09.03.2005. ЛЬВІВ. Архієпископ Львівський і Галицький Августин звернувся з посланням на початок Великого посту до всечесного духовенства, боголюбивого чернецтва і всіх вірних чад Львівської єпархії Української Православної Церкви

09.03.2005 Летопись епархий

В ньому говориться:

«Всечесні отці, дорогі брати і сестри!
Ми бачимо, що нині, як ніколи раніше, поширився гріх на Землі. “Оскуді бо віра за умноженіе беззаконій наших, охладі люби, поколебася надежда” (Служба Собору новомучеників і ісповідників землі Руської, світилен). Засоби масової інформації щодня приносять жахливі звістки про стихійні лиха, катастрофи, нещасні випадки, в яких гинуть тисячі людей… Дехто вважає, що сатана вже править бал на Землі. І на це є підстави. Звідусіль нас оточують його „храми”: бари з гральними автоматами, кнайпи, корчми, казино, нічні клуби. Барвисті реклами гігантських розмірів закликають людей до вседозволеності, насолод, пияцтва, розпусти. Безліч людей відходить на той світ без покаяння, в стані алкогольного запаморочення, наркотичної ломки. Узаконюється содомський гріх, про сором і страх Божий, здається, багато людей вже зовсім забули. Чи не в кожній квартирі почесне, колись святе місце зайняв ідол-телевізор, завдяки якому людям з наймолодшого віку прищеплюється жадоба розваг, безтурботність, розбещеність, агресія, розпуста, заздрість. Для багатьох церква перетворилася лише в установу для виконання треб, дехто ж намагається “врятувати” Церкву, закликаючи до поєднання Христа з веліаром. Проте “не человіци спасают Церковь, і ничтоже пользует согласіе со враги ея, но Церковь спасает человіки силою Христовою” (Служба Собору новомучеників і ісповідників землі Руської, стихира зі стиховні малої вечірні). “Не надійтеся на князі, на сини человіческія — в нихже ність спасенія” (Пс. 145, 3).
Довготерпеливий і Многомилостивий Господь сподобив нас дочекатися Великого посту. В черговий раз Господь дає нам (а комусь, можливо, востаннє!) реальний шанс покаятися і змінити наше життя. Від покаяння кожного з нас залежить зміна життя нашого народу, Батьківщини. Згадаймо, що коли б знайшлося десять праведників у Содомі і Гоморрі, катастрофи б не сталося…
Перед нами відкривається сорокаденний шлях, яким Свята Церква проведе нас через Страсті Христові до світлого дня Воскресення. Вводить нас Церква у Чотиридесятницю словами апостола Павла “Ніч минула, а день наблизився” (Рим. 13, 12). Ці слова чуємо під час Божественної літургії у Сиропусну неділю, яку ще називають неділею Прощення. Вступаючи у Великий піст, ми мусимо примиритися з усіма: з Богом, з ближніми і з собою, мусимо самі простити і попросити у всіх прощення, бо, коли серце наше пам’ятає образи, ми перебуваємо в темряві (І Ін. 2, 11), а день наблизиться тільки разом з примиренням.
До початку посту нас готували тижні, в яких Церква особливо навчала вірних смиренномудрію, покаянню, страху Божому, нагадувала про неминучість смерті, про втрачену Небесну Вітчизну, посилювала тугу за Богом.
Шлях Великого посту веде до Дня Божої Слави, до Дня Воскре¬сення. Свята Церква проведе нас шляхом Чотиридесятниці через Покаянний канон святого Андрея Критського, в якому покаже, один за одним, образи праведників і грішників зі Старого та Нового Завітів. На цих богослуженнях під час читання Канону переглянемо літопис людської душі, яка грішила і каялась, яка вибирала свій шлях перед Лицем Божим, падала і піднімалася. Через слова Великого канону ми вкотре маємо можливість збагнути, що не Бог відвертається від людини, а людина відвертається від Бога, тікає, як Іона, і потрапляє у безодню. А Бог — завжди поряд з нами, Він приходить на допомогу в кожній скруті, знову й знову виводить із безодні гріха. У ці перші чотири дні читання Великого канону пригадаймо, що Бог подарував нам життя, щоб ми могли наблизитися до Нього, стати Його славою, і ми не можемо ці дні розгубити, змарнувати. Тож не знехтуймо чудовою можливістю наблизити своє спасення.
Шлях першого тижня посту приводить нас до першої пристані — неділі Торжества Православія. Це свято було встановлене після VІІ Вселенського Собору як перемога над іконоборництвом, коли Церква відстояла право і обов’язок християн поклонятися іконам Христа, Богоматері та святих. Проте Бог відкривається нам не лише в образах іконописних, але і в “словесних іконах”, як називає преподобний Ан¬дрей Критський догмати Церкви та твори святих отців. Нареш¬ті, Бог відкривається нам в людях, бо кожен з нас є образ Бога Жи¬вого. Ця перша пристань являє нам, що без істинної віри, без Свя¬того Православія шлях до головної мети — Царства Божого є неможливим.
Після відпочинку в першій пристані і підкріплення згадкою про Торжество Православія, Церква вводить нас у другий відрізок шляху “світлотворного посту” (преп. Феодор Студит). Церква нагадує, що ми є воїни Христові, і тільки той, хто добре подвизається, отримає від Христа вінець спасення. Як під час тритижневої підготовки до Посту, так і в сам час святої Чотиридесятниці, Мати-Церква закли¬кає нас глибше заглянути у власну душу, усвідомити, що треба в нашому житті змінити, в чому покаятися. Кожного дня маємо перед очима óбрази святих — таких самих людей, як ми, які сприянням Божої бла¬годаті зуміли покаятися, звернутися всім своїм єством до Бога. І щоб ми змогли збагнути цю славу, це чудо освячення людини, на другій пристані великопосного шляху Церква являє нам образ святителя Григорія Палами. Вчення цього святого полягає в тому, що Божа благодать — це не тварний дар нам від Бога, а ласка і сила Божа, в якій Бог дарує Себе людині. Без Божої благодаті людина спастися не може, а прий¬няти її здатне лише чисте серце. “Серце чисто созижди во мні, Боже, і дух прав обнови во утробі моеєй” (Пс. 50, 12), “сердце сокру¬шенно і смиренно Бог не уничижит” (Пс. 50, 19 ). Благодать дарує Бог у святих Таїнствах Церкви, а час Великого посту – особлива нагода для їх прийняття. Кожен вірний зобов’язаний в цей святий час покаятися у таїнстві Сповіді, причаститися, а по потребі – й пособоруватися.
На цій же пристані Церква нагадує нам і про силу людської спільноти, про могутність віри та молитви за ближнього. На Божественній літургії читається Євангеліє про чотирьох друзів, які принесли перед очі Спасителя розслабленого. Їхня любов, наполег¬ливість, віра і надія врятували людину, яка була нездатна сама прийти до спасення (Мк. 2, 1-12). Не забуваймо, що час посту – це нагода допомогти і тим нашим рідним і близьким, які вже відійшли до вічності. Особливо ми повинні поминати їх у батьківські суботи.
Усім Своїм послідовникам Господь Іісус Христос дає чітку заповідь: “Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною” (Мк. 8, 34). І коли ми, з Божою поміччю, подолаємо половину шляху посту, Церква виносить для особли¬вого поклоніння святий Хрест. Зупинившись у Хрестопоклонну неділю перед Хрестом Господнім, пригадаймо, що зректися себе — означає навчитися жити не для себе, а для інших, навчитися потіша¬ти в біді і радіти радістю іншого, навчитися робити те, про що Го¬сподь запитає нас на Страшному суді: голодного нагодувати, спраг¬лого напоїти, мандрівника й чужинця прийняти, нагого одягнути, хворого та ув’язненого відвідати (Мф. 25, 35-40).
Кожен з нас несе свій хрест: хто тяжчий, хто легший — та завжди, коли знемагаємо під вагою свого хреста, пригадаймо, що цей хрест ніс Сам Господь, бо саме наші грі¬хи Він взяв на Себе, саме за наші гріхи Він страждав, саме за наші гріхи Він розп’явся. Іти за Христом означає разом з Христом бути готовим пережити те, що пережив Він: зраду, наругу, богопокинутість, розп’яття. Але Він єдиний терпів це безне¬винно, страждав за нас. Тому ми, грішні, але очищені Його Кров’ю, повинні йти до Світлого Воскресення теж через Голгофу.
Четверта і п’ята пристань – неділі преподобних Іоана Ліствичника та Марії Єгипетської – розповідають нам про конкретних людей, які пройшли дорогою покаяння і яких Господь привів до переможного кінця. Церква запевняє нас, що Господь дає шанс спасення усім: і тим, хто змалечку подвизається у монастирях, посвятивши себе Богові, і тим, хто частину життя провів у гріхах, але схаменувся і, як блуд¬ний син, вернувся до Господа. Бог простягає руку спасення як чолові¬кам, так і жінкам, укріпляє в подвигах і звершує чудо преображення з кожним, хто твердо вирішує жити згідно з законами любові.
Завершує святу Чотиридесятницю Лазарева субота. А за нею – Вербна неділя та Страсна седмиця, які безпосередньо приводять нас до світлого Воскресення. Шлях святої Чотиридесятниці, на перший погляд, — тяжкий, але, як іго Христове, водночас благий і легкий (Мф. 11, 30). Тож, не змарнуймо його, а гідно, з Божою поміч¬чю, пройдімо, щоб сподобив Господь чистим серцем оспівувати і славити величний день Воскресення.
За давньою традицією перед початком Великого Посту щиро прошу всіх простити мене, якщо я когось скривдив чи вчинив прикрість, або в якийсь інший спосіб образив. Хай Бог благословить всіх вас, возлюблені мої, на спасительні труди святої Чотиридеcятниці!»

09.03.2005. КИЇВ. Відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви

09.03.2005. Итоги состоявшегося сегодня очередного заседания Священного Синода УПЦ прокомментировали его члены — архиепископ Митрофан, епископ Гурий и епископ Ефрем