Живописец ли Лука?
Вопрос о национальной принадлежности святого Луки носит не праздный характер. Он служит одним из аргументов в дискуссии о том, был ли святой Лука родоначальником иконописи. Уже упомянутый профессор Голубцов указывает, что если он был иудеем, то едва ли мог владеть живописью. Ведь иудеям строго-настрого запрещалось заниматься изобразительным искусством в силу заповеди: не изображать того, что на земле, над землей, под землей, в воде, – «не сотвори себе кумира». «Допустив согласно с некоторыми древними учителями церкви: Тертуллианом, Иеронимом, Августином и новейшими исследователями Священного Писания, что евангелист Лука был родом из язычников, легко будет выйти из только что указанного затруднения и в значительной мере ослабить силу связанного с ним возражения», – писал Голубцов.
Житие Луки рассказывает, что по благочестивому желанию первых христиан апостол красками написал образ Богородицы, держащей на руках младенца Иисуса, а потом написал иные иконы Божией Матери и принес их на Ее благоусмотрение: «Она же рассмотрев сии иконы сказала: «Благодать Родившегося от меня и Моя милость с сими иконами да будут». Однако житие умалчивает, где и когда апостол встретился с Богородицей и показал ей иконы. Приходил ли Лука в Иерусалим, где жила Богородица? И если да, то когда? Ведь он все время путешествовал вдали от святого города – сначала с апостолом Павлом, а потом самостоятельно. Следует также отметить, что портретное сходство в современном понимании на этих иконах маловероятно. Ведь согласно Преданию, писал он их спустя 15 лет после Вознесения Господня. Стало быть, Богородице к этому времени было уже за 60 лет, а всякий, кто видел Владимирскую икону Божией Матери, приписываемую святому Луке, может убедиться, что изображена на ней молодая женщина. Профессор Голубцов, рассматривая вопрос о портретном сходстве, цитирует блаженного Августина: «Мы не знаем лица Девы Марии, от Которой безмужно и нетленно, чудесным образом родился Христос… Верим, что Господь Иисус Христос родился от Девы, имя Которой Мария… Но такое ли лицо было у Марии, какое представляет в уме, когда мы говорим или вспоминаем об этом, мы совсем не знаем и не убеждены. Можно сказать, сохраняя веру: может быть, Она имела такое лицо, может быть, – не такое». И далее Голубцов рассуждает: «Мы не думаем, чтобы эти слова не имели никакого отношения к изображениям Божией Матери и означали только то, что блаженный Августин от себя и от лица своих современников хотел сказать: ни я, ни они не видали Богородицы, а потому и не знаем, какова Она была лицом. Если бы в церкви Иппонийской в то время, когда жил и управлял ею блаженный Августин (430 г.), существовали и были общеизвестны подлинные, верные до портретности изображения Богоматери, и церковь, как таким, придавала бы им веру, тогда он не мог бы так решительно говорить о незнании им и его современниками лица Божией Матери».
Однако есть и более серьезная причина, чем все вышеупомянутые, усомниться в написании святым Лукой икон. И ее тоже приводит профессор Голубцов: «Более примечательным и малопонятным представляется в данном случае молчание Седьмого Вселенского собора, который в своих свидетельствах об иконопочитании ни одним словом не упомянул об этом весьма важном обстоятельстве. Видно, что собор, тщательно исследовавший и разыскивавший древние известия об иконах в подтверждение православного учения, считал свидетельство об иконе Богоматери евангелиста Луки слабым или вовсе не знал его». Это молчание Вселенского собора не могут объяснить и современные церковные историки. Однако Голубцов, воздвигнув всю эту конструкцию обоснованных сомнений, в своей статье делает абсолютно неожиданный вывод: «Евангелист Лука, по преданию, весьма распространенному, не заключающему в себе чего-либо несообразного и передаваемому многими позднейшими церковными писателями, был знаком с живописным искусством и между прочим исполнил воском и красками икону Божией Матери». Такая вот загадка.

Писатель от Бога
Зато авторство апостола Луки как евангелиста и дееписателя под сомнение никто из исследователей не ставит. Но и тут есть любопытные детали. Профессор Глубоковский считает, что и Евангелие, и книгу Деяний апостольских святой Лука писал под диктовку апостола Павла. Дело не только в том, что Лука был его ближайшим сотрудником. Глубоковский отмечает, что в лексическом отношении язык Евангелия близок к словарному запасу писаний самого Павла. Более того, имеются 83 общих слова, захватывающих целые выражения, не обнаруженных в других Евангелиях.
При этом никто из ученых не считает апостола Луку лишь стенографистом апостола Павла. Напротив, отмечают блестящий греческий язык святого Луки, а само Евангелие называют самым подробным. «Дееписатель оказывается создателем апостольской традиции, наряду с евангельской, а его произведение есть не только действительный исторический труд, но и надежный во множестве своих деталей, удачно дополняющий Павловы послания», – так оценивает книгу Апостольских деяний Глубоковский.
«Известия»

“СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ… ЗА НЕЇ ГОСПОДА МОЛІТЬ”
Значною подією у культурно-мистецькому житті України стало проведення виставки, присвяченої 190-річчю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, на тему “Свою Україну любіть… За неї Господа моліть”. Захід проходив з 9 березня по 21 червня 2004 року у Національному історико-культурному заповіднику “Києво-Печерська Лавра”.
Для відвідувачів були представлені експонати з особистої колекції Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, із зібрань Національного музею Тараса Шевченка, Національного художнього музею України, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Національного музею історії України, Київського літературно-меморіального будинку-музею Т.Г. Шевченка, Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”, з колекції Володимира Яцюка.
Багато відомих професіоналів-мистецтвознавців зазначили унікальність виставки, що наперекір стереотипам показала визначного українського генія як людину духовну та віруючу, розкрила внутрішню сторону його творчості. В значній мірі ідею вдалося реалізувати після обрання Блаженнішого Митрополита Володимира головою Координаційної ради по відзначенню ювілею Т.Г. Шевченка в Україні. Предстоятелем УПЦ була запропонована й назва заходу, взята зі відомого вірша поета “У казематі”. Назва стала лейтмотивом при підготовці експозиції.
Владика є палким шанувальником творчої спадщини Великого Кобзаря. Його стараннями в основу виставки лягли рідкісні видання, пов’язані з шевченкіаною, що почали збиратись ще юним Віктором Сабоданом — вихованцем Одеської духовної семінарії півстоліття тому. За словами Владики, в той час у букіністичних магазинах можна було відшукати багато раритетних, безцінних видань. Завдяки свідомому й цілеспрямованому колекціонуванню для сучасників збереглося безліч цінних фоліантів та видань, аналогів котрим не має жоден музей у світі. Не тільки музейники та фахівці, а й близьке оточення з подивом відкрило для себе ще одну із невідомих досі сторін нашого Предстоятеля, який по скромності ніколи не афішує власних здобутків.
Серед понад двохсот стародруків, альманахів, збірників нот та рідкісних досліджень у колекції Митрополита Володимира є чотири видання, що побачили світ за життя Великого Кобзаря. Серед них два томи “Записок о Южной России” Пантелеймона Куліша (1856 і 1857 років), де вміщені окремі твори Тараса Шевченка, а також вперше опублікована поема “Наймичка”(1845 рік) без зазначення прізвища автора, оскільки поет перебував тоді на засланні й друкувати його твори було заборонено.
У примірнику українського літературного альманаху “Хата”, виданого у Петербурзі, в розділі “Кобзарський гостинець” вміщені десять поезій під редакційними назвами “Калина”, “Пустка”, “На Різдво”, “Козацька доля”, “На Вкраїну”, “Хатина”, “До зорі (Із поеми)”(вступ до поеми “Княжна”), “Пісня”, “Хустина” й “Доля”. На титульній сторінці видання стоїть автограф відомого українського письменника Бориса Грінченка. Та найбільш цінною книгою з колекції є прижиттєве видання “Кобзаря”, що побачило світ у Петербурзі в 1860 році.
У зібранні можна зустріти “Кобзарі”, надруковані у Празі (1876 року), Києві (1889 року), Санкт-Петербурзі (1908 року), та декілька десятків рідкісних видань минулого століття.
Серед журналів слід виділити сімнадцять номерів “Основи” — українського громадсько-політичного і літературно-мистецького щомісячника, перші номери котрого вийшли за життя письменника у 1861 році. Виникнення журналу в значній мірі пов’язане з Тарасом Григоровичем — понад 70 найкращих творів надруковані у ньому. Починаючи з п’ятого номера, після смерті поета, редакція друкує твори, які знаходились в архівах покійного. В “Основі” вперше побачили світ щоденники Шевченка та деякі листи.
До шевченкіани з колекції Предстоятеля УПЦ входять матеріали до біографії поета, опубліковані у понад 15 рідкісних виданнях та збірниках, літературознавчі розвідки Куліша (1861), Андрієвського (1879), Костельника (1910), Грушевського (1925), Колесси (1939) та багато інших. У журналах “Огонек”, “Киевская мысль”, підбірці газети “Утро” висвітлений 100-літній ювілей Великого Кобзаря, що відмічався у 1914 році. Про любов народу до генія розповідають й понад 60 листівок, випущених між 1903–1918 роками.
На виставці були широко представлені музейні колекції України. Серед них п’ятнадцять художніх робіт, в основу котрих лягли зображення православних святинь — Києво-Печерської та Почаївської Лавр, столичного Межигірського та Полтавського Хрестовоздвиженського монастирів, інших давніх храмів. Декілька робіт стосуються біблійної тематики та релігійного життя у тому часі. Сакральні предмети супроводжувались цитатами, що розкривають релігійні погляди Кобзаря. Це підсилювало зміст поетичних рядків та розтлумачувало багато речей, мало зрозумілих пересічній людині.
Саме тому виставка, що продовжувала роботу протягом трьох місяців, на думку багатьох фахівців, є унікальною, єдиною у своєму роді. Вона дала змогу багатьом торкнутися до внутрішнього світу раба Божого Тарасія, відчути його духовні переживання, розпізнати пошуки Божественної істини, закарбовані навіки у безсмертних творах. Шкода, що вдалий підхід не міг бути здійсненим раніше, і тільки сучасна співпраця державних музейних установ й людей Церкви, що, безумовно, одухотворили цей задум, принесла плідні результати, здивувавши багатьох критиків, мистецтвознавців та простих шанувальників.
Заклик Шевченка “Свою Україну любіть… За неї Господа моліть” викликав небувалий інтерес. Через виставкові зали пройшло декілька десятків тисяч відвідувачів, і жоден із них не залишився без естетичного задоволення, про що свідчать чисельні схвальні відгуки відвідувачів.

Відгуки про виставку «Свою Україну любіть… За неї Господа моліть”

“Надзвичайно вражений! Висловлюю щиру подяку дійсному патріоту України Блаженнішому Володимиру, Митрополиту Київському та всієї України, за збереження та примноження надбань історії України. З величезною повагою Борис Андресюк — народний депутат”.

«Спасибо организаторам выставки за сохранение нашей национальной гордости — памяти о Т.Г. Шевченко. Украинцы гордятся Шевченко и преклоняются перед его гением» Е.И. Жарова (инженер).

“Посетил выставку и поражен тем, что еще не разворовали всю культуру. Поражен тем, что я увидел, и горд своими предками, которые все это создали. Большое спасибо работникам музея и меценатам, которые все это сохранили”. (Підпис).

“Искренне желаю устроителям выставки (бесценной по содержанию и умело ушедшей от “ярких” веяний политики) и впредь дарить людям вдохновение, возможность осмысления прожитого. Красиво подошли к юбилейной дате апостола Украины. Спасибо”. Савченко Анатолий Ефимович.

“Щаслива! Неоцінений скарб зібрано про Т.Г. Шевченка. Навіки йому слава!” Черкаси.

“Мені дуже сподобалась ця виставка! Дякую музею!” Бернацький Яків. 3-В клас, школа 45, Київ.

“Большое спасибо за выставку. Добра вам, удачи, счастья и любви к своей Родине, дорогие украинцы”. Белорусы. Гомель.

“Приятно, что память о Великом Кобзаре сохраняется в сердцах многонационального люда Украины». Из Крыма.

“Вражений побаченим. Це наша велика і багатостраждальна історія. Шевченко наш великий вчитель, патріот і українець. Нехай слава України святиться у віках. Будемо вірні Україні. Будемо творить і будувати нову українську державу”. Володимир Матвієнко.

“Виставка, яку ми подивилися, нас дуже вразила. З подивом оглянули офорти та живопис Т.Г. Шевченка. Дякуємо долі, що вона подарувала нам Шевченка. Є чим пишатися. А працівникам музею велике спасибі”. (Підписи).

Коментарі організаторів виставки
Генеральний директор Історико-культурного заповідника “Києво-Печерська Лавра” Сергій Кролевець, координатор виставки: “В чому унікальність цієї виставки? Не в тому тільки, що вона відкрилась в честь ознаменування ювілею Тараса Григоровича Шевченка, а в тому, що на ній були присутні експонати з одинадцяти музеїв України і приватних колекцій. Найкращі експонати позичили провідні музеї України, які володіють унікальними речами, але за недостатністю площі для експозицій не мають змоги виставити їх для широкого огляду. Це не дає можливості в бажаній мірі включити в науковий обіг величезну інформацію, яку зберігають ці заклади, в тому числі і ті, які надали свої експонати для нашої спільної виставки. Я маю на увазі Національний музей Тараса Григоровича Шевченка, Національний заповідник “Софія Київська”, Музей книги і друкарства, Києво-Печерський заповідник та інші. В результаті експозиція стала поєднанням вишуканих, найкращих предметів, які розвивають тему Шевченка.
Зокрема, це колекція Митрополита Київського та всієї України Володимира — Предстоятеля Української Православної Церкви. Вона викликала потужні враження навіть у тих людей, які близько знають Блаженнішого Владику. Він збирав матеріали на тему Шевченка все життя, зі студентських років або й раніше. Без перебільшення, ці експонати склали б честь Національному музею.
Для багатьох виставка відкрила генія зовсім у іншому ракурсі. Як правило, у нас його представляють як лірника-кобзаря. Декотрими він сприймається як старець, який щось там собі виграє. Тут був представлений Шевченко-академік, інтелігентна, освічена людина. Це совість нації, і він розкрився в творах, які були представлені на виставці — в художніх роботах, офортах, акварелях, замальовках. У книзі відгуків про високий рівень виставки зробили запис навіть професіонали з інших музеїв, котрі, як правило, дуже скупі на схвальні відгуки. Залишились позитивні враження і від діячів культури не тільки з України, а й з зарубіжжя. Гадаю, що виставка залишить надовго в пам’яті відвідувачів.
Хочу підкреслити, що співпраця державного музею та Церкви — позитивна річ. На початку організації експозиції ми зовсім не ставили за мету спільну діяльність, але коли вона завершилась, то вразила усіх. Подібна співпраця — наше майбутнє”.

Ігуменя Серафима (Шевчик), настоятелька Одеського Свято-Архангело-Михайлівського монастиря, організатор: “Ідея спільного проведення цієї виставки виникла закономірно. Оскільки цей рік — 190-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка — ювілейний і відзначається у всій країні та поза її межами, то музейники, Церква, інтелектуали, шевченкознавці об’єдналися для звершення однієї мети. Вважаю, що така співпраця закономірна, оскільки музей перебуває у Києво-Печерській Лаврі — осередку українського духу. Вона має знаменну назву “Свою Україну любіть… За неї Господа моліть”. У ній наш геній розкривається не тільки як патріот та вболівальник за Україну, але й як людина віруюча, для якої важливе місце займає молитва за Вітчизну. Це найкраще і найсвятіше, що є в його житті.
Творчий доробок Кобзаря — прекрасні поезії — ввібрав у себе літературну спадщину вітчизняних засновників цього жанру — Памви Беринди, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського й інших визначних православних ієрархів, церковних діячів та просвітників минулого.
Виставка стала дійсно значущою. Всі були одностайні в тому, щоби показати поета в новому ракурсі, адже його зображали десятиліттями як атеїста, революційного демократа й людину, котра відкидає Бога і Церкву. Ми хотіли наблизити відвідувача до справжнього Шевченка, якого ми ще не знаємо.
Експонати заповідника дуже цікаві. Так, представлені речі з лаврських печер, які присутні в творчості поета і оспівуються в його творах, зокрема, в поемі “Наймичка”. У виставці багато цитат. Наприклад, коли Катерина приїхала у Лавру молитися за свого сина Марка і принесла додому лаврські святині.
Знаменно, що весь Священний Синод Української Православної Церкви був на відкритті виставки. Знаменно, що нова ікона, яка була відкрита світові через цю виставку, також показувала зовсім з іншого боку життя та творчість нашого славетного генія. Ікону написав його хороший друг Григорій Честахівський. Я вважаю, що ця співпраця показала, наскільки ми потрібні один одному, наскільки нагально існує потреба співтворчості науковців і людей Церкви.

Багатьох відвідувачів вразила особиста колекція “Кобзарів”, зібраних Блаженнішим Митрополитом Володимиром
Прижиттєве видання “Кобзаря” або твори Куліша з власної бібліотеки Митрополита викликають надзвичайне враження. У нашого Предстоятеля є декілька книг з особистої бібліотеки уславленого літератора Бориса Грінченка. Навіть у Національному музеї друкарства України немає прижиттєвих видань “Кобзаря”. Нещодавно ми представляли зниклий рукопис Максиміліана Волошина, який знаходиться в його архіві. Це не тільки важливі експонати музейного значення, це і пам’ятки духу. На багатьох з них славетні митці залишили автографи.
В колекції Його Блаженства широко представлена спадщина нашого розстріляного відродження: Сергія Єфремова, Миколи Зерова, Володимира Винниченка та багатьох інших літераторів, які в 20-х–30-х роках намагалися наблизити нову революційну Україну до витоків українства і були за це розстріляні. Твори цих письменників вилучалися, дістати їх було практично неможливо, а зберігання загрожувало ув’язненням. Але ж, як бачимо, Владика їх знаходив і зберігав.
З книги “Пастир” ми можемо дізнатись про те, що Блаженніший, будучи ректором у Московської духовної академії, постійно влаштовував вечори пам’яті Великого Кобзаря, за що уповноважені у справах релігій інкримінували йому український націоналізм в стінах Духовних шкіл. Блаженніший залучав до творчої роботи всіх вихованців, переважна більшість котрих була вихідцями з нашої країни й спілкувалась на рідній мові.
Блаженніший збирав колекцію усе своє життя. Я глибоко вражена тим, що він (настільки скромна людина) ніколи не афішував цього. Зараз дуже модно себе позиціювати з такими іменами, як Шевченко, Франко та інші. Владика Володимир робив збірку для себе особисто. Нам вдалося вмовити його віддати ці речі на виставку, і вони стали її справжньою окрасою.
Блаженніший сам пише чудові вірші. Серед них значне місце посідають вірші про Україну, і коли їх читаєш, то перед очима постає осяяний та прекрасний образ нашої землі. Ця людина ніжно любить Вітчизну, й сьогодні він нам відкрився зовсім з іншої сторони.
З моєї точки зору, прийняття Митрополитом Володимиром пропозиції очолити комітет по святкуванню 190-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка відповідає його принциповій позиції. Це не кон’юнктура, тому що він є не тільки ієрархом, а й державником — людиною високої духовної культури. Він шанує творчість нашого поета, чудово знається в поезії Лесі Українки, Івана Франка, інших класиків. У розмові з ним все це можна відчути.
Зустріти ювілей на належному рівні, розкрити Шевченка Україні не тільки як поета, художника, славетного генія, але показати його надбання як творчість глибоко віруючої людини — стало найголовнішим завданням. До цього дуже делікатно вів нас Предстоятель. Він прагнув показати Тараса Григоровича як людину, що вболівала за Церкву. “Свою Україну любіть… За неї Господа моліть” — ця назва була запропонована ним, і вона стала дороговказом, завдяки чому вдалося добитися унікальних результатів. Вважаю, що подібними заходами ми повинні творити майбутнє України”.