Агафангел, митрополит Одесский и Измаильский

01.05.2002 archive, Вестник №8, Даты

АГАФАНГЕЛ, митрополит Одеський і Ізмаїльський:

Значення Харківського собору неминуще, оскільки він поклав початок канонічній самостійності Української Православної Церкви. Собор обрав одноголосно замість забороненого в священнослужінні Філарета Денисенка Блаженнішого Митрополита Володимира. Собор, звичайно, проходив у важких умовах, тому що з Києва постійно дзвонили, з кабінету Президента Кравчука погрожували, постійно нав’язувалась думка, що собор не будет визнано дійсним, законним. І Кравчук намагався цю думку підтвердити в телепередачах. Усе це свідчило про те, що вже тоді найвищі політичні сили поставили собі за мету (свідомо чи несвідомо) створити для себе зручну «кишенькову» церкву, яка служила б не Євангелію і народу, а насамперед політичним інтересам купки людей. Людей, які зрештою не виправдали довіри народу, громадських організацій, суспільства в цілому.
От в яких умовах проходив собор. У таких умовах треба було відстоювати чистоту Православ’я. І мені ці умови були добре знайомі, оскільки я був депутатом Верховної Ради, брав участь в сесіях, навіть коли той самий Філарет мені це забороняв, і я добре бачив і відчував політичну розстановку сил, розумів, що Філарет спробує вивести Церкву в політичне русло, яке їй чуже за самою духовною природою. І нам на Харківському соборі слід було раз і назавжди вирішити: або ми підемо на поводі у політиків і станемо церковно-політичною організацією, над якою в кінці кінців стане якась «Церковна Рада» з депутатів-самозванців, колишніх комсомольських ватажків на зразок Червонія, Поровського та інших, або ми залишимося Церквою Христовою, яка живе за своїми духовними законами вже дві тисячі років. Церквою, яку світ так часто не розуміє, тому що не хоче зрозуміти, не прагне до цього, як не хочуть зрозуміти ті ж політики, що Церква передусім може бути засобом їх особистого спасіння. Адже Церква — це не якась організація, відомча структура; якою можна попихати, використовувати у передвиборчих, політичних кампаніях, зробити знаряддям державного управління, що, до речі, завжди було у католиків на пролязі їхньої історії.
Митрополиту Никодиму відверто заявляли з кабінету Кравчука, коли вони зрозуміли, що собор зірвати не вдасться (а, по суті, їх вустами говорив Філарет, який мав на Кравчука, і має сьогодні, величезний вплив), вони говорили і пропонували компромісне рішення: обрати тоді владику Никодима, але в жодному разі не владику Митрополита Володимира (Сабодана). І зовсім не тому, що він був на іншій кафедрі Православної Церкви, а тому що Філарет знав, що авторитет цієї людини в православному світі — і не лише в Росії, а й в Європі, Америці — настільки великий і що це настільки шанований в народі пастир і духівник, що з поверненням в Україну Митрополита Володимира його, Філарета, авторитет буде просто знищено, що з Митрополитом Володимиром у Церкву повернеться справжня духовність в управлінні, в Синоді. Саме цього боялися і намагалися перешкодити. Ви знаєте, що після собору унсовці Філарета вночі захопили Лавру і лише загін міліції особливого призначення зміг цю банду роззброїти і звільнити приміщення, куди мав приїхати митрополит Володимир. Ви знаєте також, як за 100 км від Києва у поїзд, в якому їхав Митрополит Володимир, сіли працівники спецслужб Кравчука і почали вмовляти його, щоб він пересів у Дарниці в машину і потайки від свого народу приїхати в Лавру, аби уникнути сутички на Київському вокзалі, де зібрались тисячі людей зустріти свого законного пастиря. І владика відхилив цю лукаву пропозицію. Він тоді сказав, якщо й будуть провокації з боку Філарета, то він зноситиме їх разом із своєю паствою з першого дня. І в цьому є свого роду символ. Філарет продав свій народ, кинув його, а Митрополит Володимир став на чолі осиротілої багатомільйонної пастви і в стражданнях поніс цей хрест разом із своїм народом. Він зробив свій вибір, як зробив його і Філарет. Тому від Філарета народ відмовився, а потім і піддав анафемі. Саме народ піддав анафемі, тому що Церква в перекладі з грецької мови означає зібрання людей, духовна громада. Саме ця духовна громада і піддала Філарета анафемі, зреклася його як зрадника і обманщика, що проміняв пастирську патерицю на жалюгідні політичні спекуляції і розкол.
Коли зустрічали Митрополита Володимира на Київському вокзалі, радість була як на Великдень. Люди співали: «Христос воскрес з мертвих», що свідчило про визнання народом свого справжнього пастиря, який не найманець, який, за євангельським словом, не тікає, побачивши вовка, не кидає череду, але захищає її і готовий за неї вмерти.
Так було, так воно є і сьогодні, і ми це бачимо. Політичні сили і сили зла так змучили нашого Предстоятеля Блаженнішого Володимира за ці п’ять років постійними авантюрами, захопленнями храмів, провокаціями, блокуванням правдивої інформації в пресі, на радіо і телебаченні, постійною наругою над святинями нашого народу, Православ’я, що під силу не кожній молодій людині. І лише милість Божа і покров Божий дає сили Блаженнішому Володимиру вести наш церковний корабель в цих надзвичайно важких умовах крізь рифи і каміння, крізь бурі і страшні підводні течії, які, мабуть, найстрашніші. Бо їх не видно. І тільки мудре управління Митрополита дає можливість бути в цілісності й злагоді. Наша Церква налічує вже 130 монастирів, близько 7 тис. парафій, шість семінарій і академій.
А розкольник Філарет перебуває в жалюгідному становищі, коли, за свідченням святих отців, він вимовляє хулу на Духа Святого, коли він вже не може принести покаяння. Він схожий на Арія, у якого в кінці життя за його жорстоку впертість випали нутрощі, і дай Бог, щоб кончина Філарета не була такою безславною. Тому що він мусить дати відповідь за те, що посварив український народ, розділив православних, став винуватцем усіх лих. І дуже шкода, що політичні партії, і Рух, і націоналістичний рух його підтримують, побачивши в ньому лідера, який начебто принесе добро для України. Усе це сатанинське безумство.
Але ми знаємо з Євангелія і з історії Церкви, що такі явища завжди поверталися проти самих гонителів і розкольників, а Церква лише в цих випробуваннях очищалася, стверджувалась і прославлялась. І молитимемося в ці святкові дні, коли Церква прославляє Святу Тройцю, щоб Господь зміцнив наш народ, нашого Предстоятеля Блаженнішого Владику Володимира, щоб в Україні запанували мир і правда Божа.

Засідання Священного Синоду УПЦ

Летопись епархий