Феодосій, митрополит Полтавський і Кременчуцький (+2001)

01.05.2002 archive, Вестник №8, Даты

ФЕОДОСИЙ, митрополит Полтавський і Кременчуцький (+2001):

- У 1967 році я був вікарієм Київським. Одного разу диякон Костянтин, який ремонтував філаретівську дачу, під великим секретом розповів мені, що митрополит Філарет, гуляючи там, на руках носить немовля і що це немовля — його рідна дитина. Тоді я не надав цьому великого значення, думаючи, що отець диякон, можливо, чогось не зрозумів. Та трохи згодом поміж киянами поповзли різні нескромні поголоски, чутки, потім пішли по руках анонімні листи про аморальність Філарета.
Про це стали писати в газетах. Нищівного удару завдав Філарету письменник О. Нєжний. Він багато про Філарета писав у журналі «Огонек». На сторінках цього часопису Нєжний говорив: «Якщо я неправду пишу, то хай Філарет за наклеп подасть на мене до суду, а я там доведу свою правоту». Проте Філарет на О. Нєжного до суду не подав, бо знав, що цей судовий процес він програє. Обвинувач мав неспростовні докази.
Ім’я Філарета стало одіозним, для багатьох огидним, а його життя, поведінка, аморальність кидали чорну тінь на всю Православну Церкву, викликали обурення серед духовенства і віруючих. Щоб якось вийти з цього непростого становища (адже подібне виходить за рамки церковних канонів), на Архієрейському Соборі в Москві 1992 року Філарету було запропоновано тихо-мирно піти на пенсію, щоб каятися перед Богом у своїх гріхах. Перед святим Хрестом і Євангелієм Філарет тоді пообіцяв це зробити заради злагоди та миру церковного.
Це так було на Соборі в Москві. Повернувшись додому, в Київ, Філарет «забрав свої слова назад». Він розіграв комедію, сказавши, що Москва його хоче позбутися тому, що він домагається церковної автокефалії, бажає добра Україні.
Філарет набивав собі ціну, ліз в герої і великомученики. Та насправді все було не так. Йому жаль стало прощатися з митрополичою владою. Він аж тридцять літ керував Київським Екзархатом і тепер уже не міг себе уявити в ролі простого смертного. На пенсію він, звичайно, не пішов.
Будучи забороненим у священнослужінні в 1992 році на Харківському Архієрейському Соборі, він продовжував служити і навіть рукополагати для себе архієреіїв — готував свої власні кадри. Отак було покладено початок філаретівській секті, котру тепер чомусь він іменує Київським патріархатом.
У свій час, виступаючи проти атеїстичної влади, я жертвував собою ради Церкви. Філарет же робить навпаки: він Церкву приносить в жертву ради свого мізерного земного благополуччя. Він воліє хоч у пеклі, та все ж таки сидіти в патріаршому куколі. Якби я був на його місці, я взяв би лопату, пішов на Київську гору, викопав би там печеру, таку, яка була в святого Антонія, заліз би в неї і плакав день і ніч, просячи у Бога прощення. Бо є чого плакати, адже гріх Філарета не рядовий, це — гріх вселенський.
Та Філарет не плаче, печери не копає і не кається. Сатанинська злоба, гордість, непомірне честолюбство засліпили його очі, і він уже нічого не бачить, окрім свого власного куколя і «ненависної Москви».
Філарет йде вперед, будучи духовно сліпим, він веде за собою усіх сліпих — веде їх у безодню.
Колись Іоан Кронштадтський сказав, що письменник Лев Толстой у своєму богохульстві так далеко зайшов, що Бог уже може не прийняти його покаяння. Так і сталося. Л. Толстой помер без Сповіді і Причастя.
Чи не буде того ж і з Філаретом? Важко йому повернутися назад, «далеко зайшов». Головною помилкою його є те, що він в ім’я Бога йде проти Бога. І шкода, що він сам цього не помічає. Філарета за його гріхи, обман, клятвопорушення, озлоблення Архієрейський Собор позбавив священного сану, і він тепер уже простий мирянин, він сьогодні просто Михайло Денисенко. Він і його духовенство після цього акту прокляття не мають права рукополагати, хрестити дітей, ховати померлих, причащати віруючих, бо всі ці дійства незаконні, безблагодатні і, більше того, — гріховні.
Філарет, підданий прокляттю (анафемі), несе цю кару не сам, несуть її й ті, хто його підтримує, хто за ним іде. Господь сказав: «По плодах їх пізнаєте їх «, а плоди цієї автокефальної церкви — безблагодатні. І хто поєднається з нею — буде розкольником».
Правда, він, обманюючи людей, каже, що цю анафему Москва проголосила незаконно, по злобі своїй до нього. Це — ще одна його фальш. Анафему підтримали усі інші Вселенські Церкви. Отже, він накликав на себе і своїх прісних не московську, а вселенську анафему — світове церковне прокляття. Коли я, кажучи це, помиляюсь, то хай Філарет документально покаже, хто з патріархів, хто з Глав автокефальних, незалежних Церков підтримує його, хто проти цієї анафеми. Такого документу у нього нема й не буде.
Таким чином, Філарет-розстрига веде наших дітей, онуків та й батьків — усю Україну під вселенське прокляття.
Брати і сестри! Хіба вам мало і без того різного горя та біди, що дехто з вас шукає собі ще й прокляття? Філарета ви не врятуєте, а себе згубите. Не йдіть до нього, а хто вже пішов, негайно поверніться в законну, канонічну Українську Православну Церкву, щоб над вами не тяжіло прокляття, а було Боже благословення, щоб до вас прийшло спасіння!

Антоній, митрополит Чернігівський і Ніжинський

Пасхальная проповедь Блаженнейшего Митрополита Владимира