Мета УГКЦ: Від Святого Юра до Святої Софії

01.02.2002 archive, Вестник №5, Межконфессиональные отношения

МЕТА УГКЦ: ВІД СВЯТОГО ЮРА ДО СВЯТОЇ СОФІЇ

3-4 січня у Львові відбувся черговий синод Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви.

На Синоді були присутні єпископи УГКЦ, які представляли всі уніатські структури України: Івано-Франківську, Коломийсько-Чернівецьку, Самбірсько-Дрогобицьку, Тернопільсько-Зборівську, Бучацьку, Стрийську, Сокальську єпархії та Києво-Вишгородський екзархат. Головував на синоді Верховний Архієпископ УГКЦ Блаженніший Любомир кардинал Гузар.
Серед новорічних та Різдвяних святкувань ця подія лишилася майже непоміченою широким загалом православної громадськості. Та й через постійні проблеми з розкольниками уніати та католики лишилися дещо в тіні. Але ті рішення, які були прийняті у Львові, можна без перебільшення назвати «історичними».
По-перше, було вирішено перенести митрополичу кафедру УГКЦ зі Львова до Києва, де на лівому (символічно!) березі Дніпра буде збудовано великий «патріарший» собор УГКЦ (до речі, земельну ділянку у 6 га вже виділено київською міською владою). Коментуючи цю подію, глава уніатів кардинал Любомир Гузар сказав, що УГКЦ отримала можливість, «про яку ще зовсім недавно ніхто не наважувався навіть мріяти… У зв’язку з цим Українська Греко-Католицька Церква, після двохсотлітнього перебування далеко від Києва, хоче перенести осідок свого Глави в столицю України і звести для нього належний храм, відповідну резиденцію». Далі кардинал Любомир Гузар оголосив «вселенський» збір коштів на «спорудження патріаршого храму, а згодом і приміщення для осідку Глави нашої Церкви в Києві» та наголосив кінцевій меті цієї місії: «Сьогодні через роз’єднаність Христової Церкви таких осідків у столиці є багато. Сподіваймося, що колись, з Божою допомогою, Глава єдиної Української Церкви засяде в соборі Святої Софії, символі нашої єдності». А щоб ні в кого не виникало сумнівів про підлеглість «єдиної Української Церкви», кардинал нагадав, як «наприкінці ХVI ст., коли українські владики, розуміючи нестерпне становище християн візантійського обряду, вирішили підтвердити свою єдність з Римською Апостольською Столицею і з Наступником св. Апостола Петра. Власне, тоді почалося трагічне роз’єднання Київської Церкви, яке триває і досі. В Україні утворилося дві Церкви: та, що об’єднана із Наступником Апостола Петра, і та яка, внаслідок сторонніх впливів до цієї єдності не пристала, — крім цієї відмінності, дві частини київського кореня практично нічим не відрізняються».
Крім цього, було прийнято рішення про утворення Донецько-Харківського екзархату УГКЦ шляхом виділення його зі складу Києво-Вишгородського екзархату та висвячення ще трьох уніатських єпископів, двоє з яких отримали «підпільну» освіту, а один — громадянин США. 11 січня це рішення підтвердив Папа Римський Іоанн Павло II — глава Римсько-Католицької Церкви, частиною якої, до речі, є Українська Греко-Католицька Церква.
Також було прийняте «Пастирське послання Синоду єпископів Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви до вірних і всіх людей доброї волі з нагоди виборів», в якому християнський обов’язок брати участь у виборах виводиться з Четвертої Божої Заповіді. Наскількі нам відомо, Четверта Заповідь гласить «пам’ятай день Суботній… день сьомий Субота — Господу Богу твоєму…» Можливо, автори послання помилилися, бо на початку послання вони цитують П’яту Заповідь Божу, а, можливо, «четверта заповідь уніата» гласить «пам’ятай день виборів…» У всякому випадку — це дуже символічно.
І наостанок, єпископат УГКЦ звернувся «до вірних і всіх людей доброї волі з приводу надмірного вживання алкогольних напоїв». А ось з цім, дійсно, неможливо не погодитися.
То, може, краще об’єднати зусилля у служінні своєму народові, ніж витрачати сили на приведення цього народу до унії з Римом. Бо, як свідчить 400-річна історія католицької експансії на Схід, більшість народу України вважає себе православними, і як тільки скінчаться «ватиканські гроші» та західний контроль над Україною, наші брати і сестри неодмінно повернуться до батьківської Православної Церкви, до якої вони належали ще за часів святого рівноапостольного князя Володимира.

Георгий Коваленко, протоиерей. Парадоксы религиозной статистики

Василий Анисимов: «Откуда благодать у раскола»