Народний депутат України Олександр Качура припустив, що окремі активісти, які беруть участь у захопленнях та атаках на храми Української Православної Церкви, можуть бути пов’язані з російськими спецслужбами. Про це він розповів в інтерв’ю журналістці Наталії Влащенко.

«Я точно не здивуюся, якщо це люди, які якимось чином числяться у відділах ФСБ», — заявив Олександр Качура.

За словами народного депутата, йдеться, зокрема, про активістів, які останнім часом публічно виступають проти УПЦ, хоча раніше могли бути пов’язані з представниками проросійських політичних сил.

«Вони сьогодні штурмом беруть церкви, які їм сказали захоплювати за завданням», – зазначив депутат. Він додав, що після подібних акцій російські пропагандисти використовують кадри штурмів як виправдання агресії проти України для «захисту православ’я».

11 серпня тало відомо про черговий обвал стіни Хотинської фортеці. Про це повідомила редакція «Суспільного».
Зазначається, що це вже другий подібний випадок. Перший обвал стіни середньовічної споруди, яка є пам’яткою національного значення, стався у квітні цього року.

Представники Національного заповідника, який функціонує у фортеці, розповідають, що після обвалу у квітні подальше руйнування було прогнозованим. Водночас провести будь-які аварійні роботи без затвердженого проєкту та необхідних погоджень було неможливо.

Така ситуація привертає до себе особливу увагу віруючих громадян України, адже останніми роками під приводом «збереження культурного надбання» релігійні громади Української Православної Церкви масово позбавлялися права молитися у своїх історичних храмах. Однак, як показує випадок із Хотинською фортецею, державні інституції виявляються неспроможними запобігти руйнуванню навіть ключових об’єктів культурної спадщини.

Паралельно із цим у православних храмах, у котрих релігійні громади УПЦ були позбавлені права звершувати богослужіння, стали відбуватися речі, несумісні із сакральним простором церков. Навіть частина нерелігійного сегменту суспільства була шокована проведенням у святинях концертів, танців, шоу та інших заходів із використанням у історичних спорудах яскравої підсвітки та колонок.

Примітно, що і Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» на початку лютого 2022 року відмовився продовжувати строк договору користування Олександро-Невським храмом у Хотині із релігійною громадою УПЦ.

Відтак постає риторичне питання: чи справді, розриваючи або не продовжуючи договори з релігійними громадами УПЦ, держава піклується про стан храмів, які самі ж віруючі відновлювали із руїн і ніколи не допускали їх руйнування.

16 липня Микита Потураєв заявив про бажання скласти мандат депутата, повідомляють українські ЗМІ.

За свою політичну кар’єру Потураєв запам’ятався розпалюванням ворожнечі проти Української Православної Церкви. Він бажав, щоб після заборони УПЦ її громади були позбавлені державних і комунальних храмів, а в приватних будівлях їм заборонили здійснювати богослужіння. «Хай там овочі зберігають, торгують, не знаю, казино відкривають», – говорив політик.

На думку Потураєва, контроль за тим, щоб не звершувалися богослужіння духовенством та вірними УПЦ, повинен був би покладатися на СБУ.

Потураєв заявляв, що громадяни України мають спрямовувати відсоток своїх податків на підтримку релігійних організацій. Серед можливих отримувачів такої підтримки нардеп називав лише ПЦУ та УГКЦ.

Фото: Суспільне Новини

Управляющему Овручской епархии удалили опухоль в киевском Институте Шалимова.

Митрополит Овручский и Коростенский Виссарион перенес сложную операцию Институте Шалимова Киева. Об этом сообщили в Телеграм-канале «Перший козацький».

В середине мая в Институте Шалимова митрополиту Овручскому и Коростенскому удаляли опухоль. Хирургическое вмешательство длилось 9 часов. Это уже седьмая операция архиерея.

По информации близких архиерея, операция прошла успешно, однако сейчас митрополиту Виссариону требуется длительное восстановление и дорогостоящее лечение. После хирургического вмешательства практически все средства владыки были направлены на медицинские расходы.

Родные и близкие митрополита обращаются к верующим с просьбой оказать помощь в приобретении необходимых препаратов. Среди них — препараты для поддерживающей терапии, стоимость которых составляет несколько тысяч гривен в день.

«Просим всех неравнодушных православных христиан поддержать владыку Виссариона в этот непростой период и помолиться о его скорейшем восстановлении», — говорится в обращении близких архиерея.

Для помощи митрополиту Виссариону открыт банковский счет: 5168 7521 5121 8826.
СПЖ
Фото: Овручская епархия

Священник отметил, что закон требует равенства всех перед законом, однако на практике нормы Конституции нарушаются по религиозному признаку. «Священник бронируется потому, что он принадлежит к религиозной организации, которая признана критической инфраструктурой, – подчеркнул отец Виктор. – Религиозные организации, принадлежащие к УПЦ, к таким не относятся».

По словам клирика, это ставит под угрозу само существование общин, лишая их возможности совершать богослужения и таинства.

В условиях правового вакуума секретарь епархии предложил верующим использовать любые законные способы для защиты своих пастырей.

«Основная задача паствы–- спасти священников, – заявил протоиерей. – Имеете возможность забронировать священника – забронируйте, сбрасывайтесь деньгами, берите его на работу, открывайте предприятие, какую-то фирму, еще что-то, чтобы спасти священника».

Клирик акцентировал внимание на том, что спасение священнослужителя напрямую связано с духовным выживанием каждого мирянина. «В первую очередь священника спасите – тогда спасете душу. Потому что священник – это духовный наставник, который знает немножко больше остальных», – подытожил отец Виктор, призвав паству беречь духовенство как основу Церкви.

СПЖ

Железняк заявил, что передает правоохранителям материалы о возможном мошенничестве и уклонении от уплаты налогов магом Велиаром, устраивавшего кощунства у стен Лавры.

Народный депутат Ярослав Железняк сообщил о передаче в Национальную полицию и Бюро экономической безопасности материалов в отношении лиц, называющих себя магами, среди которых фигурирует Богдан Орищенко (так называемый Маг Велиар), который ранее активно агитировал за ПЦУ возле Киево-Печерской лавры. Об этом Железняк написал в своем Telegram-канале.

«Мы провели расследованин в отношении двух известных «рупоров» Банковой – «ведьмы» Марии Тихой и мага Велиара. Это Мария Арефьева и Богдан Орищенко. Вы уже знаете их как «звезд» политической эзотерики по «темникам» Банковой. Но похоже, что «магия» превратилась ещё и в, вероятно, мошеннический способ зарабатывать миллионы на проблемах обычных людей. В переписках десятков обманутых клиентов – чеки на тысячи долларов за «снятие проклятий», заработок на родственниках без вести пропавших, «лечение» детей обрядами», – прокомментировал депутат свой видеосюжет.
По теме
Нардеп прокомментировал поддержку Ермака сатанистом, пикетировавшим Лавру

В частности, Железняк обратил внимание на то, что в одном из интервью Велиар говорил о доходах на уровне 50–100 тысяч долларов в месяц, тогда как, по опубликованным депутатом данным, официальные показатели выглядели значительно ниже.

По словам депутата, «это уже реальные вещи, которые могут тянуть на уголовные статьи о мошенничестве и уклонении от уплаты налогов».

«Почему не сходится математика – уже вопрос не к таро, а к БЭБ», – написал депутат. Он также подчеркнул, что, по его мнению, в этой истории речь идет уже не об экзотике, а о возможных уголовных правонарушениях: «Когда речь идет о вероятных миллионах, заработанных на человеческом горе, заканчивается магия и начинается юридическая ответственность».

Ранее СПЖ сообщал, что человек, называющий себя магом Велиаром, вместе с активистами устроил под стенами Киево-Печерской лавры кощунственный обряд «отпевания УПЦ», используя церковную символику в издевательской форме. Позднее СПЖ также писал, что Велиар фигурировал как свидетель от СБУ в деле Виктории Кохановской.

Митрополит Павел назвал обстрел собора делом диавола и связал трагедию с «мерзостью запустения», которая воцарилась в храмах после изгнания УПЦ.

15 июня наместник Киево-Печерской лавры митрополит Павел (Лебедь) назвал разрушение Успенского собора «большим горем» для всей полноты Вселенской Православной Церкви. Иерарх УПЦ выступил с обращением, в котором подчеркнул, что за физическим разрушением стен стоит духовная катастрофа.

«Горе, когда разрушаются храмы в любой поместной Церкви. Люди, которые думают, что это делают они, – на самом деле, это делает диавол, оставивший Христа, Его Церковь и верующих людей до времени», – заявил владыка.

Наместник напомнил, что храм, восстановленный в 2000 году, сегодня переживает трагический период не только из-за обстрелов, но и из-за отношения новых хозяев. «В храмах танцуют, снимают всякого рода неподобные клипы, жарят, парят – вместо молитвы, вместо того чтобы пребывала объединяющая Божественная сила», – изобличил владыка системное осквернение монастыря.

Он добавил, что сегодня в алтарь заходят посторонние люди и женщины, а над священнослужителями открыто насмехаются. «Сегодня пустота, мерзость и запустение», – подчеркнул иерарх.

По словам владыки, нынешние гонения на УПЦ обусловлены верностью канонам. «Мы сегодня – Церковь в Украине гонимая, ненавидимая. Почему? Потому что мы сохраняем единство Вселенской Православной Церкви», – пояснил он.

Наместник призвал братию монастыря не унывать и не поддаваться давлению: «Молитесь, никуда не уходите, никуда не выходите. И прощайте тем людям, которые потеряли образ Божий».

СПЖ

Рани Успенського собору являють трагедію зраненого війною українського народу. Про це у своєму коментарі сказав Голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент.

Українська Православна Церква рішуче засуджує військову агресію Росії проти України, наслідком якої стали загибель тисяч людей і руйнування святинь. Бог не благословляє війни. Він Сам приніс Себе в жертву за людство, щоб дарувати йому вічне життя.

Києво-Печерська Лавра — це передусім споконвічне місце молитви, осередок особливої Божої присутності у світі. Монахи Лаври з великими зусиллями розбудовували її, а згодом відроджували майже з небуття після руйнувань, завданих радянською владою. Під обстріли потрапила не просто споруда, а святиня.

Водночас рани, яких цієї ночі зазнав Успенський собор, є відображенням глибокої трагедії всього українського народу, який так само зранений війною, що вже давно переступила всі моральні межі. Однак віримо, що зруйноване ще раз відбудується, а наш народ з Божою допомогою знову вистоїть і у цих випробуваннях. Трагедія в Лаврі спонукає всіх християн посилювати свої молитви про негайне припинення безумства війни, якій не існує жодного виправдання.

15 червня, під час масованої атаки по Києву, відбулося влучання по Успенському собору Києво-Печерської Лаври. Про це близько 1:50 ночі повідомив міський голова Києва В. Кличко.

Внаслідок влучання шахеда у вівтарну частину Стефанівського приділу виникла пожежа на даху Успенського собору на площі близько 800 кв. м. Крім того, постраждали щонайменше ще 5 об’єктів.

У результаті повторної спроби удару пошкоджено Башту Іоанна Кущника, з якої був збитий купол із хрестом.

Мінімалізувати руйнацію святині вдалося завдяки жертовній праці співробітників ДСНС, які оперативно прибули на місце події. Наразі пожежу на даху собору ліквідували.

Сучасний Успенський собор поступово відбудовувався з руїн з 1998 року. 24 серпня 2000 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир освятив величний храм.

Братія Лаври просить молитов за багатостраждальну обитель та всіх, хто постраждав внаслідок ворожої атаки.

11 червня представники заповідника у супроводі поліції прибули до церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Дальніх печерах Лаври (Академічного храму) та почали зрізати замки. Про це повідомляє Telegram-канал адвоката протоієрея Микити Чекмана.

За словами правозахисника, керівництво заповідника вчергове вчиняє свавільні та неправові дії, не чекаючи на завершення судового процесу.

У Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі просять вірян молитовної підтримки.

У зв’язку з поширенням у засобах масової інформації та соціальних мережах повідомлень щодо нібито обов’язкового залишення духовенством і вірянами Української Православної Церкви Свято-Троїцького храму в місті Кременчуці, було оприлюднено офіційне роз’яснення стосовно ситуації навколо святині.

Зазначається, що останнім часом у публічному просторі поширюється інформація про те, що храм має перейти у користування прихильників ПЦУ. Водночас релігійна громада Української Православної Церкви наголошує, що продовжує використовувати всі передбачені національним та міжнародним законодавством механізми захисту своїх прав, свобод і законних інтересів.

У повідомленні підкреслюється, що будь-які питання, пов’язані з правами релігійної громади на Свято-Троїцький храм, повинні вирішуватися виключно у правовому полі, з дотриманням чинного законодавства України та повагою до прав і релігійних переконань віруючих.

Релігійна громада закликає утримуватися від поширення недостовірної інформації та очікувати остаточного вирішення всіх спірних питань у встановленому законом порядку.

13 квітня, у Світлий понеділок, у місті Біла Церква Київської області на чоловіка, який привітав присутніх у одному із закладів традиційним пасхальним вітанням «Христос Воскрес», напали з ножем. Про це повідомляє Київська обласна прокуратура.

За попередніми даними, 35-річний чоловік зайшов у один із закладів, де привітав присутніх «Христос Воскрес», що викликало агресію у особи, як зазначається, іншого віросповідання.

Почалася сварка, через яку 19-річний злочинець вирішив вбити 35-річного опонента-християнина. Після чого, повідомляють правоохоронці, викликав на допомогу свого 23-річного знайомого.

Разом вони напали на потерпілого, повалили його на землю, після чого один із нападників завдав йому ножових поранень у ділянку живота та шиї.

Постраждалого було госпіталізовано, медики надали йому необхідну допомогу, і його життя вдалося врятувати.

«За процесуального керівництва Білоцерківської окружної прокуратури повідомлено про підозру двом чоловікам 19-ти та 23-х років у закінченому замаху на умисне вбивство, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та з мотивів релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 15, п.п. 12, 14 ч. 2 ст. 115 КК України)», – йдеться у повідомленні.

За клопотанням прокуратури суд обрав підозрюваним запобіжний захід – тримання під вартою без права внесення застави. В разі доведення вини – молодикам загрожує довічне позбавлення волі.

«Релігія не може бути виправданням для насильства. Коли суперечка через переконання переростає у спробу вбивства – це вже тяжкий злочин, за який доведеться відповідати за законом. Прокуратура принципово реагуватиме на такі прояви агресії», – зазначив керівник Київської обласної прокуратури Дмитро Прокудін.

Депутат Тернопольского областного совета считает, что именно из-за духовенства общины УПЦ не переходят в ПЦУ.

15 апреля на странице регионального отделения партии «Европейская солидарность» в Facebook опубликовано видео, в котором местный депутат Василий Градовой настаивает на судебных расправах над священнослужителями.

В ходе своего выступления Градовой заявил, что церковные общины не покидают лоно канонической Церкви только из-за позиции пастырей, которых он назвал «фсбэшными московскими попами».

Депутат предложил органам власти «разработать другой подход» к борьбе за принудительную перерегистрацию приходов в пользу структуры Епифания Думенко.

«Кому-то поручить изучить биографию тех попов, их связи. И на основе их деятельности тогда подавать в суд и определять их как врагов украинского народа», – выдвинул инициативу представитель «Европейской солидарности».

По убеждению политика, само нежелание переходить в ПЦУ уже является достаточным свидетельством «пророссийскости» этих священников.

Градовой уверен, что именно отсутствие проукраинской позиции у лидера общины якобы делает невозможным ее вхождение в состав ПЦУ.
СПЖ
Фото: Facebook-страница Европейская Солидарность — Тернопольщина

У Єрусалимі узгодили порядок проведення богослужінь Страсного тижня та церемонії сходження Благодатного вогню в умовах посилених заходів безпеки. Про це повідомляє пресслужба ізраїльської поліції, а також грецькі церковні ЗМІ.

31 березня  відбулася координаційна зустріч за участю представників поліції та керівників християнських конфесій, серед яких Єрусалимський Патріарх Феофіл III. За її підсумками було вирішено провести традиційні богослужіння у «символічному та обмеженому форматі», що, за словами правоохоронців, має забезпечити свободу віросповідання в умовах складної безпекової ситуації.

Водночас ізраїльська поліція наголосила, що святині Старого міста залишатимуться закритими для широкого загалу. Обмеження пов’язані з дією розпоряджень щодо недопущення масових зібрань і спрямовані на «захист життя людей». У Храмі Воскресіння Христового (Гробу Господнього) під час традиційних богослужінь Великої Суботи зможуть перебувати лише 15 представників братства Святого Гробу, а також обмежена кількість духовенства інших християнських громад.

Як повідомляється, частина традиційних заходів цього року скасована. Зокрема, не відбудеться хресна хода на спомин Входу Господнього до Єрусалима. Водночас окремі богослужіння збережуться: процесія з Патріархії до Храму Воскресіння Христового, чин омивання ніг у Великий Четвер, а також обмежена хода з Плащаницею. Після сходження Благодатного вогню його передадуть делегаціям біля Яффських воріт, а доставку святині супроводжуватимуть правоохоронці.

Монахи Николаевской обители на Волыни просят Джея Ди Венса и Анну Паулину Луну защитить их права и предотвратить возможное выселение.

Братия и прихожане Николаевского Милецкого монастыря УПЦ на Волыни обратились к руководству США с просьбой защитить их религиозные права. Монахи адресовали просьбу вице-президенту США Джею Ди Венсу и конгрессвумен Анне Паулине Луне. Соответствующее видеообращение опубликовано в Telegram-канале Kozak TV.

По словам наместника монастыря архимандрита Леонтия, обитель, история которой насчитывает около 700 лет, сегодня находится под угрозой выселения. Он отметил, что после завершения срока аренды государство не передало монастырь в собственность Церкви, и теперь братии предлагают покинуть территорию.

Священнослужитель заявил, что монахи вернулись в обитель после падения советской власти и восстановили монастырскую жизнь, которая была прервана в годы гонений. По его словам, в советский период над святынями было совершено серьезное надругательство, а возрождение монастыря стало возможным благодаря усилиям братии и верующих.

«И сегодня, когда уже закончилась аренда, монастырь построен, нам говорят отсюда уходить», – отметил наместник.

В обращении также говорится о давлении со стороны некоторых политиков. В частности, рассказал отец Леонтий, народный депутат Игорь Гузь ранее заявлял о намерении добиться выселения монахов.

«Он недавно забрал собор во Владимире. Собрал 250 человек, вооруженных автоматами. Может, хочет это сделать и у нас. Некому поставить на место этого депутата и указать ему его права и его обязанности», – сказал священник.

В связи с этим братия попросила представителей американской власти обратить внимание на ситуацию и содействовать защите их прав и свободы вероисповедания.
Фото: «Первый Казацкий»

Не випадково саме в цей період посту Церква ставить перед нашими очима постать святителя Григорія Палами. Великий піст — це не лише час стриманості, покаяння і молитви. Це час внутрішнього преображення, час, коли людина покликана знову віднайти своє справжнє призначення — єднання з Богом. Саме про це вчив святитель Григорій Палама. У своїх богословських творах він розкривав одну з найглибших істин християнства: людина покликана до обоження. Найвище благо людини — не земний успіх, не влада і навіть не просто моральна праведність. Найвище благо — це участь у житті Божому, єднання з Творцем, яке змінює саму людську природу.
Святитель пояснював, що Бог, за Своєю сутністю, залишається неприступним для створеного світу. Але Бог не закритий для людини. Він являє Себе через Свої божественні енергії, через благодать, яка реально діє у світі. І коли людина через покаяння, молитву і духовний подвиг очищає своє серце, вона стає здатною прийняти цю благодать.

Богослов’я святителя Григорія отримало назву паламізму. Але насправді воно не було новим вченням. Святитель лише ясно сформулював те, чим жила Церква від апостольських часів: що мета християнського життя — не просто бути кращою людиною, а стати новим творінням, преображеним благодаттю Божою. І якщо ми хочемо побачити, як ці ідеї виглядають не на сторінках книг, а в реальному житті, достатньо згадати наших великих святих — преподобних отців Печерських. Погляньмо на їхній подвиг. Вони залишали світ, земні блага, людську славу. Вони обирали печери, молитву, піст, мовчання, боротьбу із власними пристрастями. Навіщо? Невже для того, щоб втекти від життя? Ні. Їхня мета була та сама, про яку писав святитель Григорій Палама — обоження і преображення людини. Саме тому Києво-Печерська лавра стала духовним серцем нашої землі. Тут народжувалися святі. Тут формувалася духовна культура нашого народу. Тут покоління монахів шукали того самого світла, про яке писав святитель Григорій Палама.

Усвідомлюючи це, ми не можемо не замислитися над досить болючим для нас питанням: невже засновник цієї святої обителі — преподобний Антоній Печерський — прийшов на київські пагорби для того, щоб створити пам’ятку архітектури чи історичний музей? Чому сьогодні, коли людина відкриває пошукач «Гугл» і вводить слово «Лавра», вона бачить перед собою не монастир, а заповідник? Невже Києво-Печерська лавра перестала бути живою духовною обителлю? Невже місце, де століттями звучала молитва, де подвизалися святі, де мільйони людей знаходили дорогу до Бога, тепер повинно бути лише об’єктом туристичного огляду?
Преподобний Антоній засновував не заповідник. Він засновував монастир. Він прийшов сюди, щоб заснувати місце молитви, покаяння і духовного подвигу. Місце, де людина шукає не земної слави, а Царства Божого. І тому виникає ще одне питання: чому живий монастир раптом став непотрібним нашому суспільству? Чому місце молитви повинно перетворюватися на музей? А може, за наше суспільство це хтось вирішив? Може, це рішення приймається не серцем народу, а десь поза ним?

Ми розуміємо, що зміна самої суті того, чим є святиня, ніколи не починається раптово. Вона часто починається з, на перший погляд, невеликої деталі — зі зміни назви. І тому важливо чесно сказати: зміна сприйняття Києво-Печерської Лаври — це не просто формальна або технічна зміна назви. Це значно більше. Це принциповий підхід до того, як сьогодні пропонують дивитися на одну з головних святинь нашої землі. Бо монастир — це живий організм. Це місце, де людина шукає Бога і змінює власне життя. Заповідник же — це інше. Це місце, де зберігають пам’ять про минуле. Де експонати розміщують у вітринах. Де історію можна оглядати, але не обов’язково жити нею.
І коли святиню починають називати заповідником, за цим мимоволі проглядається одна дуже тривожна тенденція: спроба змінити саме ставлення до православної традиції. Наче справжнє, живе Православ’я, яке протягом століть формувало духовний світ нашого народу, яке виховало покоління святих, яке визначально вплинуло на становлення нашого світогляду і навіть нашого ментального коду, пропонується поступово перенести у сферу історії. Наче воно повинно залишитися лише частиною минулого. Наче його місце — не у житті народу, а у музейних вітринах. Наче його можна акуратно зачинити на замок, відвести для нього окремий зал історії і показувати відвідувачам як вже застарілий експонат.

І з цього випливає ще одне, можливо, найболючіше питання: чому ми мовчимо? Мовчимо тоді, коли святиня, яка формувала нашу духовність тисячу років, поступово втрачає своє справжнє призначення. Мовчимо тоді, коли монастир, заснований святими, починають сприймати лише як історичний об’єкт.
Ми знаємо, що традицію преподобних отців успадкували та продовжили сучасні монахи, які відроджували обитель після її відкриття у 1988 році. Це був важкий, але благодатний шлях праці та молитви, що привів до відродження та процвітання монастиря. І до певного часу обитель була центром духовного життя нашого народу. Люди просили молитов лаврських ченців, йшли вклонитися мощам, несли свої жалі та радощі до обителі. Що ж тепер? Молитва лаврських монахів уже не потрібна сучасному суспільству? Суспільству, яке занурилося у розбрат, розруху та ненависть. Що ж до самих монахів, то їх цинічно намагаються вигнати з власного дому — монастиря, а для того, щоб помолитися біля мощей преподобних у печерах, монахам сьогодні потрібно просити дозволу в адміністрації Заповідника, представники якої можуть бути взагалі людьми невіруючими.

Чим же стали неугодними молитви і подвиги, які протягом століть преображали не лише самих монахів Лаври, але й мільйони наших співвітчизників? Адже духовне життя цієї святині ніколи не обмежувалося лише стінами монастиря. Благодать, яка народжувалася у молитві ченців, торкалася сердець людей далеко за його межами. Скільки поколінь приходило сюди зі своїм болем, зі своїми надіями, зі своєю вірою. Скільки людей шукали тут розради, відповіді на найважливіші питання життя, сили для того, щоб підвестися після падінь і почати все знову.
І хіба ми забули, як наш народ ішов до цієї святині? До Києво-Печерського монастиря йшли з усіх куточків нашої землі. Йшли пішки, долаючи сотні кілометрів. Йшли сім’ями, поколіннями. Іноді люди приходили сюди навіть на колінах, сприймаючи це паломництво як особливий подвиг, як знак покаяння і глибокої віри у Бога. Паломництво до цієї святині здавна вважалося особливим родом благочестя. Для багатьох людей воно ставало переломним моментом життя — моментом, коли людина знову знаходила дорогу до храму, до молитви, до внутрішнього миру. Тут люди вчилися найпростішим і водночас найвищим речам: чесності, ціломудрію, вірності, любові до родини, повазі до старших, відповідальності перед Богом і ближніми. Тут люди згадували, що життя людини має вищий сенс, ніж лише щоденна метушня.

І тому сьогодні мимоволі виникає ще одне непросте запитання: можливо, саме ці ідеали — чесність, ціломудріє, родинні цінності, духовна відповідальність — перестали бути затребуваними нашим суспільством? Можливо, світ, який дедалі більше звикає жити лише миттєвими інтересами, вже не хоче чути про чесноти? Але якщо так, то тоді проблема не лише в долі монастиря. Тоді проблема значно глибша — вона стосується самої душі нашого суспільства. Бо святині існують не лише для минулого. Вони існують для того, щоб нагадувати людині про її справжнє покликання — про те, що людина створена не тільки для земного життя, але й для вічності, для єднання з Богом.

Можливо, справа ще й у тому, що саме духовне послання Печерських святих сьогодні комусь здається незручним? Адже згадаймо, до чого закликав
преподобний Феодосій Печерський — один із головних устроїтелів Печерської обителі. Його слово було звернене не лише до монахів, але й до всього суспільства. Він закликав людей до тверезого життя, до боротьби з пияцтвом, до моральної чистоти, до внутрішньої дисципліни і відповідальності перед Богом. Чи, можливо, ці заклики сьогодні вже перестали бути актуальними? Можливо, тверезість, стриманість і духовна відповідальність більше не вважаються цінностями, які варто підтримувати? Можливо, суспільству зручніше не чути тих голосів, які нагадують людині про її моральну відповідальність?
Але є ще одна сторона духовної спадщини преподобного Феодосія, про яку також не варто забувати. У своїх посланнях він доволі прямо і жорстко застерігав від того, що вважав духовними помилками Заходу, зокрема від папізму. Його слова були не проявом ворожнечі, а прагненням зберегти чистоту православної віри такою, якою вона була передана Церкві від апостолів. Чи не здається комусь сьогодні така позиція занадто «нетолерантною»? Чи, можливо, така чіткість у питаннях віри не вписується у ті уявлення про майбутнє суспільства, які хтось намагається сформувати? Адже нині дедалі частіше звучать голоси спікерів Греко-католицької Церкви, які дозволяють собі говорити про те, що Православ’я нібито є застарілим, що воно не відповідає духовним потребам сучасності. Але тоді постає логічне запитання: якщо Православ’я справді «застаріло», то як сталося, що саме воно протягом століть формувало духовний світ нашого народу? Як сталося, що саме з нього виросла наша культура, наша моральна традиція, наше розуміння добра і зла?
Можливо, комусь сьогодні не догодив преподобний Нестор Літописець, який залишив нам безцінний історичний твір — “Повість минулих літ”, де прямо описується як колись язичницький Київ відмовився від поклоніння ідолам, скинув їх в дніпровські води, і на їхньому місці почали зводитися християнські храми. Для преподобного Нестора це була не просто історична подія. Це було духовне народження народу, його перехід від темряви язичництва до світла Христової віри. Саме так він бачив і описував історію Києва — як шлях, що веде від ідолів до храмів, від страху перед стихіями до довіри живому Богові.

Але іноді складається враження, що сьогодні цей історичний вектор ніби намагаються повернути назад. Бо ми бачимо дивні речі. Храми, які століттями були місцем молитви, сьогодні відбираються у істинної Церкви, яка реально жила в них і звершувала богослужіння. І що відбувається далі? Дуже часто ці храми не наповнюються новим духовним життям, якого поза Церквою просто не існує. Вони закриваються, пустують, поступово занепадають і руйнуються. І водночас на київських пагорбах починають знову встановлюватися ідоли Перуна, споруджуються язичницькі жертовники. При цьому виникає болісне питання: невже духовний шлях нашого народу — від язичництва до Христової віри — сьогодні комусь здається помилкою, яку потрібно переглянути? Адже святі Печерські отці бачили історію нашого народу зовсім інакше. Для них хрещення Русі було не просто політичним актом і не культурною реформою. Це було зустріччю народу з Христом, зустріччю, яка змінила його духовну долю.
Можливо, комусь сьогодні не до вподоби й інші святі подвижники нашої Лаври, які залишили нам не лише приклад життя, але й духовну пам’ять нашого народу. Згадаймо, наприклад, імена святителя Симона, єпископа Суздальського, та
преподобного Полікарпа, які є авторами знаменитого Києво-Печерського патерика. Цей твір — не просто історична пам’ятка чи збірка стародавніх оповідей. Патерик став справжньою духовною енциклопедією Печерського чернецтва, книгою, яка протягом століть формувала релігійну свідомість нашого народу. У ньому розповідається про подвиги, молитви, духовну боротьбу і перемоги святих Печерської обителі. У цих історіях — не суха хроніка, а живий досвід віри: досвід того, як людина, долаючи власні слабкості, наближається до Бога. Покоління наших предків читали ці сторінки не як легенди минулого, а як настанову для життя. Патерик навчав смиренню, терпінню, любові до ближнього, боротьбі з пристрастями, вірності Євангелію. Через нього люди бачили, що святість — це не щось недосяжне, а реальний шлях, який проходили люди на цій землі, у цих печерах, у цьому місті. І невже ця духовна спадщина сьогодні комусь стала зайвою? Невже приклад святих, який століттями надихав людей на покаяння і моральне оновлення, більше не потрібен сучасному суспільству?
Або згадаймо ще одну постать, яка стоїть біля витоків духовної культури нашої землі — святителя Іларіона, одного з перших митрополитів Київської Русі. Саме йому належить один із найвеличніших творів давньоруської духовної думки —
«Слово про закон і благодать». У цьому творі святий Іларіон розкриває глибоку богословську істину: що людство перейшло від старозавітного Закону до новозавітної Благодаті, що Христова віра відкрила для всіх народів шлях до спасіння. І водночас у цьому слові звучить щира радість за те, що і наш народ став причасником цієї благодаті через Хрещення. Крім того, святитель Іларіон залишив нам також своє «Сповідання віри», яке свідчить про глибину православного богослов’я нашої Церкви вже в перші століття після Хрещення Русі.
Чим же не догодили нашому суспільству ці постаті? Чим стали незручними ті люди, які закладали духовний фундамент нашої цивілізації? Чому спадщина, що століттями формувала моральний і духовний образ нашого народу, сьогодні ніби поступово відсувається на узбіччя? Бо коли з життя народу зникає пам’ять про його святих, коли їхні слова і приклади перестають звучати у суспільстві, тоді поступово слабшає і саме розуміння того, хто ми є і звідки походить наша духовна культура.

Саме тому сьогодні так важливо не лише говорити про історію
Києво-Печерської Лаври, але й пам’ятати, що ця історія — це не просто сторінки минулого. Це духовна основа, на якій протягом століть будувалося життя нашого народу. І допоки живе ця пам’ять, поки звучить молитва, поки людина здатна шукати Бога — доти залишається надія, що і наш народ не втратить того духовного шляху, який протягом століть прокладали преподобні Антоній та Феодосій Печерські.
Святі преподобні отці наші Печерські, моліть Бога про нас!

Джерело

2 березня народна депутатка Соломія Бобровська на своїй сторінці у Facebook висловила чергове обурення з приводу проведення 23 січня 2026 року у приміщенні Рівненського міського палацу культури «Текстильник» благодійного заходу зі збору коштів для онкохворих дітей, співорганізатором якого виступила Рівненська єпархія Української Православної Церкви.

У своєму дописі парламентарка повідомила, що скерувала депутатське звернення до Рівненської міської ради з метою з’ясування підстав надання дозволу на проведення заходу в комунальному закладі.
Як зазначено у відповіді міської ради, дозвіл на проведення події було надано на підставі звернення громадянки як організатора культурно-масового благодійного заходу, а не єпархії УПЦ.

Бобровська на це заявила, що в Рівненській єпархії є «інституційний та світоглядний зв’язок з державою-агресором», а тому фестиваль зі збору коштів хворим дітям міг загрожувати національній безпеці України.

За її словами, «благородна суспільно значуща ціль не може нівелювати обов’язок органів влади діяти відповідально, з урахуванням безпекового контексту».
Попри чергові публічні заяви окремих політиків, Українська Православна Церква й надалі продовжує свою духовну місію та благодійну діяльність, підтримуючи хворих дітей, нужденних і всіх, хто потребує допомоги.
Раніше в ефірі Espreso депутатка, коментуючи благодійний захід, бідкалася, що заходи УПЦ відвідує величезна кількість людей. На її переконання, успіх фестивалю єпархії УПЦ в Рівному — це «недопрацювання» інших релігійних організацій та держави.

25 лютого відбулося чергове засідання Соснівського районного суду, на якому розглядається справа проти митрополита Черкаського і Канівського Феодосія.

Справу було порушено за сприяння СБУ у 2023 році за низку довоєнних телеінтерв’ю митрополита Феодосія всеукраїнським телеканалам, де, серед іншого, владика публічно відстоював права Української Православної Церкви, які на той час вже почали масово порушуватися. Ці публічні виступи ієрарха лягли в основу перших сфабрикованих проти нього кримінальних справ у 2022 році — з початком гострої фази гонінь на Українську Православну Церкву.

Сьогодні у судовому засіданні прокуратура клопотала про продовження запобіжного заходу для владики у вигляді особистих зобовʼязань, а саме:
- прибувати за кожною вимогою суду;
- повідомляти про зміну свого місця проживання, роботи, або номеру телефону;
- забороняється спілкуватися зі свідками кримінального провадження;
- забороняється мати на руках закордонний паспорт та інші документи, які дають змогу виїхати з території України.

За словами прокурора, не будучи обтяженим цими запобіжними заходами, митрополит Феодосій «зможе використовувати свою публічність і авторитет для розпалювання релігійної ворожнечі та впливу на церковні громади».

В свою чергу, сторона захисту та сам обвинувачений митрополит Феодосій зазначили в суді, що прокурор знову, як і раніше, не привів жодного доказу необхідності застосовувати запобіжні заходи до ієрарха, а промова прокурора була викладена не стільки юридичною мовою, скільки мовою емоційної упередженості, з використанням політичних та агітаційних штампів. Жодних фактів «розпалювання ворожнечі» доведено не було, а судові справи проти ієрарха вочевидь мають штучний та замовний характер. Також адвокат додав, що прокурори «намагаються тиснути на митрополита Феодосія та навіть принижувати його».

Тим не менше, Соснівський суд продовжив запобіжний захід митрополиту Феодосію до 25 квітня 2026 року.

Крім того, під час судового засідання мала бути допитана експертка Черкаського відділення КНДІСЕ МЮ України А.П. Стромило, яка у цілій низці кримінальних справ проти митрополита намагається довести «злочинність» намірів та дій ієрарха. Однак в суд вона знову, в черговий раз, не зʼявилася.

Слід зазначити, що «експертизи» А.П. Стромило в судах не витримують ніякої критики зі сторони захисту, та навіть більше, їх тексти інколи кидають виклик здоровому глузду людини. В Придніпровському районному суді м. Черкаси, наприклад, її чергова «експертиза» проти митрополита Феодосія була відкинута як така, що не може вважатися належним доказом у справі.

Мабуть з огляду на це, «експерт» А.П. Стромило просто перестала зʼявлятися в судові засідання без пояснення причин. Знайти її, чи установити з нею контакт Черкаські суди не можуть. З Черкаського відділення КНДІСЕ МЮ вона звільнилася. На повістки не відповідає. Тим не менше, суди досі вимушені розглядати та вивчати її «експертизи» в якості «доказу винуватості» митрополита Феодосія.

ДЖЕРЕЛО

Протоієрей Микита Чекман назвав підстави, за якими рішення Київської облради щодо УПЦ суперечить Конституції України.

Адвокат УПЦ протоієрей Микита Чекман заявив, що рішення Київської обласної ради, яке зобов’язує місцеві органи влади сприяти переходу громад УПЦ до ПЦУ, має ознаки незаконності.

За його словами, облрада перевищила свої повноваження. Стаття 19 Конституції України зобов’язує органи місцевого самоврядування діяти виключно в межах повноважень, визначених законом, тоді як закон «Про місцеве самоврядування в Україні» не надає облраді права впливати на канонічну підпорядкованість релігійних громад.

Крім того, рішення порушує статтю 35 Конституції, яка гарантує відокремлення Церкви від держави. Держава зобов’язана зберігати нейтралітет і не має права стимулювати зміну підпорядкованості громад або втручатися в їхні внутрішні рішення.

Адвокат також нагадав, що релігійні громади Київської області є самостійними юридичними особами і визначають свою канонічну підпорядкованість відповідно до власних статутів. Будь-який адміністративний «супровід» цього процесу з боку ради є втручанням в їхню автономію.

Окремо о. Микита звернув увагу на те, що питання про афілійованість Київської митрополії як юридичної особи наразі оспорюється в суді. До винесення остаточного рішення посилатися на спірний адміністративний акт як на встановлений факт, за його словами, «передчасно і юридично вразливо».

Після офіційного оприлюднення документа протоієрей Микита Чекман пообіцяв дати його повну правову оцінку та ініціювати процедуру оскарження.

У Києво-Печерській лаврі обмежили вхід до Хрестовоздвиженського та Теплого храмів; братія позбулася доступу до останніх церков, де ще здійснювалися богослужіння.

17 лютого у Києво-Печерській лаврі співробітники національного заповідника зрізали замки ще у двох храмах Нижньої лаври. Про це повідомив адвокат Лаври протоієрей Микита Чекман.

Дії проводилися в день судового засідання з питання доступу УПЦ до храмів Верхньої лаври. Стверджується, що співробітники заповідника зрізали і замінили замки у Хрестовоздвиженському та Теплому храмах, до яких у монастирської братії до цього зберігався доступ.

У опублікованому відео четверо чоловіків з робочими валізами підходять до дверей одного з храмів і виконують технічні роботи біля входу.

В результаті монахам фактично заблоковано доступ до святинь.

Фото: СПЖ