Ваше Блаженство! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!
Всечесні отці! Дорогі браття й сестри!
Від імені організаційного комітету сердечно вітаю вас на нашому вже традиційному форумі — Других Покровських міжнародних просвітницьких читаннях. Розпочаті із благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в минулому році вони викликали неабиякий інтерес і церковно-суспільний резонанс.
Богу дякувати, сьогодні ми бачимо серед наших гостей і учасників представників різних країн — України, Росії, Білорусі, Німеччини, Італії, Польщі, — об’єднаних однією Православною вірою та належних до Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Сьогодні в залі на пленарному засіданні і протягом наступних днів роботи в секціях актуальні питання обговорять науковці і практики, педагоги, студенти світських вузів та вихованці духовних шкіл, аспіранти і докторанти, медики і філософи, свя-щеннослужителі і миряни.
Розширилася географія і тематика Читань, зросла активність учасників і, що не можна не відзначити, організованість. Загалом, можна сказати, що Читання як явище відбулися, і я хочу висловити надію на те, що вони перетворяться на один із центральних науково-практичних форумів, що об’єднає довкола себе провідних діячів Церкви, науки і практики, яким не-байдужі болючі проблеми сучасності і які бажають дані їм від Бога таланти примножити й використати «во славу Божу, на благо Святої Церкви і народу Божого».
Хочу сердечно подякувати всім, хто прийняв на себе труди і прибув до столиці України для участі в Покровських читаннях.
На пленарних засіданнях ми заслухаємо низку серйозних і глибоко змістовних доповідей, присвячених різним аспектам церковного служіння в світі, як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Будучи знайомим із більшістю текстів доповідей, я переконаний, що шановні доповідачі цілком і повністю розкриють і висвітлять усю повноту сучасного церковного світосприйняття і свідчення. Тому я у своїй доповіді зупинюся лише на основних питаннях, які поставлені сьогодні на порядку денному.
У своєму Первосвятительському вітанні організаторам, учасникам і гостям Других Покровських читань Блаженніший Митрополит Володимир відзначив: «Церква у світі несе багатогранне служіння, закликає до Христа і веде до спасіння різними способами, у різних формах та культурних традиціях. Але незмінним залишається служіння любові. Саме любові так не вистачає сьогоднішньому світові, в якому панують ненависть і ворожнеча. Та часто цей «світ», який «у злі лежить» (1 Ін. 5. 19), просто не має взірця, на який можна було би рівнятися, прикладу, який можна наслідувати».
Дійсно так. Церква живе у світі, який налаштований до неї вороже. І хоча форми такої ворожнечі змінюються, від відкритих кривавих гонінь до тихого неприйняття або намагання перетворити християнство на щось, сумісне з «духом світу цього», але факт залишається фактом: у такому становищі Церква перебувала завжди.
Та ніколи Церква не змушувала до спасіння, не силувала противників, не нав’язувала і не гнала. Часто сама і примушувана, і гнана, Церква завжди дотримувалася правила, сформульованого святителем Григорієм Богословом: «по закону нашему должно водить не насильно и не нуждою, но волею… управляемое с насилием при всяком удобном случае старается освободиться, тем паче наше не столько начальство, сколько детовождение всего более соблюдает свободу. Ибо тайна спасения для желающих, а не для насильствуемых» .
Яким же чином можливо навернути до віри невіруючих? Що може примусити богоборця смиренно схилити коліна перед Творцем? Де той засіб, за допомогою якого можна кам’яне серце зробити м’яким? І чи, взагалі, можливе це все?
Відповідь лише одна: все це владен зробити тільки Бог. Та не завжди і не всюди прямим богоявленням вирішуються всі питання, часто людина протягом всього життя так і не зустрічає тієї неопалимої купини, де до неї говорить Сам Сущий . Набагато частіше саме через нас, недостойних слу-жителів Слова, Бог приводить до спасіння багатьох і багатьох людей.
Яким же має бути наше служіння? В якому світі ми здійснюємо його? І що потрібно нас для вірного слідування нашому покликанню?
При підготовці до наукової конференції, присвяченої 20-річчю відродження Київських Духовних шкіл, я знайшов цікаву статистику, яка пояснює багато проблем сучасного світу. Я дозволю собі навести лише декілька фактів:
Моніторинг рівня релігійності підлітків та дорослих, наприклад, у Великобританії, демонструє дивну розбіжність між темпами зниження рівня віри в Бога із рівнем відвідання церкви, а Євангельський Христос відхо-дить у вірі на другий план в порівнянні з «вірою у щось».
Існує певна, і щороку більша розбіжність і між рівнем віри в Бога та рівнем активності відвідання церкви та дотримання певних норм поведінки і виконання приписів віри. Про сильне відставання темпів зниження інтересу до релігії від темпів зменшення церковних форм благочестя повідомляють, наприклад, німецькі педагоги .
Віра у суспільстві практично не зменшується, як свідчить соціологія, натомість рівень церковності падає дедалі швидше. І таке становище цілком відповідає згадуваним раніше принципам сучасної цивілізації.
Таким чином, при порівняно високому рівні віри спостерігається рівень релігійності, який зменшується; та ще меншим є рівень церковності.
Формується два типи, два способи існування, два модуси поведінки — церковний та нецерковний. Але найчастіше сьогодні спостерігається па-радоксальний тип нецерковної віри, точніше — так званого непрактикуючого християнства. При номінальній належності до певної конфесії чи деномінації людина практично не виконує жодної із практичних настанов відповідної церкви чи релігійного угруповання. Відомі факти, коли переважна більшість населення певної місцевості впевнено і переконано відносила себе до Православної Церкви; водночас, кількість тих, хто дотримувався, наприклад, багатоденних постів, становила менше 10% (а іноді і менше 5%) від загального числа номінальних християн.
Водночас ті, хто вважають себе саме православними і саме християнами, навіть відвідують час від часу храм і час від часу навіть приступають до Таїнств, ці самі люди насправді вірують зовсім не так, як вірує Церква.
Ось, за даними Інституту Геллапа, за 45 років, починаючи з середини Другої Світової війни віра в персоніфікованого Бога зменшилася у Британії на 10–15%, натомість віра в «існування того чи іншого роду духовної сутності чи джерела життя» за цей час практично не зменшилася. Отже, Бог для європейців стає деперсоніфікованим, безосібним, однак — залишається Богом.
Так само основні догмати віри, уявлення про спасіння, Церкву, благодать та інші основні моменти вчення насправді сприймаються, скажемо так, не завжди у відповідності з ученням церковним. Спасіння уявляється часто як один із моментів кармічних відносин, Церква постає таким собі езотеричним «клубом посвячених», а благодать виявляється для багатьох «космічною енергією», яка надходить у храмі через «астральні канали» під час богослужінь…
Над цим можна було б жартувати, коли б ситуація насправді не була настільки серйозною. Розцерковлення, секуляризація сягнули водночас і зовнішнього, і внутрішнього: ззовні номінальні віруючі навіть не намага-ються виконувати норм і приписів церковних і плані поведінки і способу життя; зсередини номінальні ж віруючі, вважаючи себе православними, на-справді перебувають на небезпечно далекій відстані від правого вчення.
Тож у саме такому світі сьогодні несе служіння Церква. І якщо кілька років тому нам ще потрібно було багато працювати над зовнішнім і кількісним; нині — я скажу про це згодом — настав час передовсім роботи над внутрішнім.
І на перше місце я поставив би саме питання служіння любові. «Син людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити» (Мф. 20. 28), — свідчить наш Господь. Певно, що ми — Його учні — також маємо вчитися служінню любові, перебуваючи в любові Господній, осяяні любов’ю до кожного і кожної.
Любов – головний принцип діяльності і свідчення Церкви в світі. Маючи змогу показати любов Бога до нас, маючи владу любити ближнього і стаючи ближнім для дальніх (див. Лк. 10. 36–37), ми несемо світло Христове: «Ви — світло світу… Так хай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5. 14, 16).
Зазначає святитель Феофан Затворник: «Любовь к Богу должна быть деятельной, то есть подтверждать внутренние расположения сердца соответствующими делами. Она должна выражаться стремлением ко всему доброму и богоугодному и отвращением от всего богопротивного, также через деятельную любовь к нашим ближним». Отже, не переконання самих себе у нашому перебуванні в Богові, але вияв нашої любові, дієвість любові і стане критерієм істинності нашого шляху та нашої досконалості в любові.
Свідчить нам Божественний Симеон Новий Богослов: «Будучи Солнцем, сокрытым для всякой смертной природы. Ты восходишь в Твоих рабах, видим бывая ими, и они восстают в Тебе, бывшие прежде омраченными… Через покаяние они делаются сынами Твоего Божественного Света. Ведь Свет, конечно, рождает свет, поэтому и они делаются светом, чадами Божиими, как написано (Пс. 81, 6)… Такие через всякое делание добра приходят в доброе состояние и, как повседневно плачущие и усердно стучащие, привлекают к себе милость… Но так как им невозможно найти конец Света, то очищение у них бывает бесконечным… То, что я вижу, есть Солнце, Которое невыразимо приятно для чувства… Люди любят подобных себе людей, когда они кажутся им несколько лучшими других; Творца же всех, единого бессмертного и всемогущего, кто, увидев Его, не возлюбит? Если многие, поверив от слуха, возлюбили Его, а святые даже и умерли за Него… то приобщившиеся видения Его и Света, Им познанные и Его познавшие, как они не возлюбят Его?» .
Піднесений стиль великого Богослова визначає, однак, і той інколи жалюгідний стан, коли за справу свідчення береться людина, непричасна любові Христовій. Тому, наприклад, іноді простий, як кажуть, «із народу» священик виявляється набагато кращим викладачем християнської етики, чим заслужений працівник освіти, але невіруючий. І це не дивно, адже го-ворити про висоту Христової моралі, закликати до життя у рамках певних моральних імперативів спроможний тільки той, хто має в цьому досвід. Ві-рніше, говорити зможе кожен, але справити вплив — тільки досвідчений.
Другий важливий напрямок нашого свідчення любові — воцерков-лення світу і поєднання християнства розумового, «знань про християнство» із християнством практичним, а Христа Євангельського із «Вищим началом», в яке вірує багато хто.
Видатний місіонер минулого свідчить: «надеть… крест при крещении и думать, что уже сделано все нужное и на этом успокоиться этого мы, миссионеры, не должны допускать. Да не оскорбится слух доброго пастыря при слышании сей горькой правды…» . Думаю, що і пастирі, і всі працівники на ниві церковного свідчення погодяться, що сказані майже сто років тому слова є актуальними і донині.
Наважуся сказати, що Церква вже пройшла етап екстенсивного розвитку, коли до Бога і прабатьківської віри поверталися люди, колись віри і благочестя позбавлені; коли сотнями відновлювалися порушені храми. Те-пер ми, маючи і багато вірних, і достатньо храмів, стоїмо на порозі нового Хрещення Русі, навернення до Христа не за словами, але за істиною, не зо-внішнім чином, але за глибоким внутрішнім переконанням. Ми вже не мо-жемо допустити факту лише «надягання хрестика» при хрещенні і тішити себе тим, що охрещений час від часу відвідує храм Божий для «задоволення своїх релігійних потреб».
І, знову-таки, тільки любов може допомогти кожному з нас у справі воцерковлення. Не будемо стрясати повітря всім відомими розповідями про байдужість, черствість або жорстокість, зустрінуті в храмі, які спричинили відхід від віри, відчуженість від Бога… Справа в тому, що повернення до Церкви відбуватиметься лише за умови наявності міцної проникнутої ду-хом любові Христової громади — така громада зараз може бути і життєзда-тною, і соціально активною, і, не побоюся цього слова, цікавою для ново-навернених.
Не помилюся, коли скажу: слід починати настійливо і старанно формувати такі громади. Важливо не просто привчити парафіян до виконання певних дій, в тому числі справ милосердя, і не просто прищепити певний модус поведінки, зокрема — ввічливість, тактовність і терпимість, але сформувати внутрішній стрижень, на якому змогли би триматися всі названі і більше численні неназвані чесноти.
Нарешті, не можу обминути питання ролі освіти у нашому служінні любові.
Один із місіонерів XVIII століття писав: «Зело… быть школам нужно: 1). Для твердости веры, чтобы юность углубила в себе догматы благочестия… 2). Для необходимых церковных потреб, 3) для совершенного уничтожения грубых обычаев» .
Отже, просвітництво виконує не просту функцію освіти/просвіти, але є необхідним фактором церковного служіння, який і стверджує віру, і роз-будовує Церкву, і викорінює противні християнству звичаї, змінює спосіб життя на Євангельський.
Навчання віри закладає перший камінь у підмурок любові, любові істинної, любові Христоподібної. Святитель Тихон Задонський зауважив: «Истинная любовь ко Христу происходит от истинной веры во Христа и от Духа Святого. Ибо вера удостоверяет верного, что Христос есть истинная жизнь, истинное блаженство, истинная и вечная радость и сладость, и без Него истинного блаженства не может быть. И так просвещенное верою сердце через благодать Святого Духа разжигается к любви высочайшего добра, которое есть Иисус Христос, Сын Божий, с Отцом и Святым Духом. И чем более познается Христос, ощущается благодать Его в сердце верного, тем более разгорается любовь к Нему; чем более познается добро, тем больше нравится. Ибо любить добро без познания его не можем, как не можем познать сладости меда, не вкусив его. Поэтому и написано: «Вкусите, и увидите, как благ Гос-подь» (Пс. 33, 9)».
Водночас варто пам’ятати настанови святителя Димитрія, митропо-лита Ростовського, під знаком пам’яті котрого проходять наші Читання: «Почему Господь не говорит: первая заповедь знать Бога, а потом лю-бить? Причина в том, что скорее за любовью следует познание Бога, чем за познанием любовь… Здесь я вспомню еще и Давида. Сей бого-любец, желая некогда Дать людям познание Бога и привлечь их к Не-му Его особенными совершенствами, говорит: «Вкусите, и увидите, как благ Господь!» (Пс. 33, 9). Отведайте, говорит он, и тогда узнаете, как благ Господь. Если прежде не вкусите Его любовью, то не можете прийти к познанию Его, ибо никто не познавал Бога, пока не вкусит Его». Тому досвід життя во Христі і стане найбільшим навчанням для кож-ного. Навчання ж стає лише початком, але досвід, тільки й виключно наш досвід буде важливим у нашій справі свідчення світові любові Христової.
Проте, навчання, вченість ніколи не можуть бути протиставлені бла-гочестю; і віра ніколи не може існувати у вакуумі, без справ. До речі, особ-ливо в історії України істинне і неушкоджене християнство іменувалося не лише «православ’ям», але й «благочестям». Про навернення від розколу, або з секти, говорилося так: «Вони повернулися до благочестя». І я хочу звернути вашу увагу на те, що цей момент — не філологічні тонкощі. Справді, віра завжди знаходила вираз у житті, і православність віри вира-жалася благочестям життя. Це — абсолютна і незаперечна істина яка, на жаль, іноді тільки усвідомлюється, але в життя не втілюється.
Ми покликані до того, щоб, явивши у своєму в першу чергу житті приклад Євангелія, закликати й інших до наслідування.
Та слід знати, що і сама Христова любов, і перебування у цій любові в сучасному світі інколи сприймаються досить своєрідно, олюднено, точ-ніше — обезбожено. Любов подається виключно як сантимент, зворушен-ня, іноді — сльози. Та Христова любов має інші властивості. Мудрий свя-титель Димитрій Ростовський писав: «Видя крест в девических руках святой Екатерины, мы уже знаем и истинную любовь ее ко Христу Бо-гу, Спасителю нашему, ради которой она мученически пострадала за Него, сказав: «Тебя, Жених мой, люблю и, ища Тебя, страдаю и сорас-пинаюсь». Не истинна любовь без креста, без страдания за любимого. И как о нетвердо верующих говорится: «временем веруют, а во время искушения отпадают» (Лк. 8, 13), так и о неистинно любящих можно сказать: временем любят, а во время искушения отпадают. Святой Петр вначале, когда еще не утвердился крепко в вере и любви, считал себя истинно любящим Господа и говорил: «с Тобою я готов и в темницу и на смерть идти» (Лк. 22, 33); когда же наступило время напас-ти, время креста, страдания, мученичества, он тотчас же отпал: «отрекся с клятвою, что не знает Сего Человека» (Мф. 26, 72). Истинна та любовь, которая не бежит от креста, не боится страданий, готова на раны и на смерть ради любимого, которая во время искушения не от-падает, а дерзает».
Любов Христова перетворює, преображає людину; той, хто пізнав Христа в Його любові, не просто не боїться страждань, не просто готовий на рани і смерть заради Любимого Спасителя — християнин, перебуваючи в любові, зазнає смерті для світу і гріха, мук співрозпинання Христові, в якому міститься вже й надія, за словами апостола: «ми всі, хто хрестився у Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися. Отож, ми поховані з Ним хре-щенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подо-бою смерті Його, то з’єднаємось і подобою воскресіння, знаючи те, що наша ветха людина розіп’ята із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! А ко-ли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо» (Рим. 6. 3–8), — однак ці муки перетворюються у вогні Божественної любові на ра-дість нового життя і нову якість нової, обожненої любові. «Я співрозіп’явся Христу, і вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2. 19–20), — із тим же апостолом може засвідчити кожен, хто причасний цій любові.
Найважливішим у нашому служінні любові буде показати, що пере-буванні у Христі — отже, перебування у любові — є природним для люди-ни, легким і прийнятним. Святитель Тихон Задонський стверджує: «Люди ищут легкой, а не тяжелой работы. Иисусу работать легко. Не велит Он камни носить, не велит горы разрывать и прочее, этому подобное, делать рабам Своим. Нет, ничего такого не слышим от Него, но что? – «любите друг друга» (Ин. 13, 34; 15, 12, 17). Что легче, чем любить? Тяжко ненавидеть, ибо ненависть мучит; но любить сладко, ибо лю-бовь радует. Сам Он об этом свидетельствует: «…иго Мое благо, и бре-мя Мое легко» (Мф. 11, 30). Возьмем, возлюбленный христианин, на себя благое иго Христово, понесем Его легкое бремя и последуем Ему».
Світ не поспішає вірити в цю істину. Навпаки, життя у гріховній омані оголошується істинним, у рабстві пристрастей — свободним, у мо-році неправди — світлим і правдивим. І, я знову нагадаю слова із вітання Його Блаженства, ««світ», який «у злі лежить» (1 Ін. 5. 19), просто не має взірця, на який можна було би рівнятися, прикладу, який можна насліду-вати». І в цьому винні всі ми, хоча і кожен своєю мірою. Але і кожен із нас може своїм життям засвідчити перед світом істинність Євангелія і дати приклад для наслідування.
Але для такого свідчення, і свідчення переконливого, кожному з нас слід мати власний глибокий досвід життя у Христі. І це — питання вже не церковного форуму взагалі, але кожного із нас. Тільки тоді, коли ми мати-мемо ту радість життя во Христі, коли нестимемо світло Христової любові — тоді і наше служіння, і наше свідчення буде успішним.
Згадаймо ж іще слова слова великого святителя Димитрія Ростовсь-кого, і хай це його молитовне зітхання стане завершенням мого виступу і початком обговорення теми нашого служіння любові: «О, огонь небесный. Дух Святой, сошедший некогда в огне на любивших Христа! Дух Свя-той, Ты брось в наши сердца хоть одну искру огня божественной любви и сотвори жар, попаляющий тернии и хворост наших грехов! О ветер тихий и пресладкий. Дух Святой! Ты повей дыханием благодати Твоей, раздуй в нас тот огонь, огонь небесный, огонь Божий, огонь любви к Бо-гу, любви же серафимской, постоянной, устойчивой и никогда не отпадающей».
Дякую за увагу.

Сім – число повноти, досконалості. Сповнений новими мистецькими плодами і цьогорічний фестиваль. Він розширився, відтепер має профіль не тільки як «фестиваль православного кінематографу», а ще й «засобів масової інформації». Набагато потужніше, ніж у попередні роки, був представлений пласт художніх фільмів. Минулий «Покров» відбувався під гаслом-девізом турботи про молоде покоління, акцент нинішнього – на єдності православних людей і народів, на об’єднанні суспільства («За єдність і згоду!»).
І
Увечері 9 жовтня в столичному Будинку кіно на вулиці Саксаганського, 6 під уже знайомим фестивальним логотипом відкрилася ця значна подія культурного життя України, замерехтів православний екран. І спочатку були не виступи, як завжди, а презентація фільму «Радосте моя» Михайла Шадріна, що оповідає про сучасних київських семінаристів. Семінаристи – його герої – і вели захід, і радували духовними піснеспівами – «От восток солнца и до запад», многоліттям. Переглядом життєрадісної документальної стрічки про паломницьку поїздку киян-семінаристів до преподобного Серафима в Дивєєво і розпочався фестиваль.
Далі зал оваціями, стоячи, зустрів Предстоятеля Української Православної Церкви. Блаженніший Митрополит Володимир у вітальному слові сказав: «Дорогі брати і сестри! Вітаю вас із відкриттям кінофестивалю «Покров». Приємно відзначити, що з’являється все більше фільмів, які приділяють серйозну увагу образу Божому в людині… Нехай допомагає вам Господь у цьому святому, прекрасному й богоугодному ділі!» І процитував класика: «Сейте разумное, доброе, вечное. Сейте – спасибо вам скажет сердечное русский народ».
Після благословення Митрополита Володимира оголосили привітання від Святішого Патріарха Московського і всія Русі Кирила. Текст зачитав єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко): «Его Блаженству Блаженнейшему Владимиру, Митрополиту Киевскому и всея Украины, организаторам, участникам и гостям VII Международного фестиваля православного кино «Покров». Ваше Блаженство, дорогие братья и сестры! Сердечно приветствую всех вас, организаторов, участников и гостей ведущего православного кинофорума Украины. Отрадно отметить, что фестиваль ставит своей целью возрождение христианского начала в жизни народа… Велико действие кинематографа на умы и сердца людей. Посему и мера ответственности создателей кинопродукции за творческий результат – огромна. Надеюсь, что, как и в прежние годы, вам удастся сделать еще один шаг на пути к достижению благородных целей, а представленные широкому кругу зрителей фильмы запомнятся убедительными образами, раскрывающими непреходящее значение христианских добродетелей. От души желаем успехов в благих делах и начинаниях, посредством кино и СМИ содействующих проповеди Христовой истины на благоверной украинской земле, душевной пользы и для профессионалов, и для зрителей. Божие благословение всем вам в предстоящих трудах. Патриарх Московский и всея Руси Кирилл».
На адресу фестивалю прийшло поздоровлення від Президента України зі словами про відповідальність перед Богом та Україною, з побажанням плідної роботи. Далі виступив Микола Азаров, заступник керівника Партії регіонів: «Ваше Блаженство, уважаемые собравшиеся здесь участники фестиваля. Прежде всего я хотел бы передать самые наилучшие пожелания от Виктора Федоровича Януковича. Я смотрел фильм „Радосте моя” и думал о том, что этот фильм как бы о нем – как и обо всех нас. Об испытаниях, о падениях и подъемах в жизни. Я смотрел на ребят и думал: какие прекрасные лица, какие замечательные люди живут у нас в стране! Вот как мудро построил Господь Бог человека. Иммунитет заботится о его физическом здоровье, а вера – о душевном здоровье. Я желаю от своего имени, от имени Партии регионов, от имени Виктора Федоровича успехов фестивалю. Всего вам самого наилучшего!»
Далі зачитали привітання від Голови Верховної Ради Володимира Литвина:«Організаторам і учасникам VII Міжнародного фестивалю православного кінематографу «Покров». Фестиваль покликаний стати помітною подією в нашому суспільному житті. Глибоко символічно, що цей поважний мистецький форум відбувається в древньому Києві – колисці східнослов’янського православ’я. Свого часу саме з цієї святої землі поширювалося спасенне світло християнської віри, утверджуючи її всеперемагаючу благодатну сутність, життєву силу, істинні цінності… Фестиваль – свято, яке дозволить безпосередньо кожному відчути благотворний вплив мистецтва і його життєдайну силу, наснажену й виповнену вірою, осягнути духовне начало в єстві свого народу. Бажаю всім його учасникам і гостям щасливого життя у світлі православної віри».
Мер Києва Леонід Черновецький прислав привітання такого змісту: «Тысячи киевлян и гостей столицы привыкли к тому, что именно в октябре Киев принимает грандиозное культурное событие – фестиваль «Покров», и с нетерпением ждут дня его открытия… Православное кино можно отнести к особому виду искусства, потому оно неизменно несет в себе добро, любовь и надежду на спасение. Не каждое современное кино обладает таким высоким духовным и нравственным потенциалом и так возвеличивает человека. Творческих успехов, доброй памяти от посещения фильмов!»
Народний депутат України Нестор Шуфрич на відкритті сказав: «Ваше Блаженство, святые отцы, дорогие друзья! Год назад мы встречались с вами в таком же тесном кругу и только догадывались обо всех, тогда еще полностью не раскрытых, «прелестях» этого кризисного года… Но мы выстояли. Я хочу поблагодарить организаторов за то, что мы имеем возможность приветствовать очередной, 7-й, кинофестиваль «Покров». Конечно, я мог бы говорить о том, как сегодня тяжело, о том, как сегодня плохо, но после того фильма, который мы увидели вначале, когда мы слышали чудесные слова, произнесенные святым Серафимом Саровским: «Радость моя!», я хотел бы говорить о радости, а также о том, что нас должно объединить. А объединить нас может любовь к человеку, уважение и взаимопонимание.
Вы знаете, не могу не вспомнить уже уходящие пять лет. Они, к сожалению, не смогли нас объединить, но «разорвали» наши души. И сегодня я абсолютно уверен, что мы стоим на пороге нового этапа нашей жизни, грядущего этапа нашей истории. Это наша с вами жизнь. И благодаря нашим духовным отцам, благодаря тем людям, которые сегодня не устали бороться за веру, за радость, – я уверен, что мы вместе с вами победим! Я хочу поблагодарить и своего друга, президента фестиваля «Покров» Андрея Дмитриевича Деркача, за то, что он борется, за то, что дарит нам радость. Я уверен, что мы встретимся и в следующем году, что отметим и десятилетний юбилей этого чудесного кинофестиваля! И будем говорить о том, что уже все хорошо. А то, что плохо, мы оставим позади. Поздравляю! Всего самого хорошего и в добрый путь! Спасибо».
Президент фестивалю народний депутат України Андрій Деркач сказав:«Дорогие братья и сестры, Ваше Блаженство! Мы приветствуем всех участников и гостей фестиваля. Мы благодарны всем за участие и поддержку. Начатое по благословению Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира дело помогает нести в мир правду Божию, помогает всем нам, народам наших стран на пути богопознания, является миссией и трудом во славу Божию. Низкий Вам поклон, Ваше Блаженство, за Ваши труды и заботы, за Ваши молитвы! Мы благодарны и нашим зарубежным гостям, которые в это непростое кризисное время сегодня вместе с нами на празднике православного кино. Что означает VII фестиваль «Покров»? Прежде всего это органичное участие и перерастание второй части фестиваля в фестиваль православных СМИ. И большое количество художественных фильмов, порядка шести. Мы также хотим поблагодарить братию Ионинского монастыря и отца Иону (Черепанова) за его труды и заботы, за качественное участие в православной журналистике. Батюшка, вы у нас скромный, но мы все знаем, что братия монастыря трудами вашими и заботами является флагманом, как «по-мирскому», ориентиром креатива, создания хорошего, содержательного информационного продукта. Спасибо вам».
На відкритті виступив автор і незмінний генеральний директор кінофестивалю «Покров» диякон Олександр Акулов. Він сказав: «Мне хочется искренне поклониться всем, кто пришел сюда. Для православного кино нет границ, для нас нет кризиса, потому что вряд ли на какой-нибудь другой фестиваль, светский, собирается столько народа из жажды посмотреть все новинки православного кино».
Після привітань глядачів чекав чудовий подарунок першого дня – фільм Володимира Хотиненка з Росії «Піп». Головну роль (отця Олександра) у ньому зіграв відомий актор Сергій Маковецький, в минулому киянин. Актор був дуже радий спілкуванню із земляками: «Я рад и счастлив, что первый показ, настоящий показ фильма «Поп» состоится именно здесь, в рамках этого прекрасного фестиваля. Я счастлив, что Господь именно так управил, что мне досталась роль священника отца Александра. Поверьте, это было очень сложно. Когда актер берет на себя роль не совсем для него свойственную, то всегда есть опасность: шаг влево – и будет карикатура, шаг вправо – и тут сладость, «абсолютный подвиг». Конечно, не хотелось бы, чтобы знакомые и дорогие мои отцы потом сказали: ай-ай-ай, Сережа… Этот фильм сделан Фондом «Православная энциклопедия», которым руководит Сергей Леонидович Кравецкий. «Поп» – первая большая картина «Православной энциклопедии». Его снимали по благословению Святейшего Патриарха Алексия, царство ему небесное. Была сначала написана повесть «Поп», а потом по этой повести был создан сценарий. Мы снимали под Минском, снимали очень аккуратно, нам очень хотелось рассказать истинную историю об этих трагических днях. Что приходилось переживать нашим отцам, нашим батюшкам… Это случилось во время войны. Немцы решили позаигрывать с Русской Православной Церковью и позволили открыть храмы. Вы понимаете состояние батюшки, когда там, где был клуб, созданный большевиками, опять будет открыт храм, например, Александра Невского. С одной стороны, возрождать православие при немцах, а с другой стороны… что делать истинному батюшке, которому нужно молиться, служить, верить? Поверьте, что когда я читаю документы, то понимаю, что это очень трагические страницы – тема Псковской православной миссии. В этом фильме история миссии не раскрыта до конца. Здесь показаны трудовые будни батюшки, матушки, его семьи до войны, во время войны. Но, поверьте мне, читая материалы, понимаю, что пришлось пережить батюшкам, когда в 1943 году был избран Патриархом Сергий Страгородский, который осудил эту православную миссию. Было написано письмо, что эти батюшки будут преданы анафеме, и тем не менее они продолжили свой ратный подвиг, свои молитвы, свою заботу. Единственный, кто заботился о пленных, – это Церковь. Все это нас подвигло, с Божьей помощью, сделать фильм «Поп»… И название емкое… Нам очень хотелось бы, чтобы люди, посмотревшие этот фильм, вспомнили, что давно не были в храме. Вспомнили о том, что давно не встречались со своим батюшкой, не были у духовника… Я волнуюсь. Я вот стою у стеночки и думаю: «Неужели они все идут, чтобы наш фильм смотреть? Слава Богу!» Знаете, доброго, нравственно человека уже можно назвать верующим. А любящего тем более, ибо в Писании сказано, что Бог есть любовь». ( Після виступу актору Сергію Маковецькому, виконавцю ролі отця Олександра в картині «Піп», вручили орден в пам’ять святкування 1020-річчя Хрещення Русі. Нагороду вручив Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України).

ІІ
Конкурсна програма фестивалю була доволі розмаїтою. Крім художніх фільмів, не бракувало і цікавої документалістики. Наприклад, «Самарські долі» – стрічка російського режисера Д. Іонова про митрополита Іоанна (Сничова); чи маленька (6 хв.), але містка стрічка «Листи до Бога» режисера Ю. Руденко (Україна), де діти молодших класів діляться своїми думками: що б вони принесли в дар Богові, що б вони попросили. І звичайно, вони хочуть любові, здоров’я для своїх рідних, миру на землі. Сподобалася глядачам краєзнавча історична робота «Київський некрополь. Лук’янівський заповідник» О. Мирончук з Києва. Ця майже годинна стрічка розповідає про долі багатьох почесних громадян міста Києва, які знайшли свій земний спочинок на Лук’янівському цвинтарі, який уже більше півстоліття є музеєм-заповідником. Ознайомлення із фігурами тих чи інших православних святих доволі повно відбулось у фільмах «Ати-бати. Олександр Невський» О. Сорокіна та «Руський Бог» М. Рудкевич (обидва – Росія). Друга стрічка переконливо оповідає про ту велику пошану, яку має Святитель Миколай на православній Русі, – його навіть називали «руським Богом», хоча мощі покояться в далекому італійському місті Барі, в католицькому соборі.
Стрічка «Покровитель Середземномор’я» режисера з України Олени Каретник уже була представлена раніше, поширювалася під час привезення святих мощей святителя Спиридона Триміфунтського до Києва. Білоруси порадували дорослих і дітей мультиплікаційною стрічкою «Старовинна повість про життя, любов та інші чудеса» (реж. І. Кодюкова, Білорусь), присвяченою житію святих покровителів шлюбу – Петра і Февронії, Муромських чудотворців.
Про життя черниць оповідає фільм «Утіха» Т. Будицької із Росії. У фільмі – картини буднів православного монастиря в Македонії та історія про те, як мати, пошанувавши вибір дочки прийняти чернечий постриг, іде за нею. І хоча сама не має в собі рішучості стати монахинею, але всіляко допомагає своїй дочці, що стала тепер матушкою.
Надзвичайно цікава стрічка «Дар святителя Миколая» режисера І. Квірікадзе із Росії. В ній оповідається про життєвий подвиг святителя Миколая Японського. Це справді дивовижна історія, дуже повчальна для православних і навіть невіруючих, глибока за змістом і значуща для кожної людини, незалежно від віросповідання та національної приналежності. Японія завжди була надзвичайно закритою країною. В силу національних традицій у ній з неприязню ставилися до іноземців, тим більше – до інших вір. Першим похрещеним у православ’я японцем був Такума Савабе – самурай, синтоїстський жрець, який взагалі… прийшов убити святителя Миколая Японського. Але, переконаний силою його проповіді, став, хоч і під загрозою смертної кари, одним із його учнів і поширювачем православної мислі в Японії. А далі пішли переклади богослужбових книг, з’явилася навіть перша жінка-іконописець на японській землі – Ірина Самосіте… І тепер в Японії після 1850 року йде вже п’яте покоління православних. Втім, кількісного прогресу поки немає: православних в Японії близько 30 тисяч, як це було і в часи великого руського місіонера. Але й це дуже значний показник для такої консервативної країни.
Особливо складно доводилося архієпископу Миколаю в часи російсько-японської війни. Але всі труднощі з Божою допомогою було подолано, і на його могилу на кладовищі в Токіо, де ховали видатних представників своєї нації, навіть японський імператор направив вінок подяки – пошана, небувала для іноземця в тогочасній та, можливо, й сучасній Японії… Стоїть величний Токійський собор, який пережив Другу світову війну і всі інші глобальні катаклізми, який японці називають Нікорай-до – тобто «храм Миколая». Живе православ’я в далекій Країні ранішнього сонця.
Фільм «Птах осіянний» Є. Ільяшенко (Україна) оповідає про дивовижну долю видатного російського диригента Івана Шпіллера, сина священика, отця Всеволода, – емігранта, який із Болгарії повернувся до радянської Росії, щоб служити своєму народові. Взагалі цей фільм з двох частин сповнений багатьох цікавих колізій. Головна його ідея – поєднання в людській душі двох начал, які служать добру: це – сфера духовна, релігійна і сфера мистецька, світ істинного, високого музичного мистецтва. У фільмі з промовистою назвою «Обрані любов’ю» Т. Литовець (Росія) оповідається про щасливі пари – від «звичайних людей» на зразок чоловіка-інженера та дружини-вчительки з їхніми п’ятьма доньками до пар «зіркових», котрі виступають на багатотисячних аудиторіях і працюють у сфері шоу-бізнесу, але пов’язують все життя із Церквою, церковним благословенням, із православним благочестям. Любов є для них вищим правилом і законом.
Привернули увагу два фільми монастирської тематики, але дуже різні. Один більш описовий, культурно-історичний («Монастирський острів» о. Ігоря Собка з України) – про козацький Монастирський острів на Дніпрі поблизу Дніпропетровська, його традиції, минуле і сучасне. Про інший фільм, який має невибагливу назву «Монастир», треба сказати окремо. Це фільм за географією учасників стоїть найдалі. Його авторка – режисер Пернілле Роуз Гронк’єр – із Данії. Фільм знімався близько десяти років у режимі «реального часу». В його основі – історія датського пастора й університетського бібліотекаря Йоргана, який на 83-му році життя вирішив із лютеранської віри перейти в Православ’я. І не просто перейти, але й пожертвувати своє давнє родове помістя під єдиний на датський землі православний монастир для сестер РПЦ Московського Патріархату. У фільмі показано, як поступовою працею ці приміщення перетворюються на справжній палац для духу. А той освічений і добрий, не позбавлений гумору датський дідусь, чимось зовні схожий на андерсенівського гнома Олле-Лукойє, проходить глибоку духовну еволюцію. Автори ставлять питання: чому ж саме православ’я покликало його серце у такій далекій країні і в такому віці, коли погляди вже рідко змінюються? І чому така рішуча позиція – саме пожертвувати все? Звичайно, до цього вели і богословські пошуки, й російська література, і намагання зрозуміти душу загадкового народу, православну душу, і бажання послужити для слави Божої, небесної своїми статками на землі.
Суперечливі враження полишає фільм «Радянська Грузія» режисера Г. Какабадзе із Тбілісі. З одного боку, це година надзвичайно рідкісних, раритетних кіно-, фото- і фонодокументів про ту добу, але стрічка виглядає певним політичним замовленням. Трохи наївно спостерігати спробу грузинського кінематографіста усі позитиви Грузії приписати якимсь внутрішнім ментальним чеснотам, а всі негативи перекинути тільки на «злодіяння Росії», байдуже – радянської чи якоїсь іншої. Це все дуже нагадує сучасну проющенківську «історичну» концепцію в Україні. Тобто: найсвітліший період ХХ ст. – це час після 1917-го року, крах імперії, проголошення тоді ж незалежності, автокефалії тощо. А далі «підступна Росія» розпалила внутрішні суперечності в Грузії, нацькувала вірменську меншину на грузинів, розпочалася громадянська війна, а потім – «пресловутая» «окупація Грузії» радянсько-більшовицько-російськими військами. Звичайно ж, намагаються автори якось не заплутатися у трактуванні постаті одного з найбільших керівників «радянської окупації», Йосифа Сталіна – свого земляка, хоча намагаються не завжди успішно… Ідеологічні кінці не в’яжуться між собою. Наприклад, волею-неволею автори визнають, що грузинське мистецтво завжди було в Радянському Союзі помітним (це ми знаємо, згадуємо про прозу Н. Думбадзе, К. Гамсахурдіа, про кінематограф Грузії 60-80-х рр., чимось подібний до українського поетичного кіно). Але з іншого боку, звучать абсолютно дикі міфи на угоду теперішнім реаліям, що, наприклад, у Радянському Союзі 30-х років прищеплювали любов тільки до фізичної культури (мовляв, потрібні були здорові раби), а освіта давалася тільки мінімальна(?)… Хоча далі уже йдеться про долі інтелігенції, освічених людей, які все-таки десь ту освіту здобували і щось робили для Грузії і для всього тогочасного СРСР. Мабуть, минула дійсність не настільки однозначна, як це потрібно зараз подати з точки зору міністерства юстиції Грузії, яке люб’язно надало документальну базу, а заодно є замовником цього фільму. Ще один міф кінематографістів, а, власне, міф саакашвілівської Грузії – про якусь абсолютну відсутність соціальних суперечностей, класової боротьби в Грузії. Ну, це улюблена й нашими націоналістами теорія єдиного потоку: мовляв, бідні й багаті прекрасно уживалися, ніяких проблем не було, і день і ніч думали про звільнення від ненависної Росії. Історія переконливо доводить, що грузинські землі були б просто знищені й асимільовані ворогами, якби не допомога могутньої єдиновірної Росії. На жаль, у нинішній ситуації «треба» говорити протилежне… Крім того, не було в Грузії і богоборців – як хочуть запевнити нас автори фільму! А собори, виявляється, грабували перевдягнуті в декласований простолюд російські більшовики! (Це страшенно нагадує оповіді про перевдягнутих енкаведистів, які творили злочини на західноукраїнських землях від імені бандерівців…) От уже правда, як казав Шерлок Холмс у відомому фільмі: «Начнешь изучать фамильные портреты, и…» Почнеш зазирати в історію з двох таких подібних «новоявлених» точок зору – і відразу починаєш розуміти, в чому спільність двох режимів, антиросійська спрямованість яких викликає здивування навіть вже у рідному Вашингтоні… Та й переважає на екрані Москва, загальносоюзні епізоди від 1917-го до 1980-х років. Але від цієї історії хочуть так чи інакше відмежуватися і показати те, що і в Україні – то все чуже, погане й не наше, а наше там тільки привнесене нами хороше! Можемо сказати одне: у піснях, на кінокадрах того часу все-таки помітні на обличчях людей непідробні радість та надія. Вони – не постановочні. Можливо, люди в чомусь помилялися, наївно сподівалися, але вони жили працею і творчістю, а не животіли у безнадії, заплутаності, серед чорного світу без нічого світлого й високого.

ІІІ
Тепер час сказати про два художні повнометражні фільми, прем’єра яких слугувала ніби певним композиційним обрамленням фестивалю. Йдеться про згаданий фільм Володимира Хотиненка «Піп» із Сергієм Маковецьким і Наталією Усатовою в головних ролях та про заключний акорд фестивалю – фільм Павла Лунгіна «Цар» із Петром Мамоновим в ролі царя Івана Грозного та Олега Янковського в ролі митрополита Филипа.
Фільм «Піп» – велике епічне полотно, що «бере» не пафосом, а вражає диханням тихої християнської любові, яка не шукає голосних виявів і славних подвигів, бо подвигом є саме людське, єдине в своєму роді, неповторне життя… Священик, отець Олександр, зустрічає Велику Вітчизняну війну в маленькому латвійському селі. Владика Сергій (Воскресенський) ознайомлює його з ситуацією: німецькі окупаційні власті дозволяють відкрити церкви. Як бути? З одного боку, це – «милість» із рук ворога, такого ж безбожного, як і більшовики. З іншого, покликання священика – служити, молитися, духовно окормляти спраглий за вірою народ. «При німцях буде погано, але без церкви ще гірше», – резонно вирішує священик і відроджує в селі на Псковщині храм святого князя Олександра Невського. Перед нами проходить дивовижна динаміка характерів. Єврейська дівчинка, що приймає православ’я з іменем Єва, стає помічницею у вихованні численних дітей-сиріт. Матушка Алевтина зі своєрідною вдачею (яку отець називає «моїм точильним каменем») підіймається до вищого ступеня самопожертви, кладе душу «за други своя». Червоноармієць, який спочатку вважає «попа» прислужником німців, щиро кається, виривається з атеїстичної темряви і просвітлюється душею. А люди, нездатні прийняти Бога, перебуваючи в крайньому стані душевного змертвіння, служать ворогові на землі, а, відповідно, гинуть і для вічності. Вчорашній радянський міліціонер стає поліцаєм і приймає безславну смерть від рук партизанів, але так і не розкаюється у своїх злочинах, тому що зло, чорнота душі стають ніби її властивістю, її другою природою. Для цієї людини вже немає нічого святого: ні Бога, ні рідної землі, ні дорогої людини, – це абсолютно демонічне падіння. Фільм сповнений м’якого, теплого гумору, який аж ніяк не суперечить аскетичним і жертовним нотам у зображенні характеру отця Олександра. Тихий і кроткий (як кажуть про нього, що «він і мухи не образить»), він стає рішучим та випростується на весь свій духовний зріст, коли відмовляється відспівувати страчених партизанами прислужників-поліцаїв, при цьому навіть виголошує гнівну промову-проповідь над тілами убитих зрадників – і це заледве не коштувало йому життя. Трагічною виглядає постать німецького офіцера, який походить з російських німців і за віросповіданням є православним і який до пори до часу рятує отця Олександра та заступається за нього, але потім все-таки виявляє нерішучість і чомусь уподібнюється Іуді, будучи причетним до страти єдиновірних.
Характер, «виліплений» грою Сергія Маковецького, дуже глибокий, різногранний, істинно православний. Багато людей під час перегляду плакало. Один із священиків підійшов до актора і сказав: якби побільше у нас було таких батюшок, як екранний отець Олександр, то й православ’я мало б значно міцніші позиції. А сам фільм знято за однойменним романом письменника Олександра Сегеня. Твір передає історичний колорит доби, підкреслює божественну мудрість православ’я, адже людська логіка не завжди може розв’язати дуже складні життєві питання… Вони розв’язуються тільки віруючою душею, і лише голос совісті, голос любові може підказати істину у вирі всіх політичних, соціальних та інших перипетій. Як містко сказав отець Олександр: «І більшовики – не вічні, і німці – не вічні, вічний – Христос». Тому на питання: за кого ж він – за більшовиків чи за німців – він відповів: «Я за Іісуса Христа, за Богородицю, за Серафима Саровського і всіх святих». Ні додати, ні відняти тут нічого неможливо. Фільм отримав овації та найщиріші відгуки й похвали.
Говорячи про фільм «Цар», на жаль, не можу, особисто як глядач, поділитися захватом. Звичайно, він відзначений нагородою, звичайно, він помічений, і, очевидно, буде «розпіарений». Але ця робота Павла Лунгіна чомусь розчарувала. Після «Острова», який сколихнув мільйони православних сердець та й взагалі розворушив глядацьку активність не тільки в Росії, СНД, а й по цілому світу, після того, як перед виконавцем ролі отця Анатолія – Петром Мамоновим – мало не ставали на коліна глядачі навіть в католицькій Італії, – подивитися цей фільм було разючим дисонансом. Підкреслюємо: не претендуємо на якусь об’єктивність, вичерпність чи остаточність оцінок, але просто скажемо з глядацької точки зору. Ну, не таланить Іоанну Васильовичу на екранізації його біографії! То друга частина фільму С. Ейзенштейна, коли режисер заліз у хащі малозрозумілих, малореалістичних і штучних пошуків із якоюсь туманною і похмурою символікою, то знущальницька радянська кінокомедія «Іван Васильович міняє професію», то тепер отакий «Цар». Що ж не сподобалося у фільмі?
Найбільше два аспекти. По-перше, якби він був більш реалістичним, хоча б у тональності попереднього «Острова», це пішло б тільки на користь його художньому втіленню. А то… Якісь фантасмагоричні сцени, на зразок тих, коли народ повзе навколішках і тягне за собою килим, а на ньому навколішках стоїть цар; якісь дикі (й дивні) катання на санях і купання, якісь абсолютно нездорові вибрики злого блазня (зіграв його актор-священик Іоанн Охлобистін. І не знаю, наскільки священикові личить така роль, коли непристойності і вульгарні вибрики чергуються із цитатами із Священного Писання). Символіка фільму місцями надумана, штучна, аляпувата, як «архискверное подражание» другій частині фільму Ейзенштейна, повторимо, замуляла відразу. І – другий, рівновеликий вектор незадоволення: від того, що руський народ у фільмі зображений огидним. Оці обідрані «маси», які починають із тваринним азартом битися за кинуті в натовп мідяки; зображена якоюсь істеричною садисткою і «вампіршею» цариця; жителі Москви як якісь особи із абсолютно тваринною покірністю, безликістю, аномальністю… і т.п. Звичайно, газети писали, що масовки Лунгін знімав десь у Серпухові за участю місцевих алкоголіків та алкоголічок, яких били конвульсії, доки вони не похмеляться. Та невже не можна було знайти інших учасників масовок? Чи, можливо, це така зумисна концепція? Цей фільм можуть назвати і наклепом на Русь… Чому цар має бути обов’язково із щербатими жовтими зубами, ще й одне ікло стирчить, наче в Дракули; чому обов’язково треба показати, що креслення від геніального Леонардо та премудрих німців, проекти млинів, вітряків та механічних колодязів втілюються на руській землі у механічні, «модернізовані» знаряддя катувань?.. Чому так не по-православному, темно й патологічно?
Мамонов значно природніше виглядав у простій чернечій рясі і в скуфійці, ніж у царському одязі, більше на троні нагадуючи типаж Кощія Безсмертного. Алюзії з Ейзенштейна дуже грубі, прямо-впізнавані (як оте ж читання псалмів царем), а деякі інтонації героя, хоч-не-хоч, а нагадують Ю. Яковлєва в ролі Івана Васильовича Бунші із радянської кінокомедії 60-х років. Власне, ці два фільми-попередники виглядають як «два джерела і два складники» даної кінострічки.
Можна по-різному ставитися до постаті Івана Грозного. Хоча, звичайно, православній душі краще вишукувати світле й позитивне у всякій постаті, добі, всякому історичному явищі. Адже не секрет, що Іван IV багато допомагав Святій Землі, Константинополю у час, коли вони були під агарянським чоботом, слав щедрі пожертви у монастирі вітчизняні та в інші частини світу, в Грецію, зокрема на Афон. Ніхто не відніме жорстокості, страт, смертей, але митрополит Іоанн (Сничов) давно писав про демонізацію образу Іоанна Грозного як про «устойчивый русофобский миф» західних прислужників. Адже справді: за одну Варфоломіївську ніч було вирізано десятки тисяч людей, а за час царювання теперішнього героя фільму – десь півтори тисячі, включаючи карних злочинців.
Залишимо ці суперечки історикам, але фільм – невдалий і з художнього боку. Його зміст – торжество зла, карнавал зла. Цар показаний параноїком, який хоче одного: крові, й крові, й крові. Він кається, але, виявляється, нещиро, для того, щоб знов мучити людей. Він нібито весь час чекає Страшного суду, але… Чого вартий той епізод, коли цар показує дівчинці – юродивій якусь споруду без вікон і без дверей, більше схожу на вежу з ієговістської емблематики, ніж на православну будівлю, й каже тремтячим голосом:
– Це – Горній Єрусалим.
– А чому без вікон, без дверей? – питає дівчинка
– А тому, що світ закінчиться і ні на що буде дивитися.
Схоже на анекдот! Це страшна примітивізація і апокаліптичних символів, і есхатологічних вірувань православних. Ніколи це не було так грубо, примітивно й «топорно».
Звичайно, є позитивні моменти, але вони не рятують і не «витягують» строкату, незграбну і хистку споруду цього твору. Достойна гра Олега Янковського. Він справді передав спокійну мужність впевненої в Божому промислі людини, архіпастиря, який возвисив свій голос на захист несправедливо гнаних і мучених, він не хоче стати співучасником беззаконня й керується Христовими любов’ю, милосердям, законами Божої справедливості, яка передусім передбачає милість. Є цікаві символічні знахідки, як, наприклад, ікона Божої Матері, що лейтмотивом проходить через весь фільм і навіть творить чудеса, як образ тієї ж юродивої дівчинки… Але загалом фільм з його соковитим зображенням мук, катувань, обезголовлень, спалень, з ріками крові і багна, із його темрявою та похмурістю несе в собі мало православного світла. Де держава, яка міцніла й росла? Де патріотизм, де мистецтво? (Адже це – доба створення «Троицы» преподобним Андрієм Рубльовим!) Морок і жорстокість. Ні, народ у фільмі «не безмолвствует». Він… істерично кричить і б’ється в падучій, або ж раболіпно кланяється. Діалоги про віру і Бога не насичені живим переживанням, лишаються просто словами і мало переконують. Жорстокості налито більше, ніж навіть передбачала специфічна тема. Що тут скажеш? За останні пару літ фільм «Острів» виглядав як фільм-молитва, новий «Олександр Невський» – як фільм-портрет, «Адміралъ» – фільм-ностальгія, «Тарас Бульба» – фільм-битва, а це – фільм-катівня.
Можливо, це – суб’єктивно, можливо, – надто різко. Будемо раді, якщо хтось подасть іншу точку зору на цей кіновитвір. У будь-якому випадку, не помиляється тільки той, хто нічого не робить. А мистецтво, зокрема мистецтво кіно, – це завжди пошук, це злети і падіння, здобутки і втрати. Побажаємо Павлу Лунгіну, щоб наступні його стрічки несли більше християнського оптимізму і любові до людини, навіть якщо вони будуть присвячені трагічним явищам життя.
ІV
На церемонії закриття фестивалю владика Митрофан, керуючий справами УПЦ і голова журі, сказав: «Дозвольте привітати вас із завершенням. Цей фестиваль став традиційним. Сьогодні православне кіно потрібне в суспільстві й допомагає людям знайти істину. Всі фільми, відзначені й невідзначені, важливі, бо вони однаково говорять про духовне, говорять про вічне. Творчих вам успіхів!»
Були вручені спеціальні дипломи фестивалю. «За краще кіно для дітей» – Л. Ролдугіній (Росія), фільм «Настя – дочка кондуктора». «Кращому продюсеру» – Н. Костюшиній, фонд «Православна енциклопедія». Диплом «героїні фільму» – Ілоні Скляр, дівчинці-інваліду, що знялася у фільмі «Є мрія». «За висвітлення історичних подій» – фільму «Радянська Грузія» Г. Какабадзе. «За творчий пошук в кіно» – О. Каретник та інші.
Документальні фільми відзначили так: перша премія поїхала в Данію за фільм «Монастир»; друга премія – фільм «Радосте моя», третя – «Птах осіянний».
І нарешті, трійка призерів у галузі ігрового кіно. На першому місці – «Цар» Павла Лунгіна (Росія). На другому – «Щеня» Марії Євстаф’євої (Росія), на третьому – «Приділ Ангела» Миколи Дрейдена (Росія).
Володар Гран-прі, переможець фестивалю «Покров» 2009 року – фільм Володимира Хотиненка «Піп» (Росія). Фільм, який уже без ніяких застережень став осердям, віссю і окрасою цьогорічного фестивалю.
На закритті виступили також владика Антоній, ректор Київських духовних шкіл; мер міста Києва Леонід Черновецький; президент фестивалю Андрій Деркач.
Що можна додати? Звичайно, фестиваль уже «виростає» із маленького, порівняно, залу Будинку кіно і ще меншого залу Будинку ветеранів, де проходили два дні конкурсного показу. Зал не міг вмістити всіх бажаючих. Але, як запевнив один із гостей церемонії закриття Нестор Шуфрич, «ми вже чекаємо нового, VIII фестивалю. А дасть Бог, тоді буде вже й більша аудиторія, більші зали й інші реалії надворі. Лишилося менше ста днів до змін!»
Нехай же реалії змінюються на краще! Хай ширшають зали для православного кіно. Нехай воно справді несе високе, вічне, безсмертне в душі людей, хай слугує єднанню сердець, народів та воскресінню святої православної землі.

До 10-річного ювілею відновленого храму
святого рівноапостольного князя Володимира
(настоятель – протоієрей Андрій Миткалик)

Наша доба сповнена парадоксів. З одного боку, ми скаржимось на бездуховність, з іншого – дуже часто об’єктивні та суб’єктивні обставини блокують, перекривають шлях людям, які хочуть для відродження цієї ж духовності потрудитися. Зводяться храми з великими труднощами: фінансовими, адміністративними… З іншого боку – ростуть, мов гриби, розважальні заклади, шириться непристойність у псевдомистецтві та лжелітературі; телебачення, інтернет стали провідниками розтління та агресивності, злоби й духовного примітивізму. Треба мати сильну віру і велику рішучість, щоб у сьогоднішній час зайнятися відбудовою храму, щоб фактично з нуля відродити давні традиції, перервані, на жаль, більш ніж сімдесятирічним полоном атеїзму.
Між Червоним корпусом університету та Ботанічним садом знаходиться Київська клінічна лікарня № 18. Збудована ще більш як півтора століття тому, вона використовувалася як клінічні корпуси медицинського факультету університету. Тут за височайшим імператорським Указом, невдовзі по заснуванні Київського університету (1834), було відкрито і храм на честь святого рівноапостольного князя Володимира. В цьому році святкує 175-річний ювілей Київський Національний університет, тоді, в часи заснування – Університет святого Володимира (адже недаремно і кольори оформлення він має червоний та чорний – це кольори орденської стрічки на честь святого просвітителя Русі, хоча в пізніші часи були вигадані різні політичні «червоні» байки). Разом з цим ювілеєм міг би святкувати свій ювілей і храм при навчальному закладі, але єгипетський полон троцькістсько-ленінського більшовизму перервав природній хід історії. Храм був зруйнований у 1920-му році безвірниками і тільки 1 листопада (за н. ст.)1999 року тут відбулася перша літургія за архієрейським чином. Цю дату і можна вважати датою другого народження церкви і приходу, початком відновлення занедбаної парафіяльної традиції.
У Києві існувало три храми св.Володимира, і згаданий був доволі відомим, на нього існувала відповідна стаття витрат, про що свідчить архівна університетська документація, його відвідували викладачі та студенти. Тут приймали лікарську присягу і майбутні медики, сюди ж заходили «болящі та скорбящі»…
Православний літератор Євгеній Карпов, прихожанин сьогоднішнього храму, (переїхав свого часу в Київ за благословенням відомого московського протоієрея, правозахисника о.Димитрія Дудка), згадував, як на початку 90-х років вирішив по приїзді зайти й помолитися до величного Володимирського собору. Але зустрічна віруюча бабуся сказала: «Не йдіть туди. Там розкольник Денисенко влаштував свою безбожну лжепарафію, там єретики, розкольники. Ідіть ось сюди, через дорогу — в лікарню».
- «Але ж мені не треба в лікарню», — заперечив письменник. На що бабця резонно сказала: «А там і є церква. Церква — вона і є лікарня»….
Справді, на території клінічної лікарні, з окремим входом (уже за пожертви прихожан прикрашеним, оформленим) тепер існує цей храм в маленькому, тісному приміщенні на першому поверсі. В одній зі статей вже доводилося писати, що протистояння цього маленького острівця канонічного Православ’я, а через дорогу – розкольницького, украденого і привласненого собору — нагадує поєдинок святого пророка Давида із ворожим велетнем Голіафом. Знаємо, що переміг Давид: інакшого тлумачення чи інших версій цього поєдинку бути не може… Перемогло праве, праведне діло.
Зрештою, в розмові, яку ми подамо далі, о.Андрій говорить про подробиці спілкування із людьми, які «через дорогу»: серед них далеко не завжди є віруючі і навіть заблуклі: переважають звичайні собі фанатики власної вигоди, які, скориставшись політичною кон’юнктурою, вирішили робити «національну» церкву. Сусідство не з приємних, але храм живе, працює, заходять сюди інтелігенти, заходять лікарі, хворі, тут відбуваються молебні перед операціями, перед якимись важливими життєвими подіями.
Тут вінчають, хрестять і відспівують. За звичайного розпорядку в суботу о 16.00 год. відбувається вечірня, у неділю о 9.00 – літургія, служаться молебні:в понеділок о 15.00 год. – всім святим; в середу о 15.00 год. – св.великомученику Пантелеімону; п’ятниця 17.40 год. – св.великомучениці Варварі (із водосвяттям).
Звичайно, відроджений храм потребує більшого приміщення, ширшої площі. Рішенням міськради Києва від 23 жовтня 2003 року було виділено ділянку під будівництво храму на честь рівноапостольного князя Володимира по вул. Гончара, 55-Б. Близько півроку отець настоятель збирав різні папери, дозволи на початок будівництва… І ось 1 травня 2004 року Предстоятель УПЦ, Блаженнійший Митрополит Володимир освятив хреста та місце під забудову храму, було закладено й перший камінь. (Камінь цей, до речі, привезли з Херсонесу, зі Свято-Володимирського храму, де хрестився великий князь)… Встановили табличку: «З благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира (Сабодана).На цьому місці буде збудовано храм-каплицю на честь святого великого князя Володимира. Шановні добродії! Чекаємо вашої участі у відродженні храму».
Довгих п’ять років (а вони видалися справді довгими й непростими!) чекав о.Андрій та прихожани, але свято відродження не відбулося так, як гадалося. Почалась бюрократична тяганина (а скільки ще перед тим було відмов!..). Відмовила й тодішня адміністрація Київського університету, посилаючись на ряд нормативних актів, зокрема про світський характер вищої освіти і т.п.; відмовили в ділянці в Ботанічному саду…
І нині, відступившись від власного рішення, міські власті знову відмовили у виділенні обіцяної ділянки. Познаходилися якісь безіменні й імениті «захисники Києва», які миттєво почали «рятувати» сквер на вул. Гончара, жахаючи, що нíде буде ані прогулятися мамам з колясками, ані вигуляти песика, ані подихати свіжим повітрям; страхали тим, що повирубують усі дерева і що почнеться міжконфесійна різанина… Бульварні газетки рясніли заголовками на зразок: «Московські попи рвуться у київський сквер…»; сталося небувале «диво» — націоналісти навіть поробилися прихильниками Зої Космодем’янської, пам’ятник якій встановлено в цьому сквері, і нібито йому загрожувало знесення… Хоча, зрозуміло, пам’ятник залишали: нема ніякої суперечності в тому, що православні люди вшановують радянську героїню війни Зою (до речі, онуку священика з Тамбовщини, замученого більшовиками), — тому що в нас, у православних, після небесної вітчизни на другому місці – вітчизна земна. Але тільки тому, що ми цієї ієрархії не повертаємо навспак і не міняємо небо й землю місцями — тому нас і ненавидять тимчасовці-націоналісти. Вони вчора були ярими, яскраво-червоними комуністами та переконаними атеїстами, тепер стали оборонцями «української помісної церкви» і взагалі «щирими патріотами», — мазепівцями, петлюрівцями та бандерівцями, хоча вчора з усіх трибун громили «український буржуазний націоналізм» та «попівське мракобісся…» Дивуватися тут нічому: моральний вимір лишається моральним виміром і в атеїстичній державі, і в так званій демократії; а якщо тієї моралі нема, то ніякі гасла, ніяке політичне лицемірство, ніяка кон’юнктура не допоможуть.
Можна довго наводити нудні канцелярські документи, рішення і директиви, але це буде абсолютно зайвим, суть лишається простою: будівництво і далі не рухається. Байдужу позицію зайняла столична міська влада (зрозуміло, її депутатам не до цього!). Якщо десь летять тріски із скверів, лісів і цілих лісових масивів, і в порушення всіх правил будинки скоро будуть будуватися навіть чи не на дні Дніпра, — а сквер цей так і не віддають приходові отця Андрія. І депутати рангом вище, на зразок пріснопам’ятного Яворівського, який, зрозуміло проти будівництва цього храму, також не виказують іншої реакції, як тільки несприйняття, як тільки «не пущати», не дозволяти, не давати.
Скільки листів було відправлено о.Андрієм, парафіянами і до властьімущих, і до мешканців будинків довкола скверу! Часом складається враження, що «протести» — елементарна справа лукавого, та й інакше бути не може. Од ворога роду людського цей спротив, зорганізований натиск і всі інсинуації — аж до газетних побрехеньок, що після закладення хреста «московські попи» пили і закушували з нагоди цієї події прямо в сквері. (Зрозуміло, що такого, я думаю, не робили б (принаймні прилюдно) навіть «попи»-києвопатріархатники, в яких з «обліко моралє» і «вільніше», і простіше…)
Отець Андрій якось казав: «Я гадаю, що жителі району просто не розуміють, що роблять». Він не покидає надії достукатись до їх сердець. «Адже, — каже він, — храм Божий будується для душевного спокою, для чистоти духовної, яка понесе за собою чистоту природи, очищення і освячення цього місця…» Невже ж письменники із так званого «письменницького будинку» більш не мають місця, де вигуляти своїх песиків, ніж тільки в цьому сквері? (Та й чи багато там лишилося письменників? Здається, там уже покупували квартири колишніх класиків в лапках і без лапок круті «реб’ята» з товстими гаманцями, яким скоріше до душі будівництво ресторану чи супермаркету, аніж православного храму). Лукавий мутить воду, кореспонденти бульварних газет точать пера і заготовлюють чорнило проти «експансії Москви», а люди вимушені молитися в тісноті. Але нічого! Для Духу Божого немає ніяких перешкод, для нього не важать ані масштаби просторові, ні часові…
Йдемо далі. 21 квітня 2005 року Київська держадміністрація (уже з новим главою) винесла рішення: «У зв’язку з протестом жителів по вул. О.Гончара скасувати договір про надання православній церкві парафії храму на честь рівноапостольного князя Володимира земельної ділянки по вул. О.Гончара, 55-Б, і надати земельну ділянку на перехресті вулиць О.Гончара і Б.Хмельницького». Але і в наступні роки продовжувалися протести «форуму порятунку Києва»! Так що демократична ненька Україна і її столиця доборолися, кажучи Шевченковими словами, «до самого краю». Виявляється, нічого з більшовицьких часів не змінилося: але тоді кувалда бісів-атеїстів була без маскування, а тепер її замотують у шовки та оксамити національних кольорів, вважаючи, що так вона буде з меншим шумом бити по тілу Православ’я і «лагідніше» притлумить задуми відродження православних храмів. Але, повторимо, суть не змінилася…
Отця Андрія благословили на продовження праці по відродженню храму на святій горі Афон. В руському монастирі Сілургу, який з ХІІ століття став центром руських монахів на Афоні, о.Андрій зустрівся з ігуменом Мефодієм.
- Я – настоятель храму князя Володимира в Києві. Хочу попросити вас про допомогу, — відрекомендувався батюшка.
- А ми тут і живемо, щоб з допомогою Всевишнього допомагати тим, хто цього потребує, — мовив ігумен і запросив київського гостя на літургію. Після служби о.Андрій з гіркотою сказав:
- В радянський час усе було ясно. Церква і держава були непримиренними ворогами. А нині ж: президент, міністри, депутати різних рівнів ходять до церкви, хрестики носять, і не зрозумієш: хто й за що зрадить тебе і твоїх прихожан, хто обірве оцю тонку нитку духовної надії… Що робити? Як тут діяти? (А від себе додамо, що коли три чверті тих чиновників, включаючи президента, ходять до храму, який відсічений від канонічного Православ’я, то чого можна чекати від країни, яку очолюють такі «чолові?») Чернець і священик встали, перехрестились, отець ігумен прочитав молитву:
- Спаси, Господи, и помилуй ненавидящих и обидящих нас, отступивших от православной веры, погибельными ересьми ослепленных. Просвети и Святой Твоей апостольской Церкви причти. Бачите, отець Андрій, тут все просто і зрозуміло!
…Будемо молитися, будемо терпіти, як терпів наш Спаситель. Отже, лишається терпіння, в якому спасаються душі, лишається надія на повернення благого часу для канонічного святого Православ’я. І може тоді, Бог відає — чи раніше, чи пізніше, через рік чи через десятиліття, — здійсниться мрія парафіян церкви святого князя Володимира, і красень-храм буде відбудовано. (А може, канонічним стане і Володимирський собор – святиня, украдена у нас, у православних Київської Русі, православної України?)
Отець Андрій не сидить склавши руки, він знає, що головне в призначенні священика – це пастирство, допомога душам людським. А приміщення храму рано чи пізно буде. Головні храми – собори душ. Настоятель не звик здаватися: адже віра його формувалася тоді, коли не те що дитині, а й дорослому було важко встояти у своїй церковності, в вірі. Народився він у 1973 році в с.Прилісному на Волині. В окрузі 100 км. була одна-єдина церква, у Прилісному, і скільки пам’ятає, він до неї ходив. Святковими й радісними були походи у церкву на Різдво, на святу Пасху. Вчився він добре, але якось вчителька сказала всьому класу: Андрій Миткалик ходить до церкви по своїй темноті, бо ніякого Бога, — мовляв, — немає. «Треба його перевиховувати». Але Андрійко терпляче зносив і насмішки «сучасних» невіруючих однокласників, і вчительські репресії. Молився за тих, хто ображав і насміхався. Хлопчаки часом злились, але його не чіпали й відходили. А далі – в сьомому класі став пономарем, і як велику доброту Божу до себе зустрів цю переміну у своєму житті. І радістю, і благодаттю сповнювалася його душа, коли він одягав пономарське облачення і прислужував батюшці в алтарі. Викликали його на педради, корили секретарі райкому комсомолу, але юний пономар не здавався!
І от дочекався: атеїстична доктрина рухнула.
І хоч лишилося в землі нашого буття багато колючок від отого атеїстичного бур’яну, та все одно правда Божа знаходить дорогу до сердець… А та юнацька віра, перетворившись у віру зрілу, ще більш усвідомлену, ще більш гарячу, дає свої плоди і для всього оновленого приходу. Велика помічниця отцю Андрію — матушка Тетяна. Коли вона вступила на регентське відділення в духовній семінарії, то ректор навіть казав: з вашими даними, мовляв, можна в оперному театрі співати. Але матушка відповіла: «Спасибі, але моє місце на кліросі, там моя доля. Я це знаю». І справді, невдовзі Бог послав їй чоловіка: молодого священнослужителя – отця Андрія.

Доповнення 1. Нинішні комуністи, які покаялися у злочинах своїх попередників проти православної Церкви та віри, значно більше виявляють співчуття і розуміння, ніж «національно-демократичні», байдужі або ворожі до УПЦ чиновники. Зокрема, народний депутат України від КПУ Катерина Самойлик, яка, до речі, допомагала і гнаному приходу св. князя Олександра Невського (настоятель о. Олег Сірко; наметовий храм біля Верховної Ради), — допомагає і приходу св.князя Володимира. Є сили в суспільстві, які розуміють, що нам не по дорозі із безбожним Заходом, нам не по дорозі із русофобами і з розчленовувачами живого тіла слов’янської спільноти. Не по дорозі з тими, хто сіє розбрат між православними слов’янськими народами, хто вбиває клин ворожнечі між Росією, Україною та Білорусією, — з цими слугами чужоземних нам нема чого ані ділити, ані заробляти, ані творити. Тому не дивно, що КПУ, як єдина послідовна сила, що виступає із різкою критикою нинішнього режиму, який розвалив Україну, — викликає шалену лють тих, кому платять за перетворення України у прозахідну, проамериканську колонію, для хазяїв яких Православ’я – це ворог номер один, а ворог номер два – наша історія; її нам хочуть подати тільки такою, що мала єдиний сенс: боротьба з Росією, хоча це – спільна історія слов’янських народів нашої Вітчизни…

Доповнення 2. Детальніше про перипетії навколо будівництва храму, про життя приходу, біографічні моменти настоятеля о.Андрія можна почитати у статтях і брошурі згаданого літератора Євгенія Карпова «Будет ли возрожден Владимирский храм и стольный град Киев?» (можна взяти при храмі).

Пропонуємо читачам запис розмови з отцем Андрієм.

О.Я. Отче Андрію, що б Ви побажали приходові на десятилітній ювілей, що б сказали?
О.Андрій. Ювілей — завжди підсумковий… Ми за все це переживаємо і думаємо не про минуле, а про майбутнє. Кожна людина, мабуть, учиться на своїх помилках, щоб їх не повторювати. Побажати приходу і собі (бо єдине ціле – приход і священик), — бути добрими молитвениками, бути служителями Христа… Згадую сестер милосердя, які тут при лікарні, які весь свій час поділяють з хворими; ту годину, яку могли б власній сім’ї приділити, вони приділяють людям з їхнім горем – самому Богу приділяють в особі тих, котрі потребують сьогодні допомоги. Бажаю тим, котрі трудяться, щоб і надалі трудилися во славу Божу. Жертвувателям, подаятелям, захисникам цього храму — і надалі йти тією стезею, яку ми вибрали. Це нелегкий, це хресний шлях, можна сказати, для кожного із нас. І кожний по силі й можливості несе цей хрест приходу нашого, що знаходиться навпроти Володимирського собору… Є різні перипетії, видимі й невидимі, котрі нам доводиться переживати, то бажаю, щоби Господь всіх нас укріпив, і ми надалі могли служити во славу Божу, самій Церкві та на спасіння власної душі. Довгих-довгих років життя! Щоб цей храм і надалі існував — він потрібен сьогодні; щоб збулися наші мрії, сподівання наших прихожан, котрі 10 років відвойовують право відбудувати храм святого Володимира, що існував при університеті, хоч далеко не все гаразд… Хочеться, щоб надали нам таки якусь територію для будівництва.
Господь нас сьогодні сюди поставив, і ми вдячні Богові, за це! І щира подяка нехай буде в наших молитвах, в нашому зверненні, в наших благаннях, в наших справах: «Слава Богу за все!»
О.Я. Чи можете Ви згадати якийсь випадок чуда в своєму житті, в житті парафії? Як Ви відчуваєте промисел Божий у служінні, справах, в бутті особистому, сімейному? Тобто – чи було якесь чудо, більш чи менш явне, випадок промислу Божого? Був якийсь такий прояв допомоги Божої, що укріпляв у вірі і в праці, служінні Вашому?
О.Андрій. Блаженні ті люди, які бачать у своєму житті, в кожній хвилині свого життя промисел Божий, що Господь про них піклується. Інколи ми говоримо: «щось МИ зробили», «щось Я зробив», от як це добре! Але Господь тобі показує, що не слід лінуватися, як і возноситися, треба вставати, йти, робити, і – найменше надіятися на себе. Мабуть, саме покликання на священство «тоді» — вже було чудом…
О.Я. – Це ще ж атеїстична держава була?
О.Андрій.Так, це ще була атеїстична держава, а тут хлопчина захотів ходити в храм. Говорив директор школи: «33 роки ніхто не ходив до храму, і я цього не дозволю» Дійсно, він би зробив для цього все: вигнали б зі школи тощо… А коли я поступав в училище, навіть там сталося чудо: не хотіли, щоб я туди вступив, але я був зарахований. Чудо, мабуть, і вступ до семінарії, й до академії і т.д.
Я завжди покладався на волю Божу: як вона «розставляла» ходи, так і йшов. Головне в даному випадку – не противитися, а погодитися з промислом Божим і радіти всьому, що діється… Лікарняний приход цього храму – це видиме чудо. Коли я прийшов на цей приход, прийшла людина, жіночка віруюча, її очі горіли вірою, в устах була молитва, хтось там щось їй розповідав, а вона не слухала, — бо хотіла зосередитися молитвою перед іконами, — і дуже печалилась, що не зможе слухати Покаянного канону на Маріїне стояніє, тому що, сказала, «завтра операція», а вона завжди відвідувала цей канон і слухала. А я й кажу: «То ви приходьте до нас. У нас читається канон Андрія Крітського». То яка радість була! Я сам хотів би відчути цю радість її, вона була настільки велика, що відчуття цієї людини переказати неможливо! Вона прийшла, постояла, помолилася, попросила благословення на операцію, сказала, що дітки дома зосталися, а вона ключі не брала, бо не знала, чи повернеться з операції… А на другий день десь під обід приходить вона з такими собі здивованими очима, а я й питаю: «Що сталося? Ви ж повинні на операції бути» А вона каже: «Батюшка, чудо, чудо сталося. Повезли мене, а хірурги подивилися та й кажуть, що мені нема чого оперувати: нічого немає! Вставайте, кажуть, ідіть у сім’ю». А забулася, що ключі дітям оддала. Прибігла додому, а квартира закрита. Прибігла до храму. Дзвонить до дітей, каже: «Дітки, дайте ключі». А вони питають: «Мамо, що з тобою сталося? Ти ж повинна на операції бути, під скальпелем!». Оце одне з таких зцілень, таких чудес… А ще багато було випадків з тими прихожанами, які співали у Володимирському соборі: прийшли співати тут, очолили хор, котрий співав у храмі цьому. Мама з дочкою… Ще, наприклад, на зображенні ікони, на склі появляється роса, — ми тоді знаємо, що повинна відбутися якась подія… До таких чудес ми вже звикли, в таких чудесах ми перебуваємо. А з сім’єю… то це хай залишиться.
О.Я. Добре, зрозуміло. Які слова Священного Писання, молитва чи вислів, — є ніби Вашим життєвим девізом, правилом на щодень? Що ви для себе повторюєте, так би мовити, для укріплення духу?
О.Андрій. Ми починаємо проповідь словами: «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа». В кінці бажаємо Царства Божого… «Перш за все шукайте Царства Божого, а все інше прикладеться»… Оце, мабуть, і є таким висловом. Слова Самого Бога є для нас є девізом, для нашого життя, і так само для приходу, для тих, хто спасається в цьому невеличкому храмі.
О.Я. Сьогодні багато людей: і віруючих, і невіруючих, і багатих, і бідних, — бояться так званої кризи. Що можна їм порадити? Тим, хто боїться матеріальних нестатків, негараздів, пов’язаних з цими умовами? Чим можна підтримати людей?
О.Андрій. Дійсно, на сьогоднішній день в країні криза, навіть світова, вона досягла великих масштабів… Але якщо людина віруюча — в неї не буде всередині духовної кризи, і що б не загрожувало для фізичного тіла — це не буде кризою. Це буде випробовуванням. А випробовування – це утвердження, а в утвердженні народжується сила Божа, а в силі Божій ми говоримо: «Ми з Богом! А хто проти нас?»
О.Я. Чи може бути взагалі криза, горе, щось непоправне для православної людини?
О.Андрій. Мабуть, найбільш непоправне горе для православної людини – це відступлення від Самого Бога. Тому що тоді ми позбавляємося спілкування із Джерелом самого існування… Хула на Бога ніколи не прощається. А відступлення від самої віри, якісь єресі, розколи… Святі отці готові були страждати, аби тільки бути во Христі, аби тільки братія не знала спокуси розколу. Тому що розколи, як відомо, навіть мучеництвом не іскуплюються. Це не лише слова самого Блаженнійшого Митрополита Володимира, це слова святих отців, практика святої православної Церкви.
О.Я. Так от, до слова, сусідство з Володимирським собором ( якщо назвати речі своїми іменами — з розкольниками), чи не накладає якогось відбитку на щоденне існування парафії? Бувають якісь тертя, конфлікти?
О.Андрій. Спочатку, мабуть, такого дня не було, щоб не заходили «гості по сусідству». Ми говорили, що ми все-таки християни, що треба терпимо ставитися, крім того, що ми тут несемо місію не політичну, а духовну, церковну місію, допомогу хворим… Але все одно нападки були: то «ви є запроданці», то «ви є москалі», хоча вони самі російською мовою розмовляли! Навіть такі випадки були, що постійно приходив один пан з товариством, як кажуть, нам нерви псував, а ми йому показували жартома, що в нас є такий «товариш палка», то вони… сміялися і йшли. Приходили люди різних рівнів: і прості, й високі, і навіть депутати, й викладачі…
О.Я. А в основному з чим приходили: показати, що ви є не українська Церква?
О.Андрій. Так. Ходили. А ми питали: «Скільки ти вже будеш ходити? Скільки тобі заплатили?». А він: «Дали мені 20 гривень, сказали, щоб я ходив до вас, нерви псував сьогодні». Ми якось нормально це сприйняли. Але зараз вже такі випадки поодинокі. Ми змирилися з цим.
О.Я. Чи маєте ви дотик до суспільного життя, до політики? Хоч вона всім і набридла, але якось ми без неї «не можемо». Чи перетинається десь із політичним, суспільним життям існування Ваше й приходу?
О.Андрій. Приходять люди з нуждою, з якоюсь хворобою, або з якимось розривом у сім’ї, то спілкуємося на ці теми, намагаючись обходити якісь політичні запити. Але інколи люди питають: за кого ви? А які ви?.. Ми завжди відповідаємо: «Молітеся, і Господь завжди все управить, все зробить». От один батюшка завжди казав: «Як молимося, так і живемо»
О.Я. Так воно і є. А раз не молимося, то таке й життя маємо.
Тоді останнє питання. Православ’я можна назвати релігією щастя, релігією радості. Чи воно взагалі є – щастя? Для тих, хто сумнівається: яке воно на землі, щастя? Що таке щастя в поясненні православного священика?
О.Андрій. Ми знаємо, що Господь сказав: «Я єсмь Альфа і Омега, початок і кінець». І мабуть із початком, з нашим народженням у цьому світі ми призвані бути по промислу Божому дітьми Божими. В цьому світі Церква – «воинствующая», на землі ми проходимо випробування. Для християнської душі (хочу наголосити, що кожна душа по природі – християнка) — покликанням, призначенням, ціллю є: жити в блаженстві, Божеством. Християнство – це є абсолютна релігія… Але людина часто каже, що хоче жити без Бога, намагається досягнути щастя без Бога… Це зовсім неможливо. Збудувати «світле майбутнє» без Бога — неможливо. Знайти щастя без Бога – неможливо. І ті люди, котрі сьогодні приходять до храму, шукаючи щастя, — вони повинні шукати щастя у Господі. Повторю: «Шукайте спочатку Царства Божого, а все інше прикладеться вам». Це й є Альфа і Омега. В цьому бачимо заповіді Божі: «Блаженні чисті серцем, яко тії Бога узрять». Прагніть, шукайте Бога, будьте чисті серцем, хоч у кожного свій шлях, свій хрест. Чи — « Блаженні ізганні правди ради, яко тих єсть Царство Небесне»… Християни навіть у стражданні радіють (справжні християни, якими ми намагаємося й хочемо бути)… Вся історія церкви окроплена кров’ю мучеників.
Царство Боже тут, у самій людині, якщо вона знайшла щастя в повноті богоспілкування. І там, на тому світі воно буде вічно продовжуватись і розвиватись. Якщо ми не знайшли того божественного щастя тут, то там, на тому світі воно не народиться! Воно народжується тут, всередині нас. Його треба «обрести», його треба почути, відчути, але чистим серцем, благанням, молитвою, всім життям. Це є дійсно аскетична стезя. Кожен крок треба вивіряти у світлі святої Церкви, звіряти з ученням святих отців. Іншого способу не знайшли, «не обрели». Він єдиний.
О.Я. Дякую за розмову! Зі святом! Спаси Вас Господи.

Возлюбленные о Господе братья и сестры!
Свыше двух тысяч лет Церковь Христова в лице своих архипастырей и пастырей ведёт народ Божий ко спасению. Из них более 1020 лет подвижники благочестия на Святой Руси своим ревностным крестоношением, а часто и мученичеством, пишут историю Святой Православной Церкви. Юбилейные годы – это достопамятные вехи на историческом пути. Они побуждают нас оглянуться назад и осмыслить пройденный путь. Такой вехой стал для нашего общества 2008 год – год празднования 1020-летия Крещения Руси. Таким же юбилейным становится для Харьковской епархии 2009 год, в котором она отмечает 210-летие своего исторического бытия, тернистого, но достойного пути служения Богу, горечи утрат и радости приобретений, приближения к Истине и духовному спасению.
210 лет существования Харьковской епархии Украинской Православной Церкви — значительная дата относительно жизни отдельного человека, с точки зрения любой общественной институции. Но этот срок составляет лишь малую часть истории Святой Церкви Христовой. Однако, как океан образуется из небольших ручейков и источников, так и история Вселенской Православной Церкви состоит из жизнеописания отдельных церковных епархий и приходов.
Территория, которая с 1799 года относилась к Харьковской епархии, издавна осваивалась многими народами. Хотя в летописях и не упоминается о крещении людей, живших в то время на территории Харьковщины, тем не менее археологические раскопки подтверждают, что среди жителей уничтоженного в XIII веке города Донца было широко распространено христианство.
Харьковская епархия возникла вследствие постоянного увеличения на территории Слободской Украины в XVII-XVIII столетиях православного населения, которое нуждалось в духовном
окормлении. Первоначально храмы и монастыри Слобожанщины входили в состав Патриаршей области, а с 1667 года — в состав учреждённой Белгородской епархии, во главе которой до 1721 года стояли митрополиты Белгородские. Свидетельством связи Харьковщины и Белогорья служит глубокое почитание святителя Иоасафа (Горленко), епископа Белгородского и Обоянского.
16 октября 1799 года указом Святейшего Синода учреждается Слободско-Украинская и Харьковская епархия. Первым епископом нашего края стал преосвященный Христофор (Сулима; +1813). Он был достойным владыкой, имя этого архипастыря харьковчане почтительно хранят до нашего времени и будут хранить всегда.
Шли годы, менялись общественно-политические системы, экономика и быт слобожан, но во все времена не проходила их потребность в духовном возрастании, в нетленных ценностях, в крепкой опоре в жизненном море, в котором лишь вера способна стать надёжным путеводителем к вечному спасению в мире горнем. Ради этой наибольшей человеческой цели в нашем благословенном крае построены прекрасные храмы, ставшие украшением городов и сёл, местные художники и скульпторы создали настоящие шедевры, связанные с христианской тематикой, поэты и прозаики в своих произведениях воспевали христианские добродетели и продемонстрировали нам множество примеров человеческого достоинства и преданности праотеческой вере. Золотыми буквами в сокровищницу церковной истории вписаны имена многих наших земляков, сыновей и дочерей Святой Матери-Церкви, возвещавших истину Божию и побуждавших людей жить во Христе. Среди этих славных имён угодников Божиих следует упомянуть харьковского святителя Мелетия (Леонтовича). Основатель Харьковского университета Василий Назарович Каразин в своём слове о харьковском владыке Мелетии отмечал, что уже при жизни его почитали праведником, а простой верующий народ за кротость и благочестие именовал владыку «Милостивым». При святом архиепископе Мелетии изменился титул управляющего епархией. С 1838 года правящий архиерей Слободской земли стал именоваться «Харьковский и Ахтырский».
С 1841 по 1848 годы епархией управлял святитель Иннокентий (Борисов). Знаменитый проповедник, «русский Златоуст
XIX столетия», учёный-богослов и выдающийся архипастырь, трудами которого в Харьковской епархии были восстановлены закрытые в годы правления Екатерины II Свято-Успенская Святогорская Лавра и Свято-Троицкий Ахтырский монастырь. Решением Священного Синода Украинской Православной Церкви в 1997 году архиепископ Иннокентий причислен к лику святых.
Преемником святителя Иннокентия был епископ Филарет (Гумилевский; +1866). Истинный почитатель монашеской аскезы и один из первых русских церковных историков, автор фундаментального «Историко-статистического описания Харьковской епархии», избранный почётным членом Императорской Академии наук и всех Духовных академий Русской Православной Церкви.
Неоценим вклад в распространение Слова Божьего и развитие просвещения правопреемника архиепископа Филарета — знаменитого митрополита Московского Макария (Булгакова; +1882), с 1859 по 1868 годы — архиепископа Харьковского и Ахтырского. На многих стезях церковного служения владыка Макарий был первопроходцем: в учреждении монастырей и новых крестных ходов, в деле издания газет и журналов духовного содержания, материальной поддержке богословских исследований и трудов светских историков. При владыке Макарии в 1866 году в Харьковской епархии учреждается викариатство. Среди имён викарных владык Слобожанщины сугубо почитается память священномученика Василия (Богоявленского), архиепископа Черниговского и Нежинского, в 1909-1911 годах – епископа Сумского, викария Харьковской епархии. Принявший в 1919 году мученическую кончину, святой страстотерпец был двоюродным братом самого первого архипастыря Русской Православной Церкви, убитого безбожными гонителями в кровавые дни января 1918 года, – священномученика Владимира (Богоявленского), митрополита Киевского и Галицкого, цельбоносные мощи которого благодатно почивают под священными сводами Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры.
Харьковскую епархию, как и всю нашу Церковь, не минули горькие плоды воинствующего безбожного наступления в начале XX столетия. В переломные для жизни государства и общества 1914-1918 годы правящим владыкой епархии Господь судил стать выдающемуся иерарху Вселенского Православия – приснопамятному митрополиту Антонию (Храповицкому; +1936).
Несокрушимая твёрдость его веры, принципиальность в отстаивании святых догматов Церкви снискали владыке Антонию бесспорный авторитет и уважение среди представителей самых различных слоев общества. Митрополит Харьковский и Ахтырский Антоний был в числе первых претендентов на Патриаршество во время деяний Поместного Собора Русской Православной Церкви 1917-1918 годов, затем — Первоиерархом Русской Православной Церкви за границей.
В лютую годину «огненного искушения» (1 Пет. 4, 12) 1920-х – первой половины 1930-х годов Харьков был не только столицей Украины, но и местом ссылки для православных архиереев, подвергнутых гонениям от безбожников: священномученика Онуфрия (Гагалюка), епископа Елисаветградского; священномученика Дамаскина (Цедрика), епископа Стародубского; священномученика Антония (Панкеева), епископа Мариупольского; священномученика Макария (Кармазинова), епископа Уманского, и других. На Харьковской кафедре начиналось архипастырское служение священномученика Константина (Дьякова), митрополита Киевского, Экзарха Украины, в 1937 году умученного в застенках Лукьяновской тюрьмы. В 1993 году я как председатель Синодальной комиссии Украинской Православной Церкви по канонизации обратился к Священноначалию с инициативой о прославлении этих подвижников веры Христовой в лике святых. На Слобожанской земле в сане епископа Старобельского, викария Харьковской епархии право правил слово Христовой истины владыка Павел (Кратиров), прославленный Юбилейным Архиерейским Собором Русской Православной Церкви 2000 года в сонме святых новомучеников и исповедников XX столетия.
Вознося хвалу Господу за явленную этими подвижниками духовную силу, которая легла в основание воскресения Святой Руси, поминая имена многих выдающихся делателей на ниве Господней, мы, ныне живущие, должны стремиться подражать вере (ср. Евр. 13, 7) этих истинных светильников на свещнице Христовой, на всех стезях своего служения, по слову пророка-псалмопевца, облекшихся правдою (ср. Пс. 131, 9).
Потрясения первых послереволюционных десятилетий, поругание храмов и отчуждение святынь, попытки полностью уничтожить канонический церковный организм и поддержанный безбожниками обновленческий и самосвятский расколы, священная Великая Отечественная война и вторжение фашизма — это отметины того драматического времени, названного историками «трагедией Русской Церкви» и вместе с тем ставшего, по слову приснопамятного Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Алексия II (+2008), временем её величия: Церковь, искони утверждавшаяся кровью мучеников, явила Богу сонм святых, которые засвидетельствовали свою веру страданиями за Христа.
В течение военных лет, со дня освобождения Харькова 23 августа 1943 года и до победного мая 1945-го, Харьковское епархиальное управление передало в Фонд обороны до 15 миллионов рублей, а за весь период Великой Отечественной войны – около 40 миллионов рублей.
Эти средства стали весомой частью всех пожертвований Русской Православной Церкви, за счёт которых были построены две танковые колонны имени Димитрия Донского, воздушная эскадрилья имени святого благоверного князя Александра Невского и несколько самолётов с надписью «За Родину» и переданы от лица верующих Русской Православной Церкви доблестным воинам Красной армии – защитникам Отечества, подвиг которых, душу свою положивших за други своя (ср. Ин. 15, 13), бессмертен в очах Божиих и в людской памяти.
Ослабление гонений на Церковь в первые послевоенные годы и новый трагический период конца 1950-х — начала 1960-х годов, когда по отношению к Православной Церкви проводилась политика всемерного ограничения и грубого вмешательства во внутреннюю жизнь; характерные для периода второй половины 1960-х — начала 1980-х годов ущемление прав верующих людей, атеистическое воспитание и пропаганда, отделение Православия от жизни общества — всё это история нашей Церкви в минувшем XX столетии, история Отечества нашего, история нашего народа.
Мы, архипастыри старшего поколения, знаем те времена не понаслышке. И воистину, как говорил блаженнопочивший Святейший Патриарх Алексий II, участником архиерейской хиротонии которого 3 сентября 1961 года Господь сподобил быть и меня, недостойного, «Сколько тогда пришлось пережить, отстаивая интересы Церкви, будут судить Бог и история».
Когда 1 декабря 1970 года, после несения архипастырской чреды на Аргентинской и Южно-Американской кафедре, определением Священного Синода я был назначен архиепископом Харьковским и Богодуховским, то застал епархию в тяжёлом, полуизмождённом состоянии: она насчитывала всего 57 храмов, а епархиальное управление размещалось в маленькой комнатушке колокольни Свято-Благовещенского кафедрального собора. Вместе с тем я застал здесь ревностных пастырей, неустрашимых исповедников Церкви Христовой, исполненных ангельского смирения и адамантовой веры во вседеятельную и промыслительную волю Божию — протоиерея Николая Кухарука, секретаря Харьковского епархиального управления, который приехал на Харьковщину со всем своим православным приходом с Лемковщины; 104-летнего, по милости Божией, протоиерея Галактиона Перепелицу, награждённого к 100-летнему юбилею правом ношения второго креста с украшениями; протоиерея Михея Дьяченко; протоиерея Иоакима Орехова и других, равных им по ревности о Господе служителей на ниве Христовой. Многие из них прошли сквозь страшные годы гонений, тюремного заключения, но, опалённые войной и суровыми испытаниями режима воинствующего безбожия, они не отступились от веры, совершали своё служение Церкви и народу Божию, дерзновенно повторяя слова святого апостола: «Я знаю, в Кого уверовал» (2 Тим. 1, 12). Вечная им память!
«Я прославлю прославляющих Меня»,— говорит Господь. По непреложному слову Божию в то время, когда за весь период с 1917 по 1987 годы власть предержащими было разрешено священноначалию Русской Православной Церкви канонизировать лишь четырёх (!) угодников, и только лишь тех, кто совершал своё служение и подвиги вне пределов Отечества (как прославленные (в 1970 году) святой равноапостольный Николай (Касаткин), архиепископ Токийский, просветитель Японии, и (в 1977 году) святитель Иннокентий (Вениаминов), митрополит Московский, просветитель Сибири и Америки), нам удалось, с Божьей помощью, добиться канонизации святителя Мелетия (Леонтовича), архиепископа Харьковского и Ахтырского. С благоговением и чувством глубокого почитания я молитвенно вспоминаю имя выдающегося архипастыря Вселенского Православия, святителя Русской Православной Церкви — приснопамятного боголюбивого митрополита Ленинградского и Новгородского Никодима (Ротова; +1978). Господь вдохновил его и меня, грешного, как обойти этот запрет и добиться канонизации харьковского святителя Мелетия в то сложное богоборческое время. По благословению митрополита Никодима я составил службу и акафист святому архиепископу Мелетию, и в 1978 году имя слобожанского угодника Божия, по указу Святейшего Патриарха Пимена (+1990) и Священного Синода, было внесено во всероссийские и вселенские православные святцы.
«Дивен Бог во святых своих»,— восклицает псалмопевец. Дивен Господь и во святых, в земле Слободской просиявших, – святителе Афанасии, Патриархе Цареградском, Лубенском, Харьковском, и всея Руси чудотворце святителе Мелетии, архиепископе Харьковском и Ахтырском, священномученике Александре (Петровском), архиепископе Харьковском.
Святые мощи этих угодников Божиих пребывают под величественными сводами сердца Харьковской епархии – Свято-Благовещенского кафедрального собора. На протяжении многих лет тысячи и тысячи людей в цитадели Православия на Слободской земле обращались и будут обращаться к небесному покровительству и благословению этих столпов Христовой Церкви, своим житием следовавших заповедям Божественной Евангельской истины.
Исторически оценивая сравнительно недавний период конца 1980-х годов, его, без преувеличения, можно охарактеризовать как время, исполненное особых знамений, время благотворного возрождения, которое уже сейчас многие богословы и историки называют Вторым Крещением Руси. Юбилейный 1988 год — год празднования 1000-летия Крещения Руси — всколыхнул народное сознание и принёс с собой существенные перемены в жизни Церкви и общества. Стало очевидным, что история отечественной духовной культуры, литературы, искусства, архитектуры — всего того, что мы именуем национальной сокровищницей наших братских народов, — неотделимы от истории Вселенской Православной Церкви.
И в эту священную историю Церкви Христовой навсегда вошёл 1992 год — год проведения в городе Харькове Архиерейского Собора Украинской Православной Церкви, сохранившего чистоту и единство Православия для всей Украины и избравшего мудрым Кормчим боголюбивого украинского народа Блаженнейшего Владимира (Сабодана), Митрополита Киевского и всея Украины, Предстоятеля Украинской Православной Церкви, 121 -го митрополита Киевского в более чем тысячелетней истории Православия на Святой Руси. Господь не позволил расколоть праотеческую веру, удалось непоколебимо отстоять догматы и установления, на которых зиждется Святое Православие, и вписать в летопись церковной жизни в Украине особую, определяющую её дальнейший путь, страницу.
На историческом пороге нового, третьего тысячелетия Церкви вновь пришлось немало пережить: и искусственно создаваемый раскол, и устремление полчищ лжемиссионеров разных толков, которые пытаются уловить в свои сети православные души народа. В начале 1960-х годов один из крупнейших идеологов западного мира сказал: «Мы не победили этот варварский народ войной, мы победим его разноверием». В наше время разного рода лжеучители и раскольники расставили множество капканов для ловли христианских душ. Поэтому мы должны отстоять те нетленные заповеди, которые дал нам Христос-Спаситель и Его подвижники во главе с Крестителем Руси святым равноапостольным князем Владимиром Великим. Будем их достойными продолжателями на стезе духовного совершенствования человека и возвышения к тому образу, который оставил в своём Божественном учении предвечно рождённый Сын Божий, Господь наш Иисус Христос.
У нашей епархии, которая является неотъемлемой составляющей всей канонической Вселенской Православной Церкви, не только славное прошлое. Она имеет всё необходимое для дальнейшего духовного возрастания, для воплощения уже здесь, на земле, в мире непостоянном, Божиих заповедей, которые, по словам нашего народного мыслителя Григория Сковороды, помогут создать мир лучший, мир добрый. Сделаем всё, от нас зависящее, чтобы оставить в веках о себе благодарную память, чтобы заслужить спасение, обращаясь ко Господу молитвенными словами великого Кобзаря:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
(Т. Шевченко «Молитва», 1860)
Всеблагий Господь помог нам отреставрировать и возродить десятки святых храмов, являющихся зримым отражением Царства Небесного на земле, комплекс строений на территории Покровского монастыря, а также воздвигнуть на ней прекрасные памятники в честь 200-летия Харьковской епархии и 2000-летия Рождества Господа нашего Иисуса Христа, Спасителя мира, Своей Десницей благословляющего всех приходящих в нашу Слобожанскую обитель. В 1993 году было возрождено Харьковское Духовное училище, в 1996 году решением Учебного комитета при Священном Синоде Украинской Православной Церкви преобразованное в семинарию, восстановлены епархиальные периодические издания — «Харьковские епархиальные ведомости», «Православна Харківщина», «Покровский вестник». В 2000 году вышел из печати первый номер возрождённого богословско-философского журнала «Віра і розум». Основанный в 1884 году по благословению архиепископа Харьковского и Ахтырского Амвросия (Ключарёва; +1901) и выходивший до 1917 года, журнал «Вера и разум» стал издаваться на пять лет раньше, чем московский журнал «Вопросы философии и психологии» (1889-1918), который до сих пор считается первым отечественным философским журналом.
2009 год благости Божией ознаменовался радостным событием: возвращением златоглавого символа Харькова – Свято-Успенского собора. В древнейшем храме нашего града, который до недавнего времени был местом развлечения, ныне возрождена литургическая жизнь и совершается приношение Святой Бескровной Жертвы «о всех и за вся».
Как не единожды бывало в истории, Святая Русь снова восклицает: «Пойте Господу святые Его, славьте память святынь Его, ибо на мгновение Его гнев и на всю жизнь благословение Его, вечером водворяется плач, а на утро радость». За эту радость духовного торжества 210-летия Харьковской епархии, её молитвенного стояния в святой праотеческой вере мы благодарим Господа, Свою Божественную любовь к земле нашей явившему в чудесном обновлении 20 июля 1997 года иконы Спаса Нерукотворного в Свято-Борисоглебском женском монастыре села Водяное Харьковской области. Благодарим и Его Пречистую Матерь, не оставляющую народ наш Своим всесильным ходатайством и Материнским покровом через благодать, источаемую от святых Озерянской и Песчанской икон Царицы Небесной, обретенных на Слободской земле.
Как завет звучат слова угодника Божия, архипастырски окормлявшего Харьковскую землю в 1842-1848 годах, — святителя Иннокентия (Борисова). Эти слова были произнесены святым иерархом 22 апреля 1845 года во время самого первого крестного хода с чудотворной Озерянской иконой Божией Матери, но, без преувеличения, они обращены в вечность: «Воздвигнись, богоспасаемый град Харьков, и прими новое священное учреждение [крестного хода] не как плод соображений человеческих, а как дар непосредственной к тебе милости Божией! Да соединится отныне судьба его с судьбою твоею, и да соделается оно до позднейших родов памятником — не наших каких-либо ничтожных имён и трудов, а нашей общей с тобой веры [в Святую Единосущную и Нераздельную Троицу] и нашего благоговения к Божией Матери!»
Будем же следовать и далее по историческому пути, предначертанному нам Десницей Божией, памятуя слова Первосвятителя, Кормчего корабля нашей Святой Матери-Церкви Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла: «Господь сам ведёт Свою Церковь. Если бы это было не так, она давно бы исчезла, ведь ей в истории противостояли очень грозные силы, перед которыми, если следовать житейской логике, она была немощна и ничтожна. Но многие могущественные лидеры и системы ушли в прошлое, иногда бесславно, а Церковь продолжает стоять. Она побеждает не властью и не силой. Она побеждает любовью и православной праотеческой верой. Убеждён, что так будет всегда».
Свидетельствуя ближним и дальним об истории Православия на нашей Слобожанской земле, сохраним молитвенную память о жизненном подвиге и небесном предстоятельстве за нас, грешных, угодников Божиих, в земле нашей просиявших, ревностных служителей духовного вертограда, которых никто и ничто не могло отлучить от любви Божией (ср. Рим. 8, 39) и чьё праведное житие да будет для нас и грядущих поколений слобожан той зажжённой свечой, которую не ставят под сосудом, но на подсвечнике Вселенского Православия, и да светит всем грядущим поколениям до скончания веков.
Никодим,
Милостью Божией
Митрополит Харьковский и Богодуховский,
священноархимандрит Свято-Покровского мужского монастыря
города Харькова
2009 год благости Божией, г. Харьков

† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

Сама выше названная проблематика у обыкновенного молодого человека, как правило, незнакомого с опытом и жизнью Церкви, уже вызывает уныние и отвращение. Для молодежи вопросы о нравственности и этике ассоциируются с известным морализмом, нотациями и беседами, вроде того, «что такое хорошо, а что такое плохо». Возможно, это и печально, но факт остаётся фактом: у семинаристов и студентов, окончивших духовные школы, надолго остается «аллергия» на такие слова как покаяние, смирение и послушание. Тем более светскому молодому человеку трудно объяснить значение аскезы и законы духовно-нравственного возрастания вне реальности его встречи с Богом и обновляющейся радости Евангельского Откровения.
Конечно, можно закрыть глаза на существующие проблемы современного человека, противоречия его внутреннего мира и заниматься только научно-методической базой, кредитно-модульной системой, научно-исследовательскими работами по педагогике, воспитанию, игнорируя преображающую силу и Традицию Православной Церкви. Но тогда мы и ограничимся только академическими интересами и проведением конференций, круглых столов, где все, как правило, звучит идеально, гладко, концептуально и актуально, но безжизненно и отвлеченно. Для обеспечения нормальной, полноценной человеческой жизни, как никогда, необходимо восстановление утраченной связи научного знания с литургической жизнью Церкви Христовой. В литургической традиции Церкви происходит интеллектуальное и духовное объединение, в опыте церковной жизни происходит актуализация единства богословия и этики. Сложность восприятия этих идей связана с тем, что с одной стороны, к наследию Церкви относятся как к археологии или национально-историческим артефактам, а с другой стороны, церковные институции, стараясь угодить современной тенденции интеллектуализма, впадают в схоластику и отвлеченную философскую проблематику поиска смысла жизни или в психологию мотивации. А вследствие такого взгляда на религию духовная жизнь в лучшем случае для молодого человека, незнакомого с основами веры становится «тайной мистикой», «эзотерикой», ценным старинным антиквариатом или, что еще хуже, просто методикой по улучшению жизни.
Многовековой опыт Православной Церкви является важным фактором в социальном развитии общества. Православие — это живой путь Богообщения, основанный на реальной практике и опыте строительства человеческой жизни в свете Божественного Откровения. Православное богословие не выходит из доказательств бытия Бога, не обращает людей к философским концепциям и метафизическим доктринам. Церковь ставит современного человека перед Евангелием Иисуса Христа, открывает ему возможность полноценной, насыщенной жизни с Богом и ждет от него свободного жизненного поворота в сторону Евангельской радости и полноты бытия. Встреча с Живым Богом — это начало богословского, философского и этического осмысления собственного бытия и жизни всего социума, это основа творческой духовной динамики. Но в истории педагогики и духовного образования мы имеем разные подходы к этическому осмыслению жизни. Например, для многих светских педагогов и даже отдельных православных преподавателей христианская этика — это чисто правовая и юридическая система, под влиянием которой происходит, как принято говорить, идеологическое воспитание молодежи. Безусловно, светская этика достигла научности, методологической базы и философской стройности, но ценой обособления от практического богословия и мистического молитвенного опыта. Произошло пленение и порабощение богословия рациональной схоластикой и морализмом, оторванного от мистического опыта духовной жизни. Нельзя не согласиться со словами знаменитого современного греческого философа и богослова Христоса Яннараса: «В европейской христианской традиции Бог действительно был убит богословами, философами-идеалистами и религиозными институтами. Они превратили Бога в мертвое понятие, постигаемое исключительно разумом, в интеллектуальный объект, существование которого доказывается путем отвлеченных рассуждений и рациональной аргументации. Бог стал недоступен для человеческого опыта, то есть закончилась непосредственность Его отношений с человеком». С этого момента рационализация богословия вытеснила живой литургический и эсхатологический опыт преображения бытия человека, произошла утрата подлинного богословского мышления.
Сегодня необходимо показать и раскрыть молодому человеку, что Православие — это полнота бытия, это непрестанный путь познания, духовной радости, кардинальное преобразование жизни и мышления, богатство религиозной традиции. Можно привести опыт из эмпирики. Православие — это солнечные лучи, наполняющие светом темную и сырую комнату, свет истины и откровения, поглощающий тьму невежества и мракобесия. Но для морализаторской идеи, как правило, для духовных ваххабитов — террористов от морали, ортодоксов от обряда, православие — это изоляция, темные шторы на окнах и существование во мраке запретов, ограничений и постоянных табу. Православное богословие, не только подчеркивает необходимость и актуальность интеллектуальной работы, но и настаивает на первоочередной задаче: очищение сердца, преображение жизни и изменение ума в христологическом направлении. Православное богословие — не теория развития мира, не метафизическая концепция, а выражение и формулирование церковного опыта Богопознания.
Исторические, политические, экономические и культурные ориентиры подрастающего поколения, живущего в контексте нынешнего быстро меняющегося мира, в условиях информационной, идеологической манипуляции и политической спекуляции должны формироваться на незыблемом фундаменте вероучения Православной Церкви, а не на песке отвлеченных концепций современной философии, психологии, идеологических штампов и секулярной этики. В Православной Церкви проблема человеческой нравственности всегда отождествлялась с вопросом об истине существования человека. В учении Церкви нравственность человека — это реализация полноты бытия, а безнравственность — поражение, промах, искривление своего призвания и миссии человека на земле, возложенной на него Творцом. Говоря иначе, нравственность непосредственно связана с событием спасения человека. Быть спасенным — означает обрести мир, покой, тишину, радость и гармонию бытия. Именно спасения требует человек, а не условного нравственного усовершенствования характера и поведения. Вот почему исходной этической проблемой для Церкви является свобода морали, нравственная свобода от любой формальной оценки человеческого поведения со стороны только идеологических или общественных институтов.
Согласно традиции Православной Церкви, мы определяем нравственность, как полноту жизни человека в Боге, добродетели и святости. Вот почему в богословии Православной Церкви, стремление познать истину о человеке и его нравственности, связано с познанием Истинного Бытия, с познанием Бога. В жизни Церкви Бог обнаруживает Себя основанием и реализацией подлинного бытия. Церковное бытие, спасение человека конструирует и моделирует сам Бог, как Живая Личность и наш Небесный Отец. Иначе говоря, Церковь отождествляет истину бытия не с интеллектуальными формулами и этическими правилами, а с реальностью существования Бога. Бог, присутствие Которого переживает Церковь, обнаруживает Себя в истории как Личностное Существование, как сила, неповторимость, свобода и полнота жизни. Бог является личностью, и разговаривает с человеком в молитве и таинствах церковных.
Идеал христианской этики, требует радикального преображения жизни каждого христианина. Чтобы следовать христианской этике, недостаточно будет переформулировать те или иные академические богословские и философские понятия: понадобится восстановить самосознание Православной Церкви как эсхатологического народа Божьего, прообраза полного исцеления мира властью Божьей. Церковь должна быть общиной, живущей силой, дарами искупления, обожения и освящения, являющей собой образ нового творения, обещанного Богом. В мире, в котором только ленивый не говорит о «падении нравов», «нравственном кризисе», «обществе без морали», «конце добродетели», полезно напомнить о том, что нравственность вечно «ухудшалась», но так и не исчезла окончательно, так как, источником святости и нравственности является сам Бог.
И вот, когда молодой человек, созидая свою жизнь, ищет идеалы и нравственные ориентиры, очаровывается, а затем разочаровывается в литературе, поэзии, музыке, философии, политике, моде и телевидении, ему важно указать духовный вектор непреходящей правды и истины, неиссякаемый источник религиозного познания — богословие Церкви. «Можно ли иначе понять особый характер теологии среди всех прочих наук, — размышляет швейцарский богослов Карл Барт, — кроме как исходя из того, что она никоим образом не вправе терпеть поражение там, где другие науки в этом отношении кажутся потерпевшими поражение». Только сражаясь за Христа, преодолевая цинизм, скептицизм, уныние и отчаяние, проходя пустыни одиночества, христианин становится воином Бога и его Правды. Церковь Христова непрестанно возрождается силой самого Христа и в период гонений и в эпоху отступлений от веры. Мораль Церкви, задающая высокий смысл жизни и идеальную проекцию нравственного мира, рассматривается Православием в связи с динамикой духовной жизни, руководимой Духом Святым.
Церковь всегда выступала могучим импульсом социальной регуляции традиционного общества, осуществляя духовную проекцию, подпитывая способность личности и социума к самообновлению нравственных смыслов, т. е. задавая историческому развитию нравственную перспективу. Не только церковные общины, но и другие санкционированные Церковью сообщества стали определенными носителями нравственного начала, формами, в которых существовала общественная мораль. А эти вопросы сегодня как никогда волнуют людей всего мира. И особенно волнуют они православных богословов, которые в течение долгих десятилетий были в духовной изоляции, в храмовой резервации, оторваны от общественных процессов, от образования и средств массовой информации. Первостепенное внимание к нравственным вопросам — это фундамент выживания современного общества и базис преодоления любых мировых как финансово-экономических, так и духовно-нравственных кризисов человечества.

– Отец Михаил, каким Вам запомнилось в 1989 году начало гонений на нашу Церковь в Галиции?
– Нестроения начались осенью. Накануне мы с братом Владимиром как раз по очереди закончили Ленинградскую духовную академию: я в 1988-м, он – год спустя. Буря разразилась во Львове, где униаты захватили Преображенский храм. Его настоятель священник Андрей Горак, впоследствии, к сожалению, ушедший в филаретовский раскол, объявил тогда в знак протеста голодовку, но это не помогло, потому что после инцидента местные власти встали на сторону униатских группировок. Последние же, в свою очередь, были хорошо оплачены и по-настоящему настроены на войну, причем не словесную, а с употреблением «черемухи», железных палок, соли, песка и т.д. Начался настоящий террор, который докатился до Ивано-Франковска в конце декабря. 22-го числа городской кафедральный собор прямо во время литургии окружила толпа в 6-7 тысяч человек. Часть ворвалась в храм и стала мешать совершению богослужения выкриками, бранью в адрес священников, вплоть до нецензурной. Участниками этой акции были в основном люди, привезенные в город из сел. Процентов 20 составляла молодежь. Руководили толпой молодые боевики. Нападающие митинговали у храма семь дней. За это время многие наши священники успели получить физическое «поздравление». Архиепископ Ивано-Франковский и Коломыйский Макарий объявил голодовку и требовал прекращения террора. Видя, как разворачиваются события, власти сначала испугались, но через неделю официально передали храм униатам. Тогда митингующие выставили наших священников из собора на улицу, что стало сигналом к повальному захвату других храмов в городе и области. За всем этим вовсе не стояло желание народа возродить униатство. Сам народ не был интересен никому, власть бездействовала. Зато, уверен, усердно работали спецслужбы, которые прикрывались именем простых людей. Об этом свидетельствует хотя бы тот факт, что работа боевиков была оплачена. Как мы об этом узнали? В дни осады кафедрального собора один из наших молодых прихожан пришел к боевикам и, не будучи узнан, услышал вопрос: «С вами расплатились?» «Пока нет», – ответил он. И тут же, не растерявшись, уточнил: «А с вами?» «Да вот дали по пять долларов за вечер, что мы здесь дежурим». Тогда ведь цены уже шатались, появилась неуверенность в завтрашнем дне. Вот люди и клевали на денежную приманку. Все бросились богатеть. К слову, не отставала потом в этом «движении» и новая униатская власть. Из первых ее представителей уже почти никого не осталось в области: за прошедшие годы разбогатели и уехали за рубеж. Общеизвестный в Ивано-Франковске факт: местные руховцы еще тогда пообещали отдать выстроенный коммунистами в городе «Белый дом» под детскую больницу, но здание до сих пор принадлежит чиновникам и уже им самим кажется тесным.
Еще одной причиной успеха униатов мне кажется утрата местными жителями православного менталитета, произошедшая за время пребывания Галиции в составе Польши и Австро-Венгрии, а также в советский период. При коммунистах были православные храмы, законные священники, благодатные таинства, но не хватало проповеди, и многие люди не знали, что значит быть по-настоящему православным. И вот на этом-то фоне, когда в 1988 году все предстояло возрождать почти с нуля, враги Православия пустили в народ ложь: ваши священники, мол, все кагэбисты, ходят с пистолетами, засланы сюда из-за Урала, служат только Москве, мешают счастью Украины. Тех активных людей, которые раскручивали эту кампанию, было всего 2-3 процента, но им удалось обмануть многих. Предварительно оклеветав православных священников заочно, к ним подсылали людей, которые их не знали прежде, и эти обманутые исполнители организовывали в селах давление на батюшек. Мы с братом в таких случаях отвечали, что не только выросли в Галиции, но и с КГБ не имеем ничего общего, не побывав даже в октябрятах.

– А как вам удалось избежать поступления в октябрята?
– Наш отец – глубоко верующий человек. Он поставил в семье вопрос так: или одному «богу» служить, или Христианскому. Во времена нашего детства, наверное, в деревне было легче вынести все последствия такой позиции, но и нам приходилось нелегко. За отказ отдавать нас в октябрята отца забирали в милицию, запугивали, даже били, обвиняли в политической вражде с советской властью. Но он стоял на своем и, будучи человеком простым, отвечал прямо и, что называется, по-хозяйски: «Никакая это не политика. Просто если мои дети верят в Бога, то не могут быть атеистами». Даже трудно назвать, сколько раз отцу пришлось поменять работу! Нигде он не мог долго удержаться, потому что начинали открыто заедать. Кем он только не был! Но все превозмогал терпением. В школе же нас с братом прозвали сектантами, потому что и дети настоящих сектантов тогда не вступали в октябрята. А когда мы в выпадающие на гражданские будни церковные праздники шли в храм и лишь после этого приходили в школу, если успевали, – наши учителя приходили в бешенство.
Что же касается КГБ, то однажды мне хотели предложить «дружбу». Пришел уполномоченный и спрашивает, о чем мне говорят люди на исповеди. Но я наотрез отказался от такого разговора, за что был тут же обозван «психом». Когда же я окончил академию, то полгода не мог получить приход.

– Как развивались события в Ивано-Франковске после осени 1989-го?
– Православные жители города остались совсем без храмов и вынуждены были совершать богослужения в здании епархиального управления, где последнее располагалось еще с 1961 года. Удивительно, но милостью Божией это здание у нас тогда не стали отнимать, хотя могли бы это сделать без труда. В области продолжался захват храмов. Некоторые священники, выслушивая в селах угрозы боевиков и опасаясь расправы, переходили в унию, а многие уезжали, потому что не хотели стать предателями, но боялись и погибнуть: ведь убить могли запросто, а потом замять дело. Летом 1990 года мы обратились к властям с просьбой о предоставлении нам хотя бы одного из тех храмов, которые еще не были освобождены от нецерковных учреждений. Но те католические храмы, которые не были востребованы католиками, власти отдали сектантам. Правда, имело место одно иезуитское исключение. Объявили о передаче нам костела, использовавшегося под областной архив. Когда мы подняли вопрос об освобождении здания для богослужений, нам заявили об отсутствии возможности перевезти архив в другое помещение, а потом еще назвали нас врагами отечественной культуры, не уважающими столь ценное архивное учреждение. Пробыв шесть лет нашим только на бумаге, храм в конечном итоге достался раскольническому «Киевскому патриархату», глава которого – «патриарх» Филарет – побывал в Ивано-Франковске и нашел с властями общий язык. Сразу нашлась возможность выселить архив.
Наши хождения по коридорам власти оборачивались только тем, что против нас разворачивалась информационная кампания, в которой нас изображали ревнителями возвращения «оккупационных» времен. Наконец, мы не выдержали и устроили прямо в здании горисполкома голодовку. Здесь же молились и совершали молитвенное пение. Доходило до голодных обмороков. Поддержать нас приезжали православные из Хмельницкой и даже Полтавской областей. Начавшись осенью 1990 года, голодовка достигла цели в феврале 1991-го: власти выделили нам под храм помещение детского садика. Место небольшое, но хорошее – в центре города. До 1998 года мне довелось быть настоятелем этого храма и одновременно – с 1992-го – секретарем епархии. За это время власти неоднократно пытались у нас снова отнять детский садик, но нам удавалось удержать здание за собой. Воздвигнуть же здесь большой храм так и не позволили. Для этого лишь в 93-м выделили участок за городом, да и то еще два года тянули время и не разрешали трогать там деревьев и создавать строительную площадку, надеясь, что мы устанем бороться за свои права и дело угаснет. Когда на участке поставили небольшую часовню и начали богослужения, организовалась отдельная православная община. Мы подали документы на ее регистрацию, а власти отказываются регистрировать: униатские приходы есть в Ивано-Франковске на каждом шагу, но если появляется вторая по счету православная община – это расценивается как нонсенс.
В 1998 году власти попытались передать детсад «Киевскому патриархату» под семинарию, успев оформить и соответствующие документы. Мы подняли, кого смогли, даже в Москве. Православные москвичи устроили пикет возле посольства Украины. Перепуганные сотрудники бросились звонить в Киев: «Что там у вас происходит, что здесь так люди возмущены?» В результате детский сад оставили на время в покое, но зато добились – путем давления на правящего архиерея – оставления здания епархиального управления и перевода его в село за город, а также освобождения меня от настоятельства и должности секретаря. С четырьмя детьми я остался без служебной квартиры в Ивано-Франковске и без средств к существованию. Надеялись, что в таком положении уеду из области. Но я остался настоятелем Архангело-Михайловского храма в селе Конюшки Рогатинского района, где и живу, поддерживаемый прихожанами и друзьями.
Сейчас ситуация вокруг детского садика опять напряженная. Община вновь просит разрешения на строительство храма, а ей отвечают, что аренда помещения заканчивается и оно будет отнято и использовано для бизнеса. При этом в расчет не берется, что за городом долго не давали построить храм. Очевидно, что православных просто выдавливают из города и создают им такие условия реализации прав на свободу совести, чтобы Православие в регионе угасло. Община же отвечает, что детсад уже освящен многолетним совершением в нем Божественной литургии; это место стало святыней, которую мы не вправе позволить осквернить: кроме храма, там, согласно канонам, может быть только часовня или кладбище. И вряд ли там действительно предполагается какой-то бизнес: у нас есть сведения, что через улицу униаты купили большой дом под гостиницу, а теперь подумывают о создании в детсаду своего храма.
Тяжелым остается положение и в области. Вытеснение православных происходит по четко отработанной схеме – запускают в село двух-трех людей с деньгами, а те, присмотревшись к людям, выбирают «делового партнера» и предлагают оставить бедность в прошлом, поучаствовать в благом деле возрождения украинской государственности и духовности, превратить «москальский» приход в «национально ориентированный». И село превращается в поле битвы. Власти тут же заявляют: «Смотрите: сам народ хочет иметь свою независимую церковь». И если вы спросите о дискриминации общин канонической Церкви, вам ответят: «Да нет, все нормально, у всех равные права! Просто в той общине, понимаете ли, священник кое-что нарушил, а вот в той тоже настоятель допустил в документах неточности». Один священник подал документы на легализацию районной организации «Путь православных» и сразу был вызван руководителем администрации района, который сказал: «Если хочешь, чтобы у тебя все было на приходе спокойно, – забери». В противном случае в селе обнаружатся ревнители «Киевского патриархата» или униатства.

– А как сейчас живет ваш приход?
– Тяжело, но Господь дает силы, и люди не дают пропасть. Более того, удается не останавливать и, хоть медленно, но продолжать длящееся уже 8 лет строительство храма. Служим же пока в сколоченной еще в 1991 году деревянной часовне. Летом там нечем дышать, а зимой замерзаем. Но люди приходят на молитву. Местных немного, однако приезжают верующие из Рогатина, Бурштина и других мест. Есть и такие, которые переходят в Православие из унии. И самое важное, что все эти люди уже утвердились в вере, ощутили себя православными русичами, духовными потомками святого князя Владимира и преподобных Печерских и всех святых, трудившихся в Святой Руси, включая Галицию. В силу этого мы еще больше обязаны хранить твердость в стоянии за Православие, потому что помним и знаем, насколько на самом деле фальшива и не поддерживается здесь народом уния.
Беседу вел Владислав Дятлов

По благословению Блаженнейшего Митрополита Владимира, в связи с возникшими в последнее время кривотолками рабочая группа по подготовке диалога УПЦ с представителями УПЦ КП предлагает комментарий к происшедшим событиям для всех интересующихся данной темой.
2 октября в Киево-Печерской Лавре состоялась встреча рабочих групп нашей Церкви и т. н. УПЦ КП по вопросу о начале межконфессионального диалога. Рабочая группа Украинской Православной Церкви по подготовке возможного диалога была образована на заседании Священного Синода 9 сентября 2009 года. Согласно решению Синода, ее возглавил архиепископ Белоцерковский и Богуславский Митрофан.
Во время встречи рабочих групп стороны обсуждали возможность установления официального диалога между УПЦ и «УПЦ КП», а также принципов, на которых такой диалог должен строиться. С нашей стороны было отмечено, что необходимым условием начала диалога является отказ от захватов храмов, а также отход от враждебной риторики по отношению друг к другу.
Создание нашей рабочей группы происходит от осознания необходимости преодоления церковных разделений в Украине. О готовности к конструктивному диалогу Синод нашей Церкви заявил «иерархам» УПЦ КП, отвечая на их обращение от 14.12.2007 г. Действия священноначалия Украинской Церкви были одобрены Архиерейским Собором РПЦ, проходившим 24-29 июня 2008 г. в Москве под председательством покойного Святейшего Патриарха Алексия II:
п. 25. Освященный Собор, оценивая жертвенное служение Предстоятеля Украинской Православной Церкви Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира, а также епископата и духовенства, несущих сегодня свое послушание в непростых условиях религиозной и политической нестабильности в Украине, с благодарностью Богу констатирует факт неукоснительного роста и развития Украинской Православной Церкви, объединяющей во Христе Иисусе православных людей независимо от их политических и идеологических настроений и взглядов.
п. 26. Собор выносит пастырскую благодарность верным чадам нашей Церкви в Украине, хранящим единство духа в союзе мира и любви. Собор одобряет деятельность Священноначалия Украинской Православной Церкви по поиску канонических путей восстановления церковного мира и единства украинского Православия.
п. 27. Нашим братьям и сестрам в Украине, находящимся вне православной церковной ограды, Собор говорит: Мать Церковь со скорбью, терпеливо ждет всех оставивших ее спасительное лоно. Нет греха, которого не просил бы Господь, нет вины, которую Церковь не покрыла бы своей материнской любовью.(1)
Идея восстановления единства Православной Церкви в Украине красной нитью проходила также чрез все речи и проповеди Святейшего Патриарха Кирилла во время его недавнего визита в Украину: «…как Патриарх в том числе и Украины, я буду делать все для того, чтобы народ воссоединился, чтобы политические и национальные противоречия исчезли, чтобы единая Церковь Христова, Церковь-мученица и исповедница, бывшая верной Христу даже до смерти и разделявшая судьбу своего народа, вновь имела силу и возможность обнять материнскими объятиями всех своих верных чад… Мое слово, исполненное любви, обращено сегодня не только к вам, жители Донбасса, но и к тем нашим братьям и сестрам, которые находятся в разделении. Мы будем молиться за вас, даже если вы не хотите этой молитвы, мы на коленях будем просить Бога, чтобы Он милость Свою приклонил к Украине, чтобы Он объединил Церковь, объединил народ, чтобы все вместе могли сказать: «Нас же всех, от единаго Хлеба и Чаши причащающихся, соедини друг ко другу во единаго Духа Святаго причастие».(2)

****
Встреча рабочих групп – это первый шаг по направлению к установлению возможного диалога. Речь идет не о начале самого диалога, а о его подготовке, о чем свидетельствует уже само наименование уполномоченной группы УПЦ: «Рабочая группа по подготовке диалога с представителями УПЦ КП».
Этот диалог должен был начаться давно. Но начать его Церкви мешали несколько факторов, решающее значение среди которых имел фактор политического давления. Диалог – один из базовых инструментов внешней церковной деятельности Церкви. Но он не может начаться под политическим давлением. С точки зрения политической логики, смысл диалога между УПЦ и УПЦ КП заключается в формальном объединении и получении выгодного для государства канонического статуса. С точки зрения же логики церковной, смысл диалога – обретение церковного единства. Политики часто пытаются свести Церковь к социальной функции, рассматривая ее сквозь призму социологии и вынося суждение о Церкви, исходя не из ее подлинной природы и задач, а из социологического критерия «общественной пользы». Но Христова Церковь не может и не должна быть инструментом достижения каких-либо, в том числе и положительных, политических целей. Поэтому, благословляя своим чадам созидать национальное и гражданское единство нашей страны, Украинская Православная Церковь всегда свидетельствовала перед обществом, что ее миссия несводима к «общественно-полезной» деятельности. Миссия Церкви не может иметь партикулярный характер. Церковь признает ценность национального единства, но то единство, которое она сама созидает, является единством высшего порядка. Мы призваны к единству Богочеловечества. И именно Богочеловечество, благодатное единство человеческой и Божественной природ является той целью, которая определяет приоритеты церковной жизни.
Для нашей Церкви очень важно, чтобы все наши действия имели церковный, канонический характер. Необходимо руководствоваться не принципом политической целесообразности, а пользой Церкви.
Диалог – может и должен быть полезен, прежде всего, Церкви и ее единству. Но для этого очень важно, чтобы, ведя его, Церковь незыблемо сохраняла верность православной экклезиологии и канонической традиции. Исцеление раскола является одной из главных задач Предстоятеля и епископата Украинской Православной Церкви. И наша Церковь будет делать все от нее зависящее, чтобы церковное разделение было преодолено, а православные христиане Украины обрели возможность молитвенного и евхаристического общения. Однако, стремясь обрести тех, кто отделился от нашей Церкви, Украинская Православная Церковь одновременно будет прилагать усилия по укреплению общецерковного единства.
Подготовка к диалогу с УПЦ КП и проведение диалога с УАПЦ ни в коем случае не означает, что наша Церковь пересматривает свою каноническую позицию или ставит под вопрос то духовное и каноническое единство, которое связывает нас с полнотой Русской Православной Церкви. Напротив, осуществляя подготовку диалога с УПЦ КП и активизируя диалог с УАПЦ, мы действуем не вопреки, а согласно воле полноты Русской Православной Церкви, руководствуясь позицией Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла и общецерковными решениям по вопросу уврачевания раскола в Украине, в частности постановлением Архиерейского Собора Русской Православной Церкви 2008 г., одобрившего «усилия, предпринимаемые Украинской Православной Церковью для преодоления раскола посредством диалога с теми, кто отпал от общения с нею».(3)
Возглавив Церковь в трагическом состоянии разделения, Блаженнейший Митрополит Владимир на протяжении всех лет своего служения в качестве Предстоятеля УПЦ последовательно укреплял церковное единство и соборность. Все труды Предстоятеля всегда были направлены на то, чтобы, с одной стороны, укрепить единство нашей Церкви, а с другой – проявить отеческую любовь к отделившимся и показать, что УПЦ – подлинная Церковь украинского народа и органичная часть украинского общества. Именно в этом ключе задуман и проходит наш диалог с УАПЦ и представителями УПЦ КП. Диалог не должен поставить под вопрос ни наше церковное единство, ни ту принципиальную каноническую позицию нашей Церкви по отношению к расколу, которую мы занимали на протяжении многих лет. Ведя диалог с отпавшими от единства братьями, мы следуем известному аскетическому принципу: «ненавидь грех и люби грешника».
Диалог – возможен и необходим. Но чтобы он был успешен, очень важно, чтобы обе стороны действовали открыто и ответственно. Священноначалие УПЦ, осознавая ответственность за спасение тех, кто находится вне спасительного лона Церкви, по-отечески сделало ряд возможных шагов навстречу неканоническим группам. Одним из таких шагов стало решение начать подготовку к диалогу между УПЦ и УПЦ КП. Прежде начала возможного диалога, мы ждем ответственного отношения УПЦ КП к проблеме имущественных конфликтов между общинами УПЦ и УПЦ КП, а также осуждения ими крайней заполитизированности самой УПЦ КП. Диалог предполагает ответственность сторон. Поэтому, предваряя его начало, наша рабочая группа на встрече подняла вопрос о необходимости отказа от практики захвата храмов и других конфронтационных действий УПЦ КП по отношению к УПЦ. Мы надеемся, что руководство УПЦ КП сделает все, от него зависящее, чтобы все конфликтные ситуации разрешались в соответствии с действующим законодательством и исторической справедливостью. В противном случае диалог не только окажется неоправданным с точки зрения интересов УПЦ, но и будет дискредитирован в глазах церковного народа.
Целью диалога не является изменение статуса Украинской Православной Церкви. Мы не абсолютизируем значение этого фактора. Для нас важен не формальный статус, а актуализация церковного единства. Статус не является базовым моментом церковной жизни. Церковь объединяет не тот или иной канонический статус, а Воскресший Христос, Который приобщает нас к единству с Богом в таинстве Евхаристии. Как заметил один из современных православных богословов митрополит Иоанн Пергамский, Церковь представляет собой некую Общину среди многих других общин в обществе. «Поэтому, – пишет владыка Иоанн, – всегда существует опасность смешения экклесиологии и социологии».(4) Этой опасности социологического взгляда на Церковь должно быть противопоставлено церковное православное понятие о Церкви как евхаристической общине. Церковь – это не просто исторический объект и не продукт истории. Она есть продукт Царствия Божия, которое таким образом отображается в истории. Церковь, которая должна освящать мир, должна быть от него свободной.
Украинская Православная Церковь должна сделать все, от нее зависящее, чтобы объединить украинское общество. Но для того, чтобы она смогла это сделать, Церковь должна оставаться сама собой, то есть евхаристическим собранием, объединяющим людей не по идеологическому принципу, а по образу бытия – через приобщение ко Христу Воскресшему в таинстве Евхаристии.
Факт встречи рабочих групп уже получил высокую оценку в украинском обществе. Это актуально особенно в нынешнее время политической разобщенности, когда все делят – Церковь объединяет. Многие здравомыслящие общественные деятели выступили в поддержку возможного начала диалога между нашей Церковью и «Киевским Патриархатом». Об этом в своем письме на имя Святейшего патриарха Кирилла с просьбой его благословения, молитв и дальнейшей поддержки в деле уврачевания украинского церковного раскола высказался Блаженнейший Митрополит Владимир, доводя к сведению его Святейшества о результатах происшедшей встречи.(5)
От имени рабочей группы по подготовке диалога

+ Митрофан,
архиепископ Белоцерковский и Богуславский,
Управляющий делами УПЦ

Сноски:
1 Определение Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви (Москва, 24-29 июня 2008 года) «О вопросах внутренней жизни и внешней деятельности Русской Православной Церкви».
2 Из речи Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла в Святогорской Свято-Успенской лавре. 30 июля 2009 г.
3 Определение Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви (Москва, 24-29 июня 2008 года) «О единстве Церкви».
4 Зизиулас Иоанн, митрополит. Идентичность Церкви // Зизиулас Иоанн, митрополит. Церковь и Евхаристия. Сборник статей по православной экклесиологии / перевод с греч. иеромонаха Леонтия (Козлова) – Богородице-Сергиева пустынь, 2009. – С. 21.
5 Письмо Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины, Святейшему Кириллу, Патриарху Московскому и всея Руси, 08.10.2009 г. №1375.

Протоиерей Андрей Ткачев: «Расколы осознают свою экклезиологическую несостоятельность»
В связи с началом диалога УПЦ МП с филаретовцами и приездом делегации Константинопольского Патриархата в Украину мы попросили сотрудника Синодального отдела религиозного образования, миссионерства и катехизации УПЦ МП, настоятеля храма преподобного Агапита Печерского при медицинском университете г. Киева протоиерея Андрея Ткачева ответить на вопросы: «Считаете ли Вы совпадением то, что визит делегации Константинопольского Патриарха в Украину состоялся одновременно с началом диалога УПЦ МП с раскольниками?», «Как Вы считаете, есть ли у начавшегося диалога перспективы?»

«Я не думаю, что это совпадение, – заявил отец Андрей. – Каждый из участников этого процесса имеет свои собственные планы. Более умные представители так называемого «Киевского патриархата» осознают свою экклезиологическую несостоятельность. Если они напрочь не лишены нравственного чувства и ощущения благодати, то они понимают, что они пусты и богохульны, поскольку они противостоят Церкви как таковой. Они не могут этого не понимать и не могут не решать эту проблему, им, безусловно, хочется перейти из разряда несуществующих в разряд существующих, и при этом им хочется сохранить лицо борцов за украинскую идентичность, национальных героев. Они апеллируют к власти, которая, со своей стороны, преследует свои собственные цели. Провальная во всех отношениях власть в Украине хочет легитимизировать себя в нравственном отношении и вписать себя в историю через поддержку национального и церковного проекта. С целью реализации этого проекта она обращается к другим политическим и религиозным мировым центрам, в частности к Константинопольскому Патриархату».
«Константинополь в этой истории играет свою роль, о чем я подробно говорить не могу, поскольку не имею соответствующей информации. Но, наверняка, в данной истории Константинополь играет какую-то свою игру, которая не на руку никому, кроме самого Константинополя. Со своей стороны, Украинская Православная Церковь обеспокоена болезненным разделением внутри народа, отторжением огромной части верующих от истинной евхаристической чаши и от истинного причастия Христу. Это является пастырской болью Блаженнейшего Митрополита Владимира. Нас тревожит болезненное состояние украинской духовной жизни. И наше участие в этом диалоге является неким человеческим усилием на преодоление раскола в надежде на то, что Бог своей премудростью благословит наши дела и вмешается только одному Ему известным способом. Мы сейчас не представляем механизма преодоления раскола. Блаженнейший неоднократно говорил о том, что все это должно решаться только в духе верности канонам и правилам, верности закону церковной жизни, то есть необходимо покаяние тех, кто совершил смертельный грех и учинил эту великую бучу. В конце концов, Филарет анафематствован, с него никто не снимал анафемы. Филарет – это анафематствованный человек, лишенный всех знаков священства. Всех, кто поминает его «во первых помяни…» на Литургии, разделяют с ним его анафему. Это факт духовной жизни. Поэтому Украинская Православная Церковь, возглавляемая Блаженнейшим Владимиром, не будет поступаться принципами», – отметил пастырь.
«Константинопольский Патриархат имеет о себе такое мнение, что он является арбитром в делах между всеми православными. Он сам на себя натянул это пурпурное одеяние. Им кажется, что Константинопольский Патриарх в православном мире имеет тот же вес и ту же роль, которую имеет понтифик в мире римо-католиков. Они пытаются отрабатывать эту идею перед своими собственными глазами. Они пытаются вести себя так, как, им кажется, они должны себя вести, то есть они стремятся играть роль арбитра, роль примиряющих, роль судящих, роль оправдывающих, роль разводящих всех по своим местам. У них такая идеологема. Это, с одной стороны, экклезиологическая неправда, а, с другой стороны, человеческая наглость. И они верят в правоту своего представления о самих себе. С некоторых пор Константинопольские патриархи стали верить в то, что они должны играть роль православных пап. Они пытаются подтвердить это положение «братской заинтересованностью» делами других Поместных Церквей, желанием помочь в них разобраться, дать совет, они пытаются активно участвовать во внутренней жизни других Поместных Церквей. В ответ на эти устремления Русская Православная Церковь, в частности Блаженнейший Владимир, отстаивает ту точку зрения, что мы не отрицаем своих родственных связей с Константинопольской Церковью, которая исторически является нашей матерью, но дочка уже столь взрослая, что может решать свои вопросы сама, и мы будем благодарны всякому сочувствию и братскому участию, но при том условии, что мы сами будем решать вопросы нашей внутренней жизни. Поэтому в данном случае нужно в духе любви ставить на место сердобольных братьев из Константинополя», – полагает украинский священник.
«Трудно сказать, какие цели преследует Константинополь, вмешиваясь в этот процесс. Но если рассуждать логически, то им было бы лучше, чтобы раскольники уврачевали раскол, уйдя под омофор Константинопольского Патриарха. Таким образом, они получат на всякий случай митрополию, какой рисуется на карте мира Украина. От этого вряд ли отказался бы любой из патриархов. Наверно, им хотелось бы, чтобы ситуация разрешилась именно так. Филарет, со своей стороны, хочет, чтобы украинская церковь была независима от Константинополя и Москвы одновременно, и он эту идею активно проталкивает. На это Константинополь вряд ли будет соглашаться. У Константинополя нет резона ссориться с Москвой из-за бунтующей Украины. В этом процессе каждый из участников имеет свои собственные цели. Благая цель, как мне представляется, только у третьей стороны – у Блаженнейшего Владимира. У него только пастырские тревоги и боль о разделении», – сказал отец Андрей.
«На сегодняшний день коалицию могут создать только два участника этого процесса – филаретовцы и Ющенко. Это компания лузеров, нечистоплотных людей, которые проиграли битву, поэтому им нужно взаимно поддерживать друг друга потому, что они находятся в одной и той же дырявой лодке. Они, конечно, в силу инстинкта самосохранения будут поддерживать друг друга. Ющенко и Филарет – это два близнеца, это, по сути, родные братья. Они будут поддерживать другу друга, пока Ющенко при власти. Когда Ющенко отойдет от власти, я думаю, что отношение Филарета к Ющенко поменяется на 180 градусов. Но пока Ющенко у власти, они решают одни и те же задачи – оба спасают свои шкуры, пытаясь сохранить свои реноме. Они прикрываются риторикой об общем благе, о поместной церкви, о единстве, на самом деле они спасают свои согрешившие души. Больше ничем они и не занимаются», – выразил уверенность священнослужитель.
«Что касается начавшегося диалога, то, безусловно, нужно допускать малый процент того, что он будет иметь перспективу. Хотя эта перспектива маленькая и призрачная, но общаться все равно нужно. Гора с горой не сходится, но человек с человеком сходится. Кто знает, как повернется ситуация и как будут двигаться людские сердца. Я только желаю, чтобы в этом диалоге лучшее побеждало худшее, а не наоборот, потому что в каждом человеке есть грех, «семя тли», как мы говорим в вечерних молитвах, и если это семя тли победит христианскую совесть, а политические соображения подавят собою высшие движения, тогда этот диалог будет опасен. Он тогда превратится в свою антитезу, вместо мира он принесет еще большую беду, поэтому его нужно вести в духе молитвы. Верующим канонической Церкви стоит усилить молитву за иерархов, чтобы Господь Бог руководил их совестью, умом и устами, чтобы их руки, подписывающие документы, и их уста, ведущие диалог, не делали ошибок, которые потом будут с болью изживаться всей полнотой Русской Православной Церкви», – заключил протоиерей Андрей Ткачев.
Русская линия

08.09.2009. СУМЫ. Руководители региона поздравили владыку Евлогия с днем тезоименитства
Накануне дня тезоименитства епископа Сумского и Ахтырского Евлогия в Спасо-Преображенском кафедральном соборе было отслужено всенощное бдение. Владыка возглавил соборное богослужение в сослужении городского духовенства. За Божественной литургией в сам день праздника ему сослужило более 30 священнослужителей. Благочинные церковных округов Сумской епархии, настоятели городских храмов поздравили владыку.
В кафедральный собор прибыли представители светской власти, должностные лица различных организаций, предприниматели-меценаты. Так, владыку поздравили председатель Сумского областного совета Токарь В.Н., сумской городской голова Минаев Г.М., ахтырский городской голова Демченко И.И., председатель Ахтырского районного совета Сытник Ю.В., председатель Тростянецкого районного совета Холодов Э.В. и др.
В зале приемов епархиального управления был дан праздничный архиерейский прием.
Пресс-служба Сумской епархии

09.09.2009. ДНЕПРОПЕТРОВСК. Митрополит Ириней награжден знаком отличия МВД
Начальник Главного управления МВД Украины в Днепропетровской области генерал-майор милиции Анатолий Вячеславович Науменко поздравил правящего архиерея Днепропетровской кафедры митрополита Днепропетровского и Павлоградского Иринея с днем его небесного покровителя — священномученика Иринея, епископа Лионского. По этому случаю начальник областной милиции удостоил именинника высокой ведомственной награды — указом № 1102 от 2 сентября 2009 года за миссионерскую и просветительскую деятельность митрополит Ириней награжден нагрудным знаком отличия «ГУМВД Украины в Днепропетровской области». Генерал поблагодарил митрополита Иринея и все духовенство епархии за укрепление духовных чувств в сердцах украинского народа и возрождение исконных традиций Православия, а также за конструктивное взаимодействие с правоохранительными органами в вопросах духовного окормления и воспитания его сотрудников в духе христианской морали, патриотизма и уважения к национальному культурному наследию.
Пресс-служба Днепропетровской епархии

10.09.2009. ОДЕССА. Митрополит Агафангел выразил благодарность руководителям дипломатических представительств за поздравления
Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел сердечно поблагодарил генеральных консулов России, Греции, Болгарии и Турции за теплые поздравления в связи с его днем рождения.
В своих обращениях к главам дипломатических представительств этих стран в Одессе владыка выразил уверенность в том, что и в дальнейшем будут крепнуть дружба и сотрудничество между Украиной и странами, которые они представляют.

10.09.2009. ЖИТОМИР. Свою робочу поїздку лідер Партії регіонів розпочав з відвідин храму
У рамках робочого одноденного візиту до Житомира Віктор Янукович відвідав Спасо-Преображенський кафедральний собор. За благословенням архієпископа Житомирського та Новоград-Волинського Гурія високого гостя зустріли секретар єпархії архімандрит Олексій (Овсянников) і настоятель кафедрального собору протоієрей Стефан Періг. Отець Олексій сердечно подякував Віктору Федоровичу за його добрі справи на благо канонічної Православної Церкви та українського народу, побажав йому міцності духовних і тілесних сил і допомоги Божої в подальших його добрих починаннях, а також передав благословення владики Гурія.
На честь свята Володимирської ікони Божої Матері духовенство храму відслужило заздоровний молебень Цариці Небесній, за яким молилися прибулі гості. Після служби настоятель собору від імені віруючих підніс у подарунок Віктору Януковичу літературну роботу місцевих письменників «Ми не повинні боятися ніяких страждань…». У ній йдеться про мучеників Житомирщини, які безневинно постраждали в роки безбожного комуністичного режиму. Ігуменя Свято-Анастасіївського Житомирського жіночого монастиря Михаїла (Фурманець) від імені чернецтва єпархії з найкращими напутніми побажаннями подарувала гостю ікону Божої Матері «Споручниця грішних Корецька».
Віктор Янукович засвідчив духовенству та віруючим Житомирщини свою глибоку повагу й відзначив високе значення канонічної Православної Церкви в житті та розвитку українського суспільства. У дар кафедральному собору він підніс ікону Божої Матері «Володимирська».
Прес-служба Житомирської єпархії

12.09.2009. КРИВОЙ РОГ. Виктор Янукович посетил Спасо-Преображенский кафедральный собор
В рамках рабочего визита в Днепропетровскую область лидер Партии регионов Виктор Янукович в праздник Усекновения главы пророка, Предтечи и Крестителя Господня Иоанна посетил Спасо-Преображенский кафедральный собор г. Кривого Рога. Вместе с высоким гостем прибыли глава Днепропетровского областного совета Вилкул Ю.Г., мэр г. Кривого Рога Любоненко Ю.В., председатель Саксаганского районного в г. Кривом Роге совета Беликов К.А., народный депутат Украины Вилкул А.Ю. и другие официальные лица.
По благословению архиепископа Криворожского и Никопольского Ефрема высоких гостей встретили секретарь Криворожской епархии протоиерей Виктор Симонюк, благочинный Криворожского Южного округа протоиерей Владимир Борак, благочинный Криворожского Северного округа протоиерей Георгий Базилевский, духовенство города.
В приветственном слове протоиерей Виктор Симонюк говорил о христианских ценностях, о необходимости твердого стояния за веру. В своем слове лидер Партии регионов отметил, что всегда начинает рабочие визиты с посещения храмов. В дар Криворожской епархии Виктор Янукович вручил книгу 19 века «Пролог» – славяно-русский церковно-учительный сборник, также именуемый «Синаксарь, Синаксарий» –– свод сокращенных житий святых, а также поучительных слов Василия Великого, Иоанна Златоустого.
Сайт епархии

17.09.2009. КИРОВОГРАД. Лидер Партии регионов посетил кафедральный собор Рождества Пресвятой Богородицы
В начале своего рабочего визита в город лидер Партии регионов Виктор Янукович посетил кафедральный собор Рождества Богородицы.
Виктора Федоровича встречал архиепископ Кировоградский и Новомиргородский Пантелеимон, духовенство города и прихожане. Владыка поблагодарил лидера Партии регионов за его добрые дела на благо православия в Украине, пожелал гостю здоровья и помощи Божьей в его начинаниях и подарил икону ангела-хранителя. В ответном слове украинский политик подчеркнул, что без веры невозможно построение сильного государства, и пожелал всем присутствующим в храме веры, любви и надежды.

24.09.2009. ПОЛТАВА. Представители Партии регионов посетили «Поле Полтавской битвы»
В день 66-й годовщины освобождения города от немецко-фашистских захватчиков лидер Партии регионов Виктор Янукович посетил Государственный историко-культурный заповедник «Поле Полтавской битвы». У входа в храм Святого Сампсона Странноприимца, расположенного на Поле Полтавской битвы, Виктора Януковича встретил архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп вместе с городским духовенством. В храме был совершён краткий молебен. Затем у памятного кургана-могилы, увенчанного величественным крестом, на месте захоронения русских воинов, погибших в Полтавской битве, была совершена краткая лития. По окончании литии высокие гости направились к ротонде «Примирение» и возложили цветы.
Пресс-служба епархии

24.09.2009. КОНОТОП. Виктор Янукович уверен, что только вера может объединить страну
22 сентября, в день памяти Собора преподобных старцев Глинских, мужской монастырь Глинскую пустынь посетил лидер Партии регионов Виктор Янукович. Виктора Федоровича и сопровождающих его народных депутатов встретил архиепископ Конотопский и Глуховский Лука, наместник Рождества Пресвятой Богородицы Глинской пустыни.
По случаю большого праздника Божественная литургия проходила под открытым небом, в этот день в монастыре собралось огромное количество духовенства и богомольцев. Находясь в обители, Виктор Янукович поклонился чудотворному образу Рождества Пресвятой Богородицы Пустынноглинской, приложился к мощам Глинских старцев. Обращаясь по благословению наместника монастыря к верующим, Виктор Федорович сказал, что пребывание в таком святом месте является для него большой радостью. «Только вера может всех объединить: и Запад, и Восток, и Юг, и Центр Украины, – сказал он. – Верьте, надейтесь, терпите и любите, и мы вместе построим процветающую Украину».
В. Янукович передал в дар Глинской пустыни икону «Господа Вседержителя». В свою очередь владыка Лука преподнес гостю икону «Собор Глинских старцев».
Пресс-служба епархии

24.09.2009. КИЕВ. Филаретовствующие бютовцы предлагают новую экспроприацию Лавры
Украинские депутаты намерены передать Киево-Печерскую Лавру из ведения Киевской городской администрации в распоряжение министерства культуры и туризма. Соответствующий проект постановления был опубликован на сайте Верховной Рады.
«Сложилась такая ситуация, что заповедник находится под угрозой. Киевская власть им не занимается, а церковные службы, которые проводятся на территории Лавры, могут нанести ущерб внутреннему убранству храмов. По большому счету, в такой ситуации заповедник могут исключить из списка ЮНЕСКО», – сказал один из авторов документа народный депутат Владимир Яворивский (БЮТ).
В свою очередь депутаты Киевсовета полагают, что памятники такого уровня должны подчиняться муниципальной власти, поскольку тогда ими легче управлять. «Однако киевские власти не следят за Лаврой, поэтому в нынешней ситуации ее лучше передать министерству. Тем более что у государства и денег на содержание Лавры больше», – заявил глава постоянной комиссии Киевсовета по вопросам культуры и туризма Александр Бригинец.
В Министерстве культуры к инициативе отнеслись положительно, отметив, что оно «давно готово принять в свое распоряжение Лавру».
Представители Украинской Православной Церкви опровергают заявления В. Яворивского о том, будто проведение богослужений способно нанести вред внутреннему убранству храмов.
В июне этого года Верховная Рада уже отклонила постановление, которое подразумевало передачу комплекса Лавры в государственную собственность и в сферу управления Министерства культуры и туризма.
Авторы документа предлагали также отселить с территории Лавры учреждения, деятельность которых непосредственно не связана с выполнением уставных задач Киево-Печерского историко-культурного заповедника, а их существование на территории Лавры нельзя считать исторически обусловленным.
Предлагалось также рассмотреть возможность включения в структуру заповедника ряда музеев, Государственной исторической библиотеки с целью создания единого музейного комплекса на территории Лавры.
Интерфакс–Религия/Седмица.Ru

30.09.2009. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Віктор Янукович відвідав кафедральний собор міста
У ході робочої поїздки на Хмельниччину лідер Партії регіонів В.Ф. Янукович відвідав Свято-Покровський кафедральний собор. У головному храмі єпархії його привітав митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній. Владика звершив молебень, по закінченні якого сказав, що саме сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять святого мученика Віктора, який у IV ст. засвідчив твердість своєї віри в Господа, проливши за Христа кров. У дар з нагоди дня Ангела і на згадку про відвідання Подільського краю Віктор Янукович отримав ікону святого мученика Віктора.
Віктор Федорович подякував митрополиту Антонію за теплі слова і увагу, а також привітав усіх присутніх у соборі священиків і вірян. Він зазначив, що будь-яка справа, підкріплена Божим благословенням, неодмінно завершиться успіхом. У дар кафедральному собору гість передав напрестольне Євангеліє, побажав усіх гараздів духовенству і віруючим Подільського краю.

01.10.2009. ДНЕПРОПЕТРОВСК. Юрий Ехануров посетил епархиальный центр
С рабочим визитом город посетил первый заместитель Президента Украины Юрий Ехануров. В этот же день Юрий Иванович посетил административно-епархиальный центр епархии. Он встретился с митрополитом Днепропетровским и Павлоградским Иринеем. Во время визита его сопровождали председатель облгосадминистрации Виктор Бондарь и глава областного совета Юрий Вилкул. На молитвенную память Юрий Иванович Ехануров подарил митрополиту Иринею икону святых мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии, память которых Церковь совершает в этот день. В честь гостей был дан праздничный прием. В конце визита архипастырь подарил каждому гостю книгу «Православный Катехизис» митрополита Филарета (Дроздова).
Пресс-служба Днепропетровской епархии

05.10.2009. ГЛУХОВ. Протокольная служба Президента рекомендовала архиепископу Луке покинуть место встречи гаранта Конституции
2 октября, по случаю Дня работников образования, в город прибыл глава государства Виктор Ющенко. В программе его визита была запланирована встреча со студентами и профессорско-преподавательским составом Глуховского государственного педагогического университета имени Александра Довженко. Президент Украины прилетел на вертолете, который должен был приземлиться на городском стадионе. Среди встречающих высокого гостя был управляющий епархией архиепископ Конотопский и Глуховский Лука. Однако представители протокольной службы Президента попросили владыку Луку покинуть стадион, запретив ему присутствовать на церемонии встречи Виктора Ющенко.
На встрече в университете Виктор Ющенко огласил радостную новость: Глуховскому педагогическому университету присвоено статус Национального. Некоторые преподавателей вуза, в том числе и ректор университета Александр Курок, были отмечены государственными наградами. Узнав об этом, владыка Лука направил в адрес трудового коллектива университета поздравительное письмо.
Пресс-служба Конотопско-Глуховской епархии

07.10.2009. ОДЕССА. Виктор Янукович молился в студенческом храме
Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел совершил молебен в студенческом храме святой мученицы Татианы при Одесской национальной юридической академии. За богослужением молились викарий Одесской епархии епископ Белгород-Днестровский Алексий, лидер Партии регионов В. Янукович, председатель Одесского областного совета Н. Скорик, президент Одесской национальной юридической академии народный депутат С. Кивалов, ректор Одесского государственного медицинского университета В. Запорожан, руководитель Одесского областного отделения Партии регионов Л. Климов, а также другие видные представители депутатского корпуса и общественности Одессы.
В своем архипастырском слове, обращенном к присутствующим, митрополит Агафангел призвал Божие благословение на добрые дела, которые будут совершены на благо украинского народа.

07.10.2009. КИЕВ. Ю. Тимошенко поддерживает идею открытия в Киеве представительства Константинопольского патриархата
Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко заявила, что поддерживает идею учреждения в Киеве постоянного представительства Константинопольского патриархата. На встрече с константинопольской делегацией во главе с митрополитом Галльским Эммануилом она выразила убеждение в том, что это «благородное дело получит в Украине поддержку всех церковных конфессий, всех ветвей власти и представителей всех политических сил», сообщает пресс-служба украинского правительства.
Премьер также выступила за объединение православных страны в поместную Церковь. По ее мнению, процесс создания такой Церкви должен пройти эволюционно, без давления, в частности со стороны власти.
Идею открытия в Украине представительства Константинопольского патриархата весной этого года озвучил Президент страны Виктор Ющенко на встрече с Патриархом Константинопольским Варфоломеем в Стамбуле.
В ответ на это в МИД Турции подчеркивали, что Константинопольский патриарх не наделен полномочиями открывать свои представительства за пределами страны, в том числе в Украине. Как известно, турецкие власти не признают Варфоломея I Вселенским патриархом (исторический титул, доставшийся в наследство от византийских времен). Не соглашаются в Турции именовать патриарха и «Константинопольским», указывая, что города с таким названием больше не существует.
Попытки открыть подворье Константинопольского патриархата в Украине предпринимались и ранее. Так, еще в сентябре 2005 года в Русской Православной Церкви выражали недоумение и озабоченность в связи с распространяемой в то время информацией о намерениях открыть такие представительства в Киеве и Львове.
«Согласно общепринятым православным нормам, подворья открываются по договоренности предстоятелей и Синодов двух поместных Церквей. Как правило, это делается на основах взаимности. Но никаких обращений подобного рода от патриарха Константинопольского в Московский патриархат не поступало. Ничего не знает об этом и митрополит Киевский и всея Украины Владимир», – заявлял корреспонденту «Интерфакс-Религия» тогдашний секретарь по межправославным отношениям Отдела внешних церковных связей Московского патриархата протоиерей Николай Балашов.
Он подчеркивал, что без межцерковной договоренности открытие своего храма на территории другой поместной Церкви, а в случае с Украиной речь идет о Московском патриархате, – «это попрание канонического строя православия, ведущее к неизбежному новому расколу с самыми пагубными последствиями для Церкви, народа, общества».

07.10.2009. КИЕВ. Виктор Ющенко принял делегацию Константинопольского Патриархата
Президент Украины Виктор Ющенко принял делегацию Вселенского Патриархата – митрополита Галльского Эммануила, генерального секретаря Священного Синода архимандрита Элпидофора Ламбриниадиса и священника Василиуса Папафанасиуса. Встреча состоялась по договоренности с Вселенским Патриархом Варфоломеем. Об этом сообщает пресс-служба главы государства.
Во время встречи стороны выразили удовлетворение развитием диалога, начатого в прошлом году во время визита в Украину Патриарха Варфоломея по случаю празднования 1020-летия Крещения Киевской Руси. В частности, собеседники отметили прогресс в отношениях между православными Украины, налаживание ими постоянного общения и т.д.
Президент, кроме того, подчеркнул необходимость углубления и расширения межцерковного диалога с целью преодоления межправославных противоречий и создания в Украине единой православной Церкви.
Константинопольская делегация пребывает в Украине по решению Священного Синода Вселенского Патриархата с целью детального ознакомления с ситуацией в украинском православии, поиска путей урегулирования существующих проблем.

09.10.2009. КИЕВ. Православные верующие столицы выступают против установления на площади Славы памятника гетману Мазепе
В Киеве состоялось православно-патриотическое шествие, в котором приняли участие православные активисты из Киева и других областей Украины. Эта акция проходила по инициативе Всеукраинской общественной организации «Православный выбор» в знак протеста против сооружения на площади Славы в столице Украины памятника гетману Мазепе, анафематствованному Русской Православной Церковью за клятвопреступление и предательство.
Начальник главного управления КГГА по вопросам внутренней политики В. Гончарук в своем письме от 23.12.2008, № 051-680-з на имя председателя ВОО «Православный выбор» Егорова Ю.Н. заявил: такие действия киевских властей обусловлены указом президента В. Ющенко «Про відзначення 300-річчя подій, пов`язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладання україно-шведського союзу» от 09.10.2007 № 955/2007.
Участники православно-патриотического шествия направили письма председателю Киевской госадминистрации, мэру Киева Л. Черновецкому и депутатам Киевсовета. В письмах говорится о том, что выше названный указ президента не выдерживает никакой критики в смысле правдивости и достоверности его формулировок. Прежде всего это касается так называемого «украино-шведского союза». Почему-то личную договоренность Мазепы с Карлом XII официально преподносят как межгосударственный договор Швеции и Украины. Во-первых, в то время никакого украинского государства юридически не существовало. Во-вторых, неопровержимые факты свидетельствуют о том, что вместе с Мазепой на сторону шведских оккупантов перешла только небольшая кучка казаков, причем часть их затем вернулась обратно к Петру I. Гетман Мазепа совершил самое настоящее предательство по отношению не только к русскому православному царю, на верность которому присягал на Кресте и Евангелии, но и по отношению к своему православному народу, когда присягнул шведскому королю-протестанту, пришедшему на нашу землю с войском захватчиков.
Достоверно известно также, что в Полтавской битве сражались против шведов все 10 казацких малороссийских (украинских) полков. А это лучше всяких аргументов свидетельствует о том, что предательство Мазепы осудило подавляющее большинство православного казачества Малороссии-Украины.
Прославление украинскими властями гетмана Мазепы еще раз демонстрирует вольное их обращение с историческими фактами, когда правдивая история заменяется мифами. Эти мифы затем используют в качестве обоснования таких важнейших государственных решений, как переименование улиц и, в том числе установление памятников одиозным личностям.
Участники шествия совершили молитвенные стояния перед зданиями Кабинета Министров, Верховной Рады, Киевсовета. В своих письмах, переданных чиновникам этих учреждений, представители православной общественности настойчиво потребовали от украинских властей не допустить кощунственного установления памятника иуде-предателю на площади Славы в Киеве.
Православная общественность также потребовала переименовать улицу, на которой находится Киево-Печерская Лавра, вместо И. Мазепы на улицу Лаврскую, в соответствии с просьбой Священного Синода Украинской Православной Церкви от 14.11.07. Сооружение предполагаемого памятника станет свидетельством аморальности и бездуховности самой украинской власти и вызовет протесты не только киевлян, но и жителей других регионов Украины.
По окончании шествия, которое завершилось на Софийской площади, состоялось православно-патриотическое вече. На нем представители православных общественных организаций приняли обращение к Священноначалию УПЦ по поводу так называемого диалога с раскольниками. В этом обращении говорится, что православная общественность встревожена тем, что подготовка к переговорам с раскольнической псевдоцерковной структурой, которую возглавляет анафематствованный «Филарет» (Денисенко), ведется, по сути, как с равноправной церковью, в форме диалога. Хотя и сам анафематствованный глава раскольников, и его представители заявляют о том, что цель этих переговоров – «объединение православных церквей» и «создание единой поместной церкви на Украине».
Начало этих переговоров с канонической Православной Церковью в таком формате раскольники рассматривают не иначе, как свою победу и подтверждение своей правоты. Кроме того, даже во время проведения «диалога» раскольники не прекращали попыток захвата православных храмов УПЦ, так, например, в с. Жукля Черниговской области.
В выступлениях православных активистов звучали протесты против того, чтобы на канонической территории Русской Православной Церкви хозяйничали представители Константинопольской Церкви, которые на днях посетили Киев и провели встречи с руководителем раскольников «Филаретом», президентом В. Ющенко, премьер-министром Ю. Тимошенко. Выступающие также осудили позицию премьер-министра Украины Ю. Тимошенко, которая открыто заявила о поддержке идеи открытия представительства Вселенского Патриарха в Киеве. Хотя ей должно быть известно, что такие односторонние действия со стороны Константинопольской Патриархии без согласования с Русской Православной Церковью недопустимы. Эти действия можно однозначно рассматривать как посягательство на каноническую территорию нашей Церкви.
Участники вече призвали все православные общественные организации провести мониторинг и проанализировать церковную ситуацию в регионах Украины, а результаты затем обсудить на Всеукраинском собрании.
Призываем всех православных патриотов и активистов принять активное участие в последующих православно-патриотических шествиях в поддержку единства Русской Православной Церкви в Украине, а также с целью не допустить кощунства – установления памятника иуде-Мазепе на площади Славы в Киеве.
Ближайшее шествие в знак протеста против прославления анафематствованного Мазепы и установления ему памятника на площади Славы в Киеве пройдет в день праздника Казанской иконы Божией Матери, 4 ноября с.г. Начало шествия в 11-00 от Киево-Печерской Лавры.
ВОО «Православный выбор», г. Киев

09.10.2009. КИЕВ. Глава СБУ передал ветерану КГБ документацию на 37 храмов
В резиденции отлученного от Церкви Филарета-Денисенко состоялась встреча самозванца с председателем Службы безопасности Украины Валентином Наливайченко. Здесь же присутствовали председатель Всеукраинского общественного объединения «ЗаПУК», народный депутат Украины Петр Ющенко, представители власти Черниговской, Харьковской и Сумской областей, а также филаретовские лжеепископы.
В ходе встречи глава СБУ передал «товарищу Антонову» (кличка М. Денисенко в КГБ) рассекреченные официальные документы из архивов спецслужб, касающиеся 37 храмов, расположенных на территории Черниговской, Сумской и Харьковской областей, которые в 30-х годах XX века были незаконно отобраны у религиозных общин УАПЦ.
По словам Наливайченко, главное в этих документах – подтверждение права собственности религиозных общин украинской православной церкви на эти сооружения, а также подтверждение того, что уничтожение украинского народа путем Голодомора готовилось еще в 20-х годах XX века.
«В 20-х годах были расстреляны, замучены и высланы именно с тех самых территорий священники Украинской автокефальной православной церкви и Русской православной церкви. Мы уже передали обеим Церквам материалы, касающиеся судьбы священников, а именно преступлений против них», – в частности сказал Наливайченко. Он также подчеркнул, что в этих документах содержится информация о состоянии вышеуказанных сооружений, которые, «согласно Закону Украины «О свободе совести и религиозных организациях» поступают сразу и в областные государственные организации, и в органы местного самоуправления». «Чтобы верующие люди в этих регионах получили возможность пользоваться храмами, церквями и другими сооружениями, которые раньше находились в собственности религиозных организаций», – отметил глава СБУ и добавил: «Что больше всего впечатляет из того, что мы видим в этом уголовном деле, – это то, что сооружения были не отобраны, а разрушены».
Наливайченко доложил старшему товарищу, что на сегодняшний день 12 храмов находятся в состоянии полного разрушения, и выразил надежду, что органы местного самоуправления, а также меценаты, благотворители и просто верующие люди начнут «богоугодную акцию по восстановлению этих сооружений, которые функционировали с 12 века».
В свою очередь, М. Денисенко-Филарет поблагодарил главу СБУ не только за предоставленные документы и за личную инициативу в деле «восстановления исторической правды о Голодоморе и уничтожении духовенства», но и за передачу материалов «именно той церкви, которой они принадлежали все время».
«До 1931 года значительная часть храмов в Украине принадлежала украинской автокефальной православной церкви. То есть церкви, наследниками которой мы являемся. Поэтому не случайно, что эти храмы как раз передаются Киевскому Патриархату как преемнику этой церкви», – сказал патриарх и добавил: «Конечно, мы будем рады, что не только Киевскому Патриархату будут передаваться храмы, но и Московскому, но, учитывая то, что на сегодняшний день Московский Патриархат имеет преимущественное большинство храмов, а Киевский значительно меньше, поэтому и логично, что этот процесс начинается с Киевского Патриархата».
Каким образом, созданный СБУ-КГБ и Кравчуком в 1992 году «Киевский Патриархат» стал чьим-то «правопреемником», Филарет и Наливайченко не уточнили.
Вместе с тем Денисенко выразил надежду, что «придет время, когда все храмы будут принадлежать единой украинской поместной православной церкви», а те из них, документы на которые были получены сегодня, будут восстановлены.
«Храмы почти разрушены, а некоторые из них разрушены совсем. И, конечно, на восстановления будут нужны средства. К сожалению, у церкви таких больших денег нет, и мы обращаемся за помощью к меценатам, верующим, благотворителям. Мы благодарим, прежде всего, Бога за то, что Господь позволил нам жить в такое время, когда к нам возвращаются храмы. Мы восстановим их, и там будет правиться Божественная литургия», – подытожил Михаил Антонович. Похвальное желание, если вспомнить, что раньше он благодарил Бога за то, что жил в советское время, сотнями закрывал храмы и сдавал священников в застенки КГБ.

09.10.2009. КИЕВ. Кабмин утверждает, что Константинополь на сей раз благословил Юлию Тимошенко
Священный Синод Вселенского Патриархата благословил Юлию Тимошенко на служение во имя Украины, заявили в пресс-службе Кабмина. Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко встретилась с делегацией Вселенского Патриархата – митрополитом Франции (Галльским) Эммануилом, старшим секретарем Священного Синода Вселенского Патриархата архимандритом Элпидофором (Ламбриниадисом) и священником Василием Папафанасиу. Во время встречи Юлия Тимошенко сообщила, что поддерживает идею открытия в Киеве постоянного представительства Вселенского Патриархата и выразила убеждение, что это благородное дело получит в Украине поддержку от всех церковных конфессий, от всех ветвей власти и от представителей всех политических сил.
Как сообщает правительственный портал, Юлия Тимошенко подчеркнула, что для Украины объединение православия было бы эпохальным событием: «Я всем сердцем хочу этого. Это позволило бы Украине стать на порядок более сильной. Народ Украины высокодуховный, верующий, и для нас единство православия очень важно, потому что вместе с тем это и единство государства», – заметила Юлия Тимошенко.
В свою очередь, говорится в сообщении, митрополит Эммануил передал премьер-министру Украины приветствие от Патриарха Вселенского Варфоломея и заметил, что Вселенский Патриархат поддерживает и благословляет ее на служение Украине и добрые дела во имя своей страны: «Мы поддерживаем Вас в Вашей борьбе, и Вы имеете благословение Священного Синода. И помните, что сначала было крестное мучение, а потом – воскресение».
Он также отметил, что Юлия Тимошенко известна в мире тем, что последовательно выступает за объединение украинских Церквей. «Мы благословляем вас также на продолжение работы в этом направлении».
В то же время о каком-либо благословении В. Ющенко после встречи с делегацией Константинополя президентский сайт умалчивает. Не его, видимо, уже очередь.

19.10.2009. РИМ. Ю. Тимошенко съездила ко Святому Престолу
Премьер-министр Юлия Тимошенко в рамках своего рабочего визита в Ватикан встретилась с Папой Римским Бенедиктом ХVІ. Разговор с понтификом, проходивший в папской библиотеке, занял 50 минут. Пресс-служба правительства заявляет, что папа благословил Украину и ее народ, а также саму Ю. Тимошенко. Она, в свою очередь, подарила главе Католической Церкви точную лазерную копию рукописи «Христинопольского Апостола». Агентства отмечают также необычный наряд гостьи: она была в черном платье, в черной косынке и при этом улыбалась, как ясное солнышко. Символический смысл ее одежд остался тайным.

19.10.2009. ИЕРУСАЛИМ. Ю. Тимошенко отправилась в Израиль каяться
Премьер-министр Юлия Тимошенко пребывала с частной поездкой в Иерусалиме. «Я как верующий православный человек перед такими тяжкими испытаниями, какими является президентская кампания, и самое главное – наведение порядка в стране после выборов президента, я хочу проехать по всем святым местам, я хочу посетить все важные для православных святыни», – отметила Тимошенко. «Хочу побывать у Гроба Господнего, хочу обязательно побыть в тех местах, которые связывают с именем Иисуса Христа. И просто исповедаться, причаститься, покаяться и идти вперед с верой, что Господь все-таки для Украины подготовил прекрасное будущее», – призналась премьер.
Удивительно, что в покаянную поездку она не взяла с собой свою бютовскую команду, всех отпетых хулителей Православной Церкви, которые занимаются системной травлей Православия в Украине. Впрочем, Тимошенко подчеркнула, что ее поездка в Иерусалим имеет частный характер и будет финансироваться за счет собственных средств.
«Во-первых, это будут выходные дни, а во-вторых, абсолютно за собственные средства – ничего общего это с командировкой не имеет», – подчеркнула Тимошенко.
На этой неделе Тимошенко уже побывала в Ватикане с рабочим визитом, в ходе которого встретилась тет-а-тет с Папой Римским Бенедиктом ХVІ и получила от него благословение.

19.10.2009. ИЕРУСАЛИМ. Ю. Тимошенко продолжает коллекционировать благословения
Патриарх Иерусалимский Теофил III наградил премьера Юлию Тимошенко орденом Святогробского братства. Как отмечает пресс-служба Кабмина, этот орден является высшей наградой Иерусалимской Православной Церкви.
В сообщении говорится, что Тимошенко находится в Иерусалиме с частным визитом и посещает святые места. «По прилету в Израиль в субботу она посетила Стену плача, где помолилась за счастливое будущее Украины и украинского народа», – подчеркнули в Кабмине.
В воскресенье премьер встретилась с Теофилом III, который по ее просьбе благословил Украину и украинский народ на счастье и процветание. Патриарх Иерусалимский заявил, что внимательно следит за событиями в Украине. «Мы знаем вашу позитивную роль в политической и церковной сферах, отмечаем ваши заслуги в единении церквей и выдающуюся роль в борьбе с антисемитизмом», – подчеркнул Теофил III, вручая Тимошенко орден и соответствующий сертификат.
В Кабмине заявили, что «эта награда вручается главам церквей и главам государств за выдающиеся заслуги перед православной церковью». В чем заключаются эти заслуги, в Кабмине уточнять не стали.
«Тимошенко поблагодарила патриарха за высокую награду и заявила, что это чрезвычайно высокая награда для Украины и верующего украинского народа, который жаждет мира и спокойствия», – говорится в сообщении. «Она сказала патриарху, что перед испытанием президентскими выборами решила посетить святые места и помолиться за то, чтобы Господь дал Украине и украинскому народу спокойствие, объединение церквей, чтобы Украина чувствовала себя единой нацией».
Как сообщила пресс-служба, Теофил III любезно принял приглашение Тимошенко посетить Украину в ближайшее время. Премьер отметила, что это будет историческим событием для Украины.
Кроме того, согласно информации пресс-службы, во время пребывания в Израиле Тимошенко посетила Храм Гроба Господня, Гефсиманский сад, гробницу Девы Марии и побывала у реки Иордан, где происходило Крещение Иисуса Христа.

19.10.2009. ЗАПОРОЖЬЕ. В. Янукович молился в монастыре Саввы Освященного
16 октября епископ Запорожский и Мелитопольский Иосиф совершил молебен в мужском монастыре во имя преподобного Саввы Освященного. Владыке сослужило мелитопольское духовенство. За богослужением молился пребывающий с рабочим визитом в Мелитополе лидер Партии регионов Виктор Янукович. По окончании молебна епископ Иосиф обратился с приветственным словом к Виктору Федоровичу и пожелал ему крепости сил и умножения дара любви. От Запорожской епархии гостю преподнесли образ Пресвятой Богородицы. В ответном слове он поблагодарил владыку Иосифа за возможность молитвенного общения и отметил, что вера в Бога является прочным основанием для жизни нации.

19.10.2009. СИМФЕРОПОЛЬ. Военному госпиталю присвоили имя святого Луки
В торжествах по поводу присвоения военному госпиталю имени святителя Луки приняли участие митрополит Симферопольский и Крымский Лазарь, глава Синодального отдела Украинской Православной Церкви по взаимодействию с Вооруженными силами и другими воинскими формированиями Украины архиепископ Львовский и Галицкий Августин, руководители Автономной Республики Крым, города Симферополя, работники госпиталя и другие православные медики.
Торжества начались с возложения цветов к установленной на здании лечебного учреждения мемориальной доски в память о том, что в 1946-1947 гг. здесь работал выдающийся архипастырь и хирург святитель Лука — профессор медицины В.Ф. Войно-Ясенецкий. Затем был совершен молебен перед иконой святителя Луки с частицей его честных мощей, которая отныне всегда будет пребывать в госпитале, и находящиеся на лечении военнослужащие и лечащие их врачи смогут приходить к ней и молитвенно просить у святого помощи и заступничества перед Престолом Божиим.
Впервые в новейшей истории государств постсоветского пространства имя православного святого присвоено воинскому подразделению. Произошло это по инициативе Симферопольской и Крымской епархии и православных врачей 386-го военного госпиталя во главе с начальником И.А. Данильчуком.
Указ № 689/2009 «О присвоении имени Святителя Луки (профессора В. Ф. Войно-Ясенецкого) 386 военному госпиталю Военно-медицинского клинического центра Крымского региона» зачитал постоянный представитель Президента Украины в Автономной Республике Крым Леонид Жунько. Приветственное слово Предстоятеля УПЦ Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины, зачитал архиепископ Августин.

- Владыка, год назад Украину посетил блаженной памяти Патриарх Алексий II. Какое влияние оказал тот визит? Изменилась ли ситуация в Церкви за это время?
- Визит Святейшего Патриарха Алексия в Киев увенчал всеукраинские торжества, посвященные 1020-летию Крешения Руси, которые прошли во всех епархиях Украинской Православной Церкви. Они стали главным событием года. Впервые за долгое время и Церковь, и власть, и общество отмечали Крещение Руси, как главный исторический праздник нашего народа. На торжества прибыли предстоятели и высшие иерархи Поместных Православных Церквей во главе с Константинопольским Патриархом Варфоломеем. Я с волнение вспоминаю совместную Божественную литургию у памятника Крестителю Руси на Владимирской горке, выступления Святейшего Патриарха Алексия во время празднеств, это было высоко свидетельство единства нашей Церкви, рожденной в Киеве на берегах Днепра. Благодаря юбилею сотни тысяч людей в столице и регионах прикоснулись душою к истории и истокам своей веры православной. Во время торжеств Президент Украины Виктор Ющенко объявил об издании указа, согласно которому День Крещения Руси у нас является государственным праздником, о чем мы неоднократно просили нашу власть. Этот праздник останется нашим потомкам, молодым людям, которые приняли самое горячие участие в киевских торжествах. Что касается ситуации в Украинской православной Церкви, то она не изменилась: УПЦ едина и через все сложности сегодняшнего времени несет свою спасительную миссию.

- Тогда, прощаясь в Киеве с Патриархом, Вы сказали, что «Приезжать к нам надо чаще, чем раз в 17 лет». А как часто Вы бы хотели видеть Предстоятеля на Украине?
- Для верующего встреча с Патриархом, участие в церковных службах – это всегда радость, всегда праздник, и чем больше будет таких праздников – тем лучше. Мы живем в свободных, демократических странах, в которых не должно быть препятствий для общения единоверных братьев.

- Что Вы ждете от визита Святейшего Патриарха Кирилла?
- Программа всех десяти дней визита содержательна и насыщена: каждый день службы, встречи с верующими. Патриарх посетит Киев, Донец, Горловку, Крым, Луцк, Новоград-Волынский, Почаев. Везде люди готовятся к встрече со Святейшим Кириллом. Ныне народы наших стран находятся в сложном положении: на всех давят экономический и социальный кризисы, многие лишились работы, зарплат, живут в страхе за день грядущий. Церковь сегодня, как это было много раз в нашей тысячелетней истории, должна укрепить людей в их стоянии за жизнь, семью, укрепить в терпении, в вере в свои силы. С Божьей помощью мы преодолеем нынешние невзгоды. И не такие бедствия переживали. Социальная миссия Церкви в эпоху кризиса должна быть направлена на это. Визит Святейшего Патриарха кроме главной своей цели – свидетельства нашего единства в Господе Иисусе Христе, должен укрепить и духовные силы православных.

- В программе визита Его Святейшества значится Луцк. Много ли там приходов Украинской православной церкви? Не могли бы Вы обрисовать религиозную обстановку на западе Украины?
- Луцк – это областной центр Волынской области, древней православной земли, где епархии были основаны еще при святом равноапостольном князе Владимире. С Волыни родом был и Святитель Петр, Митрополит Киевский, который перенес кафедру киевских митрополитов из Суздаля в Москву, его преемниками являются Московские Патриархи. В Волынской области две православные епархии – Луцкая и Новоград-Волынская — которые объединяют около шестисот приходов, на их территории семь монастырей, в Луцке находится Волынская духовная семинария, из стен которой вышли многие известные богословы. Планируется, что Святейший Патриарх посетит обе епархии. Волыняне исторически отличались глубокой религиозностью, стойкостью в православной вере, и сумели отстоять большинство храмов, когда в начале 1992-94 здесь бушевал раскол.

- Я помню, с какой болью в прошлом году Вы говорили о расколе на Украине… С Вашей точки зрения, причины раскола религиозные, исторические или политические? Какие шаги нужно предпринять для его уврачевания?
- Нас иногда упрекают в том, что мы больше переживаем за людей, попавших в расколы, чем они сами. Расколы в Украине имеют политические корни, они создавались политическими партия, властью или под давлением властей. Политики, как правило, радикалы, даже входят в руководящие структуры раскола, в этой заполитизированности и заключается основная трудность их уврачевания. Когда церковное подменяется политическими установками или целесообразностью, диалог вести очень непросто. А между тем во многих епархиях есть случаи возвращения общин в спасительное лоно Церкви. Возвращаются с покаянием, их принимают, священников перерукополагают. В прошлом году даже целая епархия обратилась с просьбой принять в УПЦ. Это церковный путь. Примиряясь с Богом, люди примиряются с Церковью Его. А шаги, которые приведут к уврачеванию – это деполитизация схизматических групп. Чем меньше политики, тем больше перспектив к единству.

- До нас в Москве доходят сведения о бурном росте протестантских общин на востоке Украины, и в Киеве. Это правда, или кто-то пытается преувеличить их успехи?
- Мы не ведем статистику о протестантах и никогда ни с кем не соревновались в организации общин. К сожалению, для многих зарубежных религиозных центров Украина рассматривается как миссионерская земля, где, если когда-то и была своя православная вера, то вытоптана семидесятилетним атеистическим режимом. Это в большей степени касается промышленных регионов, где были разрушены и разобраны едва ли не все православные храмы. Известно, что, например, в Запорожской области во время хрущевских гонений, решили перевыполнить постановления партии и правительства и одномоментно закрыли 92 процента православных приходов. Поэтому сегодня в миллионном городе меньше православных храмов, чем в сельском районе. Ныне ежегодно несколько тысяч проповедников приезжают в Украину, прежде всего в промышленные центры. Не знаю, вызывает ли это бурный рост протестантских общин, но по данным Госкомитета по делам религий, до прошлого года УПЦ ежегодно в среднем увеличивалась на 400 приходов, в прошлом – на 200. На сегодняшний день у нас около 12 тысяч общин, 200 монастырей, 20 учебных заведений. Это меньше половины «дорепрессивного» уровня, но УПЦ была и остается крупнейшей Церковью Украины.

- Патриарх Кирилл после избрания говорил о том, что главной задачей сейчас становится воцерковление «номинальных православных», так называемых «захожан». Насколько эта проблема актуальна для Украинской церкви? Украинцы, с Вашей точки зрения, более религиозны, чем россияне? Или тут разницы нет?
- В последние двадцать лет, время возрождения Православной Церкви был существенный количественный рост приходов, храмов, монастырей, учебных заведений, братств, церковных издательств и изданий. Это естественно, потому что не хватало храмов, свщеннослужителей, литературы. Этот процесс продолжается, сегодня мы строим и восстанавливаем более двух тысяч храмов. Народ бедный, поэтому строительства превращаются в долгострои, все ресурсы общин сосредоточены на этом. Вместе с тем, очевидно, что приходит и качественный этап становления Церкви, когда приходы, монастыри должны быть не только очагами молитвы, но и центрами духовной, просветительской, интеллектуальной жизни, социального служения в селе, микрорайоне. Для этого при храмах создаются воскресные школы, просветительские центры, братства, сестричества. В реальном церковном делании осуществляется заповедь Спасителя о любви к ближнему. Поэтому «захожане», которые приходят в храм помолиться и с чувством выполненного долга идут домой, должны вовлекаться в это делание, жить жизнью общины, ее заботами. Это проблема актуальна. Надо не бояться доверять людям, особенно молодежи, серьезные приходские дела. Не только слово, но и дело – путь к воцерковлению. В христианском делании пробудиться христианин.
Что касается религиозности, то она сложилась исторически. В советское время большинство приходов Русской Православной Церкви находилось в Украине, в Западной ее части, которая в 1939 году вошла в состав СССР и не попала под послереволюционную волну богоборчества. Большое количество священнослужителей, архиереев были тоже выходцами с Западной Украины.
Сегодня, я думаю, ситуация выравнивается, по религиозности отличаются сельское и городское население. А в целом, между украинцами и россиянами в этом нет различий.

- В Москве сейчас активно ищут новые формы миссионерской работы, особенно с молодежью. Украинские священники придумали что-нибудь новое в этой области?
- Церковь не вчера появилась на белом свете, за свою историю Она накопила огромный опыт миссионерской деятельности, которая всегда была направлена на молодежь, настоящее и будущее Церкви. Искусство проповеди, свидетельствование собственной жизни, неравнодушное отношение к человеку, его заботам – это вечные «формы» миссионерской работы. Часто бывает, что священники не работают над собой, не читают, не пишут, замкнулись в пространстве служб и треб, и ждут, пока кто-то придумает новые «формы», благодаря которым в храмы хлынет молодежь, и расцветет приходская жизнь. Мы должны воспитывать в молодых священниках лидерские качества, пастырь должен объединять вокруг себя верующих. Чтобы люди пришли в храм, надо самому выходить из церковной ограды, идти туда, где трудно, сложно, где необходима духовная помощь и поддержка. Священник – это призвание, а не профессия. Самому священнику трудно везде успеть, заниматься и молодежью, и стариками, и проблемными семьями, поэтому очень важно привлекать мирян, смело поручать им церковные послушания. В прошлом году, например, на 1020-летие Крещение Руси мы поручили молодежную программу торжеств рок-музыкантам, и они с честью справились с заданием, десятки тысяч молодых людей пришли на праздник в регионах, а в столице их собралось более ста тысяч.

- Решается ли на Украине вопрос о преподавании «Основ православной культуры»?
- Парадокс и в России, и в Украине заключается в том, что атеизм, как государственная идеология, был упразднен 20 лет назад, а система образования по-прежнему осталась атеистической. На государственном уровне все осталось по-прежнему, подвижки есть регионах – в Крыму, Донецке, Днепропетровске, Киеве, — но это результат совместной работы епархий и местной власти. В целом доступ молодым людям к знаниям о своей родной вере, родной православной культуре и в школах, и в вузах все еще закрыт.

- И последний вопрос. В последние годы много и часто, и священники, и деятели культуры, и политики, говорят о духовном единстве народов Украины, России и Белоруссии. По Вашему мнению, сейчас оно существует? Если да, то в чем, как проявляется? Если нет, то, как его достичь и сохранить?
- Духовное единство русских, украинцев и белорусов обусловлено тысячелетним единством Русской Православной Церкви. Она является их духовной матерью. Она сформировала нашу восточно-славянскую идентичность, наш менталитет, нашу цивилизацию. Это живое древо с едиными корнями. Духовное единство наших народов – это не миф, а реальность, которая не нуждается в обосновании. Сохранив ее, мы сохраним историческую перспективу самобытности восточного славянства в стремительно унифицирующемся мире.

- Благодарю, Вас, Ваше Блаженство, за содержательный разговор!
- И я благодарю вас, и поздравляю сотрудников и читателей вашего замечательного издания с нашим общим праздником Днем Крещения Руси и призываю Божие благословение на труды ваши.

Беседу вел Борис Клин

14.09.2009. КИЇВ. До столиці України прибула Почаївська ікона Божої Матері
На Центральному залізничному вокзалі Почаївську ікону Божої Матері зустріли духовенство та віруючі. Хресною ходою святиню перенесли до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.
Біля Святих воріт Лаври чудотворну ікону зустрів Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир. На площі перед Свято-Успенським собором Архіпастир відслужив перед святим образом молебень. Його Блаженству співслужили архієпископи: Білогородський Миколай, Овруцький і Коростенський Віссаріон, Вишгородський Павел, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Білоцерківський і Богуславський Митрофан, Бориспільський Антоній; єпископи: Макарівський Іларій, Яготинський Серафим, Переяслав-Хмельницький Олександр, Васильківський Пантелеімон, а також сонм столичного духовенства.
Звертаючись до присутніх зі словами настанови, Первосвятитель сказав:
«Сьогодні Сама Цариця неба і землі прибула в Київ, щоб разом із нами прославити Її Сина і помолитись один за одного. В лиці Божої Матері нам дана така Особистість, перед якою проливаються ріки сліз людського горя, якого немало в цьому світі. У нас є Матір Божа, у нас є Її чудотворна сила, котру Їй дав Господь. Сьогодні той випадок, коли Сама Пречиста прийшла до нас, щоб вислухати нас та помолитись разом із нами».
Блаженніший Владика висловив сподівання, що перебування Почаївської ікони Божої Матері в різних куточках України допоможе подолати церковний розкол та згуртувати український народ.

15.09.2009. ЛУГАНСЬК. Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир очолив урочистості з нагоди 65-ліття єпархії
12-13 вересня Блаженніший Митрополит Володимир із архіпастирським візитом перебував на Луганщині. 12 вересня в обласній філармонії відбулась урочистості, присвячені 65-літтю створення єпархії. Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир з теплими словами вітань звернувся до усіх присутніх. «Ювілей по тій чи іншій причині завжди прикрашаю наше життя. Він дає можливість озирнутися назад, пригадати все, що необхідно згадати», – відмітив Первосвятитель.
Архіпастир вручив митрополиту Луганському і Алчевському Іоанникію ювілейний орден «450 років перенесення на Волинь Почаївської чудотворної ікони Божої Матері». Церковних орденів преподобних Антонія та Феодосія Печерських були удостоєні голова Луганської облдержадміністрації Олександр Антипов, голова Луганської обласної ради Валерій Голенко та мер Луганська Сергій Кравченко. У свою чергу голова обласної ради Валерій Голенко вручив Митрополиту Володимиру медаль «За заслуги перед Луганщиною» ІІ ступеня, митрополиту Іоанникію – названу медаль І ступеня.
13 вересня Блаженніший Митрополит Володимир очолив Божественну літургію у Свято-Володимирському кафедральному соборі міста. Його Блаженству співслужили митрополит Луганський і Алчевський Іоанникій, архієпископ Бориспільський Антоній, єпископи: Сєверодонецький і Старобільський Агапіт, Переяслав-Хмельницький Олександр, Кременчуцький і Лубенський Володимир, а також духовенство єпархії.
По завершенні богослужіння Архіпастир звершив закладку першого каменю у фундамент майбутнього нового навчального корпусу Луганського духовного училища.

15.09.2009. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир совершил Божественную литургию у Почаевской иконы Божией Матери
Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, совершил Божественную литургию в храме в честь Всех святых (Киев, Железнодорожное шоссе, 3), где в эти дни пребывала чудотворная Почаевская икона Божьей Матери. Его Блаженству сослужили секретарь Предстоятеля УПЦ епископ Переяслав-Хмельницкий Александр и духовенство храма. По завершении богослужения Архипастырь отслужил молебен перед чудотворным образом.
Далее Блаженнейший Владыка обратился к богомольцам со словами наставления: «Нынешние дни для нас все праздничные, поскольку к нам пришла Сама Царица неба и земли в Своей Почаевской иконе Божией Матери. Пусть Пречистая услышит и благословит всех нас. Молитва матери выше всего, молитва Божией Матери – еще выше. Пусть Царица Небесная, находясь сейчас с нами, находится всегда в нас». Каждый верующий получил благословение Предстоятеля УПЦ Митрополита Владимира.

18.09.2009. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир з архіпастирським візитом відвідав Білоцерківську єпархію
Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, із архіпастирським візитом відвідав Білоцерківську єпархію.
У головному соборі кафедрального міста Блаженніший Митрополит Володимир очолив Божественну літургію з нагоди 15-річчя утворення єпархії та 170-річчя освячення Спасо-Преображенського кафедрального собору. Його Блаженству співслужили митрополити: Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Миколаївський і Вознесенський Питирим; архієпископи: Люблінський і Холмський Авель (Польська Православна Церква), Тульчинський і Брацлавський Іонафан, Білогородський Миколай, Сарненський і Поліський Анатолій, Вінницький і Могилів-Подільський Симеон, Криворізький і Нікопольський Єфрем, Вишгородський Павел, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Білоцерківський і Богуславський Митрофан, Полтавський і Миргородський Филип; єпископи: Діавлійський Дамаскін (Елладська Православна Церква), Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Туровський і Мозирський Стефан, Володимир-Волинський і Ковельський Никодим, Ніжинський і Батуринський Іриней, Івано-Франківський і Коломийський Пантелеімон, Переяслав-Хмельницький Олександр, Запорізький і Мелітопольський Іосиф.
На богослужінні були присутні представники влади регіону і серед них мер м. Біла Церква Василь Савчук.
Під час відправи Архіпастир звершив заупокійну панахиду за графинею Олександрою Браницькою, чиїм коштом було зведено Спасо-Преображенський собор, та за митрополитом Київським і Галицьким Євгенієм (Болховітіновим), який благословив зведення цього собору. Також Блаженніший Владика освятив пам’ятну дошку на честь вищезгаданої храмобудівниці.
По закінченні богослужіння Блаженніший Володимир поздоровив керуючого єпархією, духовенство та вірян із ювілеями, що відзначались у цей день. «Я дякую усім за спільні молитви, які ми сьогодні піднесли до Господа. Немає нічого вищого на світі за молитву, її дав нам Господь як дар спілкування із Ним. Я бажаю єпархії і місту, щоб завжди тут перебувало Боже благословення», – відмітив Митрополит Володимир.
Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан подякував Предстоятелю за відвідини єпархії та подарував йому образ рівноапостольного князя Володимира.
Митрополит Володимир мав розмову з вікарієм Блаженнішого Архієпископа Афінського і всієї Еллади Ієроніма ІІ єпископом Діавлійським Дамаскіном. Під час спілкування єпископ Дамаскін передав Митрополиту привітання від Предстоятеля Елладської Православної Церкви, а також підніс у дар архієрейський посох.
На завершення візиту Блаженніший Володимир освятив каплицю на честь рівноапостольного князя Володимира, збудовану на території залізничного вокзалу міста в ознаменування 15-ї річниці створення Білоцерківської єпархії. За ініціативи та стараннями начальника Південно-Західної залізниці Олексія Кривопішина Свято-Володимирську каплицю було зведено усього за три дні.

21.09.2009. ЄРУСАЛИМ. Предстоятель Української Православної Церкви мав зустріч з Патріархом Єрусалимським Феофілом
Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, та вірян з України під час їхнього паломництва до Святої Землі прийняв у своїй резиденції Блаженніший Патріарх Святого Града Єрусалима і всієї Палестини Феофіл. Предстоятеля УПЦ супроводжували посол України в Ізраїлі Ігор Тимофєєв та начальник Руської Духовної місії в Єрусалимі архімандрит Ісидор.
Під час зустрічі Блаженніший Патріарх Феофіл привітав прочан з України та подякував їм, що вони регулярно відвідують Святу Землю. Блаженніший Митрополит Володимир і Блаженніший Патріарх Феофіл обмінялися вітаннями та пам’ятними подарунками.

21.09.2009. ЄРУСАЛИМ. Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію біля Судних врат
Перебуваючи в Єрусалимі, Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, відвідав Руське Олександрівське подвір’я. Саме на цій території старого міста знаходяться Судні врата, через які вели Спасителя на Голгофу. Блаженніший Митрополит та прочани з України вклонилися Порогу Судних врат та великому каменю з Голгофи, що зберігається на подвір’ї.
У храмі Олександрівського подвір’я Предстоятель УПЦ звершив Божественну літургію. Блаженнішому Митрополиту Володимиру співслужили намісник Києво-Печерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел, єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, єпископ Васильківський Пантелеімон, начальник Руської Духовної Місії в Єрусалимі архімандрит Ісидор, клірики місії та священики-прочани з України.

21.09.2009. ЄРУСАЛИМ. Предстоятель Української Православної Церкви звершив нічну Літургію на Гробі Господньому
У ніч з 18 на 19 вересня Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію в Єрусалимському храмі Воскресіння Христового в Кувуклії Гробу Господнього. Блаженнішому Володимиру співслужили представник Єрусалимського Патріархату митрополит Неапольський Амвросій, архієпископ Вишгородський Павел, єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, єпископ Васильківський Пантелеімон, начальник Руської Духовної Місії архімандрит Ісидор, духовенство Української та Єрусалимської Церков. За Божественною літургією молилися та причастилися декілька сотень прочан з України.
Блаженніший Митрополит та прочани вклонилися святим місцям, що розташовані під склепіннями Храму Воскресіння Христового: Гробу Господньому і місцю Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа; Святій Голгофі – місцю розп’яття Спасителя; Каменю Памазання – місцю, куди було покладено тіло Христа після зняття з хреста; місцю обрітення Животворящого Хреста Господнього.

23.09.2009. ПАЛЕСТИНА. Предстоятель УПЦ звершив Божественну Літургію на горі Фавор
21 вересня, в день свята Різдва Пресвятої Богородиці, Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, звершив Божественну літургію в монастирі на Святій горі Фавор. Йому співслужили намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел, секретар Предстоятеля УПЦ єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, єпископ Васильківський Пантелеімон.
За богослужінням молились паломники з України, що перебували на Святій Землі.

23.09.2009. ЛЬВІВ. Блаженніший Митрополит Володимир відвідав Свято-Георгіївський храм
23 вересня, повертаючись зі Святої Землі, Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, відвідав місто Львів. Митрополит Володимир відвідав Свято-Георгіївський храм, що сьогодні виконує функції кафедрального собору.
У цей день до міста привезли частку чесних мощей святителя Спиридона Триміфунтського. Віряни отримали можливість прикластися до мощей святителя.

25.09.2009. ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир очолив урочистості з нагоди свята Зимненської ікони
24 вересня віруючі відзначають свято чудотворної Зимненської ікони Божої Матері. Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, очолив урочистості з цієї нагоди у Свято-Успенський Святогірській Зимненський ставропігійній жіночій обителі (с. Зимне Волинської області).
Блаженніший Володимир звершив Божественну літургію на площі поряд із Свято-Успенським храмом монастиря. Його Блаженству співслужили сонм архієреїв УПЦ та духовенство Володимир-Волинської єпархії. Після богослужіння архієреї та священнослужителі звершили хресний хід із чудотворною Зимненською іконою довкола Успенського храму. Перед святинею був відправлений подячний молебень.
Зимненська ікона Богоматері – одна з найшановніших святинь в Україні. Згідно з переданням, цією іконою Константинопольський патріарх Миколай благословив святого рівноапостольного князя Володимира на шлюб з візантійською царівною Анною. З 1995 року святиня перебуває у Святогірському Зимненському жіночому монастирі на Волині.
orthodox.org.ua

28.09.2009. КИЇВ. У День свята Воздвиження Хреста Господнього Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію
У день свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі на Ближніх Печерах Свято-Успенської Києво-Печерської. Блаженнішому Володимиру співслужили намісник Лаври архієпископ Вишгородський Павел та насельники обителі в священному сані.
По закінченні богослужіння Первосвятитель вклонився хресту та чудотворній іконі Успіння Божої Матері. Привітавши духовенство та вірян із святом, Митрополит Володимир виголосив промову.
Напередодні ввечері Архіпастир очолив святкову всеношну в Трапезному храмі Лаври. Наприкінці богослужіння Блаженніший Владика звершив чин Воздвиження Хреста, який є невід’ємною частиною богослужіння свята Хрестовоздвиження.

28.09.2009. КИЇВ. Блаженніший Володимир взяв участь у Дев’ятих Міжнародних Успенських читаннях
За благословенням Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі були організовані ІХ Міжнародні Успенські читання. Робота форуму розпочалася в актовому залі Київської духовної академії. Першим виступив Блаженніший Митрополит Володимир з доповіддю «Пам’ять про новий Єрусалим: київська традиція».
Організаторами цьогорічних читань виступили: Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, Київська духовна академія і семінарія, Національний заповідник «Софія Київська», Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, Інститут релігійних наук св. Фоми Аквінського, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Центр св. Климента «Спілкування та діалог культур», Науково-видавниче об’єднання «Дух і літера».

30.09.2009. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир обратился к соотечественникам по случаю Дня усыновления
30 сентября, в день памяти святых мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии, в Украине впервые отмечается День усыновления.
Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Владимир выступил с обращением по этому случаю.
«Святая Церковь верит, что за детьми, которые лишены родительской ласки, ухаживает Божия Матерь, Ангел Хранитель, и Сам Господь не оставляет их без Своей опеки. Но эта опека должна проявляться и через верующих людей, которые не должны стоять в стороне от проблемы безотцовщины. Для решения этой проблемы очень важно возрождение истинных семейных ценностей и сохранение семьи как одной из главных основ нравственности общества.
Святая Церковь надеется, что в нашем обществе все меньше и меньше будет сирот, а тем более сирот при живых родителях. И мы надеемся, что установление Дня усыновления будет способствовать этому.
Церковь любит детей. Этому нас учит Сам Господь, Который, по свидетельству Евангелия, взял ребенка на руки и, обняв его, сказал ученикам: «Кто примет во имя Мое одного из таких детей, тот Меня принимает; а кто Меня примет, тот не Меня принимает, но Пославшего Меня «(Евангелие от Марка, 9: 37).
Усыновление – это важный и ответственный шаг, требующий христианских добродетелей веры, надежды и любви, которые человек может получить только от Божественной Софии-Премудрости – Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа. Мы молимся, чтобы Господь дал мудрости в этом благородном деле усыновления детей всем, от кого она зависит: воспитателям детских домов, государственным служащим, благочестивым семьям.
У Бога сирот нет, мы все Его дети!
† Владимир,
Митрополит Киевский и всея Украины,
Предстоятель Украинской Православной Церкви»

01.10.2009. КОСТРОМА. Предстоятель УПЦ взяв участь в урочистостях із нагоди 265-річчя заснування єпархії
Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир взяв участь в урочистостях із нагоди 265-річчя заснування Костромської єпархії та 20-річчя архієрейської хіротонії архієпископа Костромського і Галічського Олександра, яку 27 вересня 1989 року в Богоявленському Патріаршому соборі Москви очолив Блаженніший Митрополит Володимир.

02.10.2009. РОСТОВ. Блаженнейший Митрополит Владимир отслужил молебен перед мощами святителя Димитрия
По благословению Святейшего Патриарха Кирилла и по приглашению архиепископа Костромского и Галичского Александра и архиепископа Ярославского и Ростовского Кирилла Предстоятель УПЦ Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, совершил паломническую поездку по Костромской и Ярославской епархии. Во время визита Предстоятель УПЦ посетил Спасо-Яковлевский Димитриев монастырь в Ростове Великом. Здесь Митрополит Владимир поклонился мощам святителя Димитрия (Туптало), митрополита Ростовского, 300-летие преставления которого Церковь празднует в этом году. У мощей святителя Димитрия Блаженнейший Митрополит Владимир совершил молебен. Ему сослужили: митрополит Оренбургский и Бузулукский Валентин, архиепископ Ярославский и Ростовский Кирилл, архиепископ Костромский и Галичский Александр, архиепископ Житомирский и Новоград-Волынский Гурий, архиепископ Вышгородский Павел, архиепископ Бориспольский Антоний и епископ Переяслав-Хмельницкий Александр.
Среди запланированных в Украине акций и юбилейных мероприятий есть и молитвенное чествование святителя Димитрия во всех храмах и монастырях УПЦ. Молитвенное чествование связано с жизнью и деятельностью святителя. С 4 октября, со дня обретения мощей святителя, и до 10 ноября, дня преставления, планируется проведение богословской конференции в Киевской духовной академии. Конференция будет посвящена памяти и изучению богословского и научного наследия святителя.
Мероприятия, связанные с именем святителя Димитрия, пройдут на Международном фестивале православного кино и СМИ «Покров» и Международных Покровских чтениях, состоятся выставки древностей и старопечатных книг.
На 10 ноября запланировано принесение в Киево-Печерскую Лавру десницы святителя Димитрия (Туптало), митрополита Ростовского.

02.10.2009. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир удостоил руководителя пресс-службы УПЦ церковной награды
За многолетний труд по освещению жизни Украинской Православной Церкви и процессов духовного возрождения народа Украины Василий Анисимов удостоен ордена в честь 450-летия принесения на Волынь Почаевской иконы Пресвятой Богородицы. Вручая награду, Блаженнейший Владыка пожелал ему успешной работы и творческого вдохновения.

05.10.2009. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир посетил пресс-службу УПЦ
Предстоятель УПЦ Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, посетил пресс-службу УПЦ. Его Блаженство встречали сотрудники пресс-службы во главе с ее руководителем Василием Анисимовым. Ознакомившись с работой православных журналистов, Блаженнейший Владыка пожелал им благоуспешных трудов и творческого вдохновения.

06.10.2009. КИЇВ. Предстоятель Української Православної Церкви прийняв делегацію Вселенського Патріархату
Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі прийняв делегацію Вселенського Патріархату: митрополита Гальського Еммануїла, генерального секретаря Священного Синоду Вселенського Патріархату архімандрита Елпідофора (Ламбрініадіса) та священика Василія Папафанасіу.
На зустрічі також були присутні заступник голови Секретаріату Президента України Юрій Богуцький та народний депутат України Петро Ющенко.
Представники Константинопольського Патріархату передали Предстоятелю УПЦ привітання від Вселенського Патріарха Варфоломія. Вони позитивно оцінили факт зустрічі робочих груп УПЦ та УПЦ КП, яка відбулася напередодні. Гості підкреслили, що постать Блаженнішого Митрополита Володимира об’єднує всіх православних України, до якої б юрисдикції вони не належали, і подякували Предстоятелю УПЦ за ті зусилля з об’єднання православних України, які він докладає. Члени делегації Вселенського Патріархату повідомили, що мета їх перебування в Україні – це сприяння подоланню розколів. Проте вони підкреслили, що Вселенський Патріархат не буде діяти у цьому питанні в односторонньому порядку, а лише у співпраці перш за все із Українською Православною Церквою.
По закінченні зустрічі Предстоятель УПЦ нагородив гостей та Петра Ющенка ювілейними орденами «450-ліття принесення до Волині Почаївської ікони Божої Матері».

06.10.2009. КИЕВ. Церковь обрела еще одну предстательницу у Престола Божия
Блаженнейший Митрополит Владимир возглавил Божественную литургию во Флоровском женском монастыре с чином прославления инокини Елены. Его Блаженству сослужили архиепископы Овручский и Коростенский Виссарион, Белогородский Николай, а также епископы: Макаровский Иларий, Яготинский Серафим, Васильковский Пантелеимон, Городницкий Александр, Кременчугский и Лубенский Владимир и многочисленное духовенство.
По окончании Литургии нескончаемый поток верующих устремился к раке для поклонения новопрославленной святой.
Основанный в XV веке, Киевский Вознесенский Флоровский женский монастырь был одним из самых почитаемых обителей в Российской империи. Игуменьями этого монастыря были девицы из самых знатных родов: Милославских, Долгоруких, Апраксиных, Шаховских и других.
Флоровский монастырь стал отправной вехой в жизни преподобного Серафима Саровского. Именно здесь Прохор Мошнин – будущий преподобный Серафим – получил указание обратиться за духовным советом, определившим всю его жизнь, к преподобному Досифею Китаевскому.
И здесь же монахиня Александра (Мельгунова) приняла повеление от Божией Матери основать Серафимо-Дивеевский монастырь.
Сегодня Флоровская обитель явила в лике святых еще одну свою дочь.
Инокиня Елена (в миру Екатерина Алексеевна Бахтеева, 1756-1834), родилась в городе Задонске Воронежской губернии, в семье генерала. Она с детства стремилась к духовной жизни и была чадом святителя Тихона Задонского. В 18-летнем возрасте, оставив богатство и почести родительского дома, она тайно ушла в монастырь. Испытав в жизни много скорбей и притеснений, порождаемых человеческой завистью, она сподобилась от Бога дара молитвы и духовного рассуждения. Множество людей из разных уголков российской империи стекались во Флоровский монастырь, чтобы испросить у нее совета и молитв. Еще при жизни преподобной Елены Господь по ее молитвам творил чудеса. Посвятив всю жизнь беспорочному служению своему Небесному Жениху, преподобная сподобилась перед смертью видеть невещественный свет вокруг Святых Даров во время Таинства Причащения.

08.10.2009. ЧЕРНІГІВ. Предстоятель УПЦ із архіпастирським візитом відвідав єпархію
Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, із архіпастирським візитом відвідав Чернігівську єпархію. На під’їзді до кафедрального міста Архіпастиря зустрів керуючий єпархією архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій.
Розпочав свій візит Митрополит Володимир із храму в ім‘я святої мучениці Параскеви-П’ятниці, що в селі Чайкине Новгород-Сіверського району. Блаженніший Володимир освятив іконостас та храмову ікону святої Параскеви. На молитовну згадку про візит Його Блаженство подарував церковній громаді образ Почаївської Божої Матері. На освяченні був присутній екс-президент України Леонід Кучма.
Село Чайкине є батьківщиною другого Президента України Леоніда Кучми, за ініціативи і коштом якого було споруджено храм на честь мучениці Параскеви, який присвятив пам’яті своєї матері.
У червні 2000 року Блаженніший Митрополит Володимир звершив освячення місця під майбутній храм, а наступного, 2001-го, – будівництво було завершено.
Наступним для відвідин Блаженнішого Владики став храм на честь мученика Даниїла в селі Костобобрів, що у кількох кілометрах від села Чайкине.
У своєму слові Предстоятель подякував Леоніду Кучмі за споруджені храми і за постійну турботу про них та залишив громаді на згадку ікону Іверської Божої Матері, освячену на Святій Горі Афон.
Відзначимо, що ця місцевість також є дуже близькою для Леоніда Кучми, оскільки саме в костобобрівській школі навчався майбутній Президент. Свято-Данилівський храм був зведений протягом 1996-1997 років за ініціативи і коштом колишнього глави держави, який він присвятив пам’яті свого батька.
Владика Митрополит відвідав місцеве кладовище, де в каплиці на честь рівноапостольних Константина і Єлени помолився за спокій душ батьків Леоніда Кучми – Данила і Параскеви – та за всіх, що тут спочивають.
У цей день Архіпастир відвідав Спасо-Преображенський чоловічий монастир у місті Новгород-Сіверському. У храмі Первосвятитель молитовно вклонився святиням обителі – Новодворській і Леньківській чудотворним іконам Пресвятої Богородиці. Також ознайомився зі станом справ у монастирі, оглянув його територію.
У Свято-Троїцькому кафедральному соборі Блаженніший Владика відправив молебень та молитовно вклонився мощам святителів Феодосія та Лаврентія Чернігівських. Кожен із присутніх на службі Божій отримав у благословення від Предстоятеля іконки Почаївської Божої Матері.
Також Блаженніший Владика відправив заупокійну літію на могилі спочилого митрополита Антонія (Вакарика), який керував Чернігівською кафедрою впродовж 30 років.
Нагадаємо, що Чернігівська кафедра стала першою, на яку був поставлений правлячим архієреєм Блаженніший Митрополит Володимир.
Максим Сидоренко

10.10.2009. ЖИТОМИР. Блаженнейший Митрополит Владимир посетил Свято-Анастасиевский монастырь
8 октября, в день памяти преподобного Сергия Радонежского, Предстоятель Украинской Православной Церкви посетил монастырь Святой Анастасии. В этот день обитель отмечает 10-летие со дня своего основания и престольный праздник, поскольку теплый, или зимний, как его называют, храм монастыря, освящен в честь преподобного Сергия. На площади перед Свято-Анастасиевским храмом, который сейчас строится, Архипастырь возглавил Божественную литургию. Его Блаженству сослужили архиепископы Житомирский и Новоград-Волынский Гурий, Вышгородский Павел; епископы Шепетовский и Славутский Владимир, Переяслав-Хмельницкий Александр, Городницкий Александр, духовенство епархии.
Первосвятитель наградил управляющего епархией архиепископа Житомирского Гурия и настоятельницу монастыря игумению Михаилу (Фурманец) юбилейными орденами «450-летие перенесения на Волынь Почаевской иконы Божией Матери».
После богослужения был совершен крестный ход вокруг Свято-Анастасиевского храма, в конце которого Блаженнейший Владыка отправил заупокойную литию по усопшей схимонахине Рафаиле (Чернецкой) – настоятельнице и основательнице обители.

11.10.2009. ШЕПЕТОВКА. Состоялся первый архипастырский визит Предстоятеля УПЦ в епархию
8-9 октября проходил архипастырский визит Блаженнейшего Митрополита Владимира в Шепетовскую епархию, который стал первым для молодой епархии.
На границе Хмельницкой области Архипастыря и сопровождающих его лиц встретил управляющий епархией епископ Шепетовский и Славутский Владимир, руководители области, духовенство и боголюбивые паства. Сначала Первосвятитель посетил главный храм епархии – в честь Архистратига Божия Михаила. Приветствуя Блаженнейшего Митрополита Владимира, епископ Шепетовский Владимир поблагодарил его за визит и на память подарил образ равноапостольного князя Владимира – небесного покровителя Предстоятеля Украинской Православной Церкви.
Во втором кафедральном городе епархии – Славуте – Блаженнейший Владыка посетил мемориальный комплекс Поле Памяти, где захоронены останки солдат, погибших на Правобережье Украины в войне 1941-1945 годов, возложил цветы к памятному знаку и помолился за спокойствие душ погибших защитников Отечества.
В конце первого дня пребывания в Шепетовский епархии Предстоятель УПЦ посетил Рождество-Богородичный мужской монастырь в поселке Городище, где осмотрел главный храм обители и ознакомился с ходом реставрационных работ в нем.
9 октября Предстоятель Украинской Православной Церкви совершил чин освящения храма в честь святителя и чудотворца Николая, возведенного в деревне Чижовка Изяславского района Хмельницкой области. Его Блаженству сослужили наместник Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры архиепископ Вышгородский Павел, епископы Шепетовский и Славутский Владимир, Переяслав-Хмельницкий Александр и Городницкий Александр.
В конце богослужения Блаженнейший Владыка обратился к богомольцам со словами наставления. «Храм – это самое важное место на нашей грешной земле. Это и наша школа благочестия, и больница, где мы врачуемся. Храм – это место встречи с Богом, Его Матерью и со всеми святыми. Пусть в этом храме всегда пребывают благословение святителя Николая и его святые молитвы за каждого, кто будет сюда приходить», – сказал Первосвятитель.
На молитвенную память об освящении храма Архипастырь подарил церковной общине образ святителя и чудотворца Спиридона и ковчег с частичкой мощей преподобных угодников Киево-Печерских.

12.10.2009. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир отметил церковными наградами сотрудников АНТК им. Антонова
Блаженнейший Митрополит Владимир принял в рабочем кабинете своей резиденции в Киево-Печерской Лавре сотрудников АНТК им. Антонова. Митрополит поблагодарил гостей за помощь во время архипастырского визита Святейшего Патриарха Кирилла в Украину и наградил их церковными орденами и грамотами. В частности, юбилейные ордена в честь 450-летия перенесения на Волынь Почаевской иконы Божией Матери были вручены заместителю генерального конструктора Владимиру Инькову и заместителю начальника ЛО и ДБ Константину Лушакову. В память о посещении Лавры сотрудники компании получили от Митрополита Владимира памятные сувениры.

12.10.2009. КИЕВ. Сотрудники СБУ и Налоговой администрации Украины удостоены церковных наград
Предстоятель УПЦ Блаженнейший Владимир в Митрополичьей резиденции в Киево-Печерской Лавре встретился с сотрудниками Службы безопасности и Налоговой администрации Украины, которые помогали в организации архипастырского визита Святейшего Патриарха Кирилла в Украину. Блаженнейший Владыка поблагодарил гостей за помощь, пожелал Божьего благословения в дальнейших трудах, а также вручил юбилейные ордена в честь 450-летия перенесения на Волынь Почаевской иконы Божией Матери и сертификаты на получение полного собрания сочинений и писем Николая Гоголя в 17 томах.
Наград удостоены председатель Налоговой администрации Украины Сергей Буряк, его заместитель Сергей Лекарь, заместитель председателя СБУ Николай Герасименко, а также издатель ПСС Гоголя Владимир Романенко. В церемонии награждения приняли участие секретарь Блаженнейшего Митрополита епископ Переяслав-Хмельницкий Александр и руководитель пресс-службы УПЦ Василий Анисимов.
В память о встрече гости получили от Архипастыря иконки Почаевской Божьей Матери, церковные календари, молитвословы и диски «Телелітопис 1020-1021».

14.10.2009. КИЕВ. Блаженнейший Владыка совершил Божественную литургию в Свято-Покровском монастыре
14 октября, в день праздника Покрова Пресвятой Богородицы, Предстоятель Украинской Православной Церкви совершил Божественную литургию в Свято-Никольском храме Свято-Покровского женского монастыря столицы. Блаженнейшему Владыке сослужил епископ Переяслав-Хмельницкий Александр, секретарь Киевской Митрополии протоиерей Виталий Косовский, священнослужители монастыря. Обращаясь после Евангельского чтения к верующим, Митрополит Владимир остановился на особом почитании Церковью Пресвятой Богородицы: «Церковь с глубоким благоговением чтит Пресвятую Деву Марию, возвеличенную Богом за ангельскую чистоту, глубокое смирение и святость. В небесной славе, где божественный свет передается от одного ангельского чина к другому, Пречистая Богородица занимает ближайшее к Престолу Божьему место».
С праздником Покрова Пресвятой Богородицы Архипастыря поздравил Виктор Янукович, который вместе с коллегами-парламентариями молился за Божественной литургией.

16.10.2009. КИЕВ. Предстоятель УПЦ отметил организаторов освещения визита Святейшего Патриарха в Украину
Предстоятель УПЦ Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, наградил организаторов освещения визита Святейшего Патриарха в Украину. За организацию освещения визита Патриарха Московского и всея Руси Кирилла на телеканале «Интер» удостоены церковных наград – орденов Украинской Православной Церкви «450 лет принесения на Волынь Почаевской иконы Божией Матери» – Грановский Владимир и Безлюдная Анна.

19.10.2009. ОДЕССА. Блаженнейший Митрополит Владимир с архипастырским визитом посетил епархию
17 октября Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, прибыл в Одесскую епархию. У Святых врат Свято-Успенского Одесского мужского монастыря Предстоятеля УПЦ встретил митрополит Одесский и Измаильский Агафангел. Правящий епархией ознакомил Блаженнейшего Владыку с ходом строительства паломнической гостиницы при обители, а также с реконструкцией столовой для учащихся Одесской духовной семинарии.
В сопровождении митрополита Агафангела Блаженнейший Владимир посетил храмы монастыря, где помолился перед многочисленными святынями. Также посетил братское кладбище, где благоговейно помолился у могилы своего духовного отца – митрополита Бориса.
Блаженнейший Владимир прибыл в Одессу, чтобы возглавить торжества по случаю 160-летия со дня рождения и 15-летия со дня прославления в лике святых преподобного Гавриила Афонского, Одесского чудотворца. Первосвятитель совершит праздничную Божественную литургию в Свято-Ильинском Одесском мужском монастыре, по окончании которой будет проведен крестный ход.
19 октября Блаженнейший Владыка совершит освящение храма в честь преподобного Кукши Одесского и Литургию в Свято-Успенском Одесском Патриаршем мужском монастыре.
20 октября Предстоятель Украинской Православной Церкви совершит Божественную Литургию и чин прославления в лике святых праведного Феодосия Балтского в Свято-Успенском соборе города Балты.

19.10.2009. ОДЕССА. Предстоятель УПЦ прибыл на торжества в честь прп. Георгия Афонского
Во время своего пребывания в Одесской епархии Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, посетил Свято-Ильинский Одесский мужской монастырь, чтобы возглавить торжества по случаю 160-летия со дня рождения и 15-летия со дня прославления в лике святых преподобного Гавриила Афонского, Одесского чудотворца. У входа в обитель Предстоятеля Украинской Православной Церкви встречали многочисленные верующие.
Блаженнейший Владыка совершил Божественную литургию, во время которой рукоположил во священника клирика Православной Церкви в Америке диакона Николая Теренту. Его Блаженству сослужили митрополит Одесский и Измаильский Агафангел, архиепископы Тульчинский и Брацлавский Ионафан, Ровенский и Острожский Варфоломей, Херсонский и Таврический Иоанн, схиепископ Алипий, епископ Хынковский Петр, викарий Кишиневской митрополии, епископ Белгород-Днестровский Алексий, викарий Одесской епархии, епископ Переяслав-Хмельницкий Александр, викарий Киевской Митрополии.
После завершения Литургии Блаженнейший Владыка возглавил праздничный молебен перед ракой со святыми мощами преподобного Гавриила Афонского.
В своем первосвятительском слове Архипастырь сердечно поздравил верующих с праздником, пожелав, чтобы по молитвам преподобного Гавриила Афонского милостивый Господь даровал здравия и сил для дальнейший трудов на благо Святого Православия.
Со словами сердечной благодарности от лица православных одесситов к Блаженнейшему Владимиру обратился митрополит Агафангел. «Пусть всемилостивый Господь молитвами Пресвятой Богородицы, преподобного Гавриила Афонского укрепит Вас духовно и телесно на благо Святой Православной Церкви и любящего Вас народа Божия. И пусть радость сегодняшнего молитвенного общения с Вами станет радостью многих лет», – сказал он.
На молитвенную память от братии Свято-Ильинского монастыря наместник обители архимандрит Виктор (Быков) подарил Блаженнейшему Владыке икону преподобного Гавриила Афонского с частицей мощей угодника Божия, просиявшего на Одесской земле.
Блаженнейший Владыка совершил освящение часовни в честь преподобного Гавриила Афонского.
В тот же день состоялся торжественный прием в честь Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины, в котором приняли участие епископат и священнослужители, руководители города и области, депутаты Верховной Рады, областного и городского советов, представители деловых кругов и общественности.

19.10.2009. КИЇВ. Блаженніший Митрополит привітав керівництво військового госпіталю
В привітанні Предстоятеля Церкви говориться: „Шановний Ігоре Афанасійовичу, керівники та співробітники Сімферопольського військового госпіталю!
Із радістю сприйняв звістку про те, що згідно з Указом Президента України та за благословенням митрополита Кримського і Сімферопольського Лазаря Сімферопольському військовому госпіталю було присвоєне ім’я визначного хірурга й архієрея Божого святителя Луки (Войно-Ясенецького), сповідника Кримського.
Ми багато знаємо про ваш госпіталь. Відомо, що цей один із найстаріших медичних закладів нашої країни протягом своєї славної історії брав участь у війнах, що проходили на території Криму і, взагалі, всієї України.
Мова йде про війну на Балканах, першу і другу оборони Севастополя, Першу і Другу світові війни. До сьогодні ви гідно зберігаєте цю славу. Тобто ви є не просто лікарями, а тими людьми, які завжди готові віддати своє життя, рятуючи інших. Як сказано в Євангелії, «немає більше тої любові, коли хто душу свою покладе за друзів своїх».
Тож у тому, що відтепер вашим покровителем є святитель Лука, виявляється дія всеблагого Промислу Божого. Відомо, що професор Войно-Ясенецький (архієпископ Лука) багато молився перед операціями і рятував від смерті тих, хто, як здавалося, був вже приречений. Він робив це не сам. За його труди, чисте серце та палку віру з ним завжди був Господь.
Я щиро бажаю кожному лікарю Божої допомоги. Лікуючи хвороби, а тим більше, рятуючи життя, пам’ятайте, що вже за це Господь ніколи не залишить вас і ваших близьких.
Вітаючи Вас, шановний Ігоре Афанасійовичу, та Ваш колектив із цією визначною подією, бажаю, щоб Всемилостивий Господь, за молитвами святителя Луки Кримського, дав усім вам те, що необхідно для вашої плідного служіння, і щоб, виконуючи своє покликання, ви досягали також вічного спасіння.
З повагою
†Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель УПЦ

20.10.2009. ОДЕССА. Блаженнейший Митрополит Владимир совершил освящение храма преподобного Кукши в Свято-Успенском мужском монастыре
В ходе своего пребывания в Одесской епархии Блаженнейший Митрополит Владимир совершил освящение нижнего храма преподобного Кукши Одесского собора в честь иконы Божией Матери «Живоносный Источник», расположенного на территории Свято-Успенского мужского монастыря. Предстоятель УПЦ совершил первую Божественную литургию в новоосвященном храме. Блаженнейшему Владыке сослужили митрополит Одесский и Измаильский Агафангел, архиепископ Тульчинский и Брацлавский Ионафан, архиепископ Ровенский и Острожский Варфоломей, архиепископ Херсонский и Таврический Иоанн, схиепископ Алипий, епископ Хынковский, викарий Кишиневской митрополии Петр, епископ Белгород-Днестровский Алексий, епископ Переяслав-Хмельницкий Александр и сонм духовенства.
По завершении Литургии Блаженнейший Владыка в сослужении епископата УПЦ совершил праздничный молебен перед ракой с мощами преподобного Кукши Одесского.
Затем к Блаженнейшему Владимиру от лица епископата Украинской Православной Церкви, духовенства и всех верующих с искренними словами благодарения обратился митрополит Агафангел. «Народ Божий в ответ на Вашу неиссякаемую любовь низко кланяется Вам, благодаря за Вашу простоту и обаяние, кротость и интеллигентность и, прежде всего, за Ваш молитвенный подвиг. Вы – подлинный молитвенник украинской земли, святитель и печальник, который любит народ Божий, заботится о нем и всегда возносит молитвы за Украину к Престолу Божию», – сказал он.
На память об общих молитвах митрополит Агафангел подарил Блаженнейшему Владимиру Касперовский образ Божией Матери.
Предстоятель Украинской Православной Церкви сердечно поблагодарил владыку Агафангела, подчеркнув, что его трудами и молитвами сооружен великолепный собор, в котором состоялось освящение нижнего храма в честь Кукши Одесского.
Блаженнейший Владыка рассказал о том, что он, будучи учащимся Одесской духовной семинарии, имел счастье видеть преподобного Кукшу, слушать его наставления о духовной жизни. Митрополит Владимир поделился с присутствующими своими воспоминаниями. Кукша стал его духовным наставником после монашеского пострига. Незадолго до своего отошествия ко Господу духоносный старец подарил будущему Предстоятелю Украинской Православной Церкви свои четки, передав тем самым свое благословение на труды во благо Святого Православия.
Блаженнейший Владимир сердечно поздравил всех верующих с этим знаменательным днем, пожелал помощи Божией, Покрова Божией Матери и молитв преподобного Кукши.
«Одесса Православная»

21.10.2009. ОДЕССА. Праведный Феодосий Балтский прославлен в лике святых
Согласно программе визита в Одесскую епархию, Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, посетил г. Балту и в Свято-Успенском соборе совершил Божественную литургию и чин прославления в лике святых праведного Феодосия Балтского († 9 марта 1845 г.).
Предстоятелю Украинской Православной Церкви сослужили митрополит Одесский и Измаильский Агафангел, архиепископ Тульчинский и Брацлавский Ионафан, архиепископ Ровенский и Острожский Варфоломей, схиепископ Алипий, епископ Хынковский Петр, викарий Кишиневской митрополии, епископ Белгород-Днестровский Алексий, епископ Переяслав-Хмельницкий Александр и сонм духовенства.
За Божественной литургией после малого входа была отслужена последняя заупокойная лития по усопшему праведнику. Затем митрополит Агафангел зачитал журнал № 29 заседания Священного Синода Украинской Православной Церкви от 18 апреля 2008, на котором было принято решение о причислении к лику святых праведного Феодосия Балтского. Архиепископ Ионафан зачитал житие этого подвижника благочестия. После этого под пение тропаря и величания новопрославленному святому Блаженнейший Митрополит Владимир совершил первое молитвенное поклонение перед ракой со святыми мощами Феодосия Балтского. Примеру Блаженнейшего Владыки последовали остальные иерархи и служащее духовенство, после чего продолжилось богослужение.
По окончании Литургии в Свято-Успенском соборе перед ракой с мощами этого угодника Божия состоялся праздничный молебен с возглашением многолетия Предстоятелю Украинской Православной Церкви, иерархам, духовенству и молящимся.
В память об этом праздничном событии Блаженнейшему Владимиру была подарена икона праведного Феодосия Балтского с частицей мощей святого.
Напомним, что по благословению митрополита Агафангела летом 2006 года из Никольской кладбищенской церкви г. Балты мощи местночтимого (уже более 100 лет) священника Феодосия Левицкого (1791-1845) были перенесены в Свято-Успенский Балтский собор. А 23 июля 2006 года Владыка благословил вынести мощи из алтаря собора и совершил перед ними заупокойное богослужение. Ранее нетленность мощей была подтверждена выездной комиссией во главе с наместником Свято-Успенского Одесского мужского монастыря архимандритом Алексием.

07.09.2009. ЧЕРНИГОВ. Мощи святителя Феодосия Черниговского совершают паломничество по родным местам
Служение акафиста святителю Феодосию возглавил настоятель Свято-Троицкого собора протоиерей Иоанн Фесик. Ему сослужили преподаватель ЧДУ протоиерей Андрей Фесик и проректор ЧДЦ по учебной части протоиерей Артемий Сластён. Верующие торжественно провожали своего святителя. Как при жизни святитель объезжал свою епархию, так сегодня его святые мощи отправились в двадцатидневное паломничество по родным ему местам. Крестным ходом мощи прибыли в Спасо-Преображенский собор, служивший в свое время святителю кафедрой. Здесь акафист святителю возглавил настоятель Спасо-Преображенского собора архимандрит Иона (Пирогов). Далее мощи отправятся в Свято-Успенский Елецкий женский монастырь.
Пресс-служба епархии

07.09.2009. САНКТ-ПЕТЕРБУРГ. В городе почтили память митрополита Никодима (Ротова)
В Свято-Троицкой Александро-Невской лавре молитвенно почтили память скоропостижно ушедшего из жизни митрополита Ленинградского и Ладожского Никодима (Ротова; 1929-1978). Заупокойную Божественную литургию в Свято-Троицком соборе возглавил митрополит Санкт-Петербургский и Ладожский Владимир, ему сослужили митрополит Крутицкий и Коломенский Ювеналий, архиепископ Брюссельский и Бельгийский Симон, архиепископ Новгородский и Старорусский Лев, епископ Гатчинский Амвросий, наместник лавры епископ Выборгский Назарий. По окончании Литургии была совершена панихида, а на Никольском кладбище Александро-Невской лавры у могилы почившего митрополита — заупокойная лития, которую возглавил митрополит Ювеналий.
Пресс-служба СПбДА/Патриархия.ru

08.09.2009. ЛУЦЬК. На Волинь прибула ікона Божої Матері «Скоропослушниця»
Біля Свято-Покровського кафедрального храму міста Луцька ікону Божої Матері «Скоропослушниця» зустрічали духовенство єпархії та віруючі люди на чолі з митрополитом Луцьким і Волинським Ніфонтом. Ікона два місяці буде подорожувати храмами Волинської єпархії.
Першообраз ікони Божої Матері «Скоропослушниця» знаходиться в монастирі Дохіар на Святій Горі Афон. В Україну копія цього образу була привезена в 2008 році і знаходиться у Свято-Богоявленському жіночому монастирі с. Диківка Знам’янського р-ну Кіровоградської області (Олександрійська єпархія). Святиня вже побувала в кількох єпархіях Української Православної Церкви.
Прес-служба Волинської єпархії

07.09.2009. ДНЕПРОПЕТРОВСК. Владыка Ириней отпраздновал день своего тезоименитства
Тридцать девять лет назад будущий Днепропетровский владыка был пострижен в монашество митрополитом Ленинградским и Новгородским Никодимом (Ротовым). Он получил новое имя — «Ириней», в честь священномученика Иринея, епископа Лионского.
Праздничное богослужение возглавил именинник. В этом году празднование проходило в двух местах — накануне дня Ангела владыка Ириней совершил всенощное бдение в Свято-Троицком кафедральном соборе, а Божественную литургию — в Варваринском храме Свято-Тихвинского женского монастыря.
За Святой Евхаристией владыка поблагодарил Всемилостивого Господа за возможность отдавать всю свою жизнь и силы на благо Церкви и православного народа. Молитвенно помянул владыка Ириней и своего духовного отца и наставника — митрополита Ленинградского и Новгородского Никодима (Ротова), почившего в этот день 31 год назад (+1978).
От лица областной власти владыку Иринея теплыми благопожеланиями приветствовал заместитель председателя областного совета Андрей Шипко. Он преподнес имениннику букет цветов и зачитал поздравительный адрес губернатора Днепропетровской области Виктора Бондаря.
Диакон Георгий Скубак

09.09.2009. МОСКВА. Святейший Патриарх Кирилл поздравил митрополита Иринея с днем тезоименитства
Предстоятель Русской Православной Церкви Святейший Патриарх Кирилл направил поздравление митрополиту Днепропетровскому и Павлоградскому Иринею в связи с днем тезоименитства. В Первосвятительском послании в частности сказано: «Его Высокопреосвященству, Высокопреосвященнейшему Иринею, митрополиту Днепропетровскому и Павлоградскому
Ваше Высокопреосвященство, дорогой Владыка!
Примите мои сердечные поздравления с днем памяти Вашего небесного покровителя — священномученика Иринея Лионского.
Молитвенно желаю Вам, дорогой Владыка, всеукрепляющей помощи Божией в Вашем многотрудном архипастырском служении, с усердием совершаемом на благо Святой Церкви. Господь да соблюдает Вас в мире, благоденствии и здравии на многая лета.
С любовью во Христе
Кирилл, Патриарх Московский и всея Руси»

10.09.2009. ДОНЕЦК. В Марьинке освящен храм Казанской иконы Божией Матери
8 сентября, когда Православная Церковь вспоминает чудесное избавление Москвы от нашествия Тамерлана и особенно чтит образ Владимирской иконы Божией Матери, в городе Марьинка был освящен храм в честь Казанской иконы Пресвятой Богородицы. Освящение Святого престола и храма возглавили управляющий Донецкой епархией митрополит Донецкий и Мариупольский Иларион и управляющий Горловской епархией епископ Горловский и Славянский Митрофан.
Первый деревянный храм в честь Казанской иконы Пресвятой Богородицы был построен в Марьинке в середине XIX века, а в 1906 году была освящена новая каменная церковь. К сожалению, безбожное лихолетье оставило потомкам только закладную табличку от Свято-Казанского храма. В 30-х годах прошлого века он был взорван.
Осенью 2003 года митрополит Иларион освятил место под строительство типового храма, и началось его строительство. Под руководством настоятеля
Свято-Казанского храма протоиерея Сергия Гейко был разработан оригинальный проект храмового здания. В сентябре 2006 года на храм были установлены купола. Резной золоченый иконостас изготовили мастера из Харцызска (руководитель мастерской Пруцкий Н.А.), а роспись выполнил харцызский иконописец Юрий Гайдук в соавторстве с местным художником Григорием Овчаренко.
«Донбасс Православный»

11.09.2009. ЛУЦК. Святейший Патриарх Кирилл выразил благодарность митрополиту Нифонту
Его Высокопреосвященству Высокопреосвященнейшему Нифонту, митрополиту Луцкому и Волынскому
Ваше Высокопреосвященство, дорогой Владыка!
Сердечно благодарю Вас за теплый прием, оказанный мне и сопровождавшим меня лицам во время Патриаршего посещения Волынской епархии.
Совместная молитва с Вами, духовенством, монашествующими и мирянами Луцка, посещение строящегося кафедрального собора Всех святых, в земле Волынской просиявших, теплые встречи, состоявшиеся на гостеприимной Волынской земле, стали подлинным духовным торжеством и доставили мне незабываемую радость.
Мужество и особая твердость веры православных Волыни – той земли, которая возрастила будущего митрополита Киевского и всея Руси Петра и многих святых угодников Божиих, ярко просиявших на свещнице церковной, могут являться образцом для многих.
Желаю Вам, Ваше Высокопреосвященство, доброго здравия и долгоденствия, а Вашей богоспасаемой пастве мира и процветания.
Кирилл, Патриарх Московский и всея Руси
Пресс-служба епархии

11.09.2009. ВІННИЦЯ. Заштатного клірика єпархії позбавили священного сану
Священний Синод УПЦ під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира ухвалив рішення про позбавлення священного сану колишнього клірика Вінницької єпархії протоієрея Олега Бабака.
Підставою для такого рішення стали дії о. Олега, котрий, прикриваючись саном священика, виступав у ролі народного цілителя. використовував методи, що суперечать вченню Церкви, керуючись виключно корисливими мотивами. Про це йдеться у рапорті архієпископа Симеона, на підставі якого Синод прийняв відповідне рішення.
Побачивши, що його діяльність, яка приносить йому гарний прибуток, не має підтримки Церкви, позбавлений сану Олег Бабак вирішив покинути лоно УПЦ та перейшов до розкольницького Київського патріархату, як сам він цинічно заявляв: «Змінив одну контору на іншу». Перехід до розкольників також послужив приводом для прийняття рішення Синоду.
І після того, як «на підставі поданого рапорту, Правил Святих Апостолів 31, 39, 55; 14 правила Двукратного Собору, за ухилення в розкол» протоієрей Олег Бабак був позбавлений священного сану, Вінницьке єпархіальне управління повідомляє, що віднині, згідно церковних канонів, він не має права звершувати богослужінь, носити духовну одежу, давати священицьке благословення.
Оскільки псевдоцілительська практика колишнього священика поширюється не лише у м. Шаргороді, де він проживає, а й у інших районах, зокрема Хмільницькому та Жмеринському, та містах, Православна Церква попереджає своїх вірних чад, що колишній о. Олег, а нині Олег Петрович Бабак не є священиком, а звичайним «знахарем», його т.зв. вичитки і молебні не мають благословення Церкви.
Віруючі люди, які знали і любили Олега Бабака як свого пастиря і не боялися довіряти йому самого дорогого – своєї душі, а нині з сумом споглядають його духовне падіння, закликають його покаятися і примиритися з Церквою Христовою, бо багатство і слава не з’єднають з Богом, бо кому Церква не Мати, тому й Бог не Отець…
Прес-служба Вінницької єпархії

14.09.2009. ЛУЦЬК. Митрополит Ніфонт завітав у гості до матушки священномученика Сергія Захарчука
Керуючий Волинською єпархією митрополит Луцький і Волинський Ніфонт побував у гостях у матушки святого. Алевтина Захарчук – матушка священномученика Сергія Захарчука, канонізованого у 2003 році Православною Церквою в Польщі. Вона проживає в селі Копачівка Рожищенського району Волинської області і є постійною прихожанкою місцевого храму.
Матушка з радістю в серці та зі сльозами на очах зустріла у своїй домівці митрополита. Владика привітав її, вручив квіти та подарунки. Під час розмови вона розповіла про свого чоловіка і їхнє недовге сімейне життя. Жінка подякувала за те, що її не забуває владика, і пригадала, що свого часу часто бувала в селі Рудка Козинська, де служив митрополит, будучи ієромонахом. У свою чергу, владика Нифонт висловив надію на те, що в майбутньому, можливо, вдасться здійснити подорож до Польщі у кафедральну церкву Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, щоб разом з матушкою вклонитися святим мощам її батюшки. Разом з гостями владика проспівав многоліття матушці Алевтині Захарчук.
Довідка
Рішення про причислення мучеників Холмських і Підляських XX століття до лику святих Священний Собор Єпископів Православної Церкви в Польщі прийняв 20 березня 2003 р. в Любліні. До лику святих причислено вісім осіб, котрі прийняли мученицьку смерть на Холмщині та Підляшші в сорокових роках минулого століття: священика Сергія Захарчука, протопресвітера Василія Мартиша, протоієрея Павла Швайку з добродійкою Іоанною, отців Миколая Гольця, Лева Коробчука, Петра Огризка та монаха Ігнатія. Установлено Собор святих мучеників Холмських і Підляських, «об’єднуючи в ньому тих, імена котрих знаємо, та тих, чиїх імен не знаємо, а відомі вони тільки Всемогутньому Богу». Затверджено також літургічні тексти та ікону нових святих. Свято Собору святих мучеників Холмських і Підляських встановлено на першу неділю червня.
Священномученик Сергій народився у 1915 р. в селі Шиховичі біля Грубешова у благочестивій родині Захарчуків. Його батько, отець Микола, був дияконом і відомим диригентом церковних хорів на Грубешівщині. Вони переїхали у Шиховичі десь із-за Грубешева. У сім’ї Захарчуків був ще один син молодший – Олексій. Після закінчення війни Олексій з дружиною лишилися живі і при масовому переселенні сім’я священномученика переїхала до СРСР. Батько був псаломщиком на Волині, а брат Олексій жив біля Горохова і працював у лісгоспі. Мати Марія після смерті чоловіка поступила у Корецький монастир на Волині.
Підготовку до священицького служіння майбутній священномученик Сергій отримав у Дяківській школі при Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі, а потім у Волинській духовній семінарії. Після одруження на дівчині із села Пригорілого напередодні Другої світової війни прийняв дияконську та ієрейську хіротонії.
Нововисвяченого о. Сергія направили для пастирського служіння в парафії Наброжі (Наборожин) на Томашівщині, де церква була зруйнована в трагічному 1938 р. Як православний священик, він постійно наражався на численні небезпеки з боку польських націоналістів.
У травні 1943 р. на дім, де проживав священик у Наброжі, було здійснено бандитський напад. Двадцятивосьмилітнього пастиря жорстоко катували, і він прийняв мученицьку смерть. Священномученику викрутили руки і ноги, понівечили тіло померлого, (очевидці твердять, що не було половини обличчя). Матушка священномученика Сергія тоді була в селі Шиховичі і завдяки цьому лишилася живою. Злочинці осквернили також домашню церкву отця Сергія.
Парафіян підняли тіло замученого із могили і на руках перенесли із Наброж до Шихович. Похорон звершував лише один священик. Священномученика Сергія поховали на православному кладовищі у його рідному селі Шиховичі. Через деякий час і село, в якому нараховувалось 125 дворів, було спалено і при цьому убито 200 чоловік. Навесні 2003 р. відкрито могилу святого і видобуто його мощі. Вони виставлені для поклоніння у кафедральній церкві Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова в Холмі.
Прес-служба Волинської єпархії

14.09.2009. БІЛА ЦЕРКВА. Владика Митрофан здійснив чин освячення храму
Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан перебував з архіпастирським візитом у селі Сущани Кагарлицького благочиння, де звершив чин освячення храму на честь святого благовірного князя Олександра Невського. За богослужінням владиці співслужили секретар єпархії архімандрит Никодим (Барановський), благочинні Кагарлицького округу протоієрей Василій Синюк та Тетіївського округу протоієрей Василій Волянюк. По завершенні Божественної літургії керуючий єпархією нагородив настоятеля храму священика Олега Костенка золотим наперсним хрестом. Владика Митрофан привітав настоятеля і прихожан з освяченням храму та побажав їм любові, миру, терпіння у майбутніх молитовних звершеннях.
Прес-служба єпархії

15.09.2009. ДНЕПРОПЕТРОВСК. Митрополит Ириней поздравил духовника епархии Николая Фесенко с полувековым пастырским служением
13 сентября духовник епархии и благочинный Синельниковского округа протоиерей Николай Фесенко молитвенно отметил свой знаменательный юбилей — 50 лет пастырской хиротонии. Ровно полвека назад по окончании Киевской духовной семинарии он был рукоположен в сан священника
епископом Днепропетровским и Запорожским Иосафом (Лелюхиным). По случаю полувекового юбилея в Свято-Николаевском храме районного центра Синельниково прошли торжества, которые возглавил управляющий епархией митрополит Днепропетровский и Павлоградский Ириней.
За Божественной литургией архипастырю сослужило духовенство благочиния. После благодарственного молебна владыка Ириней сердечно поздравил священнослужителя. «Вы принадлежите к поколению тружеников Матери-Церкви, которое на своих плечах вынесло тяготы многомятежного XX столетия и своим христианским терпением, непоколебимой верой и упованием на всеблагий Промысл Божий преодолело козни врага рода человеческого. Сердечно благодарю Вас за жизненный подвиг, за полувековое служение алтарю Господню, за высокий пример доброго пастыря Христова и верного гражданина своего земного Отечества, который Вы явили пред Богом и людьми в совершенном смирении и в духовной полноте», — подчеркнул митрополит.
Принимая во внимание церковные заслуги и по случаю юбилея священноначалие Украинской Православной Церкви удостоило духовника епархии Николая Фесенко высокой награды — юбилейного ордена «1020-летия Крещения Руси».

16.09.2009. ВІННИЦЯ. У місто прибули мощі Святителя Миколая та чудотворна ікона Пресвятої Богородиці
12 вересня, у День Вінниці, у місто прибули найбільша в Україні частка мощей Святителя Миколая та ікона Божої Матері «Страсна». По центральній вулиці міста хресним ходом пронесли частку мощей, яка зберігається в Одеському Свято-Іверському монастирі, та прославлену благодатними чудесами ікону, яка прибула із села Комаргорода Томашпільського району. Біля Свято-Воскресенського храму їх зустрічали духовенство на чолі з архієпископом Вінницьким і Могилів-Подільським Симеоном, представники влади – голова обласної державної адміністрації Олександр Домбровський, голова обласної ради Григорій Заболотний, мер Вінниці Володимир Гройсман, тисячі віруючих. Архієрей і представники влади нагадали про давню традицію розпочинати святкування Дня міста, яке завжди перебуває під особливим покровительством Святителя Миколая, з молитви. Молитва свідчить про зростання рівня духовності городян і розуміння того, що кожну добру справу потрібно робити з Божого благословення. Архієпископ Симеон побажав керівництву міста і городянам вдалого святкування під молитовним покровом Божої Матері і святого угодника Божого Миколая.
Після привітань і молебню віруючі на чолі з владикою Симеоном рушили хресною ходою до Спасо-Преображенського кафедрального собору, де мощі перебували до вечора 14 вересня.
Прес-служба Вінницької єпархії

17.09.2009. ПОЛТАВА. Состоялась презентация фильма о Мгарском монастыре
В конференц-зале духовно-просветительского центра Полтавской епархии состоялась презентация фильма из 4-ой части телевизионного проекта «Это – моя история. Полтава», посвящённого истории Спасо-Преображенского Мгарского монастыря.
Перед просмотром фильма архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп обратился к присутствующим с вступительным словом. Далее автор проекта журналист полтавской телевизионной студии «Місто» Вячеслав Джиган представил свою работу.
Проект «Это – моя история. Полтава» призван показать зрителям огромный духовно-культурный и туристический потенциал Полтавской земли. Фильмы, посвящённые истории культурных памятников, храмам, монастырям, историческим местам Полтавы вышли на нескольких компакт-дисках, а также транслируются на телеканале «Місто». Своё мнение о фильмах высказал научный консультант проекта начальник отдела туризма и охраны культурного наследия управления культуры городского совета Виталий Павлов.
Фильм об истории Спасо-Преображенского монастыря был представлен в виде краткого экскурса в историю образования и становления Мгарской обители как оплота Православной веры на Левобережье Украины, историю святых подвижников, связанных с монастырём, а также трагических событий, последовавших в годы атеистической власти и новой жизни обители после восстановления.
По окончании презентации автор ответил на вопросы журналистов. Всем присутствующим на презентации владыка Филипп передал в благословение свою книгу «Спасо-Преображенский монастырь. Обзор истории и миссионерства, жизнеописание выдающихся деятелей, связанных с обителью».
Пресс-служба епархии

17.09.2009. БІЛА ЦЕРКВА. Православні християни міста зустріли делегацію від Грецької Православної Церкви з іконою Божої Матері «Скоропослушниця»
З нагоди зустрічі паломників з Греції у жіночому монастирі Святої рівноапостольної Марії Магдалини відбулося святкове богослужіння. Перед початком всенощної єпископ Діавлійський Дамаскін (Грецька Православна Церква) передав у дар єпархії ікону Божої Матері «Скоропослушниця». В одному з жіночих монастирів Греції ікона була спеціально написана до 15-річного ювілею Білоцерківської єпархії. Перед іконою відслужили молебень грецькою та слов’янською мовами. По закінченні молебню владика Дамаскін привітав віруючих з ювілеєм єпархії та підкреслив, що подарована ікона Богоматері є символічним з’єднуючим містком між двома братніми Православними Церквами – Українською та Грецькою. Святкове вечірнє богослужіння очолив архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан. Йому співслужили єпископ Діавлійський Дамаскін, архієпископи Люблінський і Холмський Авель (Польська Православна Церква), Вінницький і Могилів-Подільський Симеон, Криворізький і Нікопольський Єфрем, схієпископ Сергій (Залізницький), єпископи Уманський і Звенигородський Пантелеімон, Васильківський Пантелеімон.
Сайт єпархії

15.09.2009. СЕРГИЕВ ПОСАД (РОССИЯ). Отошел ко Господу заслуженный профессор Московской духовной академии архимандрит Матфей (Мормыль)
На 72-м году жизни после продолжительной болезни скончался заслуженный профессор Московской духовной академии архимандрит Матфей (Мормыль), музыкальная душа Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, её бессменный регент на протяжении 30 лет.
Почивший был удостоен сана архимандрита в 1971 г. С 1969 по 1974 гг. — преподаватель регентского класса. В марте 1984 года удостоен звания доцента. В 1988 году утверждён в звании профессора. В 2004 году присвоено звание заслуженного профессора МДА. С 1961 года — уставщик и старший регент хора Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, руководитель объединённого хора Свято-Троицкой Сергиевой Лавры и Московской духовной академии и семинарии, воспитал многих учеников. Удостоен церковных наград.
Вечная память новопреставленному архимандриту Матфею!
Пресс-служба МДА/Седмица.Ru

17.09.2009. БІЛА ЦЕРКВА. До міста прибув відомий православний місіонер-богослов протодиякон Андрій Кураєв
У приміщенні Центру громадських та соціальних зв’язків міста відбулася прес-конференція, присвячена святкуванню 15-ліття Білоцерківської єпархії та 170-ліття Спасо-Преображенського кафедрального собору. У ході прес-конференції протодиякон Андрій Кураєв виступив з доповіддю «Особливості православного місіонерства в сучасному молодіжному середовищі»; організатори проекту «Передзвін століть» ієрей Максим Волинець та Сергій Істомін презентували даний проект як молодіжну місіонерську програму. Генерального спонсора проекту «Передзвін століть» представляв замісник директора по аналітиці і технологіях ТОВ «Євро Фінанс ЛТД» Побєдаш П.Ф.
Ведучим прес-конференції був завідуючий інформаційно-видавничого відділу єпархії Ващук Сергій. На прес-конференції були присутні місцеві та регіональні ЗМІ, представники керівництва міста, громадських організацій, директори шкіл та вищих учбових закладів міста.
Сайт єпархії

18.09.2009. ВОРОНЕЖ. Російське місто передало в подарунок луганському храму церковні дзвони
У Покровському соборі міста Воронежа (Росія) освятили церковні дзвони. Згодом вони були доставлені в місто Сватове Луганської області й урочисто передані в дарунок храму. Ініціатором і виконавцем благодійного проекту «Воронезькі дзвони в дарунок Україні» стала комісія з толерантності і громадської дипломатії Громадської палати Воронезької області.
Упродовж маршруту доставки дзвонів: Вороніж – Ольховатка – Росошь – Кантемирівка – Державний кордон Росії з Україною – Луганська область – Сватове в трьох прикордонних районах пройдуть молебні і відбудуться зустрічі делегації з місцевим населенням.
УНІАН

21.09.2009. ОДЕССА. Свято-Рождество-Богородичный монастырь молитвенно отметил 85-летие со дня своего основания
Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел посетил Свято-Рождество-Богородичный женский монастырь. У Святых врат обители владыку Агафангела встречали игумения Ермогена, духовенство и многочисленные верующие, приехавшие из южных районов не только Украины, но и из Молдовы. Митрополит Агафангел благоговейно помолился перед образом Рождества Пресвятой Богородицы и преподал всем архипастырское благословение. Владыка поздравил прихожан с престольным праздником обители и 85-летием со дня основания монастыря.
Митрополит Агафангел освятил колодец над святым источником и купальню для паломников, а затем – поклонный крест, установленный у Свято-Троицкого собора обители.
Праздничное всенощное бдение владыка Агафангел совершил в сослужении епископа Хынковского Петра, викария Кишиневской епархии, и сонма духовенства.

21.09.2009. БІЛА ЦЕРКВА. Архієпископ Митрофан взяв участь у святковому акті передачі храму на честь Георгія Побідоносця на баланс єпархії
У рамках святкування 15-річного ювілею єпархії відбувся урочистий акт передачі каплиці на честь святого великомученика Георгія Побідоносця на баланс єпархії. У заході взяли участь керуючий єпархією архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, голова Білоцерківської спілки ветеранів Афганістану Василь Васильович Косоротов, представники міської влади та духовенство міста.
Після урочистої частини архієпископ Митрофан відслужив молебень та заупокійну літію за полеглими воїнами-інтернаціоналістами. Служіння відбулася на площі перед храмом-каплицею на честь святого великомученика Георгія Побідоносця.
Звертаючись до пастви зі словами настанови, архіпастир сказав: «Кожного разу, коли заходиш до цієї каплички, на думку приходять ті трагічні події, які мали місце на початку 80-х років минулого століття, коли наші брати, батьки, виконуючи свій військовий обов’язок, гинули в Афганістані. Сьогодні ми не говоримо про правомірність тих рішень, які приймались тодішньою владою, але ми говоримо про людей, які відали своє життя. Ми говоримо про тих, які, пройшовши страшні випробування, сьогодні з нами живуть і трудяться. І капличка, це особливе святе місце, де звершується молитва, є символом вічного життя».

21.09.2009. НОВАЯ КАХОВКА. Владыка Иоасаф совершил освящение храма в селе Борозенское
Епископ Новокаховский и Генический Иоасаф посетил село Борозенское Великоалександровского благочиния Новокаховской епархии. По завершении Божественной литургии владыка Иосаф освятил храм в честь Святого пророка Илии.

22.09.2009. КРИВОЙ РОГ. Архиепископ Ефрем освятил новые купола и крест на купол храма
По приглашению секретаря епархии, настоятеля храма Иверской иконы Божьей Матери протоиерея Виктора Симонюка архиепископ Криворожский и Никопольский Ефрем в преддверии великого двунадесятого Богородичного праздника – Рождества Пресвятой Богородицы – совершил чин освящения креста и центрального купола на храм Иверской иконы Божьей Матери. Купол и крест, которые увенчают храм Царицы Небесной, сооружен на пожертвования самих же прихожан.
После чина освящения владыка Ефрем поблагодарил настоятеля храма и прихожан за духовный подарок городу и самой Богородице. В этот же день архиепископ Ефрем в сослужении настоятеля и клириков храма совершил всенощное бдение в храме Иверской иконы Божьей Матери.

22.09.2009. КРИВОЙ РОГ. Владыка Ефрем совершил первую Литургию в поселковом храме
В предпразднство Рождества Пресвятой Богородицы архиепископ Криворожский и Никопольский Ефрем совершил Божественную литургию в храме Рождества Пресвятой Богородицы, что в пгт Новониколаевка Верхнеднепровского района, по приглашению настоятеля храма иерея Андрея Выжиковского. Криворожскому архипастырю сослужили священнослужители благочиния.
Духовного гостя встречали председатель Верхнеднепровского районного совета Н. Цыбенко, и.о. председателя сельского совета пгт Новониколаевка В. Сиренко, воспитанники воскресной школы и многочисленная паства. За Божественной литургией, после прочтения воскресного Евангелия, архиепископ Ефрем обратился к пастве со словами назидательной проповеди. «Когда все сердце твое, вся душа твоя, все помышление твое будет посвящено Богу, тогда всякое твое желание будет добродетельно, всякое помышление – непорочно, всякое рассуждение – свято. Любовь к Богу должна царствовать над всем, что есть в душе человека. Всякое доброе дело только тогда и будет приятно Богу, когда оно согрето любовью, идущей из самой глубины нашего духа, нашего сердца», – учил архипастырь.
По окончании воскресного богослужения владыка Ефрем имел беседу с районными и поселковыми властями о планах развития православного прихода.

22.09.2009. ОДЕССА. Местные власти не поддерживают строительство храма в городском парке
Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел посетил городской парк Измаила и на месте строительства храма в честь святого великомученика Георгия Победоносца совершил молебен. В настоящее время на этом месте расположена большая армейская палатка, выполняющая функции временного храма. По благословению владыки Агафангела здесь совершаются Божественные литургии и все уставные богослужения.
Митрополит Агафангел поблагодарил прихожан за молитвы и за стойкость в отстаивании места под строительство храма, которое, к сожалению, до сих пор местные власти не передали приходской общине.

22.09.2009. ПОЛТАВА. Владика Филип здійснив освячення дзвіниці Спаського храму
У день Різдва Пресвятої Богородиці відбулось урочисте освячення новозбудованої дзвіниці Спаської храму. Богослужбовий чин звершив архієпископ Полтавський і Миргородський Филип у співслужінні старшого духовенства міста. Архіпастир привітав паству з радісною подією.
Після слів владики мешканців міста привітав міський голова Андрій Матковський. «Декілька років тому, розпочинаючи підготовку до відзначення 300-ліття Полтавської битви, ми ретельно вивчали історію Полтави, переглядали старовинні фотографії, і на світлинах 1909 року однією з прикрас нашого міста була чудова дзвіниця біля Спаської церкви. Тож тепер, через 100 років, ми є свідками її нового відродження до життя», – сказав він.
З нагоди освячення дзвіниці владика Филип вручив орден Української Православної Церкви 1020-річчя Хрещення Київської Русі голові правління акціонерного банку «Полтава-банк» Олександру Некрасову, який зробив великий внесок у реалізацію духовної справи.
На фасаді дзвіниці була встановлена меморіальна дошка, яка нагадуватиме нащадкам про час її відкриття та про людей, які цьому сприяли.
Прес-служба єпархії

22.09.2009. БАХМАЧ. Владика Іриней відзначив нагородою настоятельку Крупицького жіночого монастиря
Архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій у співслужінні єпископа Ніжинського і Прилуцького Іринея очолив Божественну літургію у Свято-Миколаївському Крупицькому жіночому монастирі. По завершенні богослужіння владика Іриней привітав настоятельку монастиря ігуменю Дорофею (Хохлову) з ювілеєм, 60-річчям з дня народження, та вручив їй орден святої праведної Анни I ступеня.

22.09.2009. САРНИ. Архієпископ Анатолій здійснив освячення новозбудованого храму в селі Нетреба
Архієпископ Сарненський і Поліський Анатолій здійснив чин освячення храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці та заклав святі мощі до Святого престолу церкви. До цієї знаменної події долучились чисельні гості та православні віруючі села Нетреба Володимирецького району Полісся. Під час богослужіння владика Анатолій звернувся до вірних зі словами привітання та з побажаннями зберегти храм для майбутніх поколінь у лоні канонічної Української Православної Церкви. Керуючий Сарненсько-Поліською єпархією висловив щиру подяку парафіянам та настоятелю храму Різдва Богородиці ігумену Никодиму (Грибану) за понесені труди по зведенні церкви, а також відзначив церковними нагородами меценатів будівництва.

22.09.2009. БЕЛАЯ ЦЕРКОВЬ. Владыка Митрофан совершил освящение храма в селе Тулинцы
В день празднования Рождества Пресвятой Богородицы архиепископ Белоцерковский и Богуславский Митрофан совершил полное освящение храма Рождества Богородицы в селе Тулинцы Мироновского района.
В праздничной Литургии приняли участие клирики епархии. Кроме прихожан, за богослужением молились около ста паломников из Киева во главе с клириком больничного храма Святителя Михаила священником Александром Шульженко.
Храм Рождества Богородицы старинный и выполнен из дерева в стиле «казацкого» барокко, причислен государством к памятникам архитектуры. Его появление, по всей вероятности, относится ко временам выдающегося предводителя Запорожской Сечи гетмана Петра Сагайдачного, покровителя Киево-Печерского монастыря и Киевского братства. История храма непосредственно связана также с национально-освободительным движением XVIII века. Как свидетельствуют краеведы и историки, именно из этого храма началась «колиивщина» под предводительством атамана Максима Зализняка.
Долгое время храм не функционировал, и лишь 11 лет назад здесь снова начались совершаться богослужения. Патронат над историческим храмом и его возрождением на протяжении многих лет несет община киевского храма Святителя Михаила в лице настоятеля протоиерея Романа Барановского. Уже стало доброй традицией проведение ежегодного крестного хода из Киева в Тулинцы ко дню престольного праздника. Совершая многодневный крестный ход, паломники молитвенно и физические готовятся встретить праздник. Происходят также интересные встречи в храмах по пути, общение с православными людьми и духовенством.

23.09.2009. КИЇВ. Завершилось перебування Почаївської ікони Божої Матері в столиці України
Чудотворна Почаївська ікона Божої Матері перебувала в Києві з 13 по 21 вересня. Ця подія відбулася в рамках святкування 450-річчя перенесення чудотворної Почаївської ікони Божої Матері з Греції на Волинь.
13 вересня на Центральному залізничному вокзалі її зустріли духовенство та віруючі, після чого хресною ходою святиня була перенесена до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.
Біля Святих воріт Лаври святий образ зустрів Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир і відслужив перед ним молебень на площі біля Свято-Успенського собору.
З 14 по 21 вересня Волинська святиня перебувала в храмі Всіх святих, на місці будівництва Свято-Воскресенського кафедрального собору Української Православної Церкви (Київ, Залізничне шосе, 3). За час перебування чудотворного образу в цьому храмі до неї молитовно вклонилось близько ста тисяч вірян.
У перший день перебування ікони богослужіння в дерев’яному храмі очолив благочинний Північно-Східного округу Києва протоієрей Димитрій Григорак. 15 вересня Божественну літургію та подячний молебень перед чудотворним образом відправив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир. 21 вересня, в останній день перебування ікони в столиці України, Божественну літургію звершив єпископ Макарівський Іларій, вікарій Київської Митрополії.
Цього дня ввечері святиня вирушила в Канаду, де перебуватиме до 12 жовтня. За час перебування в країні ікона відвідає наступні міста: Торонто, Монреаль, Оттаву, Ванкувер, Калгарі, Едмонтон, Ріджайн.

23.09.2009. ЖИТОМИР. В праздник Рождества Пресвятой Богородицы верующие совершили крестный ход
По благословению архиепископа Житомирского и Новоград-Волынского Гурия состоялся крестный ход, организованный объединением православных граждан города Житомира. В шествии приняли участие сотни верующих города. Богомольцы прошли крестным ходом от Спасо-Преображенского кафедрального собора города к храму в честь Рождества Пресвятой Богородицы, что в селе Глыбочица Житомирского района. Духовенство епархии совершило в храме праздничную Божественную литургию по случаю его престольного праздника.
Пресс-служба Житомирской епархии

23.09.2009. ГОРЛОВКА. Владыка Митрофан совершил освящение звонницы храма Рождества Пресвятой Богородицы
Накануне праздника Рождества Пресвятой Богородицы в одноименном храме состоялось торжественное богослужение, которое возглавил епископ Горловский и Славянский Митрофан. В храме собрались верующие горловчане, чтобы разделить духовную радость с прихожанами общины Рождества Пресвятой Богородицы. К этому же дню было приурочено освящение новой звонницы и колоколов, которое состоялось после окончания Божественной литургии.
Владыка Митрофан поздравил присутствующих с праздником и освящением звонницы. Архипастырь отметил, что для него всегда радостно приезжать на этот приход, так как тут он видит живую общину, которая постоянно растет и развивается.

24.09.2009. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Владика Антоній здійснив освячення нового іконостасу
На престольне свято Свято-Різдво-Богородичного храму прибув митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній. У співслужінні духовенства він звершив урочисту Божественну літургію. Великою радістю для прихожан храму стало придбання нового позолоченого іконостасу. Його митрополит Антоній освятив перед початком Літургії. Новий іконостас придбали на пожертвування меценатів, керівництва міста, прихожан храму. Разом із прочанами у цей день молився в храмі і міський голова Сергій Мельник.
Архіпастир привітав всіх присутніх зі святом. У проповіді він наголосив на вирішальному значенні особистого подвигу Діви Марії в житті кожного християнина. Владика Антоній подякував усім, хто приклав зусиль до придбання нового іконостасу, який буде радувати кожного, хто переступить поріг Божого дому.
Прес-служба єпархії

24.09.2009. ШЕПЕТІВКА. Владика Володимир освятив новозбудований храм у селі Жилинці
Єпископ Шепетівський і Славутський Володимир відвідав село Жилинці Шепетівського району і освятив храм на честь Архістратига Божого Михаїла.
Владиці співслужило духовенство єпархії. Після Божественної літургії єпархіальними грамотами були нагороджені благодійники, які допомагали в будівництві храму: В. Сасюк, В. Грищук; В. Безруков.
Починаючи з 2002 року усі жителі села, незважаючи на свої релігійні погляди (католики, мусульмани), допомагали зводити святиню в силу своїх можливостей. З грудня 2006 року настоятелем храму призначено священика Володимира Хланя. Остаточні роботи по оздобленню храму були завершені в серпні 2009 року.
У вітальному слові єпископ Володимир зазначив, що тепер кожен мешканець села має можливість прямого спілкування з Богом через молитву і Святі Таїнства!

24.09.2009. ЛУЦЬК. Освячено новий храм на Поліссі
Новий храм на честь святих праведних Богоотців Іоакима і Анни освячено у селі Мостище Камінь-Каширського району. Богослужбовий чин у співслужінні духовенства району звершив керуючий єпархією митрополит Луцький і Волинський Ніфонт. Богослужіння співав хор студентів ВДС під керуванням студента четвертого класу Євгенія Срібного.
У повчальному слові після Літургії митрополит Ніфонт пояснив зміст чину освячення храму, наголосивши, що громада обручається з храмом, і саме тому під час освячення звучать піснеспіви, які зустрічаються також у Таїнстві Вінчання.
За вірну службу Церкві Христовій та труди, понесені при будівництві, владика вручив благодійникам храму благословенні грамоти. На молитовну згадку для храму митрополит Ніфонт подарував Святий Хрест, привезений ним зі Святої Землі.
Також в цей день митрополит представив громаді нового настоятеля парафії студента четвертого курсу ВДС священика Володимира Коверчука.
Прес-служба Волинської єпархії

29.09.2009. БІЛА ЦЕРКВА. Владика Митрофан освятив іконостас у храмі села Голодьки
У день свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан звершив Божественну літургію в Хрестовоздвиженському храмі села Голодьки Тетіївського благочиння. Перед початком Літургії архієпископ Митрофан звершив освячення іконостасу в оновленому храмі.
Звертаючись до пастви зі словом настанови, владика розповів про значення і силу Чесного і Животворящого Хреста Господнього в житті кожної людини та побажав усім, щоб сила хресного знамення завжди охороняла парафію та всіх прихожан.
Наприкінці богослужіння владика звершив Чин Воздвиження Хреста, який є невід’ємною частиною богослужіння свята Хрестовоздвиження.

29.09.2009. КРИВИЙ РІГ. Архієпископ Єфрем освятив поклінні хрести і дзвони сільського храму
На запрошення настоятеля храму Святих первоверховних апостолів Петра і Павла ієрея Георгія Гецька архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем звершив освячення поклінних хрестів та освятив дзвони для храму.
Поклінні хрести встановлені на в’їзді в село Зелене Поле Криворізького району. Це стало можливим завдяки жертовним трудам голови Криворізької районної ради Мельника Володимира.
У цей день жителі села урочисто відмічали 136-ту річницю з дня заснування села та століття з дня заснування храму. На урочистості прибули голова державної районної адміністрації Фастовець О., голова районної ради Мельник В., голова Зеленопільської селищної ради Костиріва Л., гість з Німеччини Вібе В. – благодійник храму.
Після освячення поклінних хрестів віряни хресною ходою пройшли до храму-ювіляра. Тут владика Єфрем разом з настоятелями православних храмів Криворізького району на чолі з благочинним Криворізького районного округа протоієреєм Борисом Бабешко відслужив подячний молебень і освятив нові дзвони.
У подячному слові владика наголосив про значення хреста в житті християнина, привітав керівників району, жителів та гостей села з ювілеєм храму та села, подякував настоятелю за сумлінну пастирську працю.
За благословенням Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем вручив благословенну грамоту Священного Синоду та орден УПЦ «1020 років Хрещення Київської Русі» голові Криворізької районної ради Мельнику В.
Голова райдержадміністрації Фастовець О., голова райради Мельник В. подякували архіпастирю за духовну підтримку сільського Криворіжжя, виховання молодих пастирів – настоятелів храмів Криворізького району, вручили владиці Грамоту Криворізької районної державної адміністрація.

29.09.2009. ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. Свято-Троїцькому собор у Ковелі відсвяткував свій перший ювілей
22 вересня, в день пам’яті святих і праведних Богоотців Іоакима і Анни, відбулися урочистості з нагоди 10-ї річниці Свято-Троїцького кафедрального собору міста Ковеля. Богослужіння в день пам’яті святих очолив митрополит Луцький і Волинський Ніфонт. Йому співслужили архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський Симеон, єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Никодим та чисельне духовенство. Після хресного ходу архієреї звернулися до парафіян з привітаннями. На молитовну згадку про це свято митрополит Ніфонт подарував храму ікону Пресвятої Богородиці.

29.09.2009. ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. Керуючий єпархією освятив новий іконостас у храмі міста Люблінець
27 вересня, в свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, престольне свято молитовно відзначав однойменний храм містечка Люблінець Ковельського району. Божественну літургію очолив єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Никодим. Приємною подією для парафіян стало освячення нового іконостасу з прекрасним різьбленням та мистецьким письмом ікон. Після Літургії та хресного ходу владика Никодим звернувся до присутніх з пастирським повчанням, привітав парафіян та вручив церковні нагороди благодійникам.
Прес-служба єпархії

30.09.2009. ЖИТОМИР. Прошел общегородской крестный ход
По благословению управляющего епархией архиепископа Гурия, 27 сентября, в день двунадесятого праздника Воздвижения Честнаго и Животворящего Креста Господня, после Божественной литургии в Спасо-Преображенском кафедральном соборе города состоялся общегородской крестный ход, В православном шествии приняли участие духовенство, верующие города и Житомирского района. Богомольцы прошли центральными улицами города от кафедрального собора к Свято-Крестовоздвиженскому храму, в помещении которого размещается областной музей природы. У стен поруганной святыни был отслужен водосвятный молебен с акафистом Честному и Животворящему Кресту Господню. Целью крестного шествия было в очередной раз напомнить общественности, в том числе и администрации области и города, о проблеме передачи Крестовоздвиженского храма в собственность законных его владельцев – Житомирской епархии.
Пресс-служба Житомирской епархии

30.09.2009. СЕВАСТОПОЛЬ. Митрополит Лазарь освятил накупольные кресты храма Вознесения Господня
У здания храма Вознесения Господня, строительство которого началось пять лет назад, митрополит Лазарь совершил чин освящения накупольных крестов. Владыка сердечно поблагодарил благотворителей за их заботу о храме. По окончании богослужения под молитвенные песнопения кресты были водружены на купола.
История этого храма уникальна. Война, развернувшаяся в 1854-1855 г.г. на территории Крыма, оставила значительный след в мировой истории. Страны-участники Крымской кампании навсегда увековечили память о погибших сооружением памятников, мемориальных надгробий и обелисков, многие из которых возведены в Севастополе, но не все сохранились. Одним из таких памятников является храм Вознесения Господня. В настоящее время он восстанавливается, в его нижнем приделе совершаются богослужения.
Пресс-служба епархии

30.09.2009. ЛУЦЬК. Керуючий єпархією освятив накупольний хрест
27 вересня, в день свята Воздвиження Хреста Господнього, митрополит Луцький і Волинський Ніфонт з архіпастирським візитом відвідав храм на честь святої рівноапостольної княгині Ольги, що в районі Вишків міста Луцька. Владику Ніфонта зустрічав настоятель священик Тарас Ладецький разом із парафіянами.
У цей день митрополит Ніфонт звершив Божественну літургію. По її закінченні владика здійснив освячення накупольного хреста.
Архіпастир висловив сподівання, що освячення хреста на храмі є знаком близького закінчення будівництва.
Прес-служба Волинської єпархії

01.10.2009. ЗАПОРОЖЬЕ. Епископ Иосиф посетил Беларусь
26-28 сентября епископ Запорожский и Мелитопольский Иосиф посетил Беларусь, где в эти дни с архипастырским визитом пребывал Святейший Патриарх Московский и всея Руси Кирилл. 27 сентября епископ Иосиф вместе с сонмом архиереев Русской Православной Церкви сослужил Святейшему Патриарху в городе Полоцке, где перед мощами преподобной Евфросинии Полоцкой им были вознесены молитвы о родной епархии. В своем приветственном слове Святейший Патриарх Кирилл, обращаясь к Преосвященному Иосифу как к единственному из всех присутствующих архиереев представителю Украинской Православной Церкви, передал свое первосвятительское благословение народу Украины и призвал держаться единства во Христе с братскими и единоверными славянскими народами, объединенных в единой Поместной Церкви.
28 сентября епископ Иосиф сопровождал Патриарха во время его визита в город Витебск, где Святейший среди прочих городских храмов посетил Свято-Воскресенский храм, в строительстве которого принимал участие владыка Иосиф, в бытность его в 2005 году клириком Витебской епархии.

01.10.2009. ДНЕПРОПЕТРОВСК. В основание храма в селе Королевка заложены мощи мучеников
По приглашению настоятеля храма в честь иконы Божией Матери «Одигитрия» (Путеводительница) иерея Василия Власенко митрополит Ириней посетил село Королевка Новомосковского района и совершил в храме Божественную литургию. По окончании богослужения, в присутствии духовенства, благодетелей и архитекторов, на месте строительства нового храма митрополит Ириней совершил чин на основание церкви и заложил в алтарной части капсулу с мощами святых мучеников и надписание.
После торжественной закладки владыка поблагодарил всех верующих за труды и пожелал всем доброго здравия и дождаться дня освящения храма. На молитвенную память каждый прихожанин из рук архипастыря получил книгу «Православный Катехизис» митрополита Филарета (Дроздова).
Пресс-служба епархии

01.10.2009. ВІННИЦЯ. Архієрей освятив поклінні хрести вмісті Браїлові
Архієпископ Симеон освятив два поклінні хрести, що встановлені на в’їздах до Браїлова Жмеринського району на честь 20-річчя відродження місцевого Свято-Троїцького жіночого монастиря.
На освяченні були присутні настоятельниця обителі ігуменя Антонія (Стеценко), монастирське духовенство та меценати, коштами яких були встановлені ці хрести. Звертаючись до них, владика Симеон подякував за труди по відновленню найбільшого в єпархії монастиря і зазначив, що освячені хрести – це не лише пам’ятні знаки про подію в житті обителі, яку нещодавно урочисто відзначала єпархія, а знаки, які нагадують, що Браїлів знаходиться під особливим покровительством Божим і благодатним покровом Божої Матері. «Нехай кожен, хто в’їжджатиме до Браїлова, побачивши ці хрести, осінить себе хресним знаменням, помолиться Богові і обов’язково, хоча б ненадовго, заїде до Браїлівського монастиря», – сказав владика. Архієрей також відвідав обитель і молився біля чудотворного Браїлово-Почаївського образу Пресвятої Богородиці.
Прес-служба Вінницької єпархії

01.10.2009. ХМЕЛЬНИЦКИЙ. Монастырь, основанный князем Острожским, отпраздновал престольный праздник
Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний совершил Божественную литургию на развалинах древнего Свято-Крестовоздвиженского собора мужского монастыря в городе Староконстантинове. Архипастыря встречали духовенство, паломники и верующие города, которые пришли помолиться в этой древней обители.
После Литургии был совершен крестный ход вокруг развалин храма. В конце службы владыка сердечно поздравил всех присутствующих с праздником Воздвижения Креста Господня, а также призвал всех горожан активно помогать в возрождении монастыря, ибо только общими усилиями можно отстроить эти древние стены. Согласно историческому очерку Н.И. Теодоровича, Свято-Крестовоздвиженский монастырь был построен еще около 1570 года князем Константином Острожским – эти стены являются одной из древнейших святынь Хмельницкой епархии. В завершение визита митрополит Антоний освятил крест, сооруженный на территории обители в честь 1020-летия Крещения Руси.

01.10.2009. КРИВОЙ РОГ. В городе Марганец открыт храм в честь «Воскресения словущего»
В субботу перед Воздвижением, в праздник памяти обновления (освящения) храма Воскресения Христова в Иерусалиме, архиепископ Криворожский и Никопольский Ефрем совершил первую Литургию во временном храме на честь Воскресения словущего в городе Марганец. Разделить радость престольного праздника прибыл мэр города Марганца Кузнецов С.И., его заместители и народный депутат Украины Соколов И.М. Гости передали в дар новостроящемуся храму иконы святых и Покрова Божьей Матери.

01.10.2009. КРИВОЙ РОГ. В поселке Щорске Криничанского района освящен новый православный храм
В праздник Воздвижения Креста Господня архиепископ Криворожский и Никопольский Ефрем совершил чин освящения нового храма – Крестовоздвиженского – в поселке Щорске Криничанского района. На первой Божественной литургией в храме присутствовали председатель Криничанской райгосадминистрации Дидыч В.В., председатель поселкового совета Десятко Т.П., директор СПОО «Карат-плюс» Грушка А.Ф. По благословению Предстоятеля УПЦ Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины, настоятель храма протоиерей Владимир Повстянко за ревностное пастырское служение и строительство нового православного храма награжден грамотой Священной Синода УПЦ и юбилейным орденом «1020 лет Крещения Киевской Руси». Благотворители, жертвователи награждены благословенными архиерейскими грамотами и святыми иконами. В пастырском поучительном слове архиепископ Ефрем рассказал о важности креста и крестоношения, а также о месте и значении храма в жизни христианина.

02.10.2009. ПОЛТАВА. Верующие епархии почтили память митрополита Феодосия
По благословению архиепископа Полтавского и Миргородского Филиппа, в Свято-Макариевском кафедральном соборе и в Крестовоздвиженском монастыре в памятный день были совершены нарочитые заупокойные богослужения по приснопамятному митрополиту Феодосию.
Заупокойная лития была также совершена в архиерейской усыпальнице под Троицким храмом Крестовоздвиженского монастыря, где похоронен митрополит Феодосий.
Среди трудов покойного владыки Феодосия – около 20 томов проповедей, стихи, афоризмы («Украинский Экклезиаст»), полемические и апологетические произведения («В защиту Православия от филаретовского раскола», «Православие и протестантизм», «Спасение –– только в Православии» (последнее известно как «Послание архиепископа Феодосия»), «Искреннее слово к Галицкой молодежи» и др.), обращения к политическим и религиозным деятелям. В частности, известно большое письмо к Л. Брежневу, обращение к М. Горбачеву, к Папе Римскому, многочисленные статьи в газетах и журналах. Имя владыки Феодосия занимает почетное место в изданиях «Их знают все (кавалеры ордена Святого Николая)», «Кто есть кто в Украине».
Пресс-служба епархии

02.10.2009. ГЛУХОВ. Делегация РПЦЗ посетила Глинскую пустынь и монастыри Путивльщины
Глуховщину и Путивльщину посетила делегация Русской Православной Церкви Заграницей во главе с митрополитом Восточно-Американским и Нью-Йоркским Иларионом. Гостей пригласил архиепископ Конотопский и Глуховский Лука, наместник монастыря Глинская пустынь, когда сам пребывал в паломнической поездке в Курске. Владыка Лука, как гостеприимный хозяин, приложил все усилия, чтобы за один день показать гостям известные православные святыни, познакомить с епархией.
Первым делом поехали к самому главному объекту своего визита – в ставропигиальный мужской монастырь Рождества Пресвятой Богородицы Глинскую пустынь. Паломники поклонились чудотворным образам обители, приложились к мощам Глинских старцев. Далее делегация посетила Глуховский краеведческий музей, где в данное время действует фотовыставка «Наша красавица Глинская», посвященная 15-летию возобновления деятельности монастыря. Здесь Первоиерарха Русской Православной Церкви Заграницей митрополита Илариона ждали журналисты. Отвечая на вопрос о целях своего визита, владыка Иларион, в частности, отметил, что Глинская пустынь известна в православном мире как обитель, давшая миру многих выдающихся подвижников благочестия. «Мы все много слышали и читали о Глинских старцах, и когда нам представилась возможность поклониться этой великой и святой обители, мы отправились в путь», – сказал владыка Иларион.
В летописном Путивле их ждали в женском Молченском монастыре. Встречавшая паломников настоятельница монастыря игуменья Феодосия лично провела небольшую экскурсию, пригласила в храм. Приложившись к святыням этой обители, путешественники посетили Спасо-Преображенский храм, где сохранился уникальный иконостас XVII века. Дальше – в село Новую Слободу, в Софрониеву пустынь. По дороге протоиерей Александр Чурочкин рассказывал гостям об особенностях местных сел, о традициях и преданиях. В мужской Софрониево-Молченской Печерской пустыни настоятель обители архимандрит Николай тоже очень радушно встретил высоких гостей. Конечно, наибольшие впечатления произвел монастырский пещерный комплекс, который монахи содержат практически в первозданном виде, каким он был 700-800 лет тому назад. Поклонились гости и чудотворной иконе Божьей Матери Молченской (Софрониевской), которая была явлена 1 октября 1405 года и с тех пор почитаема в народе.
Прощаясь на российско-украинской границе с архиепископом Лукой, гости выразили ему благодарность за насыщенную поездку в Глинскую пустынь и к другим святыням Конотопско-Глуховской епархии.
Пресс-служба Конотопско-Глуховской епархии

02.10.2009. ОДЕССА. Митрополит Агафангел совершил освящение храма в селе Черевичное
Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел посетил село Черевичное Беляевского района и совершил освящение Святого престола и Божественную литургию в храме. В этом селе не было храма. Но милостию Божией, на средства местного мецената Б.Я. Белого храм был сооружен и благоукрашен. По благословению митрополита Агафангела, было принято решение строить храм в честь святой мученицы Татианы.
По благословению Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины, за труды по строительству этого храма владыка вручил Б. Белому орден преподобного Нестора Летописца II степени.

29.09.2009. ЯЛТА. Владыка Лазарь освятил часовню в честь Собора новомучеников и исповедников Российских
26 сентября, в день памяти новомучеников и исповедников Российских, митрополит Симферопольский и Крымский Лазарь отслужил Божественную литургию. На Литургии присутствовали председатель Партии регионов Украины Виктор Янукович, председатель Совета министров АР Крым Виктор Плакида, руководители Крыма и городского совета, народные депутаты.
По совершении чина освящения часовни-мемориала памяти новомучеников и исповедников Российских на Набережной Ялты владыка Лазарь обратился к собравшимся на богослужение с приветственным словом.
Строительство новой часовни курировал лидер городской организации Партии регионов секретарь городского совета Алексей Боярчук. Партия регионов выделила 95 процентов средств, затраченных на ее возведение. «Мы задались целью установить часовню в честь всех безвинно убиенных — как пострадавших в годы репрессий, так и погибших в Ялте в период гражданской и Великой Отечественной войн, — рассказал А. Боярчук журналистам. — Тут же будут установлены и мемориальные таблички, посвященные расстрелам, которые происходили здесь, а также кораблю «Армения», потопленному фашистами у ялтинского побережья, когда погибло около 7 тысяч человек».
Пресс-служба епархии