09.08.2006. КИЇВ. Священний Синод Української Православної Церкви виступив з заявою щодо пункту 14-го «Універсалу Національної Єдності»

09.08.2006 Официальная хроника

У заяві, зокрема, говориться: “3 серпня 2006 року під час Круглого столу в Секретаріаті Президента України під головуванням Президента Віктора Ющенка був підписаний «Універсал Національної Єдності». У 14-му пункті Документа серед плану дій для забеспечення національної єдності, зокрема, йдеться: «Дотримання свободи віросповідання. Поважне ставлення до об’єднавчих прагнень віруючих усіх православних церков без втручання держави та політичних сил у цей процес».
Із жалем доводиться констатувати прикрий факт того, що до консультацій з погодження цього пункту не були запрошені представники тих церков, про «об’єднавчі прагнення» яких йдеться в Документі. Вже саме формулювання державою свого ставлення до активних прцесів, які відбуваються в Цекрві, без участі самої Церкви, чи церков, розцінюється як ніщо інше як втручання у цей процес, що само собою суперечить викладенному у вищезгаданому пункті. Ніхто інший, як самі церковні діячі, не зміг би краще сформулювати своє ставлення до процесу утворення Православної єдності в Україні та меж і принципів церковно-державних відносин та участі держави та сторонніх сил у цьому процесі. Під час доволі тривалих дискусій політичних лідерів з цього питання до такого кроку необхідно було вдатися, що безумовно позитивно в майбутньому позначилося б і на самому процесі досягнення української всеправославної єдності.
Приємно, що здоровий глузд переміг, і політичні діячі не підтримали той проект «Плану дій», що був запропонований Президентом для розгляду раніше, зокрема в пункті 12-му говориться: «Дотримання свобод віросповідання. Підтримка прагнень до утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви». Цілком очевидно, що заготовка такого змісту в перспективі мала на увазі легалізацію при державній підтримці одного з розкольницьких угрупувань, а саме так званого «Київського патріархату», або «утворення єдиної Помісної Православної Церкви». Останнє на даному етапі, при канонічній неповноцінності тих, хто відійшов від історичної для України Православної Цекрви, втратив церковну сутність, перестав власне бути православним, могло відбутися виключно механічно при грубому втручанні влади. Українська Правосавна Церква теж за те, щоб стати «рівноправною сестрою в родині Православних Церков», — про це говориться та повторюється в офіційних документах ще з 1993 року.
В цілому Українська Православна Церква з одобренням сприймає випрацьовану формулу «Плану дій» Універсалу щодо церковного питання. Приємно, що нарешті на загальнодержавному рівні серед проблем, що стоять на перешкоді національнії єдності, визнано ненормальний стан розколу Українського Православ’я, породженого недобросовісними політиками та окремими релігійними діячами на початку 90-х років минулого століття. Українська Православна Церква постійно виступає за подолання церковного розколу. Шляхи та бачення Україснькою Православною Церквою вирішення цієї проблеми та досягнення єдності підтримують усі Помісні Православні Цекрви світу: «Ліквідація розколу засобами, обумовленими Священними канонами Православної Церкви — повернення в благодатне і спасительне лоно Матері Церкви».
Україснька Православна Церква не погоджується з використаним у тексті Універсалу терміном, який називає прагнення віруючих «об’єднавчими». Об’єднуватися можуть виключно рівноправні і рівноцінні частини, що не можна сказати сьогодні про учасників такого можливого процесу, як УПЦ-КП та УАПЦ. Світове Православ’я не визнає за ними церковності, вважаючи «ієрархів» цих релігійних організацій світськими особами.
Реальна на сьогодні еклезіологічна позиція УПЦ щодо єдності православних в Україні визначена її Предстяотелем Блаженнішим Митрополитом Володимиром: «Сьогодні багато говорять про об’єднання гілок Православ’я. Насправді ж є дійсна Цекрва, є відхід від цієї Церкви і повернення до цієї Церкви з метою знову стати її членом, кліриком або єпископом.
Ми повинні пам’ятати, що не має гріха, якого б не прощав Господь, і немає гріха, який би Цекрва не покрила своєю любов’ю. Вона чекає на тих, хто пішов. Чекає щоб вони повернулися. І тоді буде Єдина Церква».
При досягненні церковної єдності Православ’я в Україні та такій основі, можливий подальший шлях вдосконалення його канонічного статусу в сім’ї Помісних Православних Церков.
З точки зору Української Православної Церкви до тексту Універсалу варто було б включити такі основоположні пункти:
1. Держава визнає християнський вибір великого рівноапостольного князя Володимира історично вирішальним і державотворчим.
2. Церква, при набутті статусу юридичної особи, та Держава, неухильно та ретельно дотримуються конституційного принципу взаємоневтручання.
3. Держава має відповідне ставлення відносно прагнень віруючих щодо набуття українським Православ’ям належного канонічного статусу.
З надією, що позиція Української Православної Церкви, її пропозиції, побажання та зауваження будуть враховані при втіленні в життя «Плану дій» Універсалу Національної Єдності задля встановлення реальної національної єдності”.

09.08.2006. РІВНЕ. Звершено освячення новозбудованої каплиці

09.08.2006. КИЕВ. В Киевских Духовных Академии и Семинарии закончились вступительные испытания