Єпископ Мукачівський і Ужгородський Агапит. Свідчення Божої любові

01.12.2004 archive, Вестник №39, События

СВІДЧЕННЯ БОЖОЇ ЛЮБОВІ
Вступне слово на відкритті конференції
„ПРАВОСЛАВНІ ЦІННОСТІ В СИСТЕМІ ОСВІТИ»
(Ужгород, 26-27/Х-2004)

Єпископ Мукачівський і Ужгородський АГАПИТ

Ваше Преосвященство, вельмишановний владико Агапите!
Високоповажний ректоре, професоре Вікторе Васильовичу Бедь!
Ваші високопреподобія та преподобія, всечесні отці!
Дорогі браття й сестри!
Пані та панове!

Сердечно вітаю вас — гостей і учасників регіональної місіонерсько-педагогічної конференції “Православні цінності в системі освіти”, яку з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України ВОЛОДИМИРА, Синодальний відділ релігійної освіти, катехизації та місіонерства, проводить на базі Ужгородської Української Богословської Академії.
У двадцять першому сторіччі від Різдва Христового події земного життя Спасителя світу постають для людей часто не такими, як вони описані в Євангелії. Для одних Христос — красивий міф із сивої давнини. Для других християнство — мудра, але надто нереальна моральна система. Для третіх Євангеліє — закодоване послання прибульців із інших галактик… І мало хто серцем сприймає прості слова Євангелія, які, на мою думку, обіймають весь зміст Благої Вісті: “Так возлюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, аби всякий, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічн” (Ін. 3. 16).
Саме свідчення Божественної любові, яка бажає спасіння всьому людству, ба навіть всьому творінню, і є основним завданням просвіти. Справжньої просвіти!
Але ми свідчимо про Христа і Його Церкву у дивному і складному світі. У світі, де Церква відділена від держави, а школа (відтак, багато в чому і виховання) — від Церкви. Світі, де при багатьох словах про Христа надто мало того, що Христові належить. Світі, де багато хто приходить під іменем Христовим (Мф. 24. 5), аби спокусити, якщо можливо, й обраних (Мф. 24. 24). А “православними цінностями” в системі освіти називають подекуди то переспіви старих атеїстичних байок, то новітні окультні міфи.
Перед нами стоїть нині завдання не просто обговорити шляхи, методи і принципи нашого свідчення в системі освіти. Потрібно серйозно обговорити, яким чином говорити про Христа і християнство саме сьогодні, саме в Україні, саме в тих умовах, які склалися і складаються.
Ми стоїмо перед потребою державної акредитації і викладачів, і церковно-просвітніх навчальних закладів, — інакше наше перебування в системі освіти ставатиме з кожним днем все більш проблемним.
Потрібно серйозно говорити і про вироблення церковно-державних стандартів освіти, — в усякому разі, що стосується викладання етики, історії, культури тощо.
Наразі постала і вкрай актуальна проблема підготовки кадрів, як для ведення церковно-просвітницької діяльності на парафіях, так і для викладання у школах, ліцеях, гімназіях, коледжах, вузах. А також ми потребуємо людей, — православних науковців, які могли би готувати православних педагогів.
Проблем багато, і я запрошую шановних учасників до активної участі в обговоренні як цих, так багатьох інших проблем.
Закликаю Боже благословення на наші спільні труди во славу Божу, на благо Святої Церкви і Богом береженої країни нашої! Бажаю плідної роботи!

Иван Дяченко. Византийская музыка. Адаптация к русскому клиросу?

01.12.2004. ЖИТОМИР. Икона «Чернобыльский Спас» посетила храмы епархии