Єпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем: «Приходити до Бога можна у будь-якому віці, але приймати чернечий постриг необхідно тільки духовно-зрілим»

01.09.2004 archive, Вестник №36, Слово пастыря

Єпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем: «Приходити до Бога можна у будь-якому віці, але приймати чернечий постриг необхідно тільки духовно-зрілим»

— Ваше Високопреосвященство! Покоління ваших ровесників як останнє виховане радянським комсомолом, на думку багатьох сучасників, є найбільш складним у плані релігійної свідомості. Яким чином вам особисто вдалося знайти дорогу до храму?
— Дякуючи Промислу Божому та молитвам моєї матері, не пам’ятаю і хвилини свого життя без віри, Церкви і всіх духовних радощів, що давало життя з Богом навіть у ті, слава Богу, останні часи так званого «прогресивного атеїзму». Господь сказав Своїм учням: «Не ви обрали Мене, але Я обрав вас» (Ін. 15; 16), і тому всі випробування ставали незначними у порівнянні з тими, що перенесли наші співвітчизники початку та середини ХХ століття. Вважаю, що моє покоління, яке знайшло дорогу до храму, залишиться тут назавжди, ніколи не зрадить Христа і буде вірним Матері-Церкві.

— Один з відомих подвижників преподобний авва Ісайя казав про молодих монахів, що віддали себе на послух духовним отцям: “Фарба, якою початково була помальована багряниця, нічим з неї не виведеться”. Це розтлумачують так, що початковий напрямок, який отримав інок при вступі у монастир, залишиться з ним у більшій чи меншій мірі на все життя. Де перші чернечі настанови отримали ви?
— Шлях до чернецтва у кожної людини свій. Я б назвав його тайною пізнання Христа і Його Царства, тому і називають деякі з отців Церкви чин постригу у чернецтво восьмим Таїнством. Цей шлях єдиний, неповторний і сакраментальний, сповнений невимовної любові до Бога. Перші, серйозні наміри про чернецтво зародились у моєму серці біля келії преподобного Сергія Радонезького, коли я навчався у Московській духовній школі, дякуючи якій і отримав правильні духовні орієнтири. У наступному мої наміри надійно укріпились у Києво-Печерській Лаврі. Тут був постриженим в монашество на честь преподобного Єфрема, Печерського чудотворця. Слова преподобного Ісайї дуже важливі для монастирів, що тільки зародились. Духовне життя і традиції відіграють вирішальну роль у становленні молодого інока.

— Багатьом сучасникам, як і людям, що живуть за стереотипами атеїстичної пропаганди, ченці здаються асоціальними суб’єктами, які не приносять ніякої користі суспільству, живуть за рахунок праці інших і т.д. Яка ж істинна суть чернецтва, який життєвий принцип покладається Церквою на цей інститут?
— Дозвольте категорично не погодитись навіть з думкою про те, що ченці не приносять ніякої користі суспільству і живуть за рахунок праці інших. Тоді як пояснити добру традицію монастирів сумлінно працювати для блага ближнього, поєднуючи цей труд з постом і молитвою. А скільки сил покладено у відродження поруганих святинь, і цих старань вистачить ще не на одне покоління. Через відречення своєї волі бути світлом для світу, показуючи приклад молитви, посту та доброї праці — у цьому якраз і проявляється суть чернецтва І Свята Церква покладає на цей інститут основні надії свого земного буття і звершення спасительної місії.

— Стверджують, що безшлюбне життя неприродне людині, і часто для уцерковлених є незрозумілим, яким чином “нестяжательність” та “послух” — обітниці, які на себе покладає під час постригу кожен монах, відмовляючись від мирського життя, можуть привести людину до спасіння. Чи не втратили актуальності у чернечому чи християнському подвигу ці речі?
— На моє глибоке переконання, чернечі обітниці є продовженням цілого ряду християнських чеснот, які допомагають людині духовно вдосконалюватись. Пам’ятаючи пораду Спасителя багатому юнакові, який виконав всі заповіді Мойсея і роздав своє багатство бідним, щоб отримати багатство на небі, ченці та черниці, обвінчавшись у таїнстві постригу з Христом, у смиренному послузі ідуть до цієї спасительної мети.

— Основну частину насельників у наших чернечих обителях складають молоді люди. Владико, ви вирішили прийняти чернечий постриг після 25 років. Яке значення має вік бажаючих у справі прийняття постригу? Чим керуватись молодій людині при обранні життєвого шляху?
— Люди мого віку були поставлені у особливі рамки релігійно- соціального співжиття. Це давало можливість більш серйозно і ретельно підходити до свого вибору. Саме серйозно-свідоме сприйняття духовних істин, яке приходить до людини у більш зрілому віці, повинно стати
надійним фундаментом її майбутнього життя. Приходити до Бога можна у будь-якому віці, але вибирати свій духовний шлях (чернечий постриг) необхідно тільки у духовно-зрілому віці. Послушником Києво-Печерської Лаври могла бути людина, що прожила у ній до тридцяти, а то і більше років.

— У давнину, з припиненням подвигу мучеництва, ченці масово переселялись з людних міст у пустелі. Сьогодні рідко який з прославлених монастирів знаходиться у відлюдному місці, а монахам приходиться часто спілкуватися з паломниками й простими “захожанами”.
— Православні монастирі нашого сьогодення поставлені у нові умови свого духовного існування, але не змінилась їх одвічна спасительна місія духовно просвіщати народ Божий, і тому після створення Криворізько-Нікопольської єпархії ми відразу ж відкрили два православних монастирі у
місті Кривому Розі. Вони стали сьогодні опорою Святого Православ’я і прикладом доброчесного християнського життя.

— Не всі ченці досягають високого духовного стану і виконують своє призначення, лише вибрані…
— Досягти високого духовного стану, а значить, досягти святості — мета кожного ченця, але з святих патериків ми знаємо, що ні один преподобний чи мученик не говорив про те, що він досягнув цього бажаного етапу. Завжди знаходитись на цій дорозі, виконувати заповіді Христа у послузі Церкві і священноначалію — ось основний критерій для монахів усіх поколінь.

— Відомо, що пастирство передбачає спілкування з людьми. Це вимагає від пастиря живої участі у житті мирян. Чернецтво ставить головним завданням внутрішнє самовдосконалення, а православний аскетизм для досягнення високої мети передбачає усамітнення. Ви працювали над кандидатською дисертацією, що стосується питань пастирства. Чи вдалось вам як досліднику і практику вирішити дилему поєднання пастирства й чернецтва?
— Сьогодні дійсно проблема пастирства вимагає від людини
активної участі у житті не тільки мирян, але й загалом у житті суспільства. Інколи доводиться приймати духовно-нове вирішення тої чи іншої проблеми, якої не було у духовному досвіді попередніх поколінь. Багато в чому якраз тут і допомагає чернечий досвід — коли людина через пізнання своїх духовних глибин може знайти шлях до гармонійного співіснування зі світом.

— Відомі пасторалісти у своїх творах неодноразово піднімали проблему вченого чернецтва. Ще понад сто років тому воно виконувало у Церкві важливу функцію. Це була ціла плеяда визначних богословів і вчених. Сьогодні важко окреслити, на якому етапі відродження знаходиться вчене монашество. Які його місце і роль у нашій Церкві сьогодні?
— Вчене чернецтво завжди було окрасою Церкви, а до революції і держави. Пригадаймо цілу плеяду архієреїв-богословів, що вийшли з Києво-Печерської Лаври і стали світилами нашої Церкви. На жаль, ця традиція була обірвана після Жовтневої революції, і відновити її за декілька років практично неможливо. Але ми спостерігаємо процес появи нових богословів з чернечого стану і сподіваємось, що ця духовна ніша буде заповнена вже у недалекому майбутньому.

— Ваше Високопреосвященство! Ви стояли біля джерел останнього відновлення Києво-Печерської Лаври і глибоко усвідомлюєте значення обителі як колиски вітчизняного чернецтва. Що потрібно зробити людям Церкви й держави для того, щоб Лавра, як і у давні часи, зайняла провідне місце у культурно-релігійному житті народу?
— Як вихованець Києво-Печерської Лаври я завжди переймаюся долею
Лаври і молю Бога побачити древню святиню у всій її красі і величі, а особливо як важливе місце у культурно-релігійному житті нашого народу.
На моє глибоке переконання, Лавра зможе виконувати свою одвічну місію, коли її господарями стануть ченці, а народ Божий з великою повагою і духовним трепетом буде ставитись до своєї святині.

— Україна славна чернечими традиціями. Навіть після хрущовських гонінь вона залишилась республікою з найбільшою кількістю монастирів у СРСР. У вашій єпархії знаходиться дві обителі, відновлені у недавнє десятиліття. З якими проблемами доводиться стикатись вам при їх розбудові та відновленні?
— У нашій єпархії започатковані два монастирі — Свято-Покровський жіночий і Свято-Володимирський чоловічий. Необхідно відмітити, що відбудова зруйнованої, древньої обителі зовсім інша річ, ніж побудова монастиря на новому місці. У першому випадку необхідно тільки відродити старі традиції, відбудувати храм і стіни монастиря. У другому випадку, значно складнішому, необхідно насадити духовний сад з одвічними чернечими традиціями, привити людям любов до самотнього, нестяжательного і смиренного життя. І тому ченці наших монастирів зустрічаються з тими ж духовними проблемами, що і декілька століть назад.

— Яким буде подальший дальший розвиток чернецтва? Чи зміниться місія монахів у майбутньому?
— Вважаю, що основна церковно-творча роль за освіченим монашеством. Очікую духовного розквіту православних монастирів, що виконують свою спасительну місію, яка не може змінюватись у поколіннях, бо її залишив нам Сам Господь для того, щоб ми підготували себе для Царства Небесного.

Записав Володимир СВИСТУН

Слово високопреосвященнішого митрополита Харківського і Богодухівського Никодима

Митрополит Никодим виступив з архіпастирським Посланням з нагоди 350-річчя Харкова, яке буде відзначатися 21-23 серпня цього року