Інтерв’ю Апостольського Нунція в Україні архієпископа Ніколи Єтеровича прес-службі УПЦ

01.12.2001 archive, Вестник №3, Межконфессиональные отношения

Інтерв’ю Апостольського Нунція в Україні
архієпископа Ніколи Єтеровича прес-службі УПЦ

Під час підготовки до візиту Ви неодноразово заявляли, що Римо-Католицька Церква визнає православним першоієрархом в Україні лише Предстоятеля Української Правоcлавної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира і що у Римо-Католицькій Церкві можуть бути офіційні стосунки лише з Українською Православною Церквою. Чи не змінилася позиція Римо-Католицької Церкви у цьому питанні?
Після Візиту Святішого Отця Івана Павла II в Україну, який відбувся 23-27 червня ц.р., в офіційному ставленні Католицької Церкви до Української Православної Церкви нічого не змінилося. Святий Престол продовжує підтримувати офіційні зв’язки з Українською Православною Церквою, вважаючи її канонічною Православною Церквою в Україні.

Головною перешкодою для діалогу між Руською Православною Церквою, Українською Православною Церквою та Римо-Католицькою Церквою є утиски прав православних віруючих у Західній Україні. Чому цій проблемі не було приділено належної уваги напередодні візиту та під час перебування в Україні Святішого Отця Івана Павла II?
Відповідальні представники Української Православної Церкви казали мені, що нині більше проблем вони мають з двома неканонічними Православними утвореннями, ніж з Українською Греко-Католицькою Церквою.
Святий Престол зацікавлений у вирішенні проблем, що досі існують між Українською Греко-Католицькою Церквою та Українською Православною Церквою. Так, він підтримав прохання Високопреосвященного Владики Авґустина, Архієпископа Львівського і Галицького, про виділення у Львові земельної ділянки для будівництва храму Української Православної Церкви. Я особисто клопотався про адекватне вирішення цього питання перед державною владою Києва і Львова. Мене запевнили, що ділянку буде виділено перед візитом Святішого Отця в Україну. Крім цього, на прохання Високопреосвященного Авґустина, я просив відповідні українські владні структури сприяти вирішенню конфлікту, пов’язаного з парафією святого Володимира у Львові, незважаючи на те, що він стосується не Української Греко-Католицької Церкви, а Української Православної Церкви та Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Під час роботи в Україні мого попередника Святий Престол купив резиденцію для Івано-Франківського єпископа УПЦ, щоб знайти вихід з важкої ситуації, яка склалася в місті в стосунках між греко-католиками та православними.
Це окремі акції, що вказують на загальну зорієнтованість Католицької Церкви, яка відкрита для пошуку вирішення проблем, оскільки вони її торкаються. Утім, щоб посуватися шляхом діалогу, потрібно мати постійно діючі установи; такою, наприклад, могла б стати Мішана комісія.

Чи працює Мішана комісія, про створення якої йшла мова у листі Папи Римського до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира? Якщо так, то які результати її діяльності?
Святий Престол і Московський Патріархат Руської Православної Церкви домовилися сприяти створенню Мішаної комісії, до складу якої входили б представники Української Греко-Католицької Церкви та Української Православної Церкви, комісії, спроможної вирішувати питання, що залишаються в Україні відкритими, шляхом прямого, чесного й конструктивного діало гу. З метою полегшення процесу переговорів, обидві сторони погодилися на присутність досвідчених спостерігачів під час роботи Мішаної комісії. Ними можуть бути два представники Святого Престолу і два представники Московського Патріархату. Католицька сторона зробила багато кроків до здійснення цього наміру. Його Блаженство Кардинал Любомир Гузар, Глава Української Греко-Католицької Церкви, написав листа Блаженнішому Володимирові, Митрополиту Київському і всієї України, висловлюючи готовність Української Греко-Католицької Церкви розпочати роботу в Мішаній комісії. Святий Престол, зі свого боку, вже призначив двох спостерігачів. На жаль, більше року католицька сторона чекає на відповідь Української Православної Церкви. Тільки-но ця відповідь надійде, Мішана комісія зможе розпочати діяти і, сподіваюсь, стати корисним інструментом католицько-православного діалогу.

Яким Ви бачите вихід із ситуації, що склалася в Західній Україні?
На мою думку, єдиним засобом виходу з нинішньої ситуації може бути тільки діалог. Не досить говорити й писати, часто абстрактно, що існують проблеми, згадуючи взаємні образи, спричинені одне одному упродовж історії України, яка, на жаль, часто була драматичною. Належить сісти за стіл, бути готовими вислухати іншу сторону, викласти власну позицію та шукати рішення, прийнятливе для обох сторін.
Перший крок має полягати у відмові від образливих висловів на адресу іншої Церкви. На жаль, окремі публікації позбавлені не лише любові, яка повинна бути притаманною учням Ісуса Христа, але й терпимості, необхідної для співжиття, релігійного та суспільного.

Чи існує проблема католицького прозелітизму в Україні? Якщо ні, то як Ви пояснюєте створення греко-католицьких екзархатів на Сході України і будівництво греко-католицьких храмів у традиційно православних регіонах України, в тому числі й у Києві?
Католицька Церква не займається прозелітизмом. Але вона зобов’язана забезпечувати душпастирську опіку віруючим у місцях їхнього проживання. Нині, дякувати Богу, в Україні існує релігійна свобода і душпастирська діяльність Церкви не зустрічає нездоланних перешкод, як у минулому, на протязі майже всього XX століття, не кажучи про інші часи.
За часів комунізму цілі регіони були переселені з заходу на схід — і не лише в Україні, але й у багатьох інших частинах колишнього Радянського Союзу. Тому католики сьогодні проживають там, де раніше взагалі ніколи не жили або були нечисленні, скажімо, у Сибіру.
Києво-Вишгородський Екзархат простягається майже на дві третини території України. Окрім цього, Преосвященний Екзарх Владика Василій Медвіт несе відповідальність як Апостольський Візитатор для греко-католиків у Казахстані. Тому Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви вирішив, що існує достатньо підстав душпастирського характеру для розділу величезної території Києво-Вишгородського Екзархату на три частини. Святий Престол з розумінням поставився до цього рішення Синоду Єпископів УГКЦ, оскільки йдеться про територію, що знаходиться у юрисдикції УГКЦ.
Треба зауважити, що подібна практика існує і в Православній Церкві. Численні Православні Церкви, не лише Руська, утворили церковні структури в багатьох країнах Західної Європи й Америки, де декілька десятиліть тому не було ні єпископів, ані єпархій. Утворення таких струкур виправдано присутністю православних, яка значною мірою викликана економічною еміграцією. Католицька Церква з розумінням ставиться до цієї ситуації і навіть часто пропонує співпрацю, щоб допомогти православним братам краще зорганізуватися у відповідних країнах.

Чому при однім центрі (Римі) і при однім Предстоятелі (Папі Римському) так сильно відрізняються підходи до діалогу з православними Римо-Католицької та Греко-Католицької Церков в Україні?
Я й сам хотів би зрозуміти, чому діалог з православними здається легшим для Католицької Церкви латинського обряду, ніж для Української Греко-Католицької Церкви. Як би там не було, необхідно зважати на те, що в Католицькій Церкві існує багато різних Традицій духовності, обрядів, дисципліни, і саме це визначає її католицький, вселенський вимір, який характеризується різноманітністю в єдності. Католицька Церква має два обряди: латинський і східний. Східний обряд, у свою чергу, історично включає п’ять Традицій. Найбільшою з них є Константинопольська, або Візантійська, до якої належать і українські греко-католики.
У кожному разі, передумовою діалогу завжди є взаємосприйняття. Якщо Українська Греко-Католицька Церква повинна прийняти існування Української Праволавної Церкви, то й ця остання, у свою чергу, має так само поставитися до Української Греко-Католицької Церкви. Ця Церква має глибоке коріння в українській історії. Її члени багато страждали заради того, щоб залишатися греко-католиками, тобто бути в повному єднанні з Єпископом Риму, видимим Главою Католицької Церкви. Католицька Церква високо шанує й цінує цю вірність, скріплену кров’ю багатьох мучеників.

Як ставиться Римо-Католицька Церква до невизнання розкольницьких угруповань в Україні з боку Повноти Православної Церкви?
Католицька Церква не бажає втручатися в суперечки між православними. Вона і права такого не має. В канонічних Православних Церквах існують загальноприйняті норми. Ними потрібно керуватися при вирішенні всіх проблем. Віднайдення єдності залежить від самих православних. Католицька Церква може лише молитися, щоб час віднайдення православної єдності настав якнайшвидше. Вона це робить тому, що тоді їй буде легше вести діалог з однією Православною Церквою в одній країні і, головне, тому що в цій єдності вона вбачає волю Господа Ісуса Христа, який бажає, щоб Його учні утворювали одну єдину Церкву. Треба сподіватися, що, поєднані між собою, православні будуть відкритішими до діалогу з Католицькою Церквою, і що католики разом з православними шукатимуть шлях до повної єдності між Католицькою Церквою та Православними Церквами, слухняно виконуючи заповідь Господа, «щоб усі були одно» (Йо 17,21).

Як Ви ставитеся до заяви Глави УПЦ Київського Патріархату Філарета Денисенка про те, що під час візиту в Україну Папа Римський Іван Павло П визнав його «главою православних України» і «патріархом»?
Я вже казав, що Римо-Католицька Церква визнає лише Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всія України.

Якими Ви бачите шляхи відновлення діалогу між православними та католиками в Україні? Чи можлива співпраця православних та католиків в Україні? Якщо так, то в яких сферах?
Співпраця не лише можлива, вона необхідна. Україна — це країна, де таке завдання можливо здійснити. Дійсно, більшість українських громадян належать до православної культури. Проте в країні існує численна й динамічна католицька спільнота, яка налічує близько 6 млн. віруючих, з них 5 млн. — греко-католики і 1 млн. — римо-католики. Зрештою, у деяких сферах співпраця вже існує. Наприклад, представники двох Церков дійшли висновку про необхідність викладання у загальноосвітніх школах християнської етики. Також вони разом схвалили підручник, який вже використовується в різних регіонах країни. Здійснюється певна спільна робота і в рамках Державного комітету у справах релігій, що виявляється у випрацюванні спільної позиції до деяких державних проектів, які торкаються релігійних конфесій.
Мені приємно, що Руська Православна Церква нещодавно опублікувала документ, який містить її соціальну доктрину. У багатьох відношеннях вона співпадає з католицькою концепцією завдання християн у світі. Такий збіг повинен бути не лише теоретичним, він має перерости у спільну роботу для втілення різноманітних проектів гармонійного розвитку особистості, допомоги нашим найбіднішим братам і сестрам, що потребують підтримки, насамперед, з боку християн.
Безумовно, існує широкий простір для співпраці задля захисту прав Бога і прав людини і, особливо, для спасіння віри, яка сьогодні під загрозою через процес секуляризації, що поширюється і в Україні, наступаючи як з матеріалістично-прагматичного Заходу, так і зі Східної Європи, що десятки років зазнавала духовного руйнування через так званий «науковий атеїзм».
Одним словом, незважаючи на нинішні труднощі, я залишаюсь оптимістом щодо стосунків між Католицькою Церквою та Православними Церквами. Вони повинні неодмінно покращитися. Як швидко відбуватиметься цей процес — залежить від нашої відповідальності та від нашої відкритості до Божої благодаті.

Чи відбився якось негативно на ваших стосунках з Блаженнішим Митрополитом Київським та всія України Володимиром візит Папи Римського до України?
Ні. Ми завжди з великою пошаною ставилися до Блаженнішого Митрополита Володимира. Коли я прибув сюди, то неодноразово мав теплі зустрічі с Його Блаженством і вважаю, що нам слід підтримувати добрі стосунки. Крім того, під час своїх поїздок по Україні намагаюся відвідати й інших архієреїв УПЦ в їхніх єпархіях.

Чи планує Католицька Церква найближчим часом якісь сумісні заходи з участю православних?
За ініціативою Папи Римського 24 січня в Ассізі має відбутися зустріч лідерів та представників різних релігій задля молитви про мир. Представники кожної релігії будуть молитися окремо, але зустріч має показати, що релігію не можна використовувати у нерелігійних цілях, як це робиться після терактів 11 вересня. Насправді релігія об”єднує людей, а не стає причиною війн. Запрошення на цю зустріч Апостольська столиця направила й Блаженнішому Митрополиту Володимиру.

Сьогодні дивує те, що політики все менше й менше звертають увагу на числені миротворчі ініціативи релігійних конфесій. Чи не свідчить це про кризу релігії?
Було б доречніше казати про кризу моралі та етики у суспільстві, яке все ж таки повинно усвідомити, що насилля породжує лише насилля, і готовність до війни не допоможе подолати зло. Господь вчив нас прощати.
На завершення хотів би поздоровити православних віруючих з Різдвом Христовим, яке ми хоча й святкуємо по різних календарях, але яке є радістю усіх християн, бо Христос народився для усіх нас.

Епархиальные конференции

Приветствие Предстоятеля УПЦ Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира участникам конференции, посвященной 300-летию Киевской Духовной Академии