О.Лудченко, С. Бовкун: «Благословенне» ув’язнення, або Як карають неслухняніх монахів»

01.12.2003 archive, Вестник №27, Расколы, ереси, секты

“БЛАГОСЛОВЕННЕ» УВ’ЯЗНЕННЯ,
або Як карають неслухняних монахів.

Олена ЛУДЧЕНКО, Сергій БОВКУН

Важко повірити, що в наш час відбуваються подібні речі. Але, зауважте, мова не йде ані про “безпредел”, ані про мафіозні структури. Людина майже півроку просиділа на ланцюгу в погребі цілком “законно” — не державою, але високою церковною владою чоловіка “засудили” та “благословили на покарання”.

ВІН КРАВ У ЦЕРКВАХ

Як стало відомо “RIA-Тижню” із конфіденційних джерел, близько півроку тому послушники Свято-Троїцького монастиря УПЦ КП (на Мальованці) вистежили крадія. Це був монах, пов’язати з його особою зникнення грошей та цінних речей із церков нікому не спадало на думку. Але факти — річ уперта, крадій був спійманий «на гарячому». До міліції не зверталися. Крадія побили й віддали «справу» до розгляду у свою вищу інстанцію — архієпископу Житомирському і Овруцькому Ізяславу. Той поблагословив… ув’язнити злодія на 15 років.
На Мальованці в монастирському погребі, де зберігалися харчові запаси на зиму, поставили ліжко, поклали на нього старий зношений матрац. До батареї прикріпили двохметровий ланцюг. Людину поклали на ліжко, обкрутили ланцюгом шию, повісили замок, поруч поставили відро для справляння природних потреб. Дали ув’язненому молитовник. І закрили на замок. Місяць за місяцем ув’язнений не бачив нічого, окрім своєї тюрми. Чув, можливо, лише писк кажанів та власний голос. Навряд чи розмовляв з ним і той, хто приносив їжу. За таких умов ув’язнення мало перетворитися на довічне. Але через чотири місяці архієпископ його помилував.

СПІЙМАЮТЬ — «УВ’ЯЗНЯТЬ» НАЗАВЖДИ

Ліжко з погреба не забрали, вичовганий сірий матрац лежить на ньому й досі, ланцюг звисає, накручений на трубу. Тюрма готова прийняти нового злочинця?
Держава не має права втручатися, якщо людина з власного бажання вирішила заморити себе голодом чи на півроку піти жити в печеру. Це покаяння, і міру його визначає священик. У випадку з монахом-крадієм — це теж покаяння?
Кореспондент «RIA-Тижня» звернулася за коментарем до ініціатора примусового ув’язнення архієпископа Житомирського і Овруцького Ізяслава. Він не став заперечувати того, що ув’язнив свого підопічного. За словами архієпископа, 27-річний монах Юрій Попов з’явився у Свято-Троїцькому монастирі в січні нинішнього року, маючи за плечима досить солідний стаж крадія: його вже не раз затримували церковнослужителі різних областей України за крадіжки церковного майна. І саме тому архієпископ прийняв рішення про таке «примусове затворництво» монаха-крадія. На запитання кореспондента, як узгоджуються подібні рішення з кримінальним кодексом, владика безапеляційно заявив, що держава, визнаючи церкву, тим самим має визнати й всі церковні правила, в тому й числі подібні ув’язнення. «Я взагалі засудив би його на довічне ув’язнення, аби сидів, молився і читав Біблію», — зауважив Ізяслав. Після монастирського ув’язнення Юрія Попова перевели до іншого монастиря — в селі Городецьке Коростилівського району, але звідти він незабаром утік. Очевидно, якщо монахи найдуть Попова, його навічно (!) зачинять у келії.
Різниця між державним і церковним покаранням за один і той же злочин (крадіжку), м’яко кажучи, суттєва — 3-6 років і все життя… За коментарем ми звернулися до юриста.

«ЗАКОННЕ У НАС ТІЛЬКИ РІШЕННЯ СУДУ»

А закон, виявляється, своїх принципових позицій не здавав! «У даному випадку церковні особи діяли протизаконно, вони фактично самостійно притягнули людину до кримінальної відповідальності,— дала офіційну відповідь «RIA-Тижню» юрист асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини Тетяна Клименко. — Особа вважається не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено звинувачувальним вироком суду. Міру покарання встановлює тільки суд. Вони повинні були подати на крадія заяву до суду, а вже суд має вирішити рішення, брати його під варту чи ні. Кримінальний кодекс України дійсний на всій території держави. І якщо тепер монах заявить до суду про позбавлення його свободи пересування та нанесення тілесних ушкоджень, то на винуватців можуть завести кримінальну справу. Стаття 146 обумовлює покарання за такі незаконні дії на строк до 3 років позбавлення волі».
Отже, «церковне ув’язнення», як виявляється, не лише є досить жорстоким за своєю суттю, а й протизаконним. Тож чи мають право церковні чиновники на свій розсуд розпоряджатися життям та свободою людей, які, попри все, є повноправними громадянами України, а значить, повинні відповідати за свої вчинки перед законом?

Газета «RIA-Тиждень» №45 (108) за 5. 11. 2003року

Зарубежное обозрение

Кровавый венец Киевских митрополитов