Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

27.11.2006. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Архієпископ Антоній відправив поминальну панахиду за упокій душ усіх невинно постраждалих у важкі роки голодомору та репресій

25 листопада, у День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій, архієпископ Хмельницький і Шепетівський Антоній відправив у Свято-Покровському кафедральному соборі м.Хмельницького поминальну панахиду за упокій душ усіх невинно постраждалих у важкі роки голодомору та репресій.
На панахиді були присуні голова Хмельницької облдержадміністрації О.Буханевич, голова облради І.Гладуняк, міський глова С. Мельник, інші представники управлінь та відомств, суспільних організацій, громадськість міста, а також велика кількість віруючих людей.
По закінченні панахиди, Архіпастир звернувся до усіх присутніх з промовою:
“Святе Письмо свідчить, що у людській історії «… буде і голод, і пошесті, і землетруси по різних місцях …».
У давнину часто голодували Єгиптяни, Рим, Греція, у середні віки – країни Західної Європи та Азія.
З ХІ по ХХ сторіччя наша держава пережила більш як 35 важких голодоморів… голодні роки у різних країнах, у тому рахунку й на Україні до ХХ сторіччя, були зумовлені виключно неврожаями, стихійними лихами, війнами, тощо, але історії були майже невідомі випадки, коли голод організовувався штучно, як це було у 1932-1933 роках на Україні.
Приємно, що пам’ять і повага до людей, які стали невільними заложниками й жертвами безглуздої тоталітарної політики влади рад, збирає нас сьогодні у храми, до обелісків, пам’ятників, адже завдяки молитві у нас відкриваються очі на правдиві масштаби тодішньої трагедії та її істинні причини й наслідки.
Наш багатостраждальний народ у повній мірі відчув на собі продовження безбожного шабашу, який розпочався у 1917 році з пролиття крові мучеників та закриття й руйнації храмів, а у 30-х роках знайшов своє людоненависницьке логічне продовження у штучно створеному голоді, який забрав життя багатьох мільйонів людей.
Якою гіркою не є правда, але слід визнати, що на початку 30-х років ХХ століття була вчинена спроба знищити не просто непокірних, але стерти з лиця землі цілу культуру, менталітет, особливий уклад життя народу, який ніяк не хотів змиритися з атеїстичною, богоборською пропагандою і покинути свої релігійні та, як тоді казали, «мілко-буржуазні» й приватновласницькі «забобони».
Вороги нашого народу спочатку нищили душу народу, тобто внутрішні храми людей, а згодом й християнські святині … Вважаючи своїм основним завданням критику релігійної моралі, комуністична етика намагалась виростити пустоцвіт у душах нашої молоді, відірвавши мораль від Бога – її джерела … Голодомор вичавлював із людських душ чесноти… схильність робити добро… Духовне спустошення – ось головний наслідок голодомору…
Під час трагічних подій 30-х років люди, доведені до останньої межі, почали втрачати усе людське, стаючи більш подібними до диких тварин, у яких зберігся лише керівний інстинкт боротьби за існування. “Голод заставляв людину нехтувати однією з найбільших заповідей, яка гарантує недоторканість й святість життя, заповіддю “Не вбивай!”. Він же робив буденним і явище самої смерті.
Говорячи про ті страшні часи, воістину пригадуються слова Євангельські: “Бо у ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння…” (Мк.13,19) [1, ст. 1130]. Так, саме це судилося пережити нашому народові – фізичне винищення, страту голодом, від режиму, який розглядав людину лише як “коліщатко і гвинтик великої машини”, не бажаючи пам’ятати, що життя – це найвеличніший дар Божий, який перевищує будь-які земні цінності.
Ми сьогодні підносимо щирі молитви за душі усіх невинно загублених голодом, свято зберігаючи пам’ять про кожне насильно відібране життя. Але бережімо її не для того, щоб сіяти зло й кликати до помсти! Святе Письмо ясно говорить: “Плачне з плачучими”, але “не будьте переможені злом” (Рим., 12; 15, 21) [1, ст. 1264]. Справжнє почуття національної самосвідомості мусить спиратися на любов, а не вироджуватися на гордівливе, зверхнє домінування над іншими народами, або у ненависть до них.
Гортаючи найтрагічніші сторінки нашої історії, потрібно справедливо зазначити, що український народ, незважаючи на усі випробування, зумів таки зберегти віру, яка, можливо, молитвами новомучеників та сповідників, що загинули у ті роки з іменем Христовим на вустах, сьогодні відроджується.
Тож, наш борг перед минулим не розділяти, але з’єднувати, дбайливо созідати – великою силою любові.
У той час, коли розум даремно намагається зрозуміти життя, саме любов до ближнього і навіть до ворогів нам доводить у чому є істинний сенс існування, а він: у несінні в світ світла, ім’я якому є «любов», від нього стає усе яснішим, світлішим, воістину осмисленим, у тому рахунку й сам сенс страждань !..”
Цього ж дня архієпископ Антоній взяв участь в урочистій ході до пам’ятника жертвам голодомору та політичних репресій “Ангел скорботи”, яка відбулася вулицями міста – від Площі Незалежності, біля якого, у співслужінні духовенства м. Хмельницького, відправив поминальну панахиду. , піднісши молитви: “За усіх нами поминаємих, у люту годину голодомору