом з Міністерством освіти Криму та Інститутом післядипломної освіти АР. На одному з них вдалося зібрати усіх директорів шкіл, а конструктивний діалог, що відбувся з духовенством на чолі з митрополитом Сімферопольським і Кримським Лазарем згодом допоміг православним педагогам сіяти добре та вічне у юні душі. Нині за чіткою вказівкою священноначалля робота переведена у райони, створюються методичні кабінети, бібліотеки навчальних закладів поповнюються найновішими православними підручниками та книгами, а за кожною школою закріплений священик. З 1994 року у Кримській автономії змінилось шість міністрів освіти, але з кожним вдається знайти спільну мову.
Попереду руху стоять і представники декотрих західних регіонів України, де у представників старшого покоління ще залишилась пам’ять про викладання „Закону Божого” у школі, саме тому на місцях було ініційоване введення релігійного предмету з віроповчальним елементом. Про таке більшості православних педагогів годі й мріяти.
Виникає питання, яким чином православній більшості усієї України довести своє законне право на правду — істину, вистраждану православними дідами та прадідами? Своїми поглядами на проблему поділився директор коледжу ім. Сухомлинського, який вважає, що у сучасній, викривленій атеїстичним засиллям педагогіці, не існує чіткого тлумачення категорій „духовність” і „етика”, і це дає змогу спекулювати даними поняттями та перекручувати їх на власний розсуд.
З іншого боку, кандидат наук Володимир Синіцин (ВППТ, Вінниця) у доповіді „Православна традиція і сучасники” акцентував увагу на тому, що Православна Церква — не резервація, а живий духовний скарб наших пращурів. Нас ніяк не можуть обмежити „вузькі рамки” поняття „культура”, у які нас ставлять чиновники, адже вся наша культурна спадщина — звичаї, традиції, обряди — наскрізь пронизані Православ’ям. Тому й не слід боятися ніяких обмежень, оскільки культурології неможливо відірватись від церковності. На думку вченого, обов’язкове або насильне викладання, як і відвідування будь-якого православного предмету, суперечить самому духу православної культури, що сповідує свободу особистості, тому сам собі не вирішує жодної проблеми. Все залежить від того, хто і як буде його подавати дітям.
Дуже важливими є поклик самого педагога та розробка концепції предмету. Сьогодні важливо враховувати мінливі смаки та уподобання підлітків, що часто розмінюють живе спілкування на пристрасть до „віртуального світу” — комп’ютерів та телебачення. Сьогодні відбувається справжня руйнація сорому, що, за твердим переконанням професійного психолога Ірини Медведєвої (Академія наук РФ), є прямим розтлінням психіки, і це спричиняє важкі прояви психічних патологій. Це стосується усіх проявів життєдіяльності молодої людини. Протягом віків молодь у моді надавала перевагу яскравому вбранню — прагнення виділитись з натовпу притаманне кожній молодій особі, але тільки у ХХ столітті мода стала калічити людину. Саме тому важливо, на думку другого учасника священика Богдана Огульчанського, побудувати у власній системі викладання таку парадигму цінностей, яка б відповідала людині нового часу. Протоієрей Миколай Теодорович підкреслив необхідність попередження майбутніх суспільних напружень та протистоянь як одне з найголовніших завдань сучасної педагогіки.
Семінар був розділений на чотири секції: „Дошкільної і молодшої освіти”, „Середньої і старшої школи”, „Вузів та середніх спеціальних установ”, і, традиційно, „Недільних шкіл”.
Православні просвітники привезли на щорічну зустріч з однодумцями новітні авторські напрацювання, відео- та аудіопродукцію, обговорювали методики, учбові посібники і розробки уроків.
Протоієрей Анатолій Затовський, голова Всеукраїнського Православного педагогічного товариства, розповів учасникам про діяльність об’єднання, розкрив проблеми, з яким приходиться стикатись щодня. Незважаючи на стикання в органах юстиції, організація знаходиться тільки на стадії реєстрації, і це спричиняє цілий ряд проблем.
Згодом були зачитані пропозиції кожної з секції. На перспективу педагоги прагнуть налагодити конструктивний діалог з Міністерством освіти та Академією наук, іншими педагогічними організаціями. Була висловлена надія на плідну співпрацю між регіональними відділеннями на місцях. Педагоги ратували за надання товариству статусу юридичної особи, а також за акредитацію дипломів духовних шкіл, як це відбувається у всіх країнах колишнього радянського союзу.
Проведення семінару стало уже традицією, зріс його професійний рівень, тому й не дивно, що з року в рік збільшується кількість учасників. Нинішній семінар розкрив величезний потенціал православної педагогіки та її реальну здатність зупинити духовну деградацію молодого покоління. Та чи впустять православних педагогів до православних дітей? Питання залишається відкритим…

Сергей Богодеев. Обзор международных событий за февраль — март

Владимир Синицын: