Патріарх УАПЦ Мстислав: «Філаретівщина — це трагедія українського православ’я»

(вибрані місця із розмов з владикою)

Про об’єднаний собор церков

«Мене навіть не питали. Я довідався про нього п’ять через десять, коли фактично приїхав сюди. То не можна зрозуміти, що кілька осіб є Собор. Розумієте, збереться десяток людей, 2–3 єпископи, 3–4 священики, 3–4 мирянина і відбувається Собор! Я не хочу ілюструвати іменами, але то є дивно, з того сміються.

Я того об’єднання не розумію. То дві особи, так би мовити, пішли по лінії «А ну, даваймо хоч вдвох в очі дивитися», але то не є акт, який зобов’язує цілу церкву. Це є хитрування двох осіб: Філарета іАнтонія. Вони спекулюють, їм це вигідно. Хто їх вибирав, вони самі себе вибрали. Вони під парканом стали, поговорили і... зробили Собор. Я їм згоди на це не давав. Бо я би сказав, що такими дверима в церкву чи в якусь іншу організацію ніколи не ввійду. Все мусить бути одкрите, все мусить бути ясне. То такі елементарні речі, що мені навіть важко говирити.

Як розцінюють це об’єднання за кордоном? Я буду ніжно говорити. Як, певно, спробу до якогось об’єднання. Вона є спроба, продиктована тільки інтересами двох людей. Дві особи собі рішили, що це ніби церква так зробила... То є довільність двох осіб та й годі».

«Не вірте цьому Соборові. То не Собор, то збори. Собор — це велика і свята справа, його скликання — процес надзвичайно поважний, який вимагає розуму, серця і чесності. А останнього саме й бракує тим, хто зібрав цей «Собор». Без моєї згоди, без згоди архієреїв. Дуже легко зібрати 3–4 архієреї, 5–6 протоєреїв, трохи сестричок і кричати: «Ми — Собор». Бо ж,насамперед, Собор починається з чесності».

Відносно Філарета

«Ніколи, ніде і ніхто кандидатури Філарета, як мого заступника, зі мною не погоджував. Та й чи мав би я право залишатися патріархом, якби зголосився на такого заступника? І справа не тільки в його зв’язках з партійними структурами та КДБ. Тут йому Бог суддя. Справа в тім, що ще до Собору, на якому Філарет сам себе призначив моїм заступником, його, згідно з канонами церкви, позбавлено сану. До того ж Філарет тоді входив як предстоятель філії РПЦ в Україні до складу ієрархів Російської православної церкви. Ніде в світі жодна з помісних церков не вважає Філарета митрополитом, а тим більше моїм заступником»

«Я з Філаретом не служив. Борони Боже. Я не можу. Ви не забувайте, що Філарет позбавлений сану. Ніде в світі жодна з помісних церков не вважає Філарета митрополитом. Все, що з ним сталося, то є справа церкви, де він виріс. Її рішення по ланцюгу підтримали усі православні церкви. У нас ще такого документа не було. Ми, українці, маємо м’яке серце. І я його прийняв. Я всіх приймаю. Але сказав: «Владико! Сховайтеся трохи, щоб вас не бачили, бо будуть пригадувати вам ці речі. Не треба висуватися, подивіться, скільки вас вже перекреслили. Там ви були єпископом, а сюди перейшли під українською хусткою віджити». Я йому радив: «Відсуньтеся. Ви не пхайтесь вгору, бо про вас ще Марина на базарі багато говорила...»

А з ним є отець Антоній — то його приватна справа, за яку він уже дістає. То я, розумієте, вже не буду досипати йому своїх п’ятдесят, щоб вийшло півсотні. «Сама себе раба б’є, що погано жне...»

Про УАПЦ

«Все залишилось. Коли говорити про людей. Єпископи майже всі. УАП церква залишилась. Це тільки Філарет з Антонієм об’єднались».

«Я був у Константинопольского патріарха Варфоломія, мене зустрічали там як главу Українського патріархату. Наша материнська церква, як і інші автокефалії світу, готові визнати нас незалежною церквою, але доки Філарет не зійде зі сцени і не складе свої повноваження, Київській патріархат визнаватимуть лише окремі народні депутати України».

«Трагедія сьогоднішнього українського православ’я в такому явищі як філаретівщина. На жаль, цього не хочуть зрозуміти і в уряді України. Там думають, що,залишаючи Філарета на «троні», перемагають московську православну експансію. Я все життя боровся проти неї, але, чесне слово, мені набагато приємніше спілкуватись з митрополитом Володимиром, ніж доводити Філарету, що він має самоусунутися. Адже доки існуватиме філаретівщина, криза в українському православ’ї не мине».

«Як патріарх Української православної церкви я усвідомлюю, що православна церква України часто займається не тими справами, на які покликав її Господь. Внутрішньоконфесійні чвари, протистояння з греко-католиками вийшли на перший план у діяльності нашої церкви. І цим не забарилися скористатися вчорашні атеїсти. Скільки сміття нині розвелося довкола церкви! «Релігієзнавці», лжепророки, лжехристи. Людей лякають кінцем світу, затягують у сатанинські секти, нав’язують хибний світогляд. Щоб наша церква знову могла сіяти зерна правди на добру землю, Філарет і сили, які за ним стоять, мають залишити нас у спокої. Це моя позиція, і я з неї не зійду».

Про майбутнє

«Передусім потрібен спокій. Треба врешті-решт перейти від мітингів до поважних рішень. Я вважаю, що основною ціллю на сьогоднішньому етапі є скликання всеукраїнського православного Собору. Щоб зробити той Собор, треба принаймні 10–12 місяців. До того треба підготуватися. Це кожна парафія може вибрати делегатів чи деканат священиків певної округи. Вони відсилають від себе представників на Собор. Там, де є українці, то все має бути репрезентоване. Щоб кожен, хто буде діяти, щоб він був за Собор і мав не тільки за собою тітку й дядька, а все село. І ми такий Собор мусимо мати, перед нами кожен шапку зніме. На такому Соборі може бути тисячу і більше делегатів. Треба створити передвиборні комітети, передвиборні збори, як вибори в демократичній державі до парламенту. Це процес ланцюговий. Та біда, що ми не знаємо цих елементарних речей. Це, звичайно, важко, але без Собору, на якому будуть репрезентовані вірні духовенство і єпископат, ми не розв’яжемо всі проблеми. Ми мусимо до того Собору прагнути, щоб ми були шановані, щоб ми трималися букви, канонів православної церкви».

Про Україну

«Передусім я хотів би її бачити християнською під кожним оглядом. Я вважаю, що найліпша конституція у людському житті, то є Євангеліє Христа. Ніхто ліпшої конституції не писав. Вона мусить бути базою. Любов, любов, любов, порозуміння і спільне діяння, непримушене, з доброї волі».

Подготовили В. Анисимов, М. Горский

«Независимость», 14 ноября 1992 года.